УХВАЛА
12 січня 2023 року
м. Київ
Справа № 910/17459/20
Провадження № 12-40гс22
Велика Палата Верховного Суду у складі
судді-доповідачаТкача І. В.,
суддів Григор`євої І. В., Гриціва М. І., Єленіної Ж. М., Желєзного І. В., Катеринчук Л. Й., Крет Г. Р., Лобойка Л. М., Пількова К. М., Прокопенка О. Б., Ситнік О. М., Сімоненко В. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Штелик С. П.,
перевіривши наявність підстав для передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду справи№ 910/17459/20
за касаційною скаргою ОСОБА_1
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 29.08.2022
(головуючий суддя Коротун О. М., судді Ткаченко Б. О., Майданевич А. Г.)
та рішення Господарського суду міста Києва від 13.10.2021 (суддя Зеленіна Н. І.)
за позовом ОСОБА_1
до Акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України", Міністерства аграрної політики та продовольства України, Міністерства економіки України
про визнання недійсними і скасування наказів, поновлення на посаді та стягнення 942 236,25 грн,
УСТАНОВИЛА:
У листопаді 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України" (далі - ПАТ "ДПЗКУ"), Міністерства аграрної політики та продовольства України, Міністерства економки України про: визнання недійсним та скасування наказу Міністерства аграрної політики та продовольства України від 27.03.2014 № 41-п "Про звільнення ОСОБА_1"; визнання недійсним та скасування наказу ПАТ "ДПЗКУ" № 514-к від 01.07.2014 "Про звільнення ОСОБА_1"; поновлення на посаді заступника голови правління ПАТ "ДПЗКУ"; стягнення заборгованості по виплаті середньомісячної заробітної плати за час вимушеного прогулу в розмірі 926 623,75 грн, компенсацію за невикористану відпустку в розмірі 5 612,50 грн та моральну шкоду в розмірі 10 000,00 грн.
Позивач мотивував позов тим, що накази про звільнення є незаконними та підлягають скасуванню, оскільки:
- пропущено строк для притягнення позивача до відповідальності, адже підставою для його звільнення було укладення договору поставки від 27.02.2014 № П-14/4-2Г, а тому станом на день звільнення позивача - 27.03.2014 сплив строк застосування до нього дисциплінарного стягнення;
- порушено порядок притягнення до відповідальності, адже від позивача не отримувалися письмові пояснення, власник або уповноважений ним орган не звертався до позивача щодо одержання таких пояснень;
- рішення про звільнення позивача не було прийнято на загальних зборах акціонерів ПАТ "ДПЗКУ" - тобто таке рішення відсутнє;
- в оскаржуваних наказах підставою для звільнення зазначено про одноразове грубе порушення позивачем трудових обов`язків, однак не конкретизовано, в чому полягає таке порушення;
- у діях позивача було відсутнє грубе одноразове порушення трудових обов`язків, оскільки не доведено, що договір поставки від 27.02.2014 № П-14/4-2Г укладено на невигідних для ПАТ "ДПЗКУ" умовах і що цей договір спричинив для ПАТ "ДПЗКУ" значні матеріальні збитки.
Позивач вважає, що у зв`язку з незаконністю наказів про звільнення він має бути поновлений на посаді заступника голови ПАТ "ДПЗКУ". Окрім цього, ПАТ "ДПЗКУ" має сплатити позивачу заробітну плату за час вимушеного прогулу, компенсації за невикористану відпустку та завдану моральну шкоду.
Господарський суд міста Києва рішенням від 13.10.2021 у задоволенні позовних вимог відмовив повністю. Вказане рішення мотивовано так.
Суд першої інстанції відхилив доводи позивача щодо відсутності рішення загальних зборів про звільнення позивача, оскільки Міністерство аграрної політики та продовольства України в межах наданих йому повноважень, виконуючи функції загальних зборів ПАТ "ДПЗКУ", прийняло рішення про звільнення позивача, яке оформлено у вигляді наказу.
Суд дійшов висновку, що у спірних наказах немає посилання на конкретне порушення трудових обов`язків та дату його вчинення позивачем, що унеможливлює надання оцінки дотримання Міністерством аграрної політики та продовольства України та ПАТ "ДПЗКУ" установлених законом порядку та строку притягнення працівника до дисциплінарної відповідальності. На думку суду, наведене в сукупності дає підстави для висновку про незаконність оскаржуваних наказів та наявність підстав для їх скасування.
Разом з цим суд першої інстанції зазначив, що позивач пропустив строки звернення з позовом до суду без поважних на те причин. Оскільки суд першої інстанції вважав неможливим поновити пропущений строк, означене є підставою для відмови в задоволенні позовних вимог.
Господарський суд міста Києва також відмовив у задоволенні вимог про стягнення 942 236,25 грн, оскільки до матеріалів справи не додано: доказів того, що позивачем вчинялися дії, спрямовані на виконання своїх трудових обов`язків; доказів, які свідчать про наявність невикористаної відпустки; доказів поважності причин пропуску строку для звернення до суду із цим позовом; доказів, що підтверджують понесення моральної шкоди.
Північний апеляційний господарський суд постановою від 29.08.2022 апеляційну скаргу позивача залишив без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 13.10.2021 - без змін.
Суд апеляційної інстанції погодився з наведеними Господарським судом міста Києва мотивами відхилення доводів апелянта про відсутність належно оформленого рішення Міністерства аграрної політики та продовольства України про звільнення позивача.
Північний апеляційний господарський суд також погодився з висновками суду першої інстанції про наявність підстав для скасування спірних наказів та про пропуск позивачем строків звернення з позовом до суду без поважних на те причин.
При цьому апеляційний суд наголосив, що у трудових правовідносинах як працівник, так і роботодавець мають діяти добросовісно, не допускаючи дій, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. Під зловживанням трудовим правом для сторін трудових відносин варто розуміти особливу недобросовісну поведінку, пов`язану з навмисним створенням для працівника та (або) роботодавця ситуації правової невизначеності за межами права, з порушенням принципів справедливості, добросовісності та розумності. Зокрема позивачем протягом 5 років взагалі не вчинялись будь-які дії з метою отримання оскаржуваних наказів або ж з метою їх оскарження.
Суд апеляційної інстанції також погодився з висновками суду першої інстанції про відмову в задоволенні решти заявлених вимог позивача, зазначивши, що вони є похідними від вимоги про скасування наказів.
Не погодившись із рішенням Господарського суду міста Києва від 13.10.2021 та постановою Північного апеляційного господарського суду від 29.08.2022, ОСОБА_1 подав касаційну скаргу, в якій просить оскаржувані судові рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.
На обґрунтування доводів касаційної скарги позивач зазначає, що норма статті 233 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) пов`язує право працівника звернутися із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення у місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки. Водночас позивач вказує, що матеріали справи не містять доказів вручення йому наказу про звільнення або видачі трудової книжки, та вважає, що ці обставини свідчать, що строк звернення до суду з відповідними вимогами не пропущений.
Також позивач посилається на неналежне оформлення рішення Міністерства аграрної політики та продовольства України про його звільнення.
Мотиви для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду ухвалою від 03.11.2022 відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Північного апеляційного господарського суду від 29.08.2022 та рішення Господарського суду міста Києва від 13.10.2021 у справі № 910/17459/20.
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду ухвалою від 14.12.2022 передав справу № 910/17459/20 на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини п`ятої статті 302 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).
Мотивуючи підстави для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду зазначив таке.
Зі змісту положень частини першої статті 233 КЗпП України слідує, що встановлені цією нормою строки звернення до суду для вирішення спору про звільнення пов`язані виключно з настанням однієї з двох подій - вручення копії наказу про звільнення або видачі трудової книжки.
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду зауважує, що наведена вище позиція є загальною практикою, на підтвердження чого наводяться постанови від 22.06.2022 у справі № 127/22587/20, від 23.02.2022 у справі № 759/16647/20, від 13.01.2021 у справі № 242/3602/19, від 03.10.2022 у справі № 204/1724/20.
Касаційний суд зазначає, що застосування виключно такого загального підходу до всіх спорів про звільнення незалежно від фактичних обставин справи може у деяких випадках поставити під загрозу принцип правової визначеності. Зокрема, загроза такого порушення може мати місце у випадку, коли жодна з подій, які визначені частиною першою статті 233 КЗпП України та з якими пов`язаний відлік місячного строку на звернення до суду, так і не настала незалежно від підстав їх ненастання, або така подія настала за межами розумного строку звернення до суду за вирішенням трудового спору, або очевидно є такою, що настала після встановлення особою обставин порушення свого права та виникнення в неї реальної можливості для захисту права на доведення незаконності звільнення і поновлення на роботі.