Постанова
Іменем України
12 січня 2023 року
м. Київ
справа № 760/21482/19
провадження № 61-4742св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Стрільчука В. А.,
учасники справи:
позивач-ОСОБА_1,відповідачі: публічне акціонерне товариство "Дельта Банк", товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія Капітал Фінанс", розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" - адвоката Петренко Галини Вікторівни на постанову Київського апеляційного суду від 02 лютого 2022 року в складі колегії суддів Голуб С. А., Писаної Т. О., Таргоній Д. О.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У липні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" (далі - ПАТ "Дельта Банк"), товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія Капітал Фінанс", (далі - ТОВ "Фінансова компанія Капітал Фінанс"), у якому просив визнати недійсним договір відступлення права вимоги за кредитним договором № 1387/К від 15 травня 2019 року, укладений між ТОВ "Фінансова компанія Капітал Фінанс" та ПАТ "Дельта Банк", в частині відступлення права вимоги за іпотечним договором № 1067-0201001/Zфкіп-08 від 28 липня 2011 року, сторонами якого є ОСОБА_1 та ПАТ "Дельта Банк".
Позовна заява мотивована тим, що іпотечний договір вчинений з метою забезпечення виконання зобов`язань ОСОБА_2 перед ПАТ "Дельта Банк" за кредитним договором № 1067-0201001/ФК-08 від 27 травня 2011 року. Проте, між ОСОБА_2 та банком не укладався зазначений кредитний договір, а відтак не міг вчиняти іпотечний договір та за ним не могло бути відчужено права вимоги. Одночасно вказував, що він є майновим поручителем за цим кредитним договором згідно з іпотечним договором від 28 липня 2011 року № 1067-0201001/Zфкіп-08, укладеним між ПАТ "Дельта Банк" та ОСОБА_1 .
У грудні 2020 року ОСОБА_1 подав до суду заяву про зміну предмета позову, просивши: визнати недійсним договір відступлення права вимоги від 15 травня 2019 року, вчинений між ПАТ "Дельта Банк" і ТОВ "Фінансова компанія Капітал Фінанс", за яким відступлено право вимоги за іпотечним договором від 28 липня 2011 року № 1067-0201001/Zфкіп-08, сторонами якого є ПАТ "Дельта Банк" та ОСОБА_1 . Заява була прийнята судом першої інстанції ухвалою від 09 листопада 2021 року.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Ухвалою Солом`янського районного суду міста Києва від 09 листопада 2021 року закрито провадження у справі у зв`язку з тим, що справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Закриваючи провадження у справі, суд першої інстанції виходив з того, що між позивачем та відповідачами існує спір щодо дійсності правочину, сторонами якого є юридичні особи, що відповідає ознакам спору, який підлягає розгляду в порядку господарського судочинства згідно з приписами Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).
Постановою Київського апеляційного суду від 02 лютого 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено.
Ухвалу Солом`янського районного суду міста Києва від 09 листопада 2021 року про закриття провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ПАТ "Дельта Банк", ТОВ "Фінансова компанія Капітал Фінанс" про визнання договору про відступлення права вимоги недійсним скасовано та направлено справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Апеляційний суд вважав, що закриваючи провадження у справі, суд першої інстанції помилково виходив з того, що спір підвідомчий господарському суду та з огляду на пункт 1 частини першої статті 20 ГПК України розгляд цієї справи відноситься до юрисдикції господарських судів, оскільки предметом позову у даній справі є договір відступлення права вимоги, за якими відступлені права вимоги за іпотечним договором, стороною якого є фізична особа - ОСОБА_1, які за своїм змістом є цивільно-правовими, а не господарсько-правовими відносинами. Між позивачем та відповідачами існує спір щодо визнання недійсним правочину, яким передано право грошової вимоги за іпотечним договором, стороною якого є фізична особа, що відповідає ознакам спору, який підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, суд першої інстанції дійшов передчасного та помилкового висновку про закриття провадження у цій справі.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У травні 2022 року представник ПАТ "Дельта Банк" - адвокат Петренко Г. В. (далі - представник) надіслала засобами поштового зв`язку до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Київського апеляційного суду від 02 лютого 2022 року.
У касаційній скарзі представник просить суд касаційної інстанції скасувати постанову Київського апеляційного суду від 02 лютого 2022 року і залишити в силі ухвалу Солом`янського районного суду міста Києва від 09 листопада 2021 року.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 20 червня 2022 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою представника ПАТ "Дельта Банк" - адвоката Петренко Г. В. на постанову Київського апеляційного суду від 02 лютого 2022 року, та витребувано справу з суду першої інстанції.
Указана справа надійшла до Верховного Суду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована, тим що апеляційний суд порушив норми процесуального права, скасувавши ухвалу про закриття провадження у справі. На думку заявника, якщо предметом оскарження є правочин (договір відступлення права вимоги від 15 травня 2019 року), який укладений між двома юридичними особами в процесі їх господарської діяльності, то справа має розглядатись за правилами господарського судочинства. У даному випадку апеляційний суд застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду: від 02 жовтня 2018 року у справі № 910/1733/18, від 19 березня 2019 року у справі № 904/2529/18, від 21 квітня 2020 року у справі № 910/17433/19, від 05 травня 2020 року у справі № 161/6253/15-ц, від 16 грудня 2020 року у справі № 755/6060/18.
Позиція інших учасників справ
У липні 2022 року представник ОСОБА_1 - адвокат Шнайдер С. В. надіслав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін, оскільки доводи касаційної скарги є безпідставними.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
У статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року та протоколи до неї (далі - Конвенція), а також практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
У частині другій статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частин першої та другої статті 400 ЦПК України переглядаючи в касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності й спеціалізації та визначається законом.
За частиною першою статті 18 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.
Важливість визначення юрисдикції підтверджується як закріпленням у Конституції України принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя, так і прецедентною практикою Європейського суду з прав людини.
Судова юрисдикція - це компетенція спеціально уповноважених органів судової влади здійснювати правосуддя у формі встановленого законом виду судочинства щодо визначеного кола правовідносин.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
У справі, що переглядається, ОСОБА_1 у липні 2019 року звернувся до суду з позовом до ПАТ "Дельта Банк", ТОВ "Фінансова компанія Капітал Фінанс", у якому просив визнати недійсним договір відступлення права вимоги за кредитним договором № 1387/К від 15 травня 2019 року, укладений між ТОВ "Фінансова компанія Капітал Фінанс" та ПАТ "Дельта Банк", в частині відступлення права вимоги за іпотечним договором № 1067-0201001/Zфкіп-08 від 28 липня 2011 року, сторонами якого є ПАТ "Дельта Банк" та ОСОБА_1 .
У грудні 2020 року ОСОБА_1 подав до суду заяву про зміну предмета позову, яка була прийнята судом, просивши: визнати недійсним договір відступлення права вимоги від 15 травня 2019 року, вчинений між ПАТ "Дельта Банк" та ТОВ "Фінансова компанія Капітал Фінанс", за яким відступлено право вимоги за іпотечним договором від 28 липня 2011 року № 1067-0201001/Zфкіп-08, сторонами якого є ОСОБА_1 та ПАТ "Дельта Банк".
Під час визначення предметної юрисдикції справ суд повинен виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Відповідно до частини першої статті 19 ЦПК України у порядку цивільного судочинства суди розглядають справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Пунктом 1 частини першої статті 20 ГПК України передбачено, що справи
у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи-підприємці.
З аналізу вказаної норми вбачається, що законодавець відніс до юрисдикції господарських судів справи: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та
2) у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи-підприємці.
Отже, критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є,
по-перше, наявність у них спору про право цивільне, по-друге, суб`єктний склад такого спору (однією зі сторін у спорі є, як правило, фізична особа), по-третє, пряма вказівка закону про вирішення спору в порядку певного судочинства.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі
і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2018 року у справі № 415/2542/15-ц (провадження № 14-40цс18) зазначено, що "з дати набрання чинності ГПК України в редакції Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII господарські суди мають юрисдикцію, зокрема, щодо розгляду спорів стосовно правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов`язання, якщо сторонами цього основного зобов`язання є юридичні особи та (або) фізичні особи-підприємці. У цьому випадку суб`єктний склад сторін правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов`язання, не має значення для визначення юрисдикції господарського суду щодо розгляду відповідної справи".
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2019 року у справі № 906/277/18 (провадження № 12-300гс18) вказано, що Закон України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII чітко розмежував юрисдикцію судів за правилами цивільного та господарського судочинства щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов`язання, встановивши у пункті 1 частини першої статті 20 ГПК України, що критерієм розмежування юрисдикції у таких спорах є суб`єктний склад основного зобов`язання.