Постанова
Іменем України
16 січня 2023 року
м. Київ
справа № 562/829/21
провадження № 61-5020св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Погрібного С. О., Ступак О. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - Комунальне підприємство "Здолбунівське" Здолбунівської міської ради Рівненської області,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Здолбунівського районного суду Рівненської області від 11 серпня 2021 року у складі судді Ковалика Ю. А. та постанову Рівненського апеляційного суду від 21 квітня 2022 року у складі колегії суддів: Боймиструк С. В., Хилевич С. В., Шимків С. С.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог і рішень судів
У березні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Комунального підприємства "Здолбунівське" Здолбунівської міської ради Рівненської області (далі - КП "Здолбунівське" ЗМР Рівненської області), в якому просила визнати її звільнення з роботи незаконним, поновити на посаді прибиральниці КП "Здолбунівське" ЗМР Рівненської області та стягнути середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
В обґрунтування позову ОСОБА_1 вказувала, що з серпня 2020 року перебувала на посаді прибиральниці території КП "Здолбунівське" ЗМР Рівненської області і виконувала свої обов`язки по АДРЕСА_1 у притулку для собак. В подальшому їй почали погрожувати, що змусять підмітати вулицю, оскільки в посаді не вказано, що працевлаштована у притулок, а коли 17 лютого 2021 року позивачка принесла на роботу лікарняний лист, її заставили написати заяву про звільнення з роботи. Оскільки, її повідомили, що вона буде прийнята на посаду безпосередньо до "притулку для собак", тому написала заяву на звільнення. Також з нею не проведено повного розрахунку при звільненні, не видавалася трудова книжка.
Наступного дня, коли вона прийшла на роботу в "притулок для собак", її не допустили до роботи та повідомили, що вона звільнена з роботи. Позивачка одразу написала заяву про відкликання попередньої, яку відмовилися приймати, тому направила її поштою. Позивачка вважала своє звільнення з роботи незаконним.
Рішенням Здолбунівського районного суду Рівненської області від 11 серпня 2021 року, залишеним без змін постановою Рівненського апеляційного суду від 21 квітня 2022 року, позов задоволено частково. Стягнуто з КП "Здолбунівське" ЗМР Рівненської області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 2 213,51 грн. В решті позовних вимог відмовлено.
Суд першої інстанції дійшов висновку, що позивачку правомірно звільнено за згодою сторін, оскільки сторони домовилися про дату припинення трудового договору - 17 лютого 2021 року, відповідач не анулював таку домовленість. У свою чергу, заяву про відкликання ОСОБА_1 направила засобами поштового зв`язку 18 лютого 2021 року, тобто вже після прийняття наказу про звільнення з обумовленої в заяві дати, тому не могла бути підставою для анулювання угоди.
Визначаючи розмір стягнутого середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, суд врахував ту обставину, що на момент звільнення заборгованість по заробітній платі становила 2 213,51 грн, тому дійшов висновку про неспівмірність заявлених до стягнення сум середнього заробітку зі встановленим розміром заборгованості, характером цієї заборгованості, діями позивача та відповідача, а тому визнав справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення та наведеним вище критеріям, визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат.
Суд апеляційної інстанції, перевіряючи доводи апеляційної скарги ОСОБА_1, погодився з висновками суду першої інстанції та визнав їх такими, що узгоджуються з позиціями Верхового Суду та відповідають вимогам чинного законодавства.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги та позиція інших учасників справи
ОСОБА_1 01 червня 2022 року засобами поштового зв`язку звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Здолбунівського районного суду Рівненської області від 11 серпня 2021 року та постанову Рівненського апеляційного суду від 21 квітня 2022 року. У касаційній скарзі просила поновити строк на касаційне оскарження.
У липні 2022 року ОСОБА_1 подала нову редакцію касаційної скарги на рішення Здолбунівського районного суду Рівненської області від 11 серпня 2021 року та постанову Рівненського апеляційного суду від 21 квітня 2022 року.
Касаційна скарга в новій редакції обґрунтована тим, що суди не звернули уваги на те, що заява про звільнення з роботи написана виключно з метою врегулювання назви посади ОСОБА_1 та прийняття її на роботу безпосередньо в притулок.
Крім того, судами не надано належної оцінки тому, що резолюцію на заяві про звільнення поставив майстер дільниці ОСОБА_2, який не є особою яка має право діяти від імені комунального підприємства і, зокрема, звільняти ОСОБА_1 .
Також судами проігноровано той факт, що позивачку звільнено в період тимчасової непрацездатності, а відтак звільнення є незаконним.
В частині зменшення розміру суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні суди неправильно застосували норми матеріального права, та не врахували правових висновків, висловлених у постановах Верховного Суду від 31 серпня 2020 року у справі № 756/8953/18, від 15 серпня 2018 року у справі № 569/6578/16-ц, від 13 березня 2019 року у справі № 286/4169/17, в яких суд стягував середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні в повному обсязі (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
У серпні 2022 року КП "Здолбунівське" Здолбунівської міської ради Рівненської області із застосуванням засобів поштового зв`язку подало до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1, в якому зазначило про необґрунтованість та безпідставність доводів касаційної скарги, а також про відсутність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду від 07 червня 2022 року касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Здолбунівського районного суду Рівненської області від 11 серпня 2021 року та постанову Рівненського апеляційного суду від 21 квітня 2022 року передано на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю.
Ухвалою Верховного Суду від 09 червня 2022 року поновлено ОСОБА_1 строк на касаційне оскарженнярішення Здолбунівського районного суду Рівненської області від 11 серпня 2021 року та постанови Рівненського апеляційного суду від 21 квітня 2022 року; касаційну скаргу залишено без руху, з наданням строку для усунення недоліків а саме надати уточнену редакцію касаційної скарги із зазначенням обов`язкових підстав касаційного оскарження. Надано строк на усунення недоліків касаційної скарги тривалістю в десять днів від моменту отримання копії цієї ухвали суду.
Ухвалою Верховного Суду від 29 липня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 на підставі пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України; витребувано матеріали справи № 562/829/21 зі Здолбунівського районного суду Рівненської області; надано учасникам справи строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
У серпні 2022 року матеріали справи № 562/829/21 надійшли до Верховного Суду.
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
За змістом частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на таке.
Фактичні обставини справи
Судами попередніх інстанцій встановлено, що 04 серпня 2020 року ОСОБА_1 прийнято на роботу на посаду прибиральника території КП "Здолбунівське" Здолбунівської міської ради Рівненської області.
На підставі заяви позивачки від 17 лютого 2021 року, наказом № 22-к ОСОБА_1 звільнено з роботи за угодою сторін, відповідно до пункту 1 статті 36 КЗпП України.
18 лютого 2021 року позивачка надіслала відповідачу рекомендованим листом заяву про відкликання своєї заяви про звільнення за згодою сторін.
Повний розрахунок по виплаті заробітної плати ОСОБА_1 проведено 11 червня 2021 року, відповідно до платіжного доручення № 150 у розмірі 2 213,51 грн.
Нормативно-правове обґрунтування
Статтею 43 Конституції України кожному гарантовано право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
Відповідно до статті 51 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, зокрема, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є угода сторін.
У випадку, коли працівник вимагає достроково розірвати укладений з ним трудовий договір, а роботодавець не заперечує щодо припинення з цим працівником трудових відносин, такий договір може бути припинено за угодою сторін згідно з пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України. Необхідно зазначити, що законодавством не встановлено відповідного порядку чи строків припинення трудового договору за угодою сторін, у зв`язку з чим вони визначаються працівником і власником або уповноваженим ним органом у кожному конкретному випадку.
Припинення трудового договору за пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України застосовується у випадку взаємної згоди сторін трудового договору, пропозиція (ініціатива) про припинення трудового договору за цією підставою може виходити як від працівника, так і від власника або уповноваженого ним органу. За угодою сторін може бути припинено як трудовий договір, укладений на невизначений строк, так і строковий трудовий договір. Припинення трудового договору за пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України не передбачає попередження про звільнення ні від працівника, ні від власника або уповноваженого ним органу. День закінчення роботи визначається сторонами за взаємною згодою.
Пропозиція (ініціатива) і сама угода сторін про припинення трудового договору за пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України можуть бути викладені як в письмовій, так і в усній формі. Якщо працівник подає письмову заяву про припинення трудового договору, то в ній мають бути зазначені прохання звільнити його за угодою сторін і дата звільнення. Саме ж оформлення припинення трудового договору за угодою сторін має здійснюватися лише в письмовій формі. У наказі (розпорядженні) і трудовій книжці зазначаються підстава звільнення за угодою сторін з посиланням на пункт 1 частини першої статті 36 КЗпП України і раніше домовлена дата звільнення.
Таким чином, передбачена пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України угода сторін є самостійною підставою припинення трудового договору, яка відрізняється від розірвання трудового договору з ініціативи працівника та з ініціативи власника підприємства, установи, організації або уповноваженого ним органу тим, що в цьому разі потрібне спільне волевиявлення сторін, спрямоване на припинення трудових відносин в обумовлений строк і саме з цих підстав.