Постанова
Іменем України
18 січня 2023 року
м. Київ
справа № 161/5211/22
провадження № 61-10676 св 22
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач),
суддів: Воробйової І. А., Гулька Б. І., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
представник позивача - адвокат Василюк Ігор Миколайович,
відповідач - ОСОБА_2,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Василюка Ігоря Миколайовича, на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 11 липня 2022 року у складі судді Присяжнюк Л. М. та постанову Волинського апеляційного суду від 15 вересня 2022 року у складі колегії суддів: Бовчалюк З. А., Данилюк В. А., Здрилюк О. І.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У травні 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом
до ОСОБА_2 про стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів.
В обґрунтування позовних вимог зазначала, що з 01 листопада 2003 року вона та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі, який було розірвано рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області
від 23 грудня 2019 року (справа № 161/14783/19). За час перебування
у шлюбі у них народилися двоє дітей: ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Позивач зазначала, що діти перебувають на її утриманні та проживають разом із нею, а відповідач належно батьківські обов`язки не виконує.
Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 23 вересня 2020 року (справа № 161/1495/20) з ОСОБА_2 на її користь стягнуто аліменти на утримання неповнолітніх дітей: ОСОБА_5,
ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2, у розмірі 1/3 частини від усіх видів заробітку (доходу), щомісячно, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для кожної дитини відповідного віку, починаючи з 28 січня 2020 року і до досягнення старшою дитиною повноліття.
На підставі вказаного судового рішення 10 листопада 2020 року районним судом було видано виконавчий лист. Постановою державного виконавця Першого відділу державної виконавчої служби у місті Луцьку Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) (далі - Перший ВДВС у м. Луцьку) Оніщук А. Р. від 25 листопада 2020 року відкрито виконавче провадження № 63705659.
ОСОБА_2 сплачував аліменти нерегулярно, у зв`язку з чим у нього утворилася заборгованість зі сплати аліментів за період із січня 2020 року по березень 2021 року включно, а також з квітня 2021 року по березень
2022 року включно, що підтверджується розрахунком заборгованості
зі сплати аліментів від 19 квітня 2022 року у виконавчому провадженні
№ 63705659 (далі - розрахунок заборгованості від 19 квітня 2022 року), складеним державним виконавцем Першого ВДВС у м. Луцьку
П`ясецьким Р. В.
Аліменти за період січень 2020 року - березень 2021 року сплачено ОСОБА_2 19 квітня 2021 року, а за період квітень 2021 року - березень 2022 року - 20 квітня 2022 року.
Посилаючись на вимоги статті 196 СК України, яка передбачає відповідальність платника аліментів за прострочення їх сплати, а також постанову Великої Палати Верховного Суду від 03 квітня 2019 року у справі № 333/6020/16-ц, провадження № 14-616цс18, щодо порядку обчислення неустойки (пені), позивач уважала, що наявні підстави для стягнення
з відповідача пені за прострочення сплати аліментів за період
з лютого 2020 року по лютий 2022 року у розмірі 63 931,61 грн, розрахунок якої додано до позовної заяви.
Також позивач зазначала, що попередній розрахунок суми судових витрат, які вона понесла та очікує понести у зв`язку з розглядом справи, складаються з витрат на правову допомогу у розмірі 5 500,00 грн.
З урахуванням наведеного, ОСОБА_1 просила суд стягнути
з ОСОБА_2 на її користь неустойку (пеню) у розмірі 1 відсотка суми несплачених аліментів за період прострочення з січня 2020 року по лютий 2021 року включно у розмірі 63 931,61 грн.
Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції
Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 11 липня 2022 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 пеню за прострочення сплати аліментів за період з 23 вересня 2020 року по 28 лютого 2022 року
у розмірі 40 102,24 грн.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 5 175,23 грн витрат
на професійну правничу допомогу.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір у розмірі
622,53 грн.
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано обґрунтованістю заявлених вимог. Визначаючи розмір пені за прострочення сплати аліментів, судом враховано наведені у постанові Великої Палати Верховного Суду
від 03 квітня 2019 року у справі № 333/6020/16-ц, провадження
№ 14-616цс18, правила для обчислення пені за прострочення сплати аліментів, та взято за основу розрахунок заборгованості від 19 квітня
2022 року, оскільки в ньому чітко відображений хід нарахування аліментів за період з січня 2020 року по березень 2022 року, але не відображені останні платежі, зроблені відповідачем, у квітні та травні 2022 року, а також надані відповідачем квитанції про сплату аліментів.
Суд не знайшов підстав для нарахування пені за прострочення сплати аліментів за період з 28 січня 2020 року (день звернення до суду з позовом про стягнення аліментів) по 23 вересня 2020 року (день ухвалення судового рішення про стягнення аліментів у справі № 161/1495/20), оскільки
до ухвалення судового рішення у справі про стягнення аліментів
у відповідача відсутній законодавчий обов`язок сплачувати аліменти, так як не був визначений їх точний розмір. До 23 вересня 2020 року суд не може вважати, що прострочення сплати аліментів сталося саме з вини відповідача, оскільки при проголошенні 23 вересня 2020 року судового рішення суду першої інстанції у справі № 161/1495/20 про стягнення
з ОСОБА_2 аліментів, його представник був присутній у судовому засіданні, а отже, відповідачеві саме цього дня стало відомо про необхідність негайної сплати аліментів на користь позивача.
Із цих саме підстав суд першої інстанції відхилив посилання відповідача
на те, що йому не було відомо про відкрите виконавче провадження, реквізити для перерахування аліментів, оскільки про факт ухвалення судового рішення про стягнення аліментів йому було достовірно відомо,
так як його представник був присутній при проголошенні судового рішення,
а не знання, чи небажання дізнатися реквізити для перерахування аліментів не позбавляло відповідача можливості виконати свої зобов`язання
зі сплати аліментів, зокрема шляхом поштового переказу на адресу стягувача, яка йому відома, або шляхом внесення коштів на депозитний рахунок нотаріуса, як це передбачено статтею 537 ЦК України. При цьому суд зауважив про взаємосуперечність позицій як відповідача, так і його представника - адвоката Тратнікова Я. В., оскільки в адвокатському запиті від 11 лютого 2022 року на адресу Першого ВДВС у м. Луцьку адвокат стверджує, що його довірителю невідомі реквізити для перерахування аліментів, але ще у квітні 2021 року відповідач перераховував аліменти
і саме на реквізити цього органу ДВС. Тобто, відповідач достовірно знав
як про відкрите виконавче провадження, так і про відповідні реквізити, але все одно не сплачував аліменти вчасно.
У зв`язку з цим, суд уважав наявними підстави для нарахування відповідачу пені за прострочення сплати аліментів за період з 23 вересня 2020 року
до 28 лютого 2022 року (останній день розрахунку позивача), яка судом розраховувалася за наведеною у судовому рішенні формулою, у тому числі,
з урахуванням часткової сплати відповідачем аліментів. Загальний розмір пені за прострочення сплати аліментів за період з 23 вересня 2020 року
по 28 лютого 2022 року становить 40 102,24 грн, який, на думку суду,
є обґрунтованим та відповідає наведеній вище правовій позиції Великої Палати Верховного Суду.
Підстав для зменшення розміру неустойки за прострочення сплати аліментів судом не встановлено, оскільки відповідних клопотань відповідач не заявляв, а його матеріальний стан, як це встановлено судом, дозволяв йому своєчасно та у повному обсязі сплачувати аліменти. Доказів
на спростування наведеного не надано.
Районний суд відхилив доводи відповідача про те, що він не працює
і у нього поганий майновий стан, як такі, що спростовуються поданими позивачем доказами (квитанції, рахунки та накладні про придбання будівельних матеріалів), які, до того ж, були надані самим відповідачем
у ході розгляду справи № 161/1468/20 про поділ майна подружжя. Посилання відповідача на те, що матеріальну допомогу на купівлю будівельних матеріалів надають його батьки не підтверджені належними
та допустимими доказами.
Крім того, вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд першої інстанції, врахувавши надані представником позивача докази, керуючись відповідними положеннями ЦПК України та усталеними правовими позиціями Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду щодо критеріїв оцінки реальності, співмірності та розумності розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, вважав, що понесені
ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу є документально підтвердженими, а оскільки позовні вимоги задоволено частково,
то витрати на професійну правничу допомогу підлягають стягненню
з відповідача у розмірі 5 175,23 грн, пропорційно до задоволених вимог.
При цьому суд не знайшов підстав для зменшення розміру понесених позивачем витрат, оскільки клопотання відповідача не обґрунтоване
у визначений процесуальним законом порядок та спосіб.
Також, оскільки позивач звільнена від сплати судового збору за подання позову у цій справі, суд стягнув із відповідача на користь держави судовий збір у розмірі 622,53 грн, пропорційно розміру задоволених вимог.
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Волинського апеляційного суду від 15 вересня 2022 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Василюка І. М., залишено без задоволення. Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 11 липня 2022 року в оскарженій частині залишено без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що судом першої інстанції вірно з`ясовано фактичні обставини справи та дана їм належна правова оцінка, його висновки підтверджуються матеріалами справи та ґрунтуються на нормах законодавства, що регулюють спірні правовідносини, оскільки суд першої інстанції, правильно врахувавши правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 03 квітня 2019 року
у справі № 333/6020/16-ц, провадження № 14-616цс18, щодо порядку обчислення неустойки (пені), обґрунтовано визначив розмір пені та період, за який вона підлягає стягненню з відповідача.
Суд апеляційної інстанції відхилив доводи апеляційної скарги про те,
що районним судом неправильно обраний період, за який нарахована пеня, оскільки саме 23 вересня 2020 року (день ухвалення судового рішення про стягнення аліментів) у відповідача з`явився обов`язок виконувати рішення суду та сплачувати аліменти, визначені судом. Що ж до наявної заборгованості зі сплати аліментів до 23 вересня 2020 року, то суд першої інстанції правильно вважав, що така утворилася не з вини відповідача.
Крім того, апеляційний суд указував, що відповідач періодично здійснює погашення заборгованості зі сплати аліментів, зокрема, 16 квітня 2021 року на суму 46 007,98 грн, 20 квітня 2022 року - 30 207,00 грн, 10 травня
2022 року - 2 618,00 грн.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у жовтні 2022 року до Верховного Суду, представник ОСОБА_1 - адвокат Василюк І. М., посилаючись
на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 та направити справу в цій частині на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.
В обґрунтування підстав касаційного оскарження судових рішень судів попередніх інстанцій заявник посилається на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах, а саме частини першої статті 196 СК України (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України).
Крім того, касаційна скарга подана на судові рішення у справі, яка в силу пункту 3 частини шостої статті 19 ЦПК України є малозначною,
проте касаційна скарга містить посилання на випадки, передбачені підпунктами а), в) пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України (касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; справа має виняткове значення для заявника), за наявності яких судові рішення
у малозначній справі підлягають касаційному оскарженню.
Надходження касаційної скарги до Верховного Суду
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2022 року задоволено клопотання представника ОСОБА_1 - адвоката Василюка І. М.,
про поновлення строку на касаційне оскарження. Поновлено заявнику строк на касаційне оскарження судових рішень судів попередніх інстанцій. Відкрито касаційне провадження в указаній справі, яка є малозначною, проте касаційна скарга містить посилання на те, що вона стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, (підпункт а), та має виняткове значення для заявника (підпункт в) пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України). Витребувано цивільну справу № 161/5211/22 із Луцького міськрайонного суду Волинської області. Надіслано іншим учасникам справи копію касаційної скарги та доданих до неї документів. Роз`яснено право подати відзив на касаційну скаргу та надано строк для подання відзиву
на касаційну скаргу.
У листопаді 2022 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 22 грудня 2022 року справу призначено
до судового розгляду в складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними
у ній матеріалами.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Василюка І. М., мотивована тим, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували норми частини першої статті 196 СК України у взаємозв`язку зі статтею 180 СК України, не врахували доводів позивача щодо необхідності стягнення пені за весь період прострочення, а також, що існування заборгованості
зі сплати аліментів за період, починаючи з січня 2020 року (дата звернення до суду з позовом про стягнення аліментів) до моменту погашення заборгованості зі сплати аліментів за наслідками примусового виконання судового рішення про стягнення аліментів підтверджується матеріалами справи та не заперечується відповідачем.
Вказує, що рішенням районного суду від 23 вересня 2020 року у справі
№ 161/1495/20 з відповідача стягнуто аліменти на утримання малолітніх дітей, починаючи з 28 січня 2020 року, натомість судами безпідставно відмовлено у стягненні пені за період з 28 січня 2020 року по 23 вересня 2020 року, мотивуючи це відсутністю вини відповідача як боржника
за аліментними зобов`язаннями. Положеннями статті 180 СК України встановлено обов`язок батьків утримувати дитину до досягнення нею повноліття. При цьому вимогами чинного законодавства цей обов`язок
не розмежовується в залежності від способу виконання зобов`язання: добровільного чи примусового.
Заявник касаційної скарги посилається на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування частини першої статті 196 СК України
у подібних правовідносинах, а саме, коли в рішенні суду зазначено інший (раніше) період стягнення аліментів.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У грудні 2022 року до Верховного Суду від ОСОБА_2 надійшов відзив
на касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Василюка І. М., у якому зазначено, що судові рішення судів попередніх інстанцій
є законними та обґрунтованими, підстав для їх скасування відсутні.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
ОСОБА_1 та ОСОБА_2 із 01 листопада 2003 року перебували
у зареєстрованому шлюбі, який розірвано рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 23 грудня 2019 року (справа
№ 161/14783/19).
За час перебування у шлюбі у сторін народилося двоє дітей:
ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4,
ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 23 вересня 2020 року у справі № 161/1495/20 стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання їх неповнолітніх дітей:
ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_6,
ІНФОРМАЦІЯ_2, у розмірі 1/3 частини від усіх видів заробітку (доходу), щомісячно, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для кожної дитини відповідного віку, починаючи з 28 січня
2020 року і до досягнення старшою дитиною повноліття.
На виконання вказаного судового рішення 10 листопада 2020 року районним судом було видано виконавчий лист, який перебуває
на примусовому виконанні у Першому ВДВС у м. Луцьку (виконавче провадження № 63705659).
Згідно з розрахунком заборгованості від 19 квітня 2022 року, складеного державним виконавцем Першого ВДВС у м. Луцьку П`ясецьким Р. В.
у виконавчому провадженні № 63705659 станом на 19 квітня 2022 року заборгованість ОСОБА_2 за період із січня 2020 року по березень
2022 року становила 30 207,00 грн (а. с. 9).
Звертаючись до суду з даним позовом, ОСОБА_1 уважала, що за період з січня 2020 року по лютий 2022 року ОСОБА_2 має сплатити пеню
у розмірі 63 931,61 грн, розрахунок якої долучено до позовної заяви
(а. с. 59).
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження
в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.