ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
11 січня 2023 року
м. Київ
справа № 286/628/20
провадження № 51-2421км22
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1,
суддів ОСОБА_2, ОСОБА_3,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4,
прокурора ОСОБА_5,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги засудженого ОСОБА_6 та його захисника ОСОБА_7 на ухвалу Житомирського апеляційного суду від 25 липня 2022 року
в об`єднаному кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12019060250000613 від 04 листопада 2019 року, № 12020060250000036 від 14 січня 2020 року, за обвинуваченням
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця
с. Заріччя Овруцького району Житомирської області, який згідно з матеріалами кримінального провадження зареєстрований та проживає за адресою:
АДРЕСА_1 ,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 185, Кримінального кодексу України (далі - КК України).
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Коростенського міськрайонного суду Житомирської області
від 20 грудня 2021 року ОСОБА_6 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК України,
та призначено йому покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки.
На підставі ч. 4 ст. 70 КК України до призначеного покарання частково приєднано покарання, призначене ОСОБА_6 за вироком Дарницького районного суду м. Києва від 11 листопада 2019 року, та остаточно визначено йому покарання
у виді позбавлення волі на строк 5 років 6 місяців.
Цим же вироком: ОСОБА_8 визнано винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частинами 2, 3 ст. 185 КК України,
та із застосуванням частин 1, 4 ст. 70 цього Кодексу призначено йому покарання
у виді позбавлення волі на строк 5 років 6 місяців; ОСОБА_9 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК України, та призначено йому покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки із звільненням на підставі статей 75, 76 цього Кодексу від відбування покарання
з випробуванням на строк 1 рік 6 місяців. Судові рішення стосовно ОСОБА_8
та ОСОБА_9 у касаційному порядку не оскаржуються.
Вирішено питання щодо процесуальних витрат та речових доказів.
Згідно з цим вироком ОСОБА_6 за попередньою змовою зі ОСОБА_8
03 листопада 2019 року близько 19:00 проникли до будинку на території домогосподарства АДРЕСА_2, звідки викрали належну ОСОБА_10 бензопилу
із витратними матеріалами загальною вартістю 2050 грн.
Житомирський апеляційний суд ухвалою від 25 липня 2022 року вирок Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 20 грудня
2021 року стосовно ОСОБА_8, ОСОБА_9 та ОСОБА_6 залишив
без змін, а апеляційні скарги останнього, його захисника ОСОБА_7, захисника ОСОБА_11 в інтересах ОСОБА_8, захисника ОСОБА_12
в інтересах ОСОБА_9 - без задоволення.
Вимоги та узагальнені доводи осіб, які подали касаційні скарги
У поданій касаційній скарзі засуджений ОСОБА_6 , посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, неповноту судового розгляду та невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, просить скасувати ухвалу апеляційного суду
і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Обґрунтовуючи зазначені вимоги вважає недоведеним факт вчинення ним кримінального правопорушення, оскільки викрадене майно у нього вилучено
не було, крім того, потерпілий не підтвердив документально, що в його власності була бензопила, не вказав її марку та місце придбання. Також є непідтвердженим
і факт проникнення до будинку потерпілого. Стверджує, що в день вчинення злочину він разом зі ОСОБА_8 лише приходили до місця мешкання ОСОБА_10, проте у нього нічого не викрадали.
Зазначає, що під час досудового розслідування, зокрема в ході слідчого експерименту, він надавав показання під тиском працівників поліції.
Засуджений також вказує, що суд апеляційної інстанції не надав належної оцінки доказам у справі, безпідставно відмовив у задоволенні поданих ним клопотань
про повторний допит потерпілого, виклик в судове засідання слідчого
та про відмову від захисника ОСОБА_7, яка здійснювала його захист неефективно, розглянув справу без захисника і потерпілого.
На думку ОСОБА_6, цей суд позбавив його права на захист.
Крім того, апеляційний суд не усунув порушення, які допустив суд першої інстанції, не надав відповідей на доводи апеляційних скарг сторони захисту.
У доповненнях до касаційної скарги від 25 жовтня та 19 грудня 2022 року ОСОБА_6 на підставі ч. 5 ст. 72 КК у редакції Закону № 838-VIII просить зарахувати йому у строк покарання період тримання під вартою в слідчому ізоляторі з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі.
Зазначене прохання мотивує тим, що після набрання законної сили вироком Дарницького районного суду м. Києва від 11 листопада 2019 року його не було етаповано для відбуття покарання до виправної колонії, а залишено в слідчому ізоляторі для розслідування цього кримінального провадження. Вказує,
що він захворів на туберкульоз під час відбування покарання, був позбавлений права на пом`якшення покарання, дострокове звільнення та інших прав, передбачених законом.
Захисник ОСОБА_7 у касаційній скарзі посилається на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, просить скасувати ухвалу апеляційного суду і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Стверджує, що суд апеляційної інстанції не дотримався вимог статей 20, 54
КПК України, оскільки клопотання ОСОБА_6 про заміну захисника належним чином не розглянув та відповідного процесуального рішення
не прийняв.
Крім того, апеляційний суд не надав можливості обвинуваченому
для конфіденційного спілкування із захисником і продовжив розгляд кримінального провадження за участю захисника, стосовно якого засуджений висловив недовіру.
Таким чином захисник вважає, що суд апеляційної інстанції порушив право ОСОБА_6 на захист.
Позиції учасників судового провадження
Прокурор ОСОБА_5 вважала касаційні скарги необґрунтованими і просила залишити їх без задоволення, а оскаржену ухвалу апеляційного суду - без зміни.
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, обговоривши доводи, наведені в касаційних скаргах, перевіривши матеріали кримінального провадження, колегія суддів дійшла таких висновків.
Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. При цьому наділений повноваженнями лише щодо перевірки правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені
в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того
чи іншого доказу.
Відповідно до приписів ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення і особі засудженого.
Отже, касаційний суд не перевіряє судових рішень у частині неповноти судового розгляду, а також невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження. Під час перегляду судових рішень у касаційному порядку Суд виходить із фактичних обставин справи, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій.
Натомість зазначені обставини, на які, зокрема, посилається в касаційній скарзі засуджений, були предметом перевірки в судах першої та апеляційної інстанцій.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, ОСОБА_6 обвинувачувався у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого
ч. 3 ст. 185 КК України.
Розглянувши це кримінальне провадження, суд першої інстанції визнав
ОСОБА_6 винуватим у вчиненні зазначеного кримінального правопорушення та призначив відповідне покарання.
Так, свої висновки щодо доведеності винуватості засудженого ОСОБА_6
у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК України, суд першої інстанції обґрунтував показаннями, наданими в суді обвинуваченим ОСОБА_6,
який не заперечував того факту, що він разом зі ОСОБА_8 був на території домоволодіння потерпілого в день вчинення злочину; показаннями потерпілого ОСОБА_10 ; даними протоколу огляду місця події від 03 листопада
2019 року, відповідно до якого було оглянуто домогосподарство потерпілого ОСОБА_10 та виявлено слід взуття; даними протоколу огляду місця події від 04 листопада 2019 року, згідно з яким за результатом огляду домогоподарства, де проживав ОСОБА_8, було вилучено взуття останнього; висновком трасологічної експертизи від 28 листопада 2019 року, згідно з яким слід взуття,
вилучений під час огляду домогосподарства потерпілого, залишений підошвою кросівка, вилученого у ОСОБА_8 ; довідкою про вартість бензопили та витратних матеріалів до неї; даними протоколів слідчих експериментів від 16 січня 2020 року та від 25 лютого 2020 року відповідно зі ОСОБА_8 та ОСОБА_6
та іншими доказами.
Дослідивши докази, надавши кожному з них оцінку з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупності зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку, суд дійшов обґрунтованого висновку про доведеність винуватості ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК України.
Доводи засудженого про те, що потерпілий не підтвердив документально наявність у нього бензопили є безпідставними.
Так, відповідно до положень ч. 2 ст. 84 КПК України показання потерпілого
є самостійним джерелом доказів.
Як вбачається з аудіозапису судового засідання місцевого суду від 20 квітня
2021 року потерпілий ОСОБА_10 пояснив, що в день вчинення злочину
на кооперативному ринку в м. Овручі придбав бензопилу з витратними матеріалами до неї (цеп, шина, мастило), привіз їх додому, залишив у будинку, який зачинив та поїхав на роботу. Після повернення виявив, що у веранді будинку відсутнє скло, відкриті двері, а бензопила з витратними матеріалами зникли
(т. 2, а.к.п. 60-63).
Крім того, у вказаному засіданні на запитання прокурора потерпілий надав детальні пояснення щодо місця придбання бензопили (магазин на кооперативному ринку), колір бензопили (зелений), її вартість та про витратні матеріали, які він також придбав.
Крім цього, матеріалами кримінального провадження підтверджується, що пізніше орган досудового розслідування отримав довідку з того ж кооперативного ринку про її вартість та витратних матеріалів (т. 3, а.к.п. 20).
Посилання засудженого на те, що під час досудового розслідування не було проведено очних ставок з потерпілим не є порушенням процесуального закону, оскільки відповідно до ч. 4 ст. 95 КПК України суд обґрунтовує свої висновки лише показаннями, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання.
Як уже було зазначено вище, потерпілий ОСОБА_10 був допитаний
в судовому засіданні. При цьому обвинувачений не був позбавлений можливості користуватися своїми процесуальними правами, зокрема задавати питання потерпілому і, як свідчить аудіозапис вищезгаданого судового засідання,
він активно використовував надані процесуальним законом права.
Разом з тим, обставини заволодіння майном потерпілого ОСОБА_10 підтверджені і даними протоколів слідчих експериментів, проведених
зі ОСОБА_8 16 січня 2020 року та з ОСОБА_6 25 лютого 2020 року
(т. 3, а.к.п. 49-51, 97-101). З указаних протоколів убачається, що вказані слідчі дії проведенні із дотриманням вимог ст. 240 КПК України, за участі понятих, при цьому у слідчому експерименті зі ОСОБА_8 приймав участь спеціаліст
та застосовувалася відеозйомка, а в слідчому експерименті з ОСОБА_6 брала участь також його захисник ОСОБА_7 . В ході процесуальних дій підозрювані продемонстрували місце, спосіб проникнення до будинку та показали обставини викрадення майна потерпілого. Крім того, з протоколів убачається,
що слідчий роз`яснив ОСОБА_8 і ОСОБА_6 їх права та обов`язки.
При цьому і жодних зауважень за результатом слідчих експериментів від них
не надходило.Зміст протоколів відповідає положенням статей 104, 105
КПК України.
Отже, фактичні обставини, які повідомили засуджені під час слідчих експериментів, збігаються між собою, узгоджуються з іншими зібраними у кримінальному провадженні доказами, зокрема даними протоколу огляду місця події щодо обставин та способу проникнення ОСОБА_8 і ОСОБА_6 до будинку потерпілого, місцезнаходження викраденого майна, показаннями потерпілого ОСОБА_10 стосовно обставин викрадення належних йому речей тощо.
Доводи засудженого про застосування до нього тиску з боку працівників поліції,
які вплинули на зміст його пояснень під час слідчого експерименту,
є аналогічними доводам сторони захисту, викладених в апеляційних скаргах, були перевірені і визнані судами попередніх інстанцій безпідставними.
Так, проведення ефективного офіційного розслідування у світлі загального обов`язку держави відповідно до ст. 1 Конвенції про захист прав людини
і основоположних свобод (далі - Конвенція) є необхідним у разі, коли особа висуває небезпідставну скаргу про те, що вона була піддана поганому поводженню з боку суб`єктів владних повноважень усупереч ст. 3 Конвенції (правові позиції Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справах "Вергельський проти України" (заява № 19312/06, рішення від 12 березня 2009 року) та "Яременко проти України" (заява № 32092/02, рішення від 12 червня 2008 року).
Верховним Судом у постановах від 29 жовтня 2019 року (справа № 515/2020/16-к, провадження № 51-2904км18), від 01 грудня 2021 року (справа № 303/6992/19, провадження № 51-4833км20), від 02 грудня 2021 року (справа № 480/100/17, провадження № 51-8346км18) зазначено, що для того, щоб у компетентних органів виник обов`язок провести розслідування за заявою про застосування методів,
які порушують ст. 3 Конвенції, така заява має бути своєчасною і небезпідставною, тобто містити у своєму змісті конкретні обставини такого поводження і мати певне підтвердження цим обставинам або інформацію, яка дає можливість перевірити,
чи має заява певні підстави. Хоча доведення обґрунтованості заяви про погане поводження не може покладати на заявника надмірний тягар доведення, однак якщо вона не є своєчасною і за відсутності інформації, яка дає можливість
її перевірити, заява про погане поводження не може бути визнана небезпідставною і не створює обов`язку проведення розслідування такої заяви.
Перевіряючи доводи ОСОБА_6 про застосування щодо нього примусу
під час досудового розслідування, суди першої та апеляційної інстанцій визнали
їх безпідставними, оскільки встановили, що в матеріалах провадження відсутні звернення до уповноважених осіб із відповідною заявою про вчинення щодо неї незаконних методів досудового слідства.
Колегія суддів суду касаційної інстанції не має підстав уважати рішення судів попередніх інстанцій необґрунтованими, а твердження сторони захисту
про застосування до ОСОБА_6 неправомірного тиску працівниками правоохоронного органу небезпідставними в аспекті практики застосування ЄСПЛ положень статей 3, 6 Конвенції.
Так, стверджуючи про застосування не передбачених законом методів розслідування під час проведення слідчого експерименту з метою примусу ОСОБА_6 для надання ним певного змісту показань, сторона захисту
не надала розумного пояснення тим обставинам, що ОСОБА_6 жодних
дій чи звернень з приводу застосованого, за його твердженнями, протиправного впливу не здійснював, за захистом своїх прав до уповноважених органів
не звертався. Таким чином, твердження сторони захисту в цій частині місцевий суд обґрунтовано визнав такими, що спрямовані на уникнення ОСОБА_6 покарання за свої дії, з чим обґрунтовано погодився апеляційний суд.
Диспозитивність є однією із засад кримінального провадження, закріпленою
у статтях 7, 26 КПК України, відповідно до якої сторони кримінального провадження є вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб,
які передбачено цим Кодексом. Водночас суди у кримінальному провадженні вирішують лише ті питання, що віднесені до їх повноважень кримінальним процесуальним законом.
Чинним кримінальним процесуальним законом не встановлено будь-якого іншого порядку, ніж визначений у ст. 214 КПК України, що має застосовуватися
для розгляду і перевірки заяв про вчинення кримінального правопорушення,
де визначено і повноважних суб`єктів для здійснення провадження за такими заявами, до яких суди будь-якої інстанції не належать. Не належать суди і до кола повноважних органів щодо здійснення проваджень стосовно перевірки заяв
про вчинення кримінальних, адміністративних чи дисциплінарних порушень, вчинених працівниками правоохоронних органів.
Разом з тим, з матеріалів справи вбачається, що тиск з боку працівників поліції
під час слідчого експерименту ОСОБА_6 заявив лише під час розгляду справи в суді першої інстанції, тобто через тривалий час після проведення слідчого експерименту.