Постанова
Іменем України
11 січня 2023 року
м. Київ
справа № 757/55931/17-ц
провадження № 61-21497св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: держава Україна в особі Кабінету Міністрів України, Державна казначейська служба України,
треті особи: Антитерористичний центр при Службі безпеки України, Міністерство оборони України, Міністерство внутрішніх справ України, Головне управління Національної гвардії України, Служба безпеки України, Адміністрація Державної прикордонної служби України, Донецька обласна військово-цивільна адміністрація, Міністерство юстиції України, Управління державної охорони України, Міністерство розвитку громад та територій України, Російська Федерація в особі Уряду Російської Федерації,
розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду міста Києва від 24 липня 2020 року у складі судді Батрин О. В. та постанову Київського апеляційного суду від 11 листопада 2021 року у складі колегії суддів: Журби С. О., Писаної Т. О., Приходька К. П., касаційні скарги Кабінету Міністрів України, Донецької обласної військово-цивільної адміністрації на постанову Київського апеляційного суду від 11 листопада 2021 року у складі колегії суддів: Журби С. О., Писаної Т. О., Приходька К. П.,
у справі за позовом ОСОБА_1 до держави Україна в особі Кабінету Міністрів України, Державної казначейської служби України, треті особи: Антитерористичний центр при Службі безпеки України, Міністерство оборони України, Міністерство внутрішніх справ України, Головне управління Національної гвардії України, Служба безпеки України, Адміністрація Державної прикордонної служби України, Донецька обласна військово-цивільна адміністрація, Міністерство юстиції України, Управління державної охорони України, Міністерство розвитку громад та територій України, Російська Федерація в особі Уряду Російської Федерації, про стягнення матеріальної та моральної шкоди, спричиненої в результаті проведення антитерористичної операції.
Короткий зміст позовних вимог
У вересні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до держави Україна в особі Кабінету Міністрів України, Державної казначейської служби Українипро стягнення матеріальної та моральної шкоди, спричиненої в результаті проведення антитерористичної операції.
Свої вимоги позивач обґрунтовувала тим, що їй на праві власності належав житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1, та який був єдиним об`єктом нерухомого майна, що належав її родині та використовувався для їхнього постійного проживання. Внаслідок бойових обстрілів ІНФОРМАЦІЯ_1 та влучення снарядів будинок було зруйновано, а майно, що знаходилося у будинку, - пошкоджено. У результаті попадання снарядів в будинок відбулося майже повне його руйнування, будинок має нежилий стан, потребує капітального ремонту та не може використовуватися для подальшого проживання в ньому. За вказаним фактом та на підставі її заяви здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12015050410002564.
Позивач зазначала, що в результаті проведення антитерористичної операції в м. Донецьку їй спричинено майнову та моральну шкоду, відшкодувати яку зобов`язана держава.
Із урахуванням заяви про зміну позовних вимог, позивач просила стягнути на її користь 833 150,00 грн на відшкодування завданої майнової шкоди та 1 000 000,00 грн на відшкодування завданої моральної шкоди.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 24 липня 2020 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивачем не доведено обставин, на які вона посилається у позові, а саме не надано належних та допустимих доказів на підтвердження руйнування належного їй будинку.
Позивачем не доведено належними та допустимими доказами, що пошкодження її майна відбулося внаслідок незаконних дій чи бездіяльності держави в особі компетентних органів, що свідчить про відсутність усіх складових елементів правопорушення, сукупність яких відповідно до закону є підставою для відповідальності.
Постановою Київського апеляційного суду від 11 листопада 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Печерського районного суду міста Києва від 24 липня 2020 року скасовано та ухвалено нове судове рішення про часткове задоволення позову. Стягнуто з держави Україна в особі Кабінету Міністрів України за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію у розмірі 60 000,00 грн. У решті позовних вимог відмовлено.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що вимоги позивача про відшкодування шкоди за пошкоджене під час терористичного акту майно на підставі статті 19 Закону України "Про боротьбу з тероризмом" та статті 86 Кодексу цивільного захисту України є безпідставними. Разом з тим позивач має право на компенсацію від держави за невиконання державою свого позитивного матеріального та процесуального обов`язку за статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).
Відсутність у законодавстві України відповідних положень щодо відшкодування власникові шкоди, заподіяної його об`єкту житлової нерухомості терористичним актом, не перешкоджає особі, яка вважає, що стосовно її права власності на таке майно певний позитивний обов`язок не був виконаний, вимагати від держави компенсацію за це невиконання на підставі статті1 Першого протоколу до Конвенції.
Визначаючи розмір такої компенсації, апеляційний суд за принципом розумності та справедливості, використовуючи дискреційні повноваження та із урахуванням практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), дійшов висновку, що стягненню підлягає грошова сума у розмірі 60 000,00 грн.
Короткий зміст вимог касаційних скарг
У касаційній скарзі, поданій у грудні 2021 року до Верховного Суду, ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції, змінити постанову суду апеляційної інстанції, задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
У касаційній скарзі, поданій у січні 2022 року до Верховного Суду, Кабінет Міністрів України, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
У касаційній скарзі, поданій у січні 2022 року до Верховного Суду, Донецька обласна військово-цивільна адміністрація, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Рух касаційних скарг в суді касаційної інстанції
11 січня 2022 року справу розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі: Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.
Ухвалою Верховного Суду від 20 січня 2022 року відкрито касаційне провадження у цивільній справі за касаційною скаргою Кабінету Міністрів України, витребувано її із Печерського районного суду міста Києва.
Ухвалою Верховного Суду від 14 лютого 2022 року відкрито касаційне провадження у цивільній справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 .
Ухвалою Верховного Суду від 14 лютого 2022 року відкрито касаційне провадження у цивільній справі за касаційною скаргою Донецької обласної військово-цивільної адміністрації.
Доводи осіб, які подали касаційні скарги
У касаційній скарзі ОСОБА_1 посилається на пункти 1, 2 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема вказує, що суди розглянули справу без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 22 жовтня 2018 року у справі № 235/2357/17 та від 23 вересня 2020 року у справі № 329/382/19. Також, існує необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права, а саме: статті 19 Закону України "Про боротьбу з тероризмом", статті 86 Кодексу цивільного захисту України, у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 вересня 2020 року у справі № 265/6582/16-ц та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.
У касаційній скарзі ОСОБА_1 зазначає, що суд першої інстанції помилково вважав надані позивачем акти обстеження майна неналежними та недопустимими доказами, оскільки видані органами окупаційної влади, та не врахував висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 22 жовтня 2018 року у справі № 235/2357/17 та від 23 вересня 2020 року у справі № 329/382/19.
У касаційній скарзі Кабінет Міністрів України посилається на пункти 1, 3 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема вказує, що суд апеляційної інстанції розглянув справу без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/378/19. Також, заявник зазначає про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме: статей 2, 7 Закону України "Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях" та Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України", статей 20, 22 Бюджетного кодексу України, законів України про державний бюджет на 2020-2021 роки, постанови Кабінету Міністрів України від 02 вересня 2020 року № 767 "Питання виплати грошової компенсації постраждалим, житлові будинки (квартири) яких зруйновано внаслідок надзвичайних ситуацій воєнного характеру, спричиненої збройною агресією Російської Федерації".
У касаційній скарзі Кабінет Міністрів України зазначає, що судом не було встановлено факт наявності причинно-наслідкового зв`язку саме між діями Кабінету Міністрів України та спричиненою позивачу шкодою, позивачем не доведено факт заподіяння шкоди Кабінетом Міністрів України.
У касаційній скарзі Донецька обласна військово-цивільна адміністрація посилається на пункти 1, 3 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема вказує, що суд апеляційної інстанції розглянув справу без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/378/19. Також, заявник зазначає про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме: норм постанови Кабінету Міністрів України від 02 вересня 2020 року № 767 "Питання виплати грошової компенсації постраждалим, житлові будинки (квартири) яких зруйновано внаслідок надзвичайних ситуацій воєнного характеру, спричиненої збройною агресією Російської Федерації".
У касаційній скарзі Донецька обласна військово-цивільна адміністрація зазначає, що всупереч норми статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції необґрунтовано вийшов за межі розгляду справи, оскільки позивачем заявлено позовні вимоги про стягнення матеріальної та моральної шкоди, спричиненої в результаті проведення антитерористичної операції.
Доводи інших учасників справи
У лютому 2022 року Управління державної охорони України подало відзив на касаційну скаргу Кабінету Міністрів України, у якому просить задовольнити касаційну скаргу, постанову суду апеляційної інстанції скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
У лютому 2022 року Служба безпеки України подала пояснення на касаційну скаргу Кабінету Міністрів України, у яких підтримує вимоги касаційної скарги.
У травні 2022 року Кабінет Міністрів України подав відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, постанову суду апеляційної інстанції скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
У червні 2022 року Адміністрація державної прикордонної служби України подала пояснення на касаційні скарги ОСОБА_1 , Кабінету Міністрів України та Донецької обласної військово-цивільної адміністрації, у яких зазначає, що постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню, а рішення суду першої інстанції - залишенню в силі, оскільки воно є законним та обґрунтованим, ухваленим з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суд установив, що ОСОБА_1 є власником житлового будинку з надвірними побудовами, розташованого за адресою: АДРЕСА_1, що підтверджується свідоцтвом про право власності на нерухоме майно від 31 серпня 2006 року серія НОМЕР_1 (а. с. 24, 25 т. 1), та земельної ділянки за вказаною адресою, що підтверджується державним актом на право власності на земельну ділянку від 13 грудня 2005 року серія ДН № 177572 (а. с. 26 т. 1).
ОСОБА_1 перебуває на обліку як внутрішньо переміщена особа, що підтверджується довідкою від 17 жовтня 2014 року № 1629000009 (а. с. 35 т. 1).
Відповідно до акта про руйнування житлового будинку, складеного 16 лютого 2015 року, житловий будинок на АДРЕСА_1 повністю зруйновано у зв`язку з прямим попаданням снаряду, у результаті чого виникла пожежа, що призвело до повного пошкодження майна (а. с. 29 т. 1).
Факт руйнування будинку на АДРЕСА_1 підтверджується також фотофіксацією (а. с. 30-34 т. 1).
20 жовтня 2015 року за заявою ОСОБА_1 внесено відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12015050410002564 за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 194 Кримінального кодексу України (а. с. 237 т. 1).
29 вересня 2017 року ОСОБА_1 направила на адресу Кабінету Міністрів України звернення щодо виплати компенсації за зруйноване майно під час проведення антитерористичної операції на території з режимом надзвичайної ситуації державного рівня соціального і військового характеру (а. с. 8-10 т. 2).
Листом Міністерства з питань тимчасово окупованих територій та внутрішньо переміщених осіб України від 07 листопада 2017 року № 22/К-972-5.2-1019 ОСОБА_1 повідомлено про відсутність нормативно-правового акту, який дозволяє вирішити питання відшкодування шкоди фізичним особам, які постраждали під час бойових дій у Донецькій та Луганській областях та одночасно повідомлено про перебування у Верховній Раді України декілька законопроектів щодо відшкодування збитків за зруйноване, знищене або пошкоджене приватне житло особам, приватне житло або приватні домогосподарства, яких були пошкоджені (зруйновані) під час проведення антитерористичної операції (а. с. 11 т. 2).
Відповідно до висновку від 13 листопада 2017 року № 1741 за результатами проведення будівельно-технічного дослідження вартість ремонтно-відновлювальних робіт житлового будинку (літ. А-1, а1, а2, а3), розташованого за адресою: АДРЕСА_1, пошкодженого в результаті артилерійського обстрілу на момент проведення дослідження становить 833 150,00 грн; згідно з наданими фото будівля житлового будинку (літ. А-1, а1, а2, а3) зазнала значних ушкоджень фактично до повного знищення будівлі; згідно з наданих фото будівлі та пояснень власника житловий будинок (літ. А-1, а1, а2, а3) був пошкоджений від ураження важкою зброєю, після якого почалася пожежа, внаслідок чого будівля вигоріла повністю, на даний час піддається руйнуванню від природних факторів (а. с. 230-232 т. 1).
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційних скарг, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційні скарги підлягають залишенню без задоволення, а оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції - без змін, оскільки її ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до частини четвертої статті 13 Конституції України держава забезпечує захист прав усіх суб`єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб`єкти права власності рівні перед законом.
Частиною четвертою статті 41 Конституції України гарантовано, що ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Згідно з частиною першою статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
Відповідно до частин першої-третьої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.
Частиною першою статті 321 ЦК України передбачено, що право власності є непорушним.
Згідно з частиною першою статті 386 ЦК України держава забезпечує рівний захист прав усіх суб`єктів права власності.
Для правильного вирішення спору та захисту порушеного права позивача суд повинен визначитися з предметом й підставою позову.
Відповідно до частини першої статті 175 ЦПК України у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування.
Згідно з пунктами 4, 5 частини третьої статті 175 ЦПК України позовна заява повинна містити зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них; виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини.
З викладеного вбачається, що предмет позову - це певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення, яка опосередковується відповідним способом захисту прав або інтересів. Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.
Тобто правові підстави позову - це зазначена в позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги.
При цьому незгода суду з наведеним у позовній заяві правовим обґрунтуванням щодо спірних правовідносин не є підставою для відмови у позові.
Оскільки повноваження органів влади є законодавчо визначеними, то суд згідно з принципом jura novit curia ("суд знає закони") під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін, а, з`ясувавши при розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини.
Зазначення позивачем конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним при вирішенні судом питання про те, яким законом слід керуватися при вирішенні спору.
Аналіз указаних правових норм дає підстави для висновку, що саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для ухвалення рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту.
Зі змісту позовної заяви ОСОБА_1 убачається, що вона звернулася до суду з метою отримати від держави відшкодування за пошкодження (знищення) під час терористичного акту її майна, на яке вона, на її думку, має право згідно із законодавством України.
Також позивач зазначала, що право на судовий захист їй гарантовано Конституцією України, в тому числі щодо захисту права власності, а право на відшкодування шкоди передбачено статтею 19 Закону України "Про боротьбу з тероризмом" та статтею 86 Кодексу цивільного захисту України.