Постанова
Іменем України
11 січня 2023 року
м. Київ
справа № 504/4181/17
провадження № 61-7905св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Грушицького А. І.,
суддів: Литвиненко І. В., Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Сердюка В. В., Стрільчука В. А.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3,
треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: Лиманський районний відділ державної реєстрації актів цивільного стану, Служба у справах дітей Лиманської районної державної адміністрації Одеської області, правонаступником якої є Служба у справах дітей Доброславської селищної ради Одеського району Одеської області,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Комінтернівського районного суду Одеської області від 14 квітня 2020 року в складі судді Барвенко В. К. та постанову Одеського апеляційного суду від 28 червня 2022 року в складі колегії суддів: Погорєлової С. О., Заїкіна А. П., Таварткіладзе О. М., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: Лиманський районний відділ державної реєстрації актів цивільного стану, Служба у справах дітей Лиманської районної державної адміністрації Одеської області, правонаступником якої є Служба у справах дітей Доброславської селищної ради Одеського району Одеської області, про оспорювання батьківства, внесення відомостей до державного реєстру актів цивільного стану, визнання частково недійсним актового запису,
ВСТАНОВИВ:
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог
У листопаді 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: Лиманський районний відділ Державної реєстрації актів цивільного стану, Служба у справах дітей Лиманської районної державної адміністрації Одеської області, правонаступником якої є Служба у справах дітей Доброславської селищної ради Одеського району Одеської області, про оспорювання батьківства, внесення відомостей до державного реєстру актів цивільного стану, визнання частково недійсним актового запису.
В обґрунтування позову ОСОБА_1 посилалася на те, що він із 2011 року перебував у фактичних шлюбних відносинах з ОСОБА_4 . Протягом чотирьох років вони проживали разом, вели спільне господарство. У жовтні 2011 року відповідач повідомила йому, що вагітна, та вони почали готувалися до пологів, разом відвідували лікарів, вибирали речі для майбутньої дитини.
ІНФОРМАЦІЯ_1 у них народилася донька ОСОБА_5 .
Позивач посилався на те, що він не звернув увагу на оформлення документів про народження дитини, відповідач зробила все самостійно, оскільки він був необізнаний у таких справах. У подальшому він дізнався, що інформація про батька дитини була внесена зі слів відповідача, а саме: батьком дитини зазначено ОСОБА_6 .
Протягом двох років після народження дитини позивач підтримував разом із ОСОБА_7 стосунки, разом виховували дитину, відвідували публічні місця, зустрічали свята. Іноді сторони проживали окремо, оскільки час від часу виникали сварки, однак він продовжував виконувати свої обов`язки батька щодо утримання дитини, купляв необхідні речі, медикаменти, продукти харчування.
Наприкінці 2014 року відповідач повідомила позивачу про припинення між ними відносин, заборонила йому спілкуватися та бачитися з дитиною.
Пізніше позивачу стало відомо, що 08 листопада 2014 року відповідач уклала шлюб з ОСОБА_2
05 березня 2015 року ОСОБА_2 звернувся до відділу РАЦС із заявою про визнання батьківства відносно ОСОБА_8, яка народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 . За його заявою в актовий запис про народження № 37 від 18 травня 2012 року були внесені зміни щодо прізвища дитини та відомості про батька.
Позивач зазначає, що оскільки на час народження дочки ОСОБА_9 відповідач ОСОБА_2 перебував у іншому зареєстрованому шлюбі, то він не міг бути батьком цієї дитини.
ОСОБА_1 вважає себе біологічним батьком ОСОБА_8 та оспорює батьківство ОСОБА_2 .
Крім того, позивач вважав, що правовідносини, що виникли між сторонами, не врегульовані СК України, тому суд має застосувати аналогію права та керуватись положеннями статті 136 СК України, а саме: у разі доведеності відсутності кровного споріднення між особою, яка записана батьком, та дитиною, суд ухвалює рішення про виключення відомостей про особу як батька дитини з актового запису про її народження.
Посилаючись на викладене, позивач просив суд:
- визнати поважною причину пропуску строку на звернення до суду із позовом про визнання батьківства та поновити його;
- визнати ОСОБА_1 біологічним батьком малолітньої ОСОБА_10, ІНФОРМАЦІЯ_2 ;
- визнати ОСОБА_2 таким, що не є біологічним батьком малолітньої ОСОБА_10 ;
- визнати частково недійсним актовий запис про народження № 37 від 18 травня 2012 року, вчинений відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Комінтернівського районного управління юстиції відносно ОСОБА_10 ;
- внести зміни до актового запису про народження № 37 від 18 травня 2012 року, здійснений відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Комінтернівського районного управління юстиції в Одеській області, про народження ОСОБА_10, а саме: в графі "прізвище" змінити з " ІНФОРМАЦІЯ_6" на " ІНФОРМАЦІЯ_6"; в графі "по батькові" змінити з " ІНФОРМАЦІЯ_6" на " ІНФОРМАЦІЯ_6"; в графі відомості про батька виключити відомості про ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_3, громадянина України;
- внести відомості про батька дитини - ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_4, громадянина України, уродженця міста Одеси, Україна, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 .
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Комінтернівського районного суду Одеської області від 14 квітня 2020 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що відповідно до статей 136, 138 СК України ОСОБА_1 не є тією особою, яка має право оспорювати батьківство ОСОБА_2 щодо дитини ОСОБА_15 . Крім того, суд урахував, що ОСОБА_2 повністю визнав себе батьком ОСОБА_15, своє батьківство не оспорює, особисто звернувся з заявою до місцевого відділу реєстрації актів цивільного стану щодо визнання батьківства та внесення відповідних відомостей до актового запису про народження дитини. Також суд урахував, що не проведення судово-генетичної експертизи у цьому випадку не має істотного значення, оскільки особами, які мають право на звернення до суду з позовом про виключення відомостей із актового запису про народження, такий факт не оспорюється.
Постановою Одеського апеляційного суду від 28 червня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.
Рішення Комінтернівського районного суду Одеської області від 14 квітня 2020 року змінено в мотивувальній частині. В іншій частині рішення суду залишено без змін.
Змінюючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд виходив із того, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1, однак помилився щодо мотивів такої відмови.
Апеляційний суд, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, виходив із того, що на перше місце ставляться якнайкращі інтереси дітей, оцінка яких включає в себе знаходження балансу між усіма елементами, необхідними для ухвалення рішення, а тому задоволення позовних вимог ОСОБА_1, який протягом тривалого часу (десяти років із дня народження дитини) не цікавився нею, не утримував її, не виконував батьківських обов`язків, не відповідає інтересам дитини, її психологічному та гармонійному розвитку. Тому суд дійшов висновку, що втручання держави в життя сім`ї загалом та дитини зокрема у цьому випадку не може вважатися пропорційним заявленій меті, оскільки заявленою метою ОСОБА_1 у сенсі пред`явлених позовних вимог є внесення змін до державного реєстру актів цивільного стану шляхом зміни прізвища та по батькові дитини, внесення відомостей про батька дитини - ОСОБА_1, тобто формальні обставини, а не налагодження контакту з дитиною, її матеріальне забезпечення, фізичний та духовний розвиток тощо. Крім того, суд виходив із того, що саме внаслідок своєї бездіяльності, яка виразилася у тому, що позивач своєчасно не здійснив жодної дії відповідно до чинного законодавства на засвідчення походження дитини від нього, ОСОБА_1 набув такого статусу, який відповідно до положень статті 136 СК України позбавив його права оспорювати батьківство ОСОБА_2 щодо дитини ОСОБА_10 .
Також суд урахував висновок психологічного дослідження від 28 листопада 2016 року № 5257 Одеського наукового-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України, який міститься у справі № 504/597/15, згідно з яким поява у житті дитини ОСОБА_10 біологічного батька ( ОСОБА_1 ) буде суттєвим стресовим чинником, оскільки благополучне існування дитини у сім`ї, яку вона сприймає за рідну, буде порушено.
Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги
У серпні 2022 року ОСОБА_16 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Комінтернівського районного суду Одеської області від 14 квітня 2020 року і постанову Одеського апеляційного суду від 28 червня 2022 року та направити справу на новий судовий розгляд.
Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначає пункти 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України.
Заявник не погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що він не відноситься до кола осіб, які мають право оспорювати батьківство ОСОБА_2 щодо дитини ОСОБА_10 та звертатися до суду з позовом про виключення відомостей про батька, оскільки правовідносини, які виникли між сторонами справи, чинним СК України не врегульовані. У зв`язку з чим позивач вважає, що слід застосувати аналогію права та керуватися положеннями статті 136 СК України, а саме: у разі доведення відсутності кровного споріднення між особою, яка записана батьком, та дитиною, суд ухвалює рішення про виключення відомостей про особу як батька дитини з актового запису про її народження.
Апеляційний суд, не заслухавши сторін у справі, безпідставно залишив рішення суду першої інстанції без змін у частині відмови у задоволенні позовних вимог, змінивши лише мотиви такої відмови.
Зазначає, що судовий спір за його позовом до відповідачів неодноразово розглядався судами першої, апеляційної та касаційної інстанцій. Позивач ще в 2015 році звертався до суду з позовом про оспорювання батьківства ОСОБА_2 щодо дочки ОСОБА_9 та визнання його батьком дитини. Тому висновки апеляційного суду про відсутність у позивача перешкод на подання заяви до органів реєстрації актів громадянського стану з метою реєстрації доньки на своє ім`я не відповідають дійсності.
Також зазначає, що дочка ОСОБА_5 народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 і до серпня 2014 року він проживав із відповідачем однією сім`єю, мали спільний сімейний бюджет і він опікувався дочкою. Цей факт є безспірним і підтверджений судовими рішеннями у справі № 504/597/15. Реєстрація дитини відповідно до статті 135 СК України була волевиявленням ОСОБА_7, яка, маючи статус матері одиначки, мала право на соціальну допомогу. Після серпня 2014 року відносини між позивачем та ОСОБА_7 зіпсувалися, відповідач перешкоджала йому бачитись та опікуватися дочкою, про що свідчать її неодноразові звернення з письмовими заявами до правоохоронних органів, за якими проводилися перевірки, за результатами яких у його діях не встановлено ні складу кримінального правопорушення, ні складу адміністративного правопорушення.
Зазначає, що посилання суду апеляційної інстанції на те, що ОСОБА_2 є батьком ОСОБА_17, любить її, займається її вихованням та всебічним розвитком, є безпідставними, оскільки протягом семи років розгляду справ відповідач ОСОБА_2 жодного разу не з`явився на судові засідання, що свідчить про те, що він не цікавиться дитиною, батьком якої себе визнав. Крім того, позивач вказує, що він надавав докази того, що шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_7 із червня 2020 року розірваний, проте суди не надали цій обставині жодної оцінки.
Також заявник вважає, що суд апеляційної інстанції безпідставно взяв до уваги як доказ відповідно до положень частини четвертої статті 82 ЦПК України висновок психологічного дослідження Одеського наукового-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України від 28 листопада 2016 року № 5257, який міститься у справі № 504/597/15, згідно з яким поява у житті ОСОБА_10 біологічного батька ( ОСОБА_1 ) буде суттєвим стресовим чинником, оскільки благополучне існування дитини у сім`ї, яку вона сприймає за рідну, буде порушено. Зазначає, що цей доказ є недопустимим, оскільки спеціаліст, що проводив дослідження, не попереджений про кримінальну відповідальність. Крім того, це дослідження є неактуальним, оскільки шлюб між відповідачами розірвано, і хто зараз опікується ОСОБА_18 як батько взагалі невідомо.
Позивач звертає увагу суду на те, що дитина позбавлена батьківської турботи саме через тривалий розгляд цивільних справ, а рішення судів про відмову у задоволенні позовних вимог не відповідають найкращим інтересам малолітньої дитини і позбавляють її турботи зі сторони рідного батька.
Також посилається на те, що апеляційний суд 28 червня 2022 року розглянув справу за його відсутності та за відсутності його представника.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 16 вересня 2022 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано із Комінтернівського районного суду Одеської області цивільну справу.
Справа надійшла до Верховного Суду у листопаді 2022 року.
Ухвалою Верховного Суду від 06 грудня 2022 року справу призначено до судового розгляду.
Доводи інших учасників справи
У листопаді 2022 року ОСОБА_19 подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому вказує на те, що доводи касаційної скарги є безпідставними, оскільки суди першої та апеляційної інстанцій забезпечили повний і всебічний розгляд справи й ухвалили законні та обґрунтовані судові рішення, а доводи скарги висновків судів не спростовують. Просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані рішення залишити без змін.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що ОСОБА_1 та ОСОБА_20 із літа 2011 року до жовтня 2011 року мали подружні відносини.
ОСОБА_1 та ОСОБА_3 не перебували у шлюбі як між собою, так і в іншому зареєстрованому шлюбі.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_7 народила дочку ОСОБА_21 (т. 1 а. с. 7).
18 травня 2012 року ОСОБА_3 здійснила актовий запис народження дитини відповідно до статті 135 СК України (за вказівкою матері).
Відповідно до актового запису про народження № 37 від 18 травня 2012 року, складеного відділом реєстрації актів цивільного стану Комінтернівського районного управління юстиції Одеської області, дитина записана як " ОСОБА_8", де у розділі відомості про матір зазначено " ОСОБА_20", у розділі відомості про батька - " ОСОБА_6" (т. 1 а. с. 7).
ОСОБА_3 визнала факт того, що ОСОБА_1 є біологічним батьком ОСОБА_9 . Ця обставина не заперечувалася у судовому засіданні ні ОСОБА_1, ні ОСОБА_3
08 листопада 2014 року ОСОБА_20 зареєструвала шлюб з ОСОБА_2, шлюбне прізвище дружини - ОСОБА_205 березня 2015 року ОСОБА_2 звернувся до відділу державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Комінтернівського районного управління юстиції Одеської області із заявою про визнання батьківства відносно дитини - ОСОБА_8, яка народилася ІНФОРМАЦІЯ_1, до реєстрації шлюбу з ним і його дружиною ОСОБА_7 .
На підставі заяви відповідача ОСОБА_2 в актовий запис № 37 від 18 травня 2012 року про народження дитини були внесені зміни, а саме: прізвище дитини " ІНФОРМАЦІЯ_6" змінено на " ІНФОРМАЦІЯ_6", ім`я " ІНФОРМАЦІЯ_6" і по батькові " ІНФОРМАЦІЯ_6" залишилися без змін, внесені зміни в графу відомості про батька, зокрема прізвище " ОСОБА_2", вказана дата народження батька " ІНФОРМАЦІЯ_5". У відомості про матір внесені зміни, зокрема прізвище матері замість " ОСОБА_22" вказано ОСОБА_2205 березня 2015 року відділом реєстрації актів цивільного стану Комінтернівського районного управління юстиції Одеської області видане повторне свідоцтво про народження ОСОБА_10, де у графі батька зазначено ОСОБА_2 (т. 1 а. с. 8).
У лютому 2015 року ОСОБА_1 звертався до суду з позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_2, третя особа - орган опіки та піклування Комінтернівської районного державної адміністрації, про визнання батьківства щодо дитини ОСОБА_10, ІНФОРМАЦІЯ_2 (т. 1 а. с. 14-19).
Вимоги позову обґрунтовував тим, що ОСОБА_1 перебував у фактичних шлюбних відносинах із ОСОБА_20 з 2011 року. Упродовж чотирьох років вони проживали разом, вели спільне господарство. У жовтні 2011 року відповідач повідомила йому про те, що вона завагітніла. Упродовж 2011-2012 року вони готувалися до пологів, разом відвідували лікарів, обирали одяг та інші речі для їхньої майбутньої дитини. ІНФОРМАЦІЯ_1 при партнерських пологах у них народилася донька ОСОБА_5 . На той час він не звернув уваги на оформлення документів про народження дитини, оскільки відповідач все зробила самостійно у відділі РАЦС, а він був необізнаний у таких справах, так як інших дітей у нього немає. Пізніше йому стало відомо, що відповідач записала уявну людину як батька, тобто інформація про батька була внесена з її слів. Упродовж двох з половиною років вони продовжували стосунки, виховували дитину, разом відвідували публічні місця, зустрічали свята. Їхнє спілкування та життя спостерігали сусіди та родичі. Іноді у них із відповідачем траплялися непорозуміння, які доходили до сварок, і деякий час вони проживали окремо. Проте у такі моменти він продовжував виконувати свої обов`язки батька щодо утримання дитини, купляв необхідні речі, медикаменти, продукти харчування та інші речі. Відповідач повідомила йому про розірвання відносин між ними та заборонила йому бачитись із дочкою, а пізніше він дізнався, що вона 08 листопада 2014 року одружилася та змінила прізвище на " ОСОБА_1", у зв`язку із чим у нього немає не тільки юридичного, але й фактичного зв`язку з донькою і він змушений звернутися до суду з метою визнання батьківства.
У зв`язку із викладеним, ОСОБА_1 просив суд: визнати його батьком малолітньої дитини - ОСОБА_10, ІНФОРМАЦІЯ_2, та внести зміни до актового запису про народження № 37 від 18 травня 2012 року, вчиненого відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Комінтернівського районного управління юстиції Одеської області на ОСОБА_10, а саме: в графі прізвище дитини змінити " ІНФОРМАЦІЯ_6" на " ІНФОРМАЦІЯ_6"; в графі ім`я залишити без змін; в графі по батькові змінити з " ІНФОРМАЦІЯ_6" на " ІНФОРМАЦІЯ_6"; в графі відомості про батька виключити відомості про ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_3, громадянина України, та внести відомості про батька дитини - ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_4, громадянина України, уродженця м. Одеси, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 .
Рішенням Комінтернівського районного суду Одеської області від 26 грудня 2016 року у справі № 504/597/15-ц, яке було залишене без змін ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 13 червня 2017 року та ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 липня 2017 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суди виходили з того, що ОСОБА_1 не здійснив жодної дії на визначення походження дитини від нього, що свідчить про самоусунення ОСОБА_1 від визнання себе батьком цієї дитини, тому його право не було і не могло бути порушеним. Крім того, суди виходили з того, що народження дитини було зареєстроване відповідно до частини першої статті 135 СК України. Станом на 18 травня 2012 року відповідач ОСОБА_19 у шлюбі з відповідачем ОСОБА_2 не перебувала, у зв`язку з чим у ОСОБА_1 не було перешкод на подання заяви до органів реєстрації актів громадянського стану та на вирішення питання про походження дитини від нього у встановленому законом порядку. За відсутності заяви позивача ОСОБА_1 про його батьківство, мати дитини внесла відомості про походження дитини при її реєстрації за своєю вказівкою. Відповідач ОСОБА_2 за власною заявою визнав себе батьком дитини, записаний як батько дитини, його батьківство ОСОБА_1 не оспорював, а просив лише визнати його батьком дитини і внести відповідні зміни в актовий запис.
Ухвалою Комінтернівського районного суду від 05 червня 2019 року призначено у справі судово-генетичну експертизу, на вирішення якої поставили питання: "чи являється (може бути) ОСОБА_1 біологічним батьком ОСОБА_15, ІНФОРМАЦІЯ_2 ?" (т. 1 а. с. 192, 193).
У зв`язку з неприбуттям ОСОБА_3 із дитиною ОСОБА_15 до експертної установи 10 липня 2019 року та 03 вересня 2019 року експертизу проведено не було, а матеріали справи повернено до суду (т. 1 а. с. 204).
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Частиною першою статті 400 ЦПК України встановлено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій не в повній мірі відповідають вказаним вимогам закону.
Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваних судових рішень, обговоривши доводи касаційної скарги, врахувавши аргументи, наведені у відзиві на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку про часткове задоволення касаційної скарги з огляду на таке.