Постанова
Іменем України
11 січня 2023 року
м. Київ
справа № 263/10121/19
провадження № 61-17313 св 21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ;
відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3 ;
третя особа - приватний нотаріус Маріупольського міського нотаріального округу Донецької області Лушкіна Оксана Володимирівна;
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Донецького апеляційного суду від 09 вересня 2021 року у складі колегії суддів: Попової С. А., Мальцевої Є. Є., Пономарьової О. М.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У липні 2019 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа - приватний нотаріус Маріупольського міського нотаріального округу Донецької області Лушкіна О. В., про визнання договору купівлі-продажу недійсним та повернення нерухомого майна.
Позовна заява мотивована тим, що вона є власником квартири АДРЕСА_1, яку успадкувала у грудні 2017 року.
Вказану квартиру вона передала в іпотеку ОСОБА_2 за укладеним із ним і нотаріально посвідченим договором іпотеки від 04 червня 2018 року, з накладенням заборони на відчуження предмету іпотеки до виконання, припинення або розірвання договору іпотеки. Вказаним договором іпотеки забезпечувалося виконання взятих нею грошових зобов`язань за договором позики від 04 червня 2018 року, за яким вона, з урахуванням змін до договору від 16 серпня 2018 року, взяла у ОСОБА_2 в борг грошові кошти у розмірі 112 750 грн на умовах оплати відсотків за ставкою 3 % строком на 12 місяців - до 04 червня 2019 року, з кінцевою виплатою 116 132,50 грн.
Вказувала, що починаючи з листопада 2018 року у зв`язку із скрутним матеріальним становищем вона припинила виплату відсотків по договору позики, іпотекодержатель був обізнаний про її матеріальний стан та не вимагав негайних виплат.
Наприкінці червня 2019 року їй випадково стало відомо, що належна їй квартира, у якій вона проживає та яка є предметом іпотеки, була відчужена ОСОБА_3 за договором купівлі-продажу від 12 червня 2019 року, посвідченим приватним нотаріусом Маріупольського міського нотаріального округу Донецької області Лушкіною О. В. за реєстровим № 834. Продаж квартири вчинено за 253 000 грн.
Вказувала, що ОСОБА_2 продав спірну квартиру від її імені на підставі виданої нею довіреності від 04 червня 2018 року, посвідченої приватним нотаріусом Маріупольського міського нотаріального округу Донецької області нотаріусом Слащевим А. Г. та зареєстрованої за реєстровим № 888. При цьому, відповідач не віддав їй решту виручки від продажу квартири, яка залишивсь після виконання зобов`язання за рахунок продажу квартири.
Зазначала, що на момент укладення договорів позики і іпотеки з ОСОБА_2 вона не усвідомлювала, що насправді відповідач має намір отримати лише довіреність та оригінали правовстановлюючих документів на предмет іпотеки.
Вказувала, що ОСОБА_3 є матір`ю ОСОБА_2, а тому є підстави вважати, що існує зловмисна домовленість між ними, оскільки вчинення оспорюваного правочину відбулося на вкрай невигідних для неї як довірителя умовах, за значно заниженою ціною, яка не відповідає визначеній експертом ринковій вартості квартири, гроші за укладеним 12 червня 2019 року правочином вона не отримувала.
Ураховуючи викладене, змінивши підстави позову, ОСОБА_1, посилаючись положення статті 232 ЦК України, просила суд визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, посвідчений приватним нотаріусом Маріупольського міського нотаріального округу Донецької обл. Лушкіною О. В. 12 червня 2019 року та зареєстрований у реєстрі за № 834, повернути їй у власність спірну квартиру.
Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції
Рішенням Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 07 липня 2021 року у складі судді Ікорської Є. С. позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Визнано недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, посвідчений 12 червня 2019 року приватним нотаріусом Маріупольського міського нотаріального округу Донецької області Лушкіною О. В. за реєстраційним № 834.
В іншій частині позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
Вирішено питання розподілу судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_2 відносно ОСОБА_1 одночасно виступав і кредитором, і повіреною особою, тому, вчиняючи 12 червня 2019 року оспорюваний правочин від імені ОСОБА_1, він діяв не в її інтересах, а із зловмисною домовленістю із своєю матір`ю ОСОБА_3 на виконання фактично укладеного договору позики грошових коштів і договору іпотеки.
Аргументи відповідача ОСОБА_2 про те, що грошові кошти від реалізації квартири були зараховані на погашення заборгованості і припинення зобов`язань за договором іпотеки, суд не взяв до уваги, оскільки в матеріалах справи немає жодного доказу, який би вказував на те, що грошові кошти були віднесені саме у рахунок погашення боргу за договором позики.
Дослідивши зміст довіреності від 04 червня 2018 року, суд дійшов висновку, що позивач дійсно уповноважила ОСОБА_2, зокрема, продати належну їй на праві власності квартиру АДРЕСА_1 . Але, разом з тим, із матеріалів справи не вбачається і відповідачами не доведено, а тому не встановлено і не підтверджено належними доказами, що ОСОБА_1 мала дійсний намір та волевиявлення на відчуження належної їй квартири станом на 04 червня 2018 року з одночасним підписанням договору позики грошових коштів та договору іпотеки з ОСОБА_2, зокрема, за ціною, яка не відповідає реальній.
Той факт, що довіреність від 04 червня 2018 року не відкликана ОСОБА_1, не має правового значення, оскільки довіреність видана на розпорядження квартирою, яка була відчужена, після чого вона втратила юридичну значимість.
Суд також звернув увагу на те, що пунктом 4.1. договору іпотеки від 04 червня 2018 року передбачено, що у разі невиконання або неналежного виконання іпотекодавцем основного зобов`язання, іпотекодержатель має право достроково розірвати договір позики і звернути стягнення на предмет іпотеки. Проте ОСОБА_3, посилаючись на неналежне виконання зобов`язання ОСОБА_1, не скористався правом на дострокове розірвання договору позики та звернення стягнення на предмет іпотеки у спосіб, визначений договором про іпотеку і Законом України "Про іпотеку".
Сукупність зібраних у справі доказів, на переконання суду, свідчить про наявність зловмисної домовленості ОСОБА_2, який діяв за довіреністю від імені ОСОБА_1, з іншою особою - його матір`ю ОСОБА_3 при укладенні договору купівлі-продажу належної позивачу квартири, що дає підстави для висновку про наявність умислу ОСОБА_2, домовленості сторін оспорюваного договору для переслідування власних інтересів всупереч інтересам ОСОБА_1 .
Відмовляючи у задоволенні вимог в частині повернення спірної квартири у власність позивача, суд виходив із того що заявлена вимога є неналежним способом захисту прав позивача.
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Донецького апеляційного суду від 09 вересня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено.
Рішення Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 07 липня 2021 року скасовано й ухвалено нове судове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Вирішено питання розподілу судових витрат.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що продаж повіреною особою ОСОБА_2 спірної квартири АДРЕСА_1 відбувся за процедурою і в порядку виконання доручення, оформленого довіреністю від 04 червня 2018 року за реєстровим № 888, а не в порядку реалізації цього нерухомого майна за договором іпотеки за правилами, унормованими Законом України "Про іпотеку", адже в жодному з договорів чи в будь-яких письмових формулярах між сторонами не обумовлено, що за цією довіреністю повірена особа ОСОБА_2 учиняє угоду з розпорядження (шляхом продажу) квартири в рахунок забезпечення договору позики від 04 червня 2018 року або в порядку реалізації договору іпотеки від 04 червня 2018 року. Правовідносини, що витікають із доручення, оформленого довіреністю від 04 червня 2018 року, є самостійними, на які не впливають інші існуючі між сторонами правовідносини з договорів позики і іпотеки. Суд першої інстанції помилково поєднав в одні правовідносини відносини з позики/іпотеки із представницькими відносинами за довіреністю, з уособленням ОСОБА_2 в особі двох протилежних сторін - кредитора і довіреної особи, що призвело до помилкового висновку суду про наявність у відповідача, як повіреного ОСОБА_1, злого умислу при укладенні оспорюваного правочину від 12 червня 2019 року.
Апеляційним судом встановлено, що зміст довіреності від 04 червня 2018 року, якою ОСОБА_1 уповноважила ОСОБА_2 на продаж належної її квартири, відповідає загальним вимогам, додержання яких є необхідним для чинності правочину, передбаченим частинами першою-п`ятою статті 203 ЦК України; на момент укладення оспорюваної угоди купівлі-продажу від 12 червня 2019 року довіреність була чинною. Впродовж усього строку дії довіреності з 04 червня 2018 року по 04 червня 2021 року ОСОБА_1 не ініціювала питання про її скасування з метою припинення представництва її інтересів ОСОБА_2 в питаннях розпорядження належною їй квартирою. До часу звернення до суду позовом у цій справі у липні 2019 року ОСОБА_1 не оспорювала умови довіреності, не зверталася до правоохоронних органів про вчинення відносно неї кримінального правопорушення, не зверталася до повіреної особи ОСОБА_2 з вимогою передати кошти, отримані за угодою за спірну квартиру.
Продаж спірної квартири вчинено за 253 000 грн, що відповідає експертній оцінці цього нерухомого майна, складеній ПП "Капітал-Експерт". При цьому зі змісту виданої ОСОБА_2 довіреності від 04 червня 2018 року убачається, що позивач надала останньому повноваження самостійно визначати як ціну, так і покупця спірної квартири.
Сам по собі факт продажу квартири представником ОСОБА_2 своїй матері за заниженою, як вважає позивач, вартістю не доводить наявність зловмисної домовленості між вказаними особами, що узгоджується з правовими висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 22 травня 2019 року у справі № 554/9882/15-ц, від 20 квітня 2021 року у справі № 727/967/16-ц,
Позивач не довела належними та допустимими доказами підстав, передбачених статтею 232 ЦК України, для визнання недійсним договору купівлі-продажу, а також наявності у діях ОСОБА_2 зловмисної домовленості з ОСОБА_3, як покупцем, на укладення оспорюваного правочину, тому підстави для задоволення позову відсутні.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У жовтні 2021 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Донецького апеляційного суду від 09 вересня 2021 року й залишити в силі рішення Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 07 липня 2021 року.
Підставами касаційного оскарження указаного судового рішення заявник зазначає неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального і порушення норм процесуального права, вказувала, що суд застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 19 травня 2021 у справі № 642/7417/18, від 20 серпня 2021 року у справі № 751/1710/17, від 14 квітня 2021 року у справі № 760/34776/19 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України); вказувала про необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 22 травня 2019 року у справі № 554/9882/15 та від 20 квітня 2021 року у справі № 727/967/16 (пункт 2 частини другої статті 389 ЦПК України), та посилалась на не дослідження належним чином зібраних у справі доказів (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 грудня 2021 року касаційне провадження у вказаній справі відкрито та витребувано цивільну справу № 263/10121/19 із Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області.
У січні 2022 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 грудня 2022 року справу призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скарги
Касаційна скарга мотивована тим, що висновок апеляційного суду про недоведеність факту зловмисної домовленості між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 під час укладення оспорюваного правочину від 12 червня 2019 року, є неправильним та ґрунтується на припущеннях.
Вказує, що для визнання недійсним правочину, вчиненогов результаті зловмисної домовленості, необхідно встановити факт зловмисної домовленості представника з іншою особою (свідоме вчинення правочину всупереч інтересам довірителя), наявність збитків та причинний зв`язок між зловмисною домовленістю та завданими збитками. Судом першої інстанції правильно встановлено, що різниця між ринковою вартістю спірної квартири згідно з висновком судової оціночно-будівельної експертизи від 31 травня 2021 року, виконаної експертом Донецького науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України Колесовим Е. Є., станом на 12 червня 2019 року, та вартістю проданої за договором купівлі-продажу від 12 червня 2019 року квартири, складає суму в розмірі 484 186,92 грн, що вказує на очевидно невигідні умови правочину для власника квартири та несприятливі наслідки у вигляді позбавлення її права власності на квартиру, яка є єдиним місцем її проживання, що в свою чергу підтверджує наявність збитків у значному розмірі, які пов`язанні з діями недобросовісного представника у цих правовідносинах.
Суд апеляційної інстанції не дослідив питання добросовісності представника ОСОБА_2 при укладенні оспорюваного правочину від 12 червня 2019 року, який має завжди діяти у найкращих інтересах довірителя та відповідно до частини третьої статті 238 ЦК України не може вчиняти правочин від імені особи, яку він представляє, у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є, за винятком комерційного представництва, а також щодо інших осіб, встановлених законом.
Зауважила, що відповідно до статті 1261 ЦК України, у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, тобто квартира придбана за оспорюваним договором купівлі-продажу від 12 червня 2019 року після смерті відповідача ОСОБА_3 буде успадкована та перейде у власність відповідача ОСОБА_2, що також, на думку заявника, свідчить про недобросовісність та зловмисність дій відповідачів. Апеляційний суд не перевірив наявність настання негативних наслідків для позивача внаслідок укладення оспорюваного правочину, що призвело до неправильного застосування норм матеріального права та ухвалення неправомірного рішення.
Звертає увагу на те, що висновки суду апеляційної інстанції про те, що представник ОСОБА_2 діяв не у своїх інтересах, спростовуються, зокрема, наявністю у провадженні Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області цивільної справи № 263/1979/20 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики через який і була видана відповідачу довіреність від 04 червня 2018 року, а також наявністю відкритого кримінального провадження (справа № 263/1443/21) відносно ОСОБА_2 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого статтею 190 КК України, у якій вона визнана потерпілою.
Судом першої інстанції надана належна правова оцінка доказам і обставинам справи та ухвалено законне та обґрунтоване рішення про задоволення позову, яке безпідставно скасовано судом апеляційної інстанції.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У січні 2022 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу від ОСОБА_2, у якому зазначено, що доводи касаційної скарги є безпідставними, а оскаржуване судове рішення апеляційної інстанції є мотивованим, законним й ґрунтується на належних та допустимих доказах, судом вірно застосовано норми матеріального та процесуального права щодо спірних правовідносин. Просив касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову апеляційного суду - без змін.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Судами встановлено, що позивач ОСОБА_1 набула право власності на трикімнатну квартиру АДРЕСА_1 в порядку спадкування згідно свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого 05 грудня 2017 року Першою Маріупольською державною нотаріальною конторою (а. с. 9-10, т. 1).
За довіреністю, посвідченою 04 червня 2018 року приватним нотаріусом Маріупольського міського нотаріального округу Донецької області Слащевим А. Г. за реєстраційним № 888, ОСОБА_1 уповноважила ОСОБА_2 розпоряджатися (продати, обміняти, здати в оренду, передати в іпотеку тощо) за ціну та на умовах за його розсудом, належну їй квартиру АДРЕСА_1 (а. с. 37, 60, 210, т. 1).
Згідно договору купівлі-продажу від 12 червня 2019 року, посвідченого приватним нотаріусом Маріупольського міського нотаріального округу Донецької області Лушкіною О. В. за реєстраційним № 834, ОСОБА_2, діючи від імені ОСОБА_1 на підставі нотаріально посвідченої довіреності 04 червня 2018 року з реєстраційним № 888, продав ОСОБА_3 належну на праві власності ОСОБА_1 квартиру АДРЕСА_1 . (а. с. 15, 44, т. 1).
Продаж вказаної квартири вчинено за 253 000 грн, що узгоджується з експертною оцінкою цього нерухомого майна, складеною ПП "Капітал-Експерт" (а. с. 56, т. 1).
Згідно висновку будівельно-технічної експертизи № 13 від 25 листопада 2019 року ринкова вартість квартири АДРЕСА_1, визначена порівняльним підходом, може становити 489 311 грн (а. с. 128-134, т. 1).
Відповідно до висновку судової оціночно-будівельної експертизи від 31 травня 2021 року № СЕ-19/1-5-21/3235-ОБ, проведеної експертом Донецького науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України Колесовим Е. Є., ринкова вартість квартири АДРЕСА_1 станом на 12 червня 2019 року могла становити 737 186,92 грн (а. с. 62-73, т. 2).
Судами також встановлено, що між сторонами існують правовідносини за договором позики від 04 червня 2018 року і договором іпотеки від 04 червня 2018 року з подальшими змінами від 16 серпня 2018 року, за якими позикодавець ОСОБА_2 передав у борг позичальнику ОСОБА_1 грошові кошти в розмірі 112 750 грн, що еквівалентно 4 100 дол. США, на умовах оплатності за ставкою 3 % і строком на 12 місяців - до 04 червня 2019 ороку, а позичальник/іпотекодавець передала в забезпечення виконання взятих на себе грошових зобов`язань в іпотеку іпотекодержателю ОСОБА_2 належну їй на праві власності квартиру АДРЕСА_1, що є предметом спору у цій справі (а. с. 11-14, 38-39, 83-86, 218-224, т. 1).
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частини першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.