Постанова
Іменем України
11 січня 2023 року
м. Київ
справа № 559/2850/20
провадження № 61-5586св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Грушицького А. І.,
суддів: Литвиненко І. В., Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Сердюка В. В., Стрільчука В. А.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - товариство з обмеженою відповідальністю "Мирогощанське",
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Рівненського апеляційного суду
від 02 червня 2022 року в складі колегії суддів: Гордійчук С. О.,
Боймиструка С. В., Ковальчук Н. М., у справі за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю "Мирогощанське" про розірвання договору оренди земельної ділянки,
ВСТАНОВИВ:
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до
товариства з обмеженою відповідальністю "Мирогощанське" (далі -
ТОВ "Мирогощанське") про розірвання договору оренди земельної ділянки.
В обґрунтування позовних вимог посилалася на те, що 13 червня 2018 року між ОСОБА_1 та ТОВ "Мирогощанське" укладено договір оренди землі
№ 5/2018, за умовами якого в оренду передано земельну ділянку, загальною площею 1,9253 га.
Укладаючи договір оренди земельної ділянки, сторони погодили, що дія цього договору припиняється шляхом його розірвання за взаємною згодою сторін та інших підстав, визначених законом, про що одна сторона за два місяці повідомляє іншу сторону (п. 36 договору). Крім того, відповідно до умов п. 37 договору оренди допускається розірвання договору в односторонньому порядку.
18 червня 2020 року ОСОБА_1 направила на адресу ТОВ "Мирогощанське" повідомлення, у якому зазначила про бажання розірвати договір оренди землі від 13 червня 2018 року № 5/2018 в односторонньому порядку з дотриманням умов цього договору та на підставі частини третьої статті 651 ЦК України
з 01 грудня 2020 року. Разом із тим, орендар лише 15 жовтня 2020 року, тобто через 4 місяці з моменту направлення повідомлення про розірвання договору оренди землі, надав необґрунтовану відповідь про можливість розірвання договору тільки зборами учасників товариства та рекомендував звернутися до засновників товариства.
Умовами укладеного між сторонами договору та чинним законодавством не передбачено обов`язку орендаря (власника земельної ділянки) направлення повідомлення про розірвання договору третім особам, правовідносини між сторонами не є корпоративними, а тому розірвання договору оренди не відноситься до компетенції зборів учасників товариства.
Посилаючись на зазначені обставини, ОСОБА_1 просила розірвати договір оренди землі від 13 червня 2018 року № 5/2018.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 01 грудня 2021 року позовні вимоги ОСОБА_1 до ТОВ "Мирогощанське" про розірвання договору оренди задоволено.
Розірвано договір оренди землі від 13 червня 2018 року № 5/2018, укладений між ОСОБА_1 (орендодавець) та ТОВ "Мирогощанське"(орендар) щодо земельної ділянки сільськогосподарського призначення для ведення особистого селянського господарства, площею 1,9253 га, у тому числі ріллі 1,9253 га (кадастровий номер 5621684400:05:015:0192), яка знаходиться на території Привільненської сільської ради Дубенського району Рівненської області.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що оскільки спірним договором оренди землі передбачено його розірвання
в односторонньому порядку, а відповідно до положень статті 6 ЦК Українисторони є вільними в укладенні договору, то законодавець допускає можливість розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку без настання будь-яких умов, якщо орендодавець виявив бажання на розірвання договору.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Рівненського апеляційного суду від 02 червня 2022 року рішення Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 01 грудня 2021 року скасовано.
У задоволенні позову ОСОБА_1 до ТОВ "Мирогощанське" про розірвання договору оренди відмовлено.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд виходив із того, що договір оренди землі від 13 червня 2018 року № 5/2018 не містить чіткого визначення можливості розірвання договору в односторонньому порядку
та механізму (процедури) такого розірвання. Свобода договору
не є абсолютною та безмежною, оскільки при укладенні договору, виборі контрагентів, визначенні умов договору сторони не можуть діяти всупереч положенням ЦК України та інших актів цивільного законодавства, враховуючи, що не можуть на власний розсуд урегулювати у договорі свої правовідносини у випадках, коли така домовленість суперечить суті правовідносин між сторонами. Для розірвання договору потрібна згода орендаря (відповідача у справі), яку останній має надати, що виключає можливість розірвання договору в односторонньому порядку. Крім того, апеляційний суд, посилаючись на вимоги частини третьої статті 19 Закону України "Про оренду землі", вважав, що при передачі в оренду земельних ділянок сільськогосподарського призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства, особистого селянського господарства строк дії договору оренди землі визначається за згодою сторін, але не може бути меншим ніж 7 років.
Короткий зміст вимог та доводів, наведених у касаційній скарзі
21 червня 2022 року ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Рівненського апеляційного суду від 02 червня 2022 року та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 29 червня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі № 559/2850/20 та витребувано матеріали справи з Дубенського міськрайонного суду Рівненської області.
Справа надійшла до Верховного Суду у липні 2022 року.
Ухвалою Верховного Суду від 14 грудня 2022 року призначено до судового розгляду.
Межі та підстави касаційного перегляду
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті
Підставою касаційного оскарження ОСОБА_1 зазначає неправильне застосування судом апеляційної інстанції норми матеріального права
та порушення норм процесуального права при вирішенні спору.
Суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права
у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду
від 01 липня 2021 року в справі № 659/569/19, від 16 травня 2018 року
в справі № 420/504/16-ц, від 26 вересня 2018 року в справі № 623/2953/16-ц, від 16 січня 2019 року в справі № 420/550/16-ц, від 30 січня 2019 року в справі № 623/2422/16-ц, від 05 липня 2019 року в справі № 916/1684/18, від 31 липня 2019 року в справі № 922/3248/18 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд зробив висновок про неможливість дострокового розірвання договору оренди землі
в односторонньому порядку, зазначивши, що умови, за наявності яких можливе розірвання договору в односторонньому порядку, мають бути чітко визначені договором про оренду земельної ділянки, а сторони у договорі мають чітко визначити можливість розірвання договору в односторонньому порядку та механізм такого розірвання (шляхом підписання відповідної угоди тощо). При цьому апеляційний суд не врахував, що жодним нормативним актом не вимагається наявність у договорі додаткових даних про механізм розірвання договору шляхом підписання відповідної угоди. Законодавством не передбачена така істотна умова договору, як порядок та механізм (процедура) такого розірвання.
Апеляційний суд, описуючи в оскаржуваному рішенні "наявність у договорі умови про можливість його розірвання в односторонньому порядку, яка
є вирішальною для розгляду справи", не взяв до уваги пункт 37 договору оренди землі, в якому чітко зазначено про можливість розірвання договору
в односторонньому порядку.
Крім того, апеляційний суд у порушення положень статті 626 ЦК України, якими передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав
та обов`язків, та в порушення частини першої статті 628 ЦК України, в якій зазначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства, трактує на власний розсуд пункт 37 договору,
де чітко вказано, що розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку допускається, без зазначення сторони договору, до якої застосовується цей пункт правочину. Таким чином, розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку допускається як з ініціативи орендаря, так і з ініціативи орендодавця.
Доводи інших учасників справи
У серпні 2022 року ТОВ "Мирогощанське" подало відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1, у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення,
а постанову Рівненського апеляційного суду від 02 червня 2022 року -
без змін.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Судами встановлено, що ОСОБА_1 є власником земельної ділянки, площею 1,9253 га (кадастровий номер 5621684400:05:015:0192), що підтверджується витягом із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності (а. с. 7).
13 червня 2018 року між ОСОБА_1 та ТОВ "Мирогощанське" укладено договір оренди землі № 5/2018, за умовами якого позивач передала відповідачу
в оренду належну їй на праві приватної власності земельну ділянку, площею 1,9253 га з кадастровим номером 5621684400:05:015:0192, строком
на 12 років (а. с. 8).
Відповідно до пункту 36 договору оренди землі від 13 червня 2018 року
№ 5/2018 дія договору припиняється шляхом його розірвання за взаємною згодою сторін та інших підстав, визначених законом, про що одна сторона за 2 місяці повідомляє іншу сторону.
Згідно із пунктом 37 договору оренди землі від 13 червня 2018 року № 5/2018 розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку допускається.
Листом від 18 червня 2020 року ОСОБА_1 повідомила ТОВ "Мирогощанське" про намір розірвати договір оренди землі від 13 червня 2018 року № 5/2018
із 01 грудня 2020 року (а. с. 12).
15 жовтня 2020 року у відповідь на повідомлення про намір розірвати договір оренди землі від 13 червня 2018 року № 5/2018 ТОВ "Мирогощанське" повідомило, що пунктом 9.6.4. статуту ТОВ "Мирогощанське" визначено,
що розірвання договору оренди землі відноситься до компетенції зборів учасників товариства та рекомендувало звернутися з повідомленням про розірвання договору до засновників товариства, що визначені згідно
з ЄДРПОУ (а. с. 13).
14 листопада 2020 року ОСОБА_1 направила повторно лист на адресу
ТОВ "Мирогощанське", в якому зазначила, що сторонами договору оренди землі є ОСОБА_1 та ТОВ "Мирогощанське", у зв`язку з чим ОСОБА_1 звернулася із повідомленням про розірвання договору оренди землі саме до ТОВ "Мирогощанське". Відносини між ТОВ "Мирогощанське" та його учасниками є їх корпоративними відносинами. У жодному пункті договору відсутнє посилання на порядок розірвання договору шляхом направлення орендодавцем повідомлення про таке розірвання для третіх осіб - учасників товариства. Окрім того, в жодному пункті договору оренди землі відсутнє посилання на застосування пунктів статуту ТОВ "Мирогощанське" під час виконання (застосування) умов договору оренди землі від 13 червня
2018 року № 5/2018. ОСОБА_1 не ознайомлена зі статутом
ТОВ "Мирогощанське" ні при підписанні договору, ні при наданні відповіді на повідомлення про розірвання договору оренди, що є логічним і через відсутність потреби в такому ознайомленні, оскільки ОСОБА_1 не є учасником вказаного товариства (а. с. 14, 15).
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення
від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Перевіривши наведені у касаційні скарзі доводи, врахувавши аргументи, викладені у відзиві, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступних підстав.
Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Оскаржувані судові рішення в повній мірі не відповідають вказаним вимогам закону.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з частиною першою статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, зокрема у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи. Дотримання цього принципу є гарантією того, що учасник справи, незалежно від рівня фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, має можливість забезпечити захист своїх прав та інтересів.
Звертаючись до суду із позовом, ОСОБА_1 просила розірвати договір оренди землі від 13 червня 2018 року № 5/2018, укладений між нею та
ТОВ "Мирогощанське", посилаючись на те, що вона як сторона правочину висловила односторонню відмову від договору.
Цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників (частина перша статті
Однією з підстав виникнення зобов`язання є договір (пункт 1 частини другої статті 11 ЦК України).
Договір як приватно-правова категорія є універсальним регулятором між учасниками цивільних відносин та має на меті забезпечити регулювання цивільних відносин, спрямований на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
Правочин є найбільш розповсюдженим юридичним фактом, за допомогою якого набуваються, змінюються, або припиняються права та обовʼязки в учасників цивільних правовідносин.