Постанова
Іменем України
09 січня 2023 року
м. Київ
справа № 472/48/20
провадження № 61-7079св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Усика Г. І. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Олійник А. С.,
учасники справи:
заявник - ОСОБА_1,
заінтересована особа - ОСОБА_2,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2, подану в його інтересах адвокатом Венделем Олегом Михайловичем, на ухвалу Веселинівського районного суду Миколаївської області від 06 травня
2022 року у складі судді Чаричанського П. О. та постанову Миколаївського апеляційного суду від 23 червня 2022 року у складі колегії суддів:
Данилової О. О., Коломієць В. В., Шаманської Н. О.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст заявлених позовних вимог та судових рішень судів попередніх інстанцій
У травні 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою про видачу дубліката судового наказу, яку обґрунтовувала тим, що 23 січня 2022 року Веселинівський районний суд Миколаївської області видав судовий наказ про стягнення з ОСОБА_2 на її користь аліментів на утримання сина ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, у твердій грошовій сумі в розмірі 889,50 грн, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 16 січня 2020 року до досягнення дитиною повноліття.
Посилаючись на те, що вказаний судовий наказ вона не пред`явила до виконання, оскільки направлену судом копію отримав та знищив її чоловік ОСОБА_2, ОСОБА_1, просила видати дублікат судового наказу від 23 січня 2020 року № 472/48/20.
Ухвалою Веселинівського районного суду Миколаївської області від 06 травня 2022 року, залишеною без змін постановою Миколаївського апеляційного суду від 23 червня 2022 року, заяву ОСОБА_1 задоволено.
Видано дублікат судового наказу від 23 січня 2020 року № 472/48/20 про стягнення з ОСОБА_2 аліментів на утримання дитини у твердій грошовій сумі в розмірі 889,50 грн, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Ухвала суду першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, мотивована тим, що строк для пред`явлення виконавчого документа до виконання заявником не пропущено, рішення суду не виконано, оригінал судового наказу втрачений, а тому його відсутність унеможливлює виконання рішення суду та порушує права дитини на отримання аліментів.
Рух справи у суді касаційної інстанції. Узагальнені доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та аргументи інших учасників справи
У липні 2022 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга
ОСОБА_2, в інтересах якого діє адвокат Вендель О. М., на ухвалу Веселинівського районного суду Миколаївської області від 06 травня
2022 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 23 червня
2022 року, в якій заявник просив скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити в задоволенні заяви ОСОБА_1 про видачу дубліката судового наказу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, заявник зазначає порушення судами попередніх інстанції норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, а саме:
- пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України - судові рішення ухвалені без урахування висновків викладених у постановах Верховного Суду від 07 червня 2018 року у справі № 607/21808/13-ц, від 23 вересня 2019 року у справі
№ 127/2-3538/10, від 10 квітня 2020 року у справі № 752/23921/17,
від 11 жовтня 2021 року у справі № 2-683/09;
- пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України - суди не дослідили зібраних у справі доказів.
Ухвалою Верховного Суду від 09 серпня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали справи з суду першої інстанції.
Позиція Верховного Суду та нормативно-правове обґрунтування
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
За змістом пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Вивчивши матеріали справи та доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна ОСОБА_2, подана в його інтересах адвокатом Венделем О. М., не підлягає задоволенню з таких підстав.
У пункті 9 частини третьої статті 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов`язковість рішень суду.
Виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.
Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку врегульовані Законом України "Про виконавче провадження".