ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
19 січня 2023 року
м. Київ
справа №815/4666/16
адміністративне провадження № К/9901/37793/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Пасічник С.С.,
суддів: Васильєвої І.А., Олендера І.Я.,
розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Головного управління ДПС в Одеській області, утвореного як відокремлений підрозділ Державної податкової служби України, на постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 11.07.2017 (головуючий суддя: Коваль М.П., судді Домусчі С.Д., Кравець О.О.) у справі №815/4666/16 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-технічний центр "Екотехніка" до Головного управління ДПС в Одеській області, утвореного як відокремлений підрозділ Державної податкової служби України, про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,
ВСТАНОВИВ:
Товариство з обмеженою відповідальністю "Науково-технічний центр "Екотехніка" (далі - позивач, Товариство, ТОВ "НТЦ "Екотехніка") звернулось до суду з позовом до ДПІ у Приморському районі м. Одеси ГУ ДФС в Одеській області (яку Верховний Суд замінив на правонаступника - Головне управління ДПС в Одеській області, утворене як відокремлений підрозділ Державної податкової служби України; далі - відповідач, податковий орган, контролюючий орган) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 07.09.2016 №0001201402, №0001211402, №0001221402.
Мотивуючи позовну заяву, Товариство посилалось на безпідставність тверджень відповідача про порушення ним положень податкового законодавства та формування відповідних податкових вигод за результатами господарських операцій із контрагентами, правовідносини з якими були предметом перевірки. Вказувало на те, що акт перевірки не містить відомостей, у чому саме полягають виявлені контролюючим органом порушення вимог законодавства та доказів, що підтверджують факти таких порушень, натомість наведено тільки перелік правових норм, а також зазначено про наявність податкової інформації відносно контрагентів Товариства без будь-яких висновків щодо цієї інформації.
Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 30.11.2016 позов задоволено повністю. Приймаючи таке рішення, суд першої інстанції виходив з того, що первинними документами спростовуються виявлені під час перевірки позивача порушення, а тому прийняті на підставі таких висновків перевірки рішення із визначенням відповідних зобов`язань та штрафних санкцій є неправомірними та підлягають скасуванню.
Одеським апеляційним адміністративним судом ухвалено постанову від 11.07.2017, якою рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове про задоволення позовних вимог частково. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 07.09.2016 №0001211402, №0001221402. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Ухвалюючи таке судове рішення, апеляційний суд констатував, що акт перевірки не містить мотивів та обґрунтувань, на підставі яких контролюючий орган дійшов висновку про безпідставне формування Товариством податкових зобов`язань та податкового кредиту у періоді, що перевірявся; при цьому, посилаючись на наявну податкову інформацію, відповідачем не вказано, яким чином такі відомості вплинули на операції позивача з контрагентами, які фактично не досліджувались в ході перевірки. Разом з тим, апеляційний суд зазначив про помилкове скасування судом першої інстанції податкового повідомлення-рішення від 07.09.2016 №0001201402, оскільки позивачем не спростовано неправильне визначення показників, які впливають на формування витрат, що враховуються при визначенні об`єкта оподаткування, що полягає у наявності розбіжностей з даними бухгалтерського обліку на суму 263 247 грн. за 2013 рік.
Не погоджуючись із рішенням суду апеляційної інстанції, податковий орган звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій наголошував на тому, що аналіз наявної податкової інформації свідчить про формування ТОВ "НТЦ "Екотехніка" показників податкової звітності за результатами господарських операцій, які реально не відбувались. Просить скасувати постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 11.07.2017 та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову у повному обсязі.
При цьому, зміст касаційної скарги свідчить, що відповідачем рішення суду попередньої інстанції оскаржується лише в частині задоволення позовних вимог, а відтак відповідно до статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України саме в цій частині воно і підлягає касаційному перегляду.
Позивачем подано заперечення на касаційну скаргу, у яких зазначено, що судом апеляційної інстанції правильно встановлено всі обставини справи, надано їм належну правову оцінку та прийнято законне і обґрунтоване рішення. Вказує на те, що в акті перевірки не наведено фактичних порушень позивачем вимог законодавства, а висновки сформовано виключно на припущеннях, побудованих на матеріалах податкової інформації відносно контрагентів позивача без взаємозв`язку із здійсненими у спірному періоді господарськими операціями. Наголошує, що в ході виконання спірних господарських операцій було складено всі передбачені законодавством первинні документи, які підтверджують виконання умов договорів та їх надано як під час перевірки, так і судового розгляду даної справи. Просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 11.07.2017 - без змін.
В подальшому справу передано до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду й відповідно до пункту 2 Розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15.01.2020 №460-ІХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" касаційна скарга підлягає розгляду у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом, тобто до 08.02.2020.
Переглянувши судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права і дотримання норм процесуального права, Верховний Суд виходить з такого.
Згідно з підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (тут і далі в редакції, чинній на момент спірних правовідносин) податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
Пунктом 201.1 статті 201 Податкового кодексу України встановлено, що платник податку зобов`язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, складену за вибором покупця (отримувача) в один з таких способів: а) у паперовому вигляді; б) в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та умови реєстрації податкової накладної у Єдиному реєстрі податкових накладних. У такому разі складання податкової накладної у паперовому вигляді не є обов`язковим.
Також ця норма містить перелік обов`язкових реквізитів, які зазначаються у податковій накладній.
Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.
Пункт 198.3 статті 198 Податкового кодексу України встановлює, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
У відповідності до пункту 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.
Згідно пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
За визначенням статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 №996-XIV (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин; далі - Закон №996-XIV) первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Відповідно до частини першої статті 9 Закону №996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Частина друга статті 9 Закону №996-XIV встановлює, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Згідно з положеннями частин четвертої-шостої статті 9 Закону №996-XIV регістри бухгалтерського обліку повинні мати назву, період реєстрації господарських операцій, прізвища і підписи або інші дані, що дають змогу ідентифікувати осіб, які брали участь у їх складанні. Господарські операції повинні бути відображені в облікових регістрах у тому звітному періоді, в якому вони були здійснені. У разі складання та зберігання первинних документів і регістрів бухгалтерського обліку на машинних носіях інформації підприємство зобов`язане за свій рахунок виготовити їх копії на паперових носіях на вимогу інших учасників господарських операцій, а також правоохоронних органів та відповідних органів у межах їх повноважень, передбачених законами.
Як визначено підпунктом 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України господарська діяльність - це діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.
У відповідності до статті 1 Закону №996-XIV господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства.
Отже, господарські операції, які зумовлюють наслідки у вигляді виникнення у покупця права на формування податкових вигод, мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які зазвичай супроводжують операції певного виду та відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.
Для нарахування податкового кредиту також необхідними умовами є наявність у сторін спеціальної податкової правосуб`єктності та належним чином складеної податкової накладної, зареєстрованої в Єдиному реєстрі податкових накладних.
Недоведеність наявності вказаних умов позбавляє первинні документи юридичної значимості для цілей формування податкових вигод, а покупця - права на їх формування та відображення у бухгалтерському та податковому обліку.