Постанова
Іменем України
20 січня 2023 року
м. Київ
справа № 490/624/22
провадження № 61-11384св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Синельникова Є. В. (суддя-доповідач), Хопти С. Ф., Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Регіональний офіс водних ресурсів у Миколаївській області,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Центрального районного суду м. Миколаєва у складі судді
Чулупа О. С. від 23 вересня 2022 року та постанову Миколаївського апеляційного суду у складі колегії суддів: Коломієць В. В., Данилової О. О., Шаманської Н. О., від 17 листопада 2022 року і виходив з наступного.
Короткий зміст позовних вимог
25 січня 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Регіонального офісу водних ресурсів у Миколаївській області про визнання незаконним і скасування наказу, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Свої вимоги ОСОБА_1 мотивував тим, що 19 травня 2020 року він був прийнятий на посаду провідного юрисконсульта регіонального офісу водних ресурсів у Миколаївський області. Пунктом 1.3 розділу І та пунктом 2.2 розділу ІІ колективного договору працівникам надавалися гарантії безпечних умов праці і адміністрація зобов`язалась забезпечити працівників матеріально-технічними ресурсами, необхідними для виконання ними покладених на них завдань і відповідні умови праці. Як вказував позивач, починаючи з 19 травня 2020 року він систематично доводив до відома керівництва відповідача про необхідність виконання тимчасових рекомендацій щодо організації протиепідемічних заходів, які передбачають приймання відвідувачів в офісних приміщеннях на період карантину у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (СОVID-19), проте керівництво до вказаних вимог ставилося несумлінно, під час виходу на роботу працівникам та відвідувачам офісу температурний скринінг не проводився, працівники та відвідувачі допускалися до приміщення офісу без респіраторів або захисних масок. У жовтні-листопаді 2021 року він перехворів на коронавірусну хворобу (СОVID-19), але по виходу на роботу встановив, що відповідач протиепідемічних заходів як і раніше не застосовує. З 15 листопада 2021 року його було звільнено на підставі частини третьої статті 38 Кодексу законів про працю України. Вказував, що звільнення було вимушеною мірою для збереження здоров`я та здоров`я оточуючих.
15 липня 2022 року ОСОБА_1 надав до суду додаткові письмові пояснення, у яких зазначив, що він відкликав заяву на звільнення
09 листопада 2021 року та у нього не було волевиявлення на припинення трудового договору в момент видачі наказу про його звільнення.
Із урахуванням зазначеного, а також заяв про збільшення позовних вимог, ОСОБА_1 просив визнати незаконним та скасувати наказ № 179-П
від 10 листопада 2021 року про його звільнення; поновити його на посаді провідного юрисконсульта регіонального офісу водних ресурсів у Миколаївській області з 15 листопада 2021 року та стягнути з регіонального офісу водних ресурсів у Миколаївській області на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу починаючи з дня звільнення
15 листопада 2021 року по час поновлення на роботі.
У поданих запереченнях на позов відповідач вказував, що ним вживались всі передбачені законодавством України заходи з організації проти епідемічних заходів при прийманні відвідувачів в офісних приміщеннях на період карантину у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби
(COVID-19), а тому загроза здоров`ю ОСОБА_1 та здоров`ю оточуючих його працівників відсутня. Окрім того, відповідач зазначав, що заява позивача про звільнення датується 09 листопада 2021 року, в якій останній просить звільнити його з 15 листопада 2021 року. Звільнення ж позивача відбулось на підставі наказу від 10 листопада 2021 року і у день, про який просив позивач - з 15 листопада 2021 року. В цей же день позивача було ознайомлено з наказом, видано оригінал трудової книжки. Заява ОСОБА_1 про відкликання заяви про звільнення за власним бажанням була вперше подана відповідачу 12 липня 2022 року.
Жодних доказів, які б підтверджували передачу уповноваженій особі відповідача заяви ОСОБА_1 про відкликання заяви про звільнення за власним бажанням від 09 листопада 2021 року, ОСОБА_1 не надано.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 23 вересня
2022 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що трудові права
ОСОБА_1 відповідачем не порушені, позивач подав заяву на звільнення саме за частиною третьою статті 38 КЗпП України, при цьому сторонами погоджено дату останнього робочого дня та звільнення позивача, і така угода була дотримана відповідачем при звільненні ОСОБА_1, а позивачем не доведено відкликання своєї заяви на звільнення.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Миколаївського апеляційного суду від 17 листопада 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 23 вересня 2022 року - без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що відсутні підстави для задоволення позову ОСОБА_1 про поновлення його на роботі, оскільки звільнення позивача було здійснено за ініціативою працівника з проханням звільнити його у визначену ним дату, а тому право на відкликання заяви про звільнення у позивача було лише до моменту звільнення, між тим позивачем не доведено, що у вказаний період ним була відкликана заява на звільнення.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та доводи особи, яка її подала
17 листопада 2022 року ОСОБА_1 через систему "Електронний суд" подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 23 вересня
2022 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 17 листопада 2022 року і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Підставами касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначив неправильне застосування судами норм матеріального
і порушення норм процесуального права, посилаючись на те, що суди попередніх інстанцій застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених
у постанові Верховного Суду України від 26 жовтня 2016 року у справі
№ 6-1269цс16, у постановах Верховного Суду від 16 серпня 2018 року
у справі № 554/6423/17, від 19 лютого 2020 року у справі № 820/3360/17,
від 15 липня 2019 року у справі № 686/22102/18 (пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України), а також вказує на те, що суди не дослідили належним чином зібрані у справі докази
(пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
У касаційній скарзі заявниквказує, що він 09 листопада 2021 року подав заяву на звільнення за власним бажанням та цього ж дня у робочий час відкликав у письмовій та усній формах заяву на звільнення за власним бажанням. У період з 09 листопада 2021 року по 15 листопада
2021 року включно він продовжував виконувати свої посадові обов`язки. Заявник стверджує, що на момент видачі наказу про його звільнення
(10 листопада 2021 року) у нього було відсутнє волевиявлення на звільнення за власним бажанням, а тому його звільнення є незаконним.
Також позивач зазначає, що при вирішенні спору судами не було належним чином оцінено надані докази, які доводять відсутність у нього волевиявлення на звільнення, не було досліджено його доповідна записка про триваюче у часі системне порушення законодавства з боку посадових осіб відповідача та не враховано, що відповідач змусив його звільнитися, оскільки не були забезпечені належні, безпечні і здорові умови праці, гарантовані Конституцією України. Також вказує на неналежну оцінку судами наданих свідками показань відносно його звільнення.
У додаткових поясненнях заявник звертає увагу на те, що апеляційний суд у порушення вимог статті 367 ЦПК України не перевірив законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів і вимог апеляційної скарги.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У поданому відзиві на касаційну скаргу Регіональний офіс водних ресурсів у Миколаївській області посилається на те, що доводи касаційної скарги є безпідставними, необґрунтованими, такими, що не спростовують правильних по суті судових рішень судів першої та апеляційної інстанції. Вважає, що під час розгляду справи судами належним чином досліджено наявні у матеріалах справи докази. Відповідач зазначає, що порядок дій ОСОБА_1 свідчить про наявність у нього бажання і волевиявлення щодо звільнення з роботи саме за його ініціативою і з вказаної ним дати.
Також Регіональний офіс водних ресурсів у Миколаївській області просить продовжити строк на подання відзиву, оскільки ухвалу Верховного Суду про відкриття провадження у справі було отримано лише 20 грудня 2022 року, а тому у визначений судом строк відзив подано не було з поважних причин.
Із урахуванням зазначених доводів та положень статті 127 ЦПК України, слід прийняти поданий відзив до розгляду продовживши строк для його подання до 22 грудня 2022 року.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
19 травня 2020 року ОСОБА_1 був прийнятий на посаду провідного юрисконсульта Регіонального офісу водних ресурсів у Миколаївській області.
Наказом № 30-П від 25 червня 2020 року позивача було звільнено з посади провідного юрисконсульта з 25 червня 2020 року за систематичне невиконання без поважних причин обов`язків, покладених трудовим договором та правилами внутрішнього трудового розпорядку відповідно до пункту 3 частини першої статті 40 КЗпП України.
Рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 07 жовтня
2021 року, залишеним без змін постановою Миколаївського апеляційного суду від 10 лютого 2022 року, у справі № 490/3732/20 ОСОБА_1 поновлено на посаді провідного юрисконсульта Регіонального офісу водних ресурсів у Миколаївській області.
У відповідності до наказів про надання позивачу відпустки, листів непрацездатності позивача та табеля обліку робочого час, з 12 по
18 жовтня 2021 року та з 06 листопада по 12 листопада 2021 року
ОСОБА_1 перебував у відпустці. З 19 жовтня 2021 року
по 05 листопада 2021 року був відсутній на роботі у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю.
09 листопада 2021 року позивачем була подана відповідачу заява, у якій він просив звільнити його з займаної посади з 15 листопада 2021 року, який є його останнім робочим днем, на підставі частини третьої статті 38 КЗпП України у зв`язку із тим, що регіональний офіс водних ресурсів у Миколаївській області не виконує законодавство про працю, умови колективного договору, зокрема з підстав ненадання належних умов для праці.
Наказом в. о. начальника Регіонального офісу водних ресурсів у Миколаївській області № 179-П від 10 листопада 2021 року ОСОБА_1
з 15 листопада 2021 року був звільнений за власним бажанням на підставі частини третьої статті 38 КЗпП України відповідно до його заяви про звільнення від 09 листопада 2021 року.
З вказаним наказом ОСОБА_1 був ознайомлений 15 листопада
2021 року, в цей же день отримав його копію, трудову книжку та розрахунковий лист за листопад 2021 року, з якого слідує, що позивачу була також нарахована вихідна допомога у розмірі тримісячного середнього заробітку, передбачена статті 44 КЗпП України.
На підтвердження факту відкликання заяви на звільнення ОСОБА_1 була надана копія його заяви, яка датована 09 листопада 2021 року о 14:28, проте доказів направлення цієї заяви на адресу відповідача чи отримання її відповідачем у зазначену дату або протягом періоду до часу звільнення ОСОБА_1 матеріали справи не містять.
Згідно з копією журналу реєстрації вхідної кореспонденції, 09 листопада