Постанова
Іменем України
12 січня 2023 року
м. Київ
справа № 940/1275/20
провадження № 61-1504св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Стрільчука В. А. (суддя-доповідач), Ігнатенка В. М., Карпенко С. О.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
провівши в порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Порхун Олесі Павлівни на постанову Київського апеляційного суду від 04 листопада 2021 року у складі колегії суддів: Коцюрби О. П., Білич І. М., Слюсар Т. А.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.
У жовтні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання права власності на нерухоме майно, посилаючись на те, що на підставі договору купівлі-продажу частки житлового будинку від 05 лютого 2008 року, посвідченого державним нотаріусом Тетіївської районної державної нотаріальної контори Бурлаченко О. Г., йому належить 2/5 частки житлового будинку загальною площею 114,9 кв. м, житловою площею 71,1 кв. м з відповідною частиною надвірних будівель цілого будинку, до яких відносяться: хлів 1972 року; прибудова 1979 року; погріб 1972 року; вбиральня 1972 року побудови та огорожа № 1-2, розташовані на АДРЕСА_1 . Однак в Єдиному державному реєстрі речових прав на нерухоме майно вказана частка зареєстрована за ОСОБА_3, правонаступником якого в порядку спадкування є ОСОБА_2, у зв`язку з чим він не може реалізувати своє право власності, зареєструвавши його за собою. Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просив визнати за ним право власності на 2/5 частки зазначеного житлового будинку з відповідною частиною надвірних будівель цілого будинку.
Рішенням Тетіївського районного суду Київської області від 11 березня 2021 року у складі судді Косович Т. П. позов задоволено. Визнано за ОСОБА_1 право власності на 2/5 частки житлового будинку загальною площею 114,9 кв. м, житловою площею 71,1 кв. м з відповідною частиною надвірних будівель цілого будинку, до яких відносяться: хлів 1972 року; прибудова 1979 року; погріб 1972 року; вбиральня 1972 року побудови та огорожа № 1-2, розташовані на АДРЕСА_2, та належать йому на підставі договору купівлі-продажу частки житлового будинку від 05 лютого 2008 року, посвідченого державним нотаріусом Тетіївської районної державної нотаріальної контори Бурлаченко О. Г.
Рішення місцевого суду мотивоване тим, що за договором купівлі-продажу частки житлового будинку від 05 лютого 2008 року ОСОБА_1 купив у ОСОБА_4 2/5 частки спірного житлового будинку з відповідною частиною надвірних будівель цілого будинку. Інша частина вказаного нерухомого майна, а саме 3/5 частки належали ОСОБА_3, спадкоємцем якого після його смерті є відповідач ОСОБА_2 . Рішенням Тетіївського районного суду Київської області від 01 червня 2009 року у справі № 2-190/2009 було задоволено позов ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_1, третя особа - Тетіївська державна нотаріальна контора, про визнання переважного права купівлі частки у спільній частковій власності. Переведено на ОСОБА_3 права та обов`язки покупця за договором купівлі-продажу частки житлового будинку від 05 лютого 2008 року, за яким ОСОБА_4 продала ОСОБА_1 належні їй 2/5 частки житлового будинку на АДРЕСА_1 за 37 080 грн. Внесено зміни до реєстраційного запису про реєстрацію права власності на нерухоме майно Тетіївського міжміського бюро технічної інвентаризації, номер запису 2764, в книзі 22, в графі власники виключено ОСОБА_1 та включено ОСОБА_3 . На підставі зазначеного рішення суду 09 березня 2011 року Тетіївським міжміським бюро технічної інвентаризації було зареєстровано право власності ОСОБА_3 на 2/5 частки спірного житлового будинку. В подальшому ухвалою Тетіївського районного суду Київської області від 20 квітня 2011 року рішення цього суду від 01 червня 2009 року у справі № 2-190/2009 було скасоване за новоявленими обставинами. Таким чином, права та обов`язки ОСОБА_1 за договором купівлі-продажу частки житлового будинку від 05 лютого 2008 року були відновлені. Однак рішенням державного реєстратора прав на нерухоме майно виконавчого комітету Тетіївської міськради Київської області Лавренюк А. В. від 21 вересня 2021 року ОСОБА_1 було відмовлено в державній реєстрації права власності на належні йому 2/5 частки житлового будинку на АДРЕСА_1 з мотивів наявності суперечності між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно - цей об`єкт вже зареєстровано за іншим власником. Отже, на підставі договору купівлі-продажу частки житлового будинку від 05 лютого 2008 року ОСОБА_1 набув право власності на 2/5 частки спірного житлового будинку з відповідною частиною надвірних будівель цілого будинку, однак не може реалізувати своє право власності та зареєструвати його за собою в Єдиному державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, так як його право власності оспорюється та не визнається відповідачем ОСОБА_2 .
Постановою Київського апеляційного суду від 04 листопада 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково. Рішення Тетіївського районного суду Київської області від 11 березня 2021 року скасовано і ухвалено нове судове рішення, яким відмовлено в задоволенні позову.
Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що у прохальній частині позовної заяви ОСОБА_1 просив визнати за ним право власності на 2/5 частки житлового будинку загальною площею 114,9 кв. м, житловою площею 71,1 кв. м з відповідною частиною надвірних будівель цілого будинку, до яких відносяться: хлів 1972 року; прибудова 1979 року; погріб 1972 року; вбиральня 1972 року побудови та огорожа № 1-2, розташовані на АДРЕСА_1, однак вказана частка спірного нерухомого майна належать позивачу на підставі договору купівлі-продажу частки житлового будинку від 05 лютого 2008 року. На час вирішення спору цей договір не оспорений і не визнаний недійсним. Тому позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання за ним права власності на спірне нерухоме майно на підставі судового рішення не підлягають задоволенню у зв`язку з обранням позивачем неналежного способу захисту своїх прав.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги.
21 січня 2022 року представник ОСОБА_1 - адвокат Порхун О. П. подала засобами поштового зв`язку до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Київського апеляційного суду від 04 листопада 2021 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати оскаржуване судове рішення і залишити в силі рішення Тетіївського районного суду Київської області від 11 березня 2021 року.
На обґрунтування підстави касаційного оскарження судового рішення, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), представник ОСОБА_1 - адвокат Порхун О. П. вказала, що відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування статі 27 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" у подібних правовідносинах, коли право власності на цілий об`єкт нерухомого майна було зареєстроване бюро технічної інвентаризації на підставі рішення суду (яке в подальшому було скасоване) до набрання чинності Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" та без винесення окремого рішення державного реєстратора. Позивач не міг заявляти вимогу про скасування рішення державного реєстратора, оскільки останній не приймав рішення про державну реєстрацію права власності ОСОБА_3 на 2/5 частки спірного житлового будинку. Право власності на вказане нерухоме майно було зареєстроване за ОСОБА_3 09 березня 2011 року Тетіївським міжміським бюро технічної інвентаризації без винесення окремого рішення, на підставі рішення Тетіївського районного суду Київської області від 01 червня 2009 року у справі № 2-190/2009, яке було чинним на час державної реєстрації права власності та в подальшому скасоване ухвалою Тетіївського районного суду Київської області від 17 березня 2011 року. Тобто документ, який був підставою для реєстрації права власності, було скасовано та окреме рішення державного реєстратора не виносилося. До того ж Законом України "Про державну реєстрацію речових прав та їх обтяжень" не передбачено можливості та повноважень державного реєстратора скасувати запис про державну реєстрацію права власності в реєстрі прав власності на нерухоме майно.
Рух справи в суді касаційної інстанції.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 серпня 2022 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали з Тетіївського районного суду Київської області.
02 вересня 2022 року справа № 940/1275/20 надійшла до Верховного Суду.
Позиція Верховного Суду.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
За змістом пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Відповідно до пункту 3 абзацу 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Апеляційним судом встановлено, що 05 лютого 2008 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 було укладено договір купівлі-продажу частки спірного житлового будинку, посвідчений державним нотаріусом Тетіївської районної державної нотаріальної контори Бурлаченко О. Г., за яким ОСОБА_1 купив у ОСОБА_4 2/5 частки житлового будинку загальною площею 114,9 кв. м, житловою площею 71,1 кв. м з відповідною частиною надвірних будівель цілого будинку, до яких відносяться: хлів 1972 року; прибудова 1979 року; погріб 1972 року; вбиральня 1972 року побудови та огорожа № 1-2, розташовані на АДРЕСА_1 .
Право власності ОСОБА_1 на 2/5 частки вищевказаного нерухомого майна зареєстровано Тетіївським міжміським бюро технічної інвентаризації 12 травня 2008 року, номер запису 2764 в книзі 22.
Інша частина спірного житлового будинку, а саме 3/5 частки, належали ОСОБА_3, спадкоємцем якого після його смерті є відповідач ОСОБА_2, що підтверджується свідоцтвом про право на спадщину за законом від 11 листопада 2008 року.
Рішенням Тетіївського районного суду Київської області від 01 червня 2009 року у справі № 2-190/2009 було задоволено позов ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_1, третя особа - Тетіївська державна нотаріальна контора, про визнання переважного права купівлі частки у спільній частковій власності. Переведено на ОСОБА_3 права та обов`язки покупця за договором купівлі-продажу частки житлового будинку від 05 лютого 2008 року, за яким ОСОБА_4 продала ОСОБА_1 належні їй 2/5 частки житлового будинку на АДРЕСА_1 за 37 080 грн. Внесено зміни до реєстраційного запису про реєстрацію права власності на нерухоме майно Тетіївського міжміського бюро технічної інвентаризації, номер запису 2764 в книзі 22, в графі власники виключено ОСОБА_1 та включено ОСОБА_3 .
На підставі вищезазначеного рішення суду 09 березня 2011 року Тетіївським міжміським бюро технічної інвентаризації було зареєстровано право власності ОСОБА_3 на 2/5 частки спірного житлового будинку. Тобто з 09 березня 2011 року в Реєстрі прав власності на нерухоме майно вказано, що частка ОСОБА_3 на спірний об`єкт нерухомого майна становить 1/1. (а.с.10, 39).
В подальшому ухвалою Тетіївського районного суду Київської області від 20 квітня 2011 року рішення цього суду від 01 червня 2009 року у справі № 2-190/2009 було скасоване за новоявленими обставинами.
Рішенням державного реєстратора прав на нерухоме майно виконавчого комітету Тетіївської міськради Київської області Лавренюк А. В. від 21 вересня 2021 року ОСОБА_1 було відмовлено в державній реєстрації права власності на належні йому 2/5 частки житлового будинку на АДРЕСА_1 з мотивів наявності суперечності між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно - цей об`єкт вже зареєстровано за іншим власником. ( а.с. 8)
Статтею 328 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.
Згідно з положеннями статті 392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, по-перше, якщо особа є власником майна, але її право оспорюється або не визнається іншою особою; по-друге, якщо особа втратила документ, який засвідчує її право власності.
Можливість виникнення права власності за рішенням суду ЦК України передбачено лише у статтях 335 та 376 ЦК України. У всіх інших випадках право власності набувається з інших не заборонених законом підстав, зокрема із правочинів (частина перша статті 328 ЦК України). Стаття 392 ЦК України, в якій йдеться про визнання права власності, не породжує, а підтверджує наявне у позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, якщо це право не визнається іншою собою, а також у разі втрати позивачем документа, який посвідчує його право власності.
Право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Державна реєстрація прав на нерухомість є публічною, здійснюється відповідним органом, який зобов`язаний надавати інформацію про реєстрацію та зареєстровані права в порядку, встановленому законом (частини перша, друга статті 182 ЦК України).
Пунктом 1 частини першої статті 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" визначено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
За змістом наведеної норми державна реєстрація прав не є підставою набуття права власності, а є лише засвідченням державою вже набутого особою права власності, що унеможливлює ототожнення факту набуття права власності з фактом його державної реєстрації. При дослідженні судом обставин існування в особи права власності, необхідним є перш за все встановлення підстави, на якій особа набула таке право, оскільки сама по собі державна реєстрація прав не є підставою виникнення права власності, такої підстави закон не передбачає.
Такий висновок викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі № 911/3594/17, а також - у постановах Верховного Суду від 27 лютого 2018 року у справі № 925/1121/17, від 17 квітня 2019 року у справі № 916/675/15, від 24 січня 2020 року у справі № 910/10987/18.
Обґрунтовуючи позовні вимоги про визнання права власності на 2/5 частки спірного житлового будинку з відповідною частиною надвірних будівель цілого будинку, ОСОБА_1 посилався на те, що вказана частка зареєстрована за ОСОБА_3, правонаступником якого в порядку спадкування є ОСОБА_2, у зв`язку з чим він не може реалізувати своє право власності, зареєструвавши його за собою.
Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.