Постанова
Іменем України
11 січня 2023 року
м. Київ
справа № 679/314/21
провадження № 61-3122св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Стрільчука В. А.,
учасники справи:
позивач-ОСОБА_1, відповідач третя особа- - ОСОБА_2, законним представником якої є ОСОБА_3, служба у справах дітей виконавчого комітету Нетішинської міської ради, розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Нетішинського міського суду Хмельницької області від 03 вересня 2021 року в складі судді Базарника Б. І. та постанову Хмельницького апеляційного суду від 02 лютого 2022 року в складі колегії суддів Талалай О. І., Корніюк А. П., П`єнти І. В.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст вимог
У березні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, законним представником якої є ОСОБА_3, про визнання права власності на спадкове майно.
Позовна заява мотивована тим, що 30 березня 1984 року його батьки зареєстрували шлюб. ІНФОРМАЦІЯ_1 помер батько позивача - ОСОБА_4 . Позивач був єдиним спадкоємцем після його смерті, який прийняв спадщину. ІНФОРМАЦІЯ_2 померла мати позивача - ОСОБА_5 . Після її смерті позивач дізнався, що мати на випадок смерті 10 грудня 2019 року склала два заповіти, відповідно до яких заповідала йому 1/3 частку у праві власності на квартиру АДРЕСА_1, а малолітній онуці - ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 ) - право власності на квартиру АДРЕСА_2 . Позивач прийняв спадщину після матері. Однак здійснюючи оформлення документів щодо спадщини, він дізнався, що квартира АДРЕСА_2 була придбана батьками позивача під час спільного проживання у зареєстрованому шлюбі 14 травня 2009 року. Договір купівлі-продажу був оформлений на ім`я ОСОБА_5 і відповідно до закону проведена реєстрація права власності на нерухоме майно. Ця квартира є спільною сумісною власністю батьків позивача, оскільки вони за життя не укладали ні шлюбного контракту, ні договору про поділ в натурі набутого під час шлюбу майна, ні договору про визначення їх часток у праві власності на квартиру. Відповідно мати позивача могла розпорядитися (скласти заповіт) лише належною їй 1/2 часткою у праві власності на цю квартиру. Натомість, належну померлому батьку позивача 1/2 частку цієї квартири має право успадкувати позивач, який прийняв спадщину. Однак проти цього заперечує законний представник ОСОБА_2 - ОСОБА_3 .
Тому позивач просив визнати за ним право власності в порядку спадкування за законом на 1/2 частку квартири АДРЕСА_2 ; за ОСОБА_2 визнати право власності на іншу 1/2 частку вказаної квартири.
Ухвалою Нетішинського міського суду Хмельницької області від 12 травня 2021 року до участі у розгляді справи залучено третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - службу у справах дітей виконавчого комітету Нетішинської міської ради.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Нетішинського міського суду Хмельницької області від 03 вересня 2021 року відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 . Розподілено судові витрати.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що позивач фактично не довів порушення його спадкових прав у спірних правовідносинах.
Постановою Хмельницького апеляційного суду від 02 лютого 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Нетішинського міського суду Хмельницької області від 03 вересня 2021 року змінено, викладено його мотивувальну частину у редакції цієї постанови. Розподілено судові витрати.
Апеляційний суд, змінюючи мотивувальну частину рішення суду першої інстанції вказав, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог по суті. Однак, суд фактично усунувся від вирішення спору, не зазначивши належних підстав для відмови у задоволенні заявлених позовних вимог. Натомість, апеляційний суд встановив, що спірна квартира була придбана матір`ю позивача та відповідно бабою відповідача - ОСОБА_5 під час перебування у шлюбі, однак за особисті кошти. Тому ця квартира є особистою приватною власністю спадкодавця і відповідно вона могла на власний розсуд розпорядитися цим майном, у тому числі, склавши заповіт на користь своєї онуки (відповідача). Позивач не спростував факт придбання спірної квартири його матір`ю за її особисті кошти.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
10 березня 2022 року ОСОБА_1 надіслав засобами поштового зв`язку до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Нетішинського міського суду Хмельницької області від 03 вересня 2021 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 02 лютого 2022 року.
У касаційній скарзі він просить суд касаційної інстанції скасувати рішення Нетішинського міського суду Хмельницької області від 03 вересня 2021 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 02 лютого 2022 рокуі ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Верховний Суд ухвалою від 28 червня 2022 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Нетішинського міського суду Хмельницької області від 03 вересня 2021 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 02 лютого 2022 року та витребував справу з суду першої інстанції.
Справа надійшла до Верховного Суду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що суди безпідставно відмовили у задоволенні позовних вимог. Спірна квартира була придбана у шлюбі, а тому є спільною сумісною власністю подружжя - батьків позивача, кожному з яких належала 1/2 частка. У зв`язку із цим, мати позивача могла розпоряджатися лише належною їй 1/2 часткою цієї квартири. Позивач як спадкоємець за законом після смерті батька мав право на отримання у власність у порядку спадкування належну батькові 1/2 частку. Апеляційний суд, встановивши, що спірна квартира є особистою приватною власністю матері позивача - ОСОБА_5, дійшов такого висновку помилково та без належної оцінки всіх доказів та встановлення фактичних обставин справи. Як наслідок - апеляційний суд помилково відмовив у задоволенні позовних вимог.
Касаційна скарга подана на підставі пункту 3 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).
Позиції інших учасників
У серпні 2022 року законний представник ОСОБА_2 - ОСОБА_3 надіслала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу. Вказувала на безпідставність доводів касаційної скарги та законність оскаржуваних рішень. Просила залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів - без змін.
Фактичні обставини, встановлені судами
Батьками позивача ОСОБА_1 були ОСОБА_4 (батько) та ОСОБА_5 (мати).
Батьки позивача перебували у зареєстрованому шлюбі з 30 березня 1984 року.
Батьками ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_3, є позивач ОСОБА_1 та ОСОБА_3
ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_4 . Відповідно до спадкової справи № 37/2014, заведеної 06 травня 2014 року після його смерті, спадщину у встановленому законом порядку прийняв позивач. ОСОБА_5 від спадщини відмовилася.
ІНФОРМАЦІЯ_2 померла ОСОБА_5, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1, виданим 25 липня 2020 року.
За заповітом, складеним ОСОБА_5 10 грудня 2019 року та зареєстрованим у реєстрі за № 1431 державним нотаріусом Нетішинської державної нотаріальної контори Хмельницької області Мельником А. П., вона заповіла 1/3 частку у праві власності на квартиру АДРЕСА_1, позивачу (сину) ОСОБА_1 .
За заповітом, складеним ОСОБА_5 10 грудня 2019 року та зареєстрованим у реєстрі за № 1432 державним нотаріусом Нетішинської державної нотаріальної контори Хмельницької області Мельником А. П., вона заповіла право власності на квартиру АДРЕСА_2, відповідачу (онуці) ОСОБА_2 .
За договором купівлі-продажу від 14 травня 2009 року і витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 19 травня 2009 року ОСОБА_5 є власником квартири АДРЕСА_2 .
Сторони є спадкоємцями майна ОСОБА_5 .
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
У статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року та протоколи до неї (далі - Конвенція), а також практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Як видно із касаційної скарги, рішення судів першої та апеляційної інстанцій, визначені у пункті 1 частини першої статті 389 ЦПК України оскаржуються на підставі пункту 3 частини другої статті 389 ЦПК України.
За частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
У частинах першій та другій статті 400 ЦПК України зазначено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Верховний Суд вважає, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.
Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
За частиною першою статті 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках.
Статтею 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Апеляційний суд встановив, що позивач, вважаючи квартиру АДРЕСА_2, спільним сумісним майном своїх батьків (подружжя ОСОБА_4 та ОСОБА_5 ), проти чого заперечувала законний представник відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_3 . Остання вважає спірну квартиру особистою приватною власністю ОСОБА_5, на яку має право онука померлої ОСОБА_2 як єдиний спадкоємець за заповітом.