Постанова
Іменем України
11 січня 2023 року
м. Київ
справа № 488/1890/19
провадження № 61-14211св 21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф.,
учасники справи:
заявник - ОСОБА_1 ;
заінтересовані особи: Міністерство соціальної політики України, російська федерація;
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Корабельного районного суду м. Миколаєва від 04 березня 2021 року у складі судді Чернявської Я. А. та постанову Миколаївського апеляційного суду від 22 липня 2021 року у складі колегії суддів: Данилової О. О.,Коломієць В. В., Шаманської Н. О.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У травні 2019 року ОСОБА_1 звернулась з заявою, заінтересовані особи - Міністерство соціальної політики України, російська федерація про встановлення факту, що має юридичне значення.
Заява мотивована тим, що її син, старший солдат ОСОБА_2, проходив військову службу, а з 04 грудня 2012 року служив за контрактом у НОМЕР_1 окремій аеромобільній бригаді Високомобільних десантних військ Збройних Сил України та брав участь в захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України на території Донецької та Луганської областей.
ІНФОРМАЦІЯ_3 року в службовий час, під час виконання бойового завдання на території Донецької області, під час обстрілу Донецького аеропорту з боку російських збройних формувань, ОСОБА_2 - старший сапер інженерно-саперного взводу інженерно-саперної роти отримав тяжкі поранення, від яких загинув на місці.
Вважає, що саме в результаті збройної агресії та воєнного конфлікту, розпочатих російською федерацією, її син загинув у січні 2015 року на території Донецької області, а тому саме внаслідок військової агресії російської федерації проти України на території цієї області порушено невід`ємне право на життя ОСОБА_2, передбачене статтею 27 Конституції України, статтею 2 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року.
Посилаючись на викладене, та на те, що звернення до суду, обумовлено, тим, що вона має на меті визначити статус її сина як жертви міжнародного збройного конфлікту, тобто як особи, яка перебувала під захистом Конвенції про поліпшення долі поранених і хворих у діючих арміях, яка ратифікована Україною 03 липня 1954 року, просила встановити юридичний факт загибелі
ОСОБА_2 при виконанні обов`язку військової служби ІНФОРМАЦІЯ_3 року поблизу м. Донецька внаслідок збройної агресії російської федерації проти України.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Корабельного районного суду м. Миколаєва від 04 березня 2021 року заяву ОСОБА_1 залишено без задоволення.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що факт збройної агресії росії проти України є загальновідомим фактом, який закріплено державою на законодавчому рівні, а загибель ОСОБА_2 у певному місці та при певних обставин під час виконання бойового завдання в ході проведення антитерористичної операції в Луганській та Донецькій областях підтверджена наявними у заявника документами. Не встановивши перешкод у реалізації ОСОБА_1 тих прав, на захист яких спрямоване звернення з заявою, суд першої інстанції відмовив у її задоволенні.
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Миколаївського апеляційного суду від 22 липня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.
Рішення Корабельного районного суду м. Миколаєва від 04 березня 2021 року скасовано й ухвалено нове судове рішення, яким провадження у цій справі закрито за пунктом 1 частини 1 статті 255 ЦПК України.
Закриваючи провадження, апеляційний суд виходив із того, що у судовому порядку встановлюються лише такі факти, які мають юридичні наслідки, тобто від встановлення яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав заявника і в судовому порядку можливе лише тоді, коли чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення. У позасудовому порядку на підставі виданих документів встановлено, що ОСОБА_2 загинув від поранення (механічної асфіксії) у зоні проведення бойових дій на сході України при виконанні бойового завдання, у ході проведення антитерористичної операції в Луганській та Донецькій областях, а саме під час обстрілу Донецького аеропорту з боку незаконних збройних формувань. Факт збройної агресії російської федерації проти України на сході країни встановлено рядом нормативно-правових актів, визначено як національним, так і міжнародним законодавством, тому він є загальновідомим та доведенню не підлягає. Вважаючи вказані обставини недостатньою підставою для реалізації своїх прав, як матері загиблого, та необхідним встановлення причинно-наслідкового зв`язку між збройною агресією та смертю ОСОБА_2, заявник, разом з тим, не надала суду належних та допустимих доказів, які б свідчили про те, що їй було відмовлено в реалізації її прав через певні обставини, в тому числі, через недостатність документального підтвердження певних фактів, тобто не доведено наявність реальних перешкод для реалізації своїх прав. За таких обставин, факт загибелі ОСОБА_2 (при підтвердженні обставин загибелі) саме внаслідок збройної агресії російської федерації не є тим юридичним фактом, який може бути встановлено за правилами статей 293, 315 ЦПК України.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У серпні 2021 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просила скасувати рішення Корабельного районного суду м. Миколаєва від 04 березня 2021 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 22 липня 2021 року й ухвалити нове судове рішення, яким її вимоги задовольнити.
Підставами касаційного оскарження указаних судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і порушення норм процесуального права, вказувала, що суд застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 14 березня 2018 року у справі № 363/2981/16, від 21 березня 2018 року у справі № 428/12368/16, від 21 березня 2018 року у справі № 417/3852/17, від 12 квітня 2018 року у справі № 243/7029/17, від 06 червня 2018 року у справі № 428/13977/16 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України), а також не дослідили належним чином зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 вересня 2021 року касаційне провадження у вказаній справі відкрито та витребувано цивільну справу № 488/1890/19 із Корабельного районного суду м. Миколаєва.
У жовтні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 липня 2022 року справу призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 серпня 2022 року касаційне провадження у цій справі зупинено до закінчення перегляду в касаційному порядку Об`єднаною палатою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду справи № 490/6057/19-ц (провадження № 61-18514сво21) за заявою ОСОБА_3, яка діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітнього ОСОБА_4, про встановлення факту, що має юридичне значення, заінтересовані особи: Міністерство соціальної політики України, російська федерація.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 січня 2023 року касаційне провадження у цій справ поновлено.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що отримання нею від гуманітарних організацій допомоги залежить від наявності встановленого судом факту загибелі ОСОБА_2 внаслідок збройної агресії російської федерації проти України.
Законодавець не визначив іншого, позасудового способу встановлення причинно-наслідкового зв`язку між пораненням, загибеллю військовослужбовців у зоні проведення бойових дій на сході України та військовою агресією російської федерації.
Суди попередніх інстанцій не звернули уваги на те, що вона просила встановити не юридичний факт збройної агресії російської федерації проти України, а юридичний факт того, що загибель її сина ОСОБА_2 під час виконання обов`язків військової служби у січні 2015 року поблизу м. Донецьк Донецької області України відбулася внаслідок збройної агресії російської федерації проти України. Факт загибелі ОСОБА_2 внаслідок збройної агресії російської федерації проти України у січні 2015 року не є загальновідомим. Цей факт має індивідуальний характер та стосується виключно загиблого та членів його сім`ї.
Відзив на касаційну скаргу не надійшов.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Встановлено, що ОСОБА_1 є матір`ю ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1 (а. с. 25, т. 1).
Старший солдат ОСОБА_2 у періоди з 23 травня 2014 року по 07 серпня 2014 року, з 05 листопада 2014 року по 01 грудня 2014 року, з 17 грудня 2014 року по ІНФОРМАЦІЯ_3 року брав безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України в районі проведення антитерористичної операції сектору Д, сектору М на підставі наказу керівника Антитерористичного центру при Службі безпеки України від 16 червня2014 року № 33/244т (а. с. 75, т. 1).
Відповідно до витягу з наказу командира військової частини польова пошта НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 30 січня 2015 року № 31 старший солдат ОСОБА_2, старший сапер інженерно-саперного взводу інженерно-саперної роти, загинув ІНФОРМАЦІЯ_2 в службовий час, під час виконання бойового завдання в ході проведення антитерористичної операції в Луганській та Донецькій областях, під час обстрілу Донецького аеропорту з боку незаконних збройних формувань. Від отриманих поранень старший солдат ОСОБА_2 загинув на місті. Смерть настала в результаті ушкодження від військових дій та пов`язана з виконанням обов`язків військової служби (а. с. 26, т. 1).
В лікарському свідоцтві про смерть від 22 січня 2015 року № 186, виданому відділом судово-медичної експертизи трупів Дніпропетровського обласного Бюро судово-медичної експертизи на ім`я ОСОБА_2, в пункті 8 зазначено, що місцем його смерті є м. Донецьк, зона АТО, аеропорт. Датою смерті ОСОБА_2 є ІНФОРМАЦІЯ_2 (а. с. 87, т. 1).
Згідно свідоцтва про смерть, виданого 29 січня 2015 року Ленінським відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Миколаївського міського управління юстиції, ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 в місті Донецьк Донецької області, Україна (а. с. 90, т. 1).
ОСОБА_2 нагороджений орденом "За мужність" III ступеня (посмертно), орденом Богдана Хмельницького ІІІ ступеню, нагрудним знаком "За оборону Донецького аеропорту", відзнакою "За зразкову службу", почесною відзнакою " Герой Миколаївщини" (а. с. 93-97, т. 1).
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частини першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Частиною першою статті 402 ЦПК України передбачено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону постанова апеляційного суду не відповідає.
У справі, що переглядається, заявник ОСОБА_1 зверталася до суду з метою встановлення факту, що має юридичне значення, у порядку, передбаченому статтею 315 ЦПК України. Метою встановлення такого факту є визначення статусу ОСОБА_2, як особи, яка перебувала під захистом Конвенції про поліпшення долі поранених і хворих у діючих арміях (далі - Конвенція), яка набрала чинності 21 жовтня 1950 року, ратифікована Президією Верховної Ради Української РСР від 03 липня 1954 року, тобто отримання для ОСОБА_2 статусу жертви міжнародного збройного конфлікту, з подальшим отримання допомоги від гуманітарних організацій.
Від встановлення факту загибелі ОСОБА_2 при виконанні військової служби внаслідок збройної агресії російської федерації проти України залежить виникнення та реалізації особистих та майнових прав заявника, як матері загиблого військовослужбовця.
Відповідно до частин першої та другої статті 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту, в тому числі, смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.
У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.