Постанова
Іменем України
11 січня 2023 року
м. Київ
справа № 479/623/21
провадження № 61-11429св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: товариство з обмеженою відповідальністю "Агрофірма Корнацьких", ОСОБА_2,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1, в інтересах якого діє адвокат Кравченко Олександр Сергійович, на постанову Миколаївського апеляційного суду від 20 жовтня 2022 року у складі колегії суддів: Бондаренко Т. З., Данилової О. О., Царюк Л. М.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У липні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма Корнацьких" (далі - ТОВ "Агрофірма Корнацьких"), ОСОБА_2 про визнання договору оренди землі недійсним та скасування державної реєстрації договору оренди.
Позовну заяву мотивовано тим, що він є власником земельної ділянки площею 5,25 га, кадастровий номер 4823980400:02:000:0080, що розташована в межах території Багачівської сільської ради Первомайського (Кривоозерського) району Миколаївської області. 01 січня 2005 року ОСОБА_2, який діяв від його імені на підставі довіреності
від 10 жовтня 2003 року, уклав договір оренди землі з ТОВ "Агрофірма Корнацьких" строком на 50 років. Він як власник не мав наміру на укладення договору, про вчинення правочину не знав, а повноваження ОСОБА_2 на підставі довіреності, строк дії якої сплинув у жовтні
2004 року, вже закінчились.
Посилаючись на те, що угоду укладено з порушенням частини третьої статті 238 ЦК України, позивач просив суд визнати недійсним договір оренди належної йому земельної ділянки від 01 січня 2005 року та скасувати державну реєстрацію договору.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Кривоозерського районного суду Миколаївської області від 27 липня 2022 рокупозов ОСОБА_1 задоволено частково.
Скасовано державну реєстрацію договору оренди землі, укладеного
01 січня 2005 року між ОСОБА_1 в особі ОСОБА_2, діючого в його інтересах на підставі нотаріально посвідченої довіреності, та орендарем ТОВ "Агрофірма Корнацьких", зареєстрованого державним реєстратором Центру надання адміністративних послуг м. Южноукраїнська Бернацькою В. О., номер запису про інше речове право: 37369782.
У іншій частині позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідно до статті 67 ЦК Української РСР строк дії довіреності, яку видав власник землі ОСОБА_1 повіреному ОСОБА_2 10 жовтня 2003 року, обмежувався одним роком. Тому, укладаючи договір оренди землі
з ТОВ "Агрофірма Корнацьких" 01 січня 2005 року, повірений ОСОБА_2 не мав відповідних повноважень. Відсутність належного представництва та недосягнення згоди між дійсними учасниками правовідносин з оренди (власником та орендарем) свідчать про те, що договір оренди у належний спосіб укладено не було. Оскільки суд встановив, що договір оренди землі від 01 січня 2005 року є неукладеним, тому підстав для визнання його недійсним немає, однак державна реєстрація договору оренди землі за встановлених обставин підлягає скасуванню.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Миколаївського апеляційного суду від 20 жовтня 2022 року рішення Кривоозерського районного суду Миколаївської області від 27 липня 2022 рокускасовано та ухвалено нове, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Постанову суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що встановлені обставини свідчать про те, що договір доручення, укладений між власником землі ОСОБА_1 та повіреним ОСОБА_2, на підставі якого
10 жовтня 2003 року власник видав довіреність, продовжив дію з 01 січня 2004 року. Дій, які би свідчили про припинення представництва за довіреністю від 10 жовтня 2003 року, довіритель ОСОБА_1 не вчиняв як до 01 січня 2004 року, так і після цієї дати, тому станом
на 01 січня 2005 року повірений ОСОБА_2 не втратив повноважень представника власника, у тому числі і щодо передання в оренду належної позивачу земельної ділянки. Договір оренди землі від 01 січня 2005 року є укладеним повноважними особами та створює цивільні права та обов`язки за змістом правочину для власника ОСОБА_1 як орендодавця. Волевиявлення власника ОСОБА_1 на вчинення правочину (договору оренди від 01 січня 2005 року) втілено діями повіреного ОСОБА_2, який уклав угоду на підставі дійсної довіреності та в межах наданих йому повноважень. Отже, немає підстав як для визнання договору оренди землі від 01 січня 2005 року неукладеним, так і підстав для визнання його недійсним відповідно до статей 203, 215 ЦК України.
При цьому апеляційний суд не давав оцінки правильності обраного позивачем способу захисту (визнання угоди недійсною або визнання її неукладеною), оскільки підстави позовних вимог (припинення представництва) вважав недоведеними.
Також суд вважав, що вимога про скасування державної реєстрації договору оренди є похідною від вимоги про визнання договору недійсним, а тому відмова у задоволенні первісної вимоги (про визнання договору недійсним) унеможливлює і задоволення похідної вимоги (скасування державної реєстрації договору).
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи
У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Підставою касаційного оскарження зазначив те, що суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 06 травня 2019 року у справі
№ 484/3465/17, від 22 липня 2020 року у справі № 153/1303/17.
Касаційна скарга мотивована неврахуванням апеляційним судом того, що довіреність була видана ОСОБА_1 на ім`я ОСОБА_2 10 жовтня 2003 року, а тому відповідно до нормативно-правових актів, які діяли на той час, чинність цієї довіреності припинилася 10 жовтня 2004 року.
Відповідно до абзацу першого пункту 4 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України після 01 січня 2004 року до прав і обов`язків ОСОБА_1 і ОСОБА_2 за укладеним між ними договором доручення дійсно підлягають застосуванню положення ЦК України 2004 року. Разом з цим помилковими є посилання суду апеляційної інстанції на те, що застосування цих положень ЦК України автоматично змінює узгоджений сторонами строк дії договору доручення та виданої на її підставі довіреності, оскільки такі твердження пов`язані із помилковим тлумаченням законодавства.
Видаючи довіреність від 10 жовтня 2003 року на ім`я ОСОБА_2, позивач був впевнений, що термін дії зазначеної довіреності закінчується через рік з дня її видачі, тобто 10 жовтня 2004 року, адже нотаріус, який посвідчував цю довіреність роз`яснив сторонам їх права, обов`язки і термін дії у разі невизначення та зазначення конкретного строку.
Також посилався на те, що договір оренди землі укладений з порушенням норм частини третьої статті 238 ЦК України і має бути визнаний недійсним з підстав, передбачених статтями 203, 215 ЦК України, оскільки позивач не мав волевиявлення на укладення з ТОВ "Агрофірма Корнацьких" договору оренди землі від 01 січня 2005 року та взагалі не знав про існування укладеного правочину. При цьому при підписанні спірного договору оренди землі повноваження ОСОБА_3 за довіреністю на представництво інтересів ОСОБА_1 вже закінчились.
Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 30 листопада 2022 року відкрито касаційне провадження у справі.
Ухвалою Верховного Суду від 29 грудня 2022 року справу призначено до судового розгляду.
Відзив на касаційну скаргу не надійшов.
У січні 2023 року ОСОБА_1 подав до суду клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду
Фактичні обставини справи, встановлені судами
ОСОБА_1 є власником земельної ділянки площею 5,2497 га, кадастровий номер 4823980400:02:000:0080, розташованої в межах території Багачівської сільської ради Первомайського (Кривоозерського) району Миколаївської області.
01 січня 2005 року між ОСОБА_1, в інтересах якого діяв
ОСОБА_2, і ТОВ "Агрофірма Корнацьких" був укладений договір оренди землі № 10/К зі строком дії 50 років, який зареєстрований у Кривоозерському районному відділі МРФ, про що в Державному реєстрі земель вчинено запис від 28 серпня 2006 року № 040601700039.
У договорі зазначено, що ОСОБА_2 діє на підставі нотаріально посвідченої довіреності від 10 жовтня 2003 року серії ВАР № 521126, реєстраційний номер 8312.
Суд першої інстанції вживав заходи щодо виявлення та витребування оригіналу/копії довіреності від 10 жовтня 2003 року.
Проте, за повідомленням приватного нотаріуса відповідні документи у зв`язку з закінченням строку зберігання знищені (а. с. 177, т. 1).
Учасники справи довіреність суду також не надали.
Оскільки надані суду докази не містять інформації щодо строку дії довіреності від 10 жовтня 2003 року, суди виходили з того, що довіреність на ім`я ОСОБА_2 видана власником ОСОБА_1 без зазначення строку її дії.
Ці обставини сторони не заперечували.
Позиція Верховного Суду
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду, перевіривши правильність застосування судами норм права в межах касаційної скарги, дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Враховуючи, що договір доручення укладено і довіреність на ім`я
ОСОБА_2 видана 10 жовтня 2003 року, а договір оренди на підставі довіреності укладено 01 січня 2005 року, то до спірних правовідносин підлягають застосуванню як норми ЦК УРСР 1963 року, так і норми ЦК України 2003 року.
Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Згідно з положеннями частини другої та третьої статті 203 ЦК України особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності, а волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
Статтею 627 ЦК України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначені умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Таким чином, наявність волевиявлення учасника правочину на укладання угоди, саме на зазначених в ній умовах, вільність такого волевиявлення і відповідність його внутрішній волі є необхідною умовою дійсності правочину. Своє волевиявлення на укладення договору учасник правочину виявляє в момент досягнення згоди з усіх істотних умов, складання та скріплення підписом письмового документа
Відповідно до статті 62 ЦК Української РСР 1963 року, чинного на час видачі позивачем довіреності ОСОБА_2 (10 жовтня 2003 року), угода, укладена однією особою (представником) від імені другої особи (яку представляють) в силу повноваження, що ґрунтується, зокрема, на довіреності, безпосередньо створює, змінює і припиняє цивільні права і обов`язки особи, яку представляють.
Угода, укладена від імені другої особи особою, не уповноваженою на укладення угоди або з перевищенням повноважень, створює, змінює і припиняє цивільні права і обов`язки для особи, яку представляють, лише в разі подальшого схвалення угоди цією особою. Наступне схвалення угоди особою, яку представляють, робить угоду дійсною з моменту її укладення (стаття 63 ЦК Української РСР).