Постанова
Іменем України
11 січня 2023 року
м. Київ
справа № 461/7447/17
провадження № 61-1858св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д.,
суддів: Воробйової І. А., Гулька Б. І., Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
третя особа - орган опіки та піклування Галицької районної адміністрації Львівської міської ради,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Шевченко Марії Олександрівни на рішення Галицького районного суду м. Львова від 12 березня 2018 року, ухвалене у складі судді Городецької Л. М., та постанову Львівського апеляційного суду від 01 грудня 2021 року, прийняту у складі колегії суддів: Мельничук О. Я., Ванівського О. М., Шеремети Н. О.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У жовтні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів.
Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що 18 жовтня 2008 року між ним та ОСОБА_2 зареєстрований шлюб, який розірвано рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 14 січня 2013 року у справі № 2603/16273/12.
У шлюбі у них народились діти: ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Вказував на те, що після розірвання шлюбу з ОСОБА_2 у 2013 році, малолітні діти проживали разом із її матір`ю - ОСОБА_5 . З липня 2017 року діти проживають разом із ним у м. Львові.
Зазначав, що відповідачка ухиляється від виконання своїх обов`язків з виховання дітей, не забезпечує їх матеріально та не піклується про них належним чином.
З урахуванням зазначеного та уточнених позовних вимог, ОСОБА_1 просив позбавити батьківських прав ОСОБА_2 відносно малолітніх дітей: ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, та стягнути із ОСОБА_2 на його користь аліменти на утримання дітей у розмірі 1/3 частки від усього заробітку, але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, на кожного з дітей.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Галицького районного суду м. Львова від 12 березня 2018 року позов ОСОБА_1 задоволено.
Позбавлено батьківських прав ОСОБА_2 відносно малолітніх дітей: ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Стягнуто із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання малолітніх ОСОБА_3, ОСОБА_4 у розмірі 1/3 частки від усіх видів заробітку (доходу), але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 31 жовтня 2017 року, на кожну дитину, до досягнення ними повноліття.
Вирішено питання розподілу судових витрат.
Задовольняючи позовні вимоги про позбавлення відповідача батьківських прав, суд першої інстанції виходив із того, що відповідач ухиляється від виконання своїх обов`язків з виховання малолітніх дітей, що проявляється у відсутності її піклування про їх фізичний та духовний розвиток і навчання, висновком органу опіки та піклування від 23 жовтня 2017 року визначено за доцільне позбавити батьківських прав ОСОБА_2 відносно малолітніх дітей.
При визначенні розміру аліментів, суд враховував стан здоров`я і матеріальне становище відповідачки та інші обставини справи та вважав за необхідне стягнути з неї аліменти на утримання малолітніх дітей у розмірі 1/3 частини від усіх видів заробітку (доходу), але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 31 жовтня 2017 року до досягнення дітьми повноліття.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Львівського апеляційного суду від 01 грудня 2021 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - Шевченко М. О. залишено без задоволення, рішення Галицького районного суду м. Львова від 12 березня 2018 року залишено без змін.
Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що ОСОБА_2 ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків щодо дітей, не може позитивно впливати на виховання та становлення дітей, не спілкується з дітьми, зв`язків не підтримує, не цікавиться їх вихованням та навчанням, не надає матеріальної допомоги на утримання. ОСОБА_2 не надала належних та допустимих доказів про бажання змінити своє ставлення до дітей, ставлення до виконання нею батьківських обов`язків, змінити свою поведінку в кращу сторону, щоб займатися вихованням своїх дітей, дбати про їх розвиток, матеріальне забезпечення. Бажання матері дітей не позбавляти її батьківських прав не може вважатися проявом батьківського піклування, бажанням брати участь у вихованні дітей, виконувати батьківські обов`язки.
Також суд апеляційної інстанції, посилаючись на частинe третю статті 166, статтю 182, статтю 191 Сімейного кодексу України (далі - СК України), враховуючи те, що діти проживають з батьком, а відповідачка ухиляється від виконання своїх обов`язків по вихованню та утриманню дітей, зазначив, що суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про необхідність стягнення з відповідачки аліментів на утримання малолітніх дітей у розмірі 1/3 частини від усіх видів заробітку (доходу), але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 31 жовтня 2017 року до досягнення дітьми повноліття.
Як суд першої інстанції, так і суд апеляційної інстанції посилалися на відповідні рішення Європейського суду з прав людини ( далі - ЄСПЛ) щодо захисту прав дитини.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів
У січні 2022 року представник ОСОБА_2 - адвокат Шевченко М. О. подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просив скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову.
Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанції не врахували, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом вирішення сімейних питань, який може бути застосований лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров`я та психологічного розвитку, з урахуванням її вини.
При цьому позбавлення батьківських прав несе в собі негативний вплив на свідомість дитини.
Суди не врахувати, що ОСОБА_2 проти позову в частині позбавлення її батьківських прав відносно дітей заперечувала, вказувала на бажання відновити спілкування зі своїми дітьми.
Також суди не врахували, що недостатньо для позбавлення батьківських прав лише висновку органу опіки та піклування про доцільність позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав та встановлення факту неналежного виконання матір`ю свого обов`язку щодо виховання дітей.
Крім того, висновок органу опіки та піклування є недостатньо обґрунтований, оскільки службою у справах дітей не надано оцінки відносинам ОСОБА_1 та ОСОБА_2 та не взято до уваги можливість зміни матір`ю ставлення до виконання своїх обов`язків.
Матеріали та обставини справи не свідчать про те, що змінити поведінку матері у кращу сторону неможливо.
Заявник посилалась на конвенційні норми щодо захисту прав дитини і відповідні рішення ЄСПЛ.
Підставами касаційного оскарження судових рішень представник заявника зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду у справі № 28 лютого 2018 року у справі № 501/4237/15-ц (провадження № 61-8818св18), від 18 жовтня 2018 року у справі № 209/3051/16-ц (провадження № 61-33912св18), від 26 вересня 2018 року у справі № 357/1134/17-ц (провадження № 61- 32671св18), від 12 вересня 2018 року у справі № 766/7027/17 (провадження № 61- 41301св18), від 10 жовтня 2018 року у справі № 183/10/16 (провадження № 61- 376св18), від 16 травня 2018 року у справі № 336/5846/16-ц (провадження № 61- 11999св18), від 16 травня 2018 року у справі № 761/9974/16-ц (провадження № 61- 8512зпв18), від 15 серпня 2018 року у справі № 299/1051/16-ц (провадження № 61- 15718св18), від 17 грудня 2018 року у справі № 686/24929/16-ц (провадження № 61-15518св18), від 27 липня 2020 року у справі № 523/15358/18 (провадження № 61- 609св20), від 17 червня 2020 року у справі № 382/364/19 (провадження № 61- 4390св20); суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У серпні 2022 року ОСОБА_1 подав відзив на касаційну скаргу, в якому просив відмовити у задоволенні касаційної скарги та залишити судові рішення без змін як такі, що ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 08 лютого 2022 року касаційну скаргу залишено без руху та надано строк для усунення недоліків касаційної скарги.
Ухвалою Верховного Суду від 13 травня 2022 року продовжено строк для усунення недоліків касаційної скарги.
У строк, визначений судом, представник заявника усунув недоліки касаційної скарги.
Ухвалою Верховного Суду від 01 серпня 2022 рокувідкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.
У вересні 2022 року до Верховного Суду надійшли матеріали справи.
Ухвалою Верховного Суду від 07 листопада 2022 року справу призначено до судового розгляду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
18 жовтня 2008 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зареєстровано шлюб, який розірвано рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 14 січня 2013 року у справі № 2603/16273/12.
ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є батьками ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Відповідно до висновку Галицької районної адміністрації Львівської міської ради № 31-5924 від 23 жовтня 2017 року Галицькою районною адміністрацією Львівської міської ради як органом опіки і піклування визначено за доцільне позбавити батьківських прав ОСОБА_2 відносно малолітніх дітей ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Частиною другою статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам судові рішення відповідають не у повній мірі.
Щодо позбавлення батьківських прав
Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Забезпечення найкращих інтересів дитини - дії та рішення, що спрямовані на задоволення індивідуальних потреб дитини відповідно до її віку, статі, стану здоров`я, особливостей розвитку, життєвого досвіду, родинної, культурної та етнічної належності та враховують думку дитини, якщо вона досягла такого віку і рівня розвитку, що може її висловити (абзац четвертий частини першої статті 1 Закону України "Про охорону дитинства").
Частиною першою статті 8 Закону України "Про охорону дитинства" передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.
Виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (частина перша статті 12 Закону України "Про охорону дитинства").
Частиною сьомою статті 7 СК України передбачено, що дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованою постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.
Згідно з частинами першою-четвертою статті 150 СК України батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини, піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя, поважати дитину.
Здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності (частина перша статті 155 СК України).
Відповідно до статті 165 СК України право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім`ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров`я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.
Підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною першою статті 164 СК України. Зокрема, пунктом 2 частини першої статті 164 СК України визначено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти.
Тлумачення змісту пункту 2 частини першої статті 164 СК України дає змогу зробити висновок, що ухилення від виконання обов`язків з виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.
Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема, не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.
Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна оцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.
Позбавлення батьківських прав є винятковим заходом, який тягне за собою істотні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.
У частині першій статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав та свобод людини та практику ЄСПЛ як джерело права.
Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають окремо і потрібно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.