Постанова
Іменем України
09 січня 2023 року
м. Київ
справа № 331/4944/19
провадження № 61-6099св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Стрільчука В. А.,
учасники справи:
заявник - ОСОБА_1,
заінтересовані особи: ОСОБА_2, ОСОБА_3, департамент комунальної власності та приватизації Запорізької міської ради, орендне підприємство Запорізьке міжміське бюро технічної інвентаризації, Запорізька міська рада,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 02 лютого 2022 року в складі судді Антоненко М. В. та постанову Запорізького апеляційного суду від 17 травня 2022 року в складі колегії суддів Кримської О. М., Дашковської О. В., Кочеткової І. В.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст вимог
У листопаді 2019 року ОСОБА_1 звернулась до суду із заявою, заінтересовані особи: ОСОБА_2, ОСОБА_3, департамент комунальної власності та приватизації Запорізької міської ради, орендне підприємство Запорізьке міжміське бюро технічної інвентаризації, Запорізька міська рада про встановлення юридичного факту.
Заява мотивована тим, що ОСОБА_1 з 1961 року проживає за адресою: АДРЕСА_1 . У квартиру вона вселилася на підставі ордеру № 877-4 від 19 квітня 1961 року, виданого її матері ОСОБА_4 . Надалі заявник разом з синами - ОСОБА_5 та ОСОБА_3 проживала на підставі свідоцтва про право власності № НОМЕР_1 від 14 листопада 2001 року, виданого згідно Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" та записано у реєстровій книзі № 284 від 05 грудня 2001 року за № р-39260.
На підставі акту обстеження та рішень виконкому Запорізької міської ради про затвердження цих актів від 08 грудня 1986 року, рiшенням виконкому Запорізької міської ради№ 12 вiд 22 січня 1987 року будинок АДРЕСА_2 визнаний "ветхим" (фактичний знос конструкцій більше, ніж на 65%, невідповідність житлових приміщень санітарним вимогам тощо). На підставі пункту 2 цього рiшення будинок було внесено до переліку житлових приміщень в яких забороняється повторне заселення. Фактично за адресою: АДРЕСА_2 знаходяться лише один житловий будинок 1885 року побудови, який згiдно рiшення виконкому Запорізької міської ради № 8 від 31 січня 2007 року є пам`яткою архітектури ("Житловий будинок Е.Р.Рац", забудова кінця 19 століття).
За даними первинної реєстрації будинку у 1951 році та подальшої у 1994 році, будинок АДРЕСА_2 в цілому житловий, про що внесено запис до реєєстрової книги № 1р за № 166, що також підтверджується даними з інвентарної справи за 1949 рік.
У 2001 році ОСОБА_1 готувала документи на приватизацію квартири, адреса якої згідно з технічним паспортом та ордером - АДРЕСА_1 . У її паспорті та паспортах її синів зазначена така ж адреса їх зареєстрованого місця проживання. 14 листопада 2001 року вона з сім`єю отримала свідоцтво про право власності на житло № НОМЕР_1 - на квартиру за АДРЕСА_3, в якому вже вказано іншу адресу (номер) будинку: з`явилися літера "А" та цифра 1. Їх сусідам з квартири АДРЕСА_4 у цьому ж будинку було видано свідоцтво із зазначенням правильного номеру будинку, без усіляких літер і позначок. Надалі, при сплаті комунальних послуг з`ясувалося, що за вказаною адресою є ще один будинок під літерою "А" та іншими мешканцями, тобто не " АДРЕСА_5".
Інвентарна справа на будинок має численнi виправлення (номер будинку, 1969 рік забудови замість 1885року, 30-50% зносу будинку замість 65 %), причому цi змiни не обгрунтованi будь-якими рiшеннями органу місцевого самоврядуванняз приводу зміни адреси, або ж змінами у розташуванні будинку, добудовою або реконструкцією окремих частин.Виходячи з даних інвентарної справи, будинку з АДРЕСА_2 не існує. На її звернення до Жовтневої районної державної адміністрації м. Запоріжжя про виправлення адреси у свідоцтві про право власності вона отримала відповідь, що вона ліквідована, а нова установа не є її правонаступником і здійснює лише консультації.
Отже, у правовстановлюючому документiна квартиру невірно записано адресу будинку, тобто замість АДРЕСА_1, вказана - АДРЕСА_6 .
Наявність розбіжності в написанні адреси будинку у правовстановлюючому документі і фактичній адресі будинку у правовстановлюючих документах перешкоджає заявниці і членам її родини вільно та на власний розсуд розпоряджатися своєю власністю. Суперечність між даними інвентарної справи і іншими офiцiйими даними про адресу будинку, в якому вона проживає, неможливо усунути iншим способом, ніж звернення до суду.
Саме визначення місця проживання у багатьох випадках є умовою повної реалізації громадянином передбачених законом прав і законних інтересів. Від встановлення факту проживання особи за певною адресою залежать реалізація цією особою прав: на місце проживання, на пенсійне забезпечення, на отримання соціальних послуг; на своєчасне і повне отримання поштової кореспонденції; на профільне медичне обслуговування у закладах охорони здоров`я, що обслуговують лише певну територію, на участь у виборчому процесі. У даному випадку від встановлення юридичного факту залежить можливість володіти, користуватися та розпоряджатися зазначеним майном самостійно та на власний розсуд. Встановлення факту наявності одного будинку з адресою: АДРЕСА_2, потрібно заявнику також: для встановлення фактичної адреси будинку, часу його забудови і стану конструкцій, з подальшим вирішенням у встановленому законодавством порядку питання або про відселення мешканців, або про здійснення капітального ремонту; для внесення виправлень до свідоцтва про право власності на житло; для внесення виправлень до реєстрової книги № 284 від 05 грудня 2001 року; для внесення фактичноi адреси мешканців до особових рахунків, що ведуться підприємствами - постачальниками комунальних послуг.
Підставою звернення до суду на захист своїх прав є встановлення юридичного факту - належності ОСОБА_1 житла за фактичною адресою, в якому вона мешкає на підставі правовстановлюючого документу - свідоцтва про право власності на житло, так як будинку за адресою, вказаною у свідоцтві про право власності, не існує. Наразі немає спору з будь-якими особами ані щодо права власності на житло, ні щодо порядку користування квартирою як об`єктом нерухомості, спір про право відсутній.
ОСОБА_1 просила суд встановити факт, що має юридичне значення: наявність за адресою: АДРЕСА_2 лише одного житлового будинку з наступними характеристиками: 1885 рiк забудови, має статус ветхого із зносом конструкцій більше, ніж на 65%, не відповідає санітарним вимогам та є пам`яткою архітектури місцевого значення м. Запоріжжя.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 02 лютого 2022 року в задоволенні заяви відмовлено.
Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні заяви, вважав, що заявником не надано суду належних та достатніх доказів на підтвердження того, що зазначення в свідоцтві про право власності на житло № НОМЕР_1 від 14 листопада 2001 року в написанні адреси (номера) будинку - "літ. А-1" перешкоджає їй та членам її родини вільно та на власний розсуд розпоряджатися своєю власністю. Також заявник просила встановити факт, вирішення якого віднесено до компетенції органів місцевого самоврядування та державних органів, однак не суду.
Постановою Запорізького апеляційного суду від 17 травня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 02 лютого 2022 року - без змін.
Апеляційний суд погодився із висновками суду першої інстанції, оскільки при встановленні зазначених фактів судом першої інстанції не було порушено норм цивільного процесуального закону, висновки суду відповідають обставинам справи, а також узгоджуються з нормами матеріального та процесуального права, які судом першої інстанції правильно застосовані.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
02 липня 2022 року ОСОБА_1 надіслала засобами поштового зв`язку до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 02 лютого 2022 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 17 травня 2022 року.
У касаційній скарзі вона просить суд касаційної інстанції скасувати рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 02 лютого 2022 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 17 травня 2022 року і ухвалити нове рішення, яким заяву задовольнити.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Верховний Суд ухвалою від 06 липня 2022 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 02 лютого 2022 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 17 травня 2022 року, та витребував справу з суду першої інстанції.
Указана справа надійшла до Верховного Суду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Підставами касаційного оскарження рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 02 лютого 2022 року та постанови Запорізького апеляційного суду від 17 травня 2022 року ОСОБА_1 вказує застосування в оскаржуваних рішеннях норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеному у постанові Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 320/948/18. Крім того, зазначає, що судами порушено норми процесуального права, а саме не досліджено зібрані у справі докази.
Касаційна скарга подана за пунктами 1, 4 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).
Позиції інших учасників
Відзив на касаційну скаргу до суду не надходив.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
У статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року та протоколи до неї (далі - Конвенція), а також практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Як видно із касаційної скарги, рішення судів першої та апеляційної інстанцій, визначені у пункті 1 частини першої статті 389 ЦПК України оскаржуються на підставі пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України.
Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
У частинах першій та другій статті 400 ЦПК України визначено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Верховний Суд вважає, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.
У статті 2 ЦПК України вказано, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
За статтею 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення суд розглядає в порядку окремого провадження (пункт 5 частини другої статті 293 ЦПК України).
За частиною першою статті 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту: 1) родинних відносин між фізичними особами; 2) перебування фізичної особи на утриманні; 3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню; 4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; 5) проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу; 6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім`я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім`ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; 7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; 8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; 9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.