Постанова
Іменем України
12 січня 2023 року
м. Київ
справа № 303/6290/20
провадження № 61-3503св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Крата В. І.,
суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: ОСОБА_2, Мукачівська міська рада Закарпатської області,
треті особи: Державне підприємство "Українське державне аерогеодезичне підприємство", Головне управління Держгеокадастру у Закарпатській області,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Закарпатського апеляційного суду від 20 грудня 2021 року в складі колегії суддів: Кондора Р. Ю., Мацунича М. В., Бисаги Т. Ю.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У жовтні 2020 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до
ОСОБА_2, Мукачівської міської ради Закарпатської області (далі - Мукачівська міська рада), треті особи: Державне підприємство "Українське державне аерогеодезичне підприємство" (далі - ДП "Українське державне аерогеодезичне підприємство"), Головне управління Держгеокадастру у Закарпатській області, про визнання недійсним та скасування рішення міської ради щодо передачі земельної ділянки у власність.
На обґрунтування позовних вимог зазначала, що в провадженні Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області перебуває цивільна справа
№ 303/3830/20 за її позовом до ОСОБА_2, Мукачівської міської ради про визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку та скасування державної реєстрації права власності на земельну ділянку. Під
час розгляду справи позивачу стало відомо про те, що рішенням 40 сесії
5 скликання Мукачівської міської ради від 18 грудня 2008 року № 804 міська рада передала у власність ОСОБА_2 земельну ділянку з кадастровим номером 2110400000:01:007:0230,яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідно до обставин вказаної справи землевпорядна організація відмовила позивачу в розробленні технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та присвоєнні кадастрового номера у зв`язку з накладенням одної на іншу суміжних земельних ділянок.
Під час приватизації ОСОБА_2 земельної ділянки нею частково приватизована земельна ділянка позивача. Внаслідок порушень при визначенні конфігурації земельної ділянки ОСОБА_2 передача їй у власність земельної ділянки площею 0,10 га відбулась за рахунок включення до її складу частини земельної ділянки, якою користується позивач.
Таким чином, межі земельної ділянки відповідача, закріпленої в натурі (на місцевості) межовими знаками, не відповідають межам, визначеним Закарпатською регіональною філією ДП "Українське державне аерогеодезичне підприємство" відповідно до топографо-геодезичних та картографічних матеріалів, у зв`язку з чим виникло накладення площ суміжних ділянок.
Отже, на думку позивача, рішення 40 сесії 5 скликання Мукачівської міської ради від 18 грудня 2008 року № 804 порушує права позивача, оскільки перешкоджає їй у реалізації прав користування та розпорядження земельною ділянкою, унеможливлюють розроблення технічної документації для присвоєння земельній ділянці кадастрового номера та внесення відомостей щодо неї до Державного земельного кадастру.
ОСОБА_1 просила визнати недійсним та скасувати рішення 40 сесії
5 скликання Мукачівської міської ради від 18 грудня 2008 року № 804 про передачу земельної ділянки з кадастровим номером 2110400000:01:007:0230, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, у власність ОСОБА_2 .
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від
09 червня 2021 року позов ОСОБА_1 задоволено.
Визнано недійсним та скасовано рішення 40 сесії 5 скликання Мукачівської міської ради від 18 грудня 2008 року № 804 в частині передачі земельної ділянки з кадастровим номером 2110400000:01:007:0230, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, у власність ОСОБА_2 .
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Cуд першої інстанції виходив з того, що земельна ділянка, яка надана у власність ОСОБА_2, сформована частково за рахунок земельної ділянки, що перебуває у фактичному користуванні ОСОБА_1 . Таким чином, рішення органу місцевого самоврядування про надання відповідачу у власність земельної ділянки порушує законні земельні права позивача, яка може вимагати їх захисту. Ці обставини підтверджуються наявними в справі доказами, в тому числі, висновком судового експерта.
Постановою Закарпатського апеляційного суду від 20 грудня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено.
Рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від
09 червня 2021 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким
у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Апеляційний суд виходив з того, що 40 сесія 5 скликання Мукачівської міської ради прийняла рішення від 18 грудня 2008 року № 804, яким відповідно до списку громадян, що є додатком № 1 до рішення, надала у спільну сумісну власність ОСОБА_2, ОСОБА_3 (1952 року народження), ОСОБА_4 і ОСОБА_3 (1976 року народження) земельну ділянку площею 0,10 га за адресою: АДРЕСА_1 . Відомості про цю земельну ділянку з номером 2110400000:01:007:0230 були внесені до Державного земельного кадастру, а права на неї були оформлені державним актом на право власності на земельну ділянку у 2009 році саме як на ділянку, яка перебуває у спільній сумісній власності чотирьох осіб. Власником указаної земельної ділянки в цілому ОСОБА_2 стала не на підставі рішення органу місцевого самоврядування, а лише у 2014 році за результатом вчинення двох правочинів. Таким чином, Мукачівська міська рада 18 грудня 2008 року не приймала рішення № 804 про передачу земельної ділянки з кадастровим номером 2110400000:01:007:0230, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, у власність ОСОБА_2 як це у вигляді предмета позову сформульовано позивачем ОСОБА_1 . Власне такого рішення не існує, а визначення в наведений спосіб предмета позову всупереч дійсним обставинам об`єднує в одне формулювання юридичні факти та обставини, які виникли в різний час, з різних підстав і щодо різних осіб.
Той факт, що в наведеному в якості предмета позову формулюванні рішення органом місцевого самоврядування не приймалося і саме такого рішення не існує, визнаний під час апеляційного розгляду справи представником позивача ОСОБА_1 - адвокатом Софілканич М. І. Зазначене вже само по собі виключає можливість задоволення позову безвідносно до підстав і мотивів, з яких він був пред`явлений, до доказів, які на підтвердження обґрунтованості такої вимоги позову подавалися.
На обґрунтування позовних вимог позивач надала до суду висновок судової земельно-технічної експертизи від 15 березня 2021 року № 0018/2021, який виконаний судовим експертом ОСОБА_5. у справі № 303/3830/20 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, треті особи: регіональна філія ДП "Українське державне аерогеодезичне підприємство", Головне управління Держгеокадастру у Закарпатській області, про визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку та скасування державної реєстрації права власності на земельну ділянку. Згідно з експертним висновком земельна ділянка, що належить ОСОБА_2, частково (в межах 0,0028 га) сформована за рахунок земельної ділянки, що перебуває у фактичному користуванні ОСОБА_1 . Суд першої інстанції прийняв вказаний експертний висновок як доказ і, крім того, в судовому засіданні допитав судового експерта ОСОБА_5 з метою роз`яснення висновку та обґрунтував своє рішення відповідним чином. Такі дії суду суперечать нормам цивільного процесуального закону.
Висновок судового експерта, про який ідеться, був наданий в іншій справі і незважаючи на те, що в тій справі виник спір між тими самими сторонами щодо взаємного розташування суміжних земельних ділянок, наявності чи відсутності накладання в плані однієї ділянки на іншу та, відповідно, наявності чи відсутності порушення земельних прав сторін, не міг на момент розгляду справи судом першої інстанції бути використаний як доказ. На час ухвалення судом рішення, що оскаржується в апеляційному порядку (09 червня 2021 року), розгляд справи № 303/3830/20 ще тривав, за даними Єдиного державного реєстру судових рішень рішення в цій справі було ухвалене лише 18 жовтня 2021 року і не набрало законної сили, оскільки було оскаржене ОСОБА_2 до апеляційного суду та відкрито апеляційне провадження. Отже, експертний висновок має статус доказу в іншій справі, рішення в якій не набрало законної сили, та підлягає оцінці як доказ саме в тій іншій справі. За наявності для того підстав лише судові рішення ухвалені в справі № 303/3830/20, які набрали законної сили, можуть мати преюдиційне значення, а обставини, встановлені цими рішеннями, в тому числі, й ті, що можуть бути встановлені вказаним експертним висновком, можуть враховуватися при вирішенні іншої справи (справ). Оцінка по суті експертного висновку як доказу в іншій справі та обґрунтування ним рішення за наведених обставин незаконно легалізує цей документ як доказ у справі, в якій відповідна судова експертиза не призначалася, не проводилася, у зв`язку з чим не виконувався й комплекс вимог, передбачених для забезпечення прав учасників процесу саме в цій справі (склад яких, до того ж, є відмінним від складу учасників процесу в справі № 303/3830/20) під час призначення судової експертизи (статті 12, 43, 49, 103 та інші норми ЦПК України), що порушує процесуальні права учасників справи. Крім того, така незаконна легалізація експертного висновку як доказу в цій справі може мати негативні процесуальні наслідки для справи, в якій судова експертиза призначалася та проводилася. Таким чином, вищевказані висновок судового експерта та його роз`яснення в суді є недопустимими доказами.
Під час апеляційного розгляду справи суд обговорював питання щодо необхідності зупинення провадження в справі до набрання законної сили рішенням у справі № 303/3830/20 і дійшов висновку про відсутність відповідних підстав для вчинення таких процесуальних дій. Незважаючи на те, що в справі № 303/3830/20 є предметом доказування та встановлюються обставини, які з огляду на фактичні обставини обох справ мають певне значення і для справи, що розглядається, спосіб пред`явлення позову в цій справі та визначення його предмета виключають можливість задоволення позову. Вирішення цієї справи не є об`єктивно неможливим до вирішення справи № 303/3830/20, результат якої з огляду на предмет позову є самостійним і залежно від суті ухваленого рішення може за відповідних умов враховуватися в подальшому.
На переконання апеляційного суду, немає підстав і для закриття провадження в справі відповідно до пункту 2 частини першої статті 255 ЦПК України, оскільки спір між сторонами існує. Позивач вважає, що рішенням органу місцевого самоврядування про надання відповідачу у власність земельної ділянки порушуються її земельні права, проте, за наявності предмета спору власне предмет позову (не спору) сформульований неправильно, тому питання підлягає вирішенню в контексті наявності чи відсутності підстав для задоволення такого позову по суті.
Крім того, суд апеляційної інстанції вказав, що позивач зазначила третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів Закарпатську регіональну філію ДП "Українське державне аерогеодезичне підприємство", яка за загальнодоступними даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань є відокремленим підрозділом ДП "Українське державне аерогеодезичне підприємство", проте не юридичною особою. За таких обставин, у справі не брала участі належна третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів.
Оскільки розгляд справи покладається на суд першої інстанції, який розглядає справу в межах пред`явлених позивачем вимог, а в апеляційному порядку здійснюється перевірка судового рішення, яким закінчено провадження в справі, на стадії апеляційного розгляду справи предмет позову у формулюванні позивача не може бути змінений, апеляційний суд не вправі виходити за межі саме такого предмета позову, обирати на свій розсуд межі позову, елементи його предмета тощо, відповідні недоліки на стадії апеляційного розгляду справи не можуть бути усунуті.Таким чином, апеляційний суд зробив висновок, що підстав для задоволення позову немає, а суд першої інстанції необґрунтовано задовольнив сформульовані позивачем вимоги за відсутності доказів на підтвердження відповідних обставини.
Аргументи учасників справи
У квітні 2022 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу,
в якій просить скасувати постанову апеляційного суду, а справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Касаційна скарга обґрунтована тим, що:
суд апеляційної інстанції не розглянув справу по суті позовних вимог, вдавшись до відшукування формальних недоліків позовної заяви та зробив помилковий висновок, що такі недоліки позову є підставами для відмови особі у захисті її порушеного права на землю. Водночас, суд взагалі не застосовував спеціальні норми матеріального права, зокрема статті 152, 155 ЗК України, та обмежився мотивуванням оскарженої постанови у спосіб повного повторенням змісту апеляційної скарги ОСОБА_2, яка є безпідставною та необґрунтованою;
апеляційний суд не надав належної оцінки доказам у справі, не встановив обставин справи, які підлягають обов`язковому з`ясуванню (чи є накладення суміжних ділянок; площа земельної ділянки по фактичному використанню відповідача та позивача; чи сформовано земельну ділянку відповідача за рахунок площі земельної ділянки,яка перебуває у фактичному використанні позивача; чи співпадають встановлені на місцевості межі земельної ділянки відповідача з даними кадастрової інформації тощо). Суд безпідставно не надав оцінки плану-схемі накладення суміжних ділянок, яким підтверджується зміщення контрольної точки з ділянки відповідача в подвір`я позивача. Суд також безпідставно не врахував акт від 31 серпня 2007 року про встановлення (поновлення) на місцевості (у натурі) та погодження меж земельної ділянки суміжними землекористувачами (землевласниками). Цим актом встановлено та затверджено межі земельної ділянки відповідача по огорожі, яка збігається з встановленими на місцевості твердими межовими знаками, які передані цим актом на збереження відповідачеві. Межі, що встановлені для суміжних користувачів на місцевості, не відповідають тій кадастровій інформації, що внесена до Реєстру;
суд не зазначив обґрунтування прийняття чи відхилення висновку експерта за результатами проведеної судової земельно-технічної експертизи від
15 березня 2021 року № 0018/2021, не дослідив цього доказу і у такий спосіб не з`ясував обставин, на які позивач посилалась як на підставу своїх вимог. При цьому, суд помилково вказав на те, що така експертиза була проведена в іншій справі, а у цій справі експертиза не проводилася. Такі висновки є необґрунтованими, оскільки встановлені експертизою факти стосуються предмета спору у цій справі, у якій вирішується саме наявність чи відсутність порушень прав позивача з боку суміжного землекористувача. Також апеляційний суд не звернув увагу на норми статті 103 ЦПК України, які передбачають проведення експертизи виключно за умови відсутності відповідних висновків експертів із цих самих питань. Позивач подала до суду висновок експерта за результатами проведеної судової земельно-технічної експертизи від 15 березня 2021 року № 0018/2021 із тих самих питань, які підлягають обов`язковому встановленню судом у цій справі. При цьому, відхиляючи висновки проведеної судової земельно-технічної експертизи від 15 березня 2021 року № 0018/2021 у справі №303/3830/20, суд не звернув уваги на те, що хоча предмет спору у вказаній справі та у справі, що переглядається, різний, проте позовні вимоги в них є взаємопов`язаними і випливають з однієї підстави спору, а саме накладення суміжних земельних ділянок;
всупереч принципу справедливості, апеляційний суд необґрунтовано відхилив всі докази позивача, які є достатніми у розумінні процесуального закону, та невмотивовано погоджуючись з аргументами відповідача, не забезпечив справедливого балансу між сторонами. Позивача при доказуванні поставлено у суттєво невигідне становище відносно відповідача, оскільки остання не подала жодного доказу на підтвердження своїх заперечень проти позову (докази відсутності накладання суміжних ділянок), хоча мала виконувати аналогічний процесуальний обов`язок;
позивач правильно пред`явила позовні вимоги лише до одного належного відповідача ОСОБА_2, яка водночас є правонаступником усіх інших осіб, які вибули з спірних правовідносин. На момент звернення позивача до суду, оспорюване рішення органу місцевого самоврядування стосувалось виключно прав та інтересів вказаної особи. Суд апеляційної інстанції, не надав належну оцінку зазначеним обставинам та зробив помилковий висновок про необхідність залучення до участі в справі інших осіб, які вже не є суб`єктами спірних правовідносин, та відмову у задоволенні позову в цілому з причин неналежності відповідача. При цьому, пред`явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови в позові, а вирішення позову з неналежним відповідачем не може мати наслідки встановлення судом обставин справи та викладення у рішенні відповідних висновків щодо відмови в позові з інших підстав. Апеляційний суд відмовив позивачу з усіх можливих підстав, внаслідок чого не забезпечив справедливий, неупереджений розгляд справи і вирішення спору з метою захисту порушених прав позивача.
У травні 2022 року від ОСОБА_2 надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому вона просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову апеляційного суду - без змін.
Відзив на касаційну скаргу мотивований тим, що:
суд не може вийти за межі позовних вимог та всупереч принципу диспозитивності самостійно обирати правову підставу та предмет позову. Апеляційний суд розглянув справу в межах заявлених позовних вимог позивачем ОСОБА_1 з дотриманням принципів законності та диспозитивності;
доводи касаційної скарги ОСОБА_1 про те, що суд апеляційної інстанції не дослідив зібрані у справі докази та не розглядав справу по суті позовних вимог є безпідставними, оскільки суд надав оцінку всім наявним у матеріалах справи доказам, зокрема і акту від 31 серпня 2007 року про встановлення (поновлення) на місцевості у натурі та погодження меж земельної ділянки суміжними землекористувачами (землевласниками), який міститься у технічній документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності на земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлового будинку з кадастровим номером 2110400000:01:007:0230;
апеляційний суд на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, дійшов обґрунтованого висновку про те, що рішенням 40 сесія
5 скликання Мукачівської міської ради від 18 грудня 2008 року № 804 надано
у спільну сумісну власність ОСОБА_2, ОСОБА_3 (1952 року народження), ОСОБА_4, ОСОБА_3 (1976 року народження).земельну ділянку площею 0,10 га за адресою: АДРЕСА_1 .
До Державного земельного кадастру з номером 2110400000:01:007:0230 ця земельна ділянка була внесена, а права на неї були оформлені державним актом на право власності на земельну ділянку у 2009 році саме як на ділянку, яка перебуває у спільній сумісній власності чотирьох осіб. Власником указаної земельної ділянки в цілому ОСОБА_2 стала не на підставі рішення органу місцевого самоврядування, а лише у 2014 році за результатом вчинення двох правочинів. Таким чином, Мукачівська міська рада 18 грудня 2008 року не приймала рішення № 804 про передачу земельної ділянки з кадастровим номером 2110400000:01:007:0230, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, у власність ОСОБА_2 як це у вигляді предмета позову сформульовано позивачем ОСОБА_1 . Власне такого рішення не існує, а визначення в наведений спосіб предмета позову всупереч дійсним обставинам об`єднує в одне формулювання юридичні факти та обставини, які виникли в різний час, з різних підстав і щодо різних осіб;
твердження ОСОБА_1 про те, що суд апеляційної інстанції порушив принцип справедливості, необґрунтовано відхилив усі докази позивача, невмотивовано погодився з аргументами відповідача та не забезпечив справедливого балансу між сторонами, а сторону позивача при доказуванні поставив у суттєво невигідне становище відносно другої сторони, тобто відповідача є безпідставними, оскільки рішення, яке позивач просить визнати недійсним, не існує;