Постанова
Іменем України
10 січня 2023 року
м. Київ
справа № 295/11036/21
провадження № 61-10099св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Петрова Є. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3, законним представником якого є ОСОБА_2,
треті особи: Служба у справах дітей Житомирської міської ради, Управління ведення реєстру територіальної громади Житомирської міської ради,
розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Богунського районного суду м. Житомира від 16 травня 2022 року під головуванням судді Кузнєцова Д. В. та постанову Житомирського апеляційного суду від 12 вересня 2022 року у складі колегії суддів: Коломієць О. С., Шевчук А. М., Талько О. Б. у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, в особі законного представника ОСОБА_2, треті особи: Служба у справах дітей Житомирської міської ради, Управління ведення реєстру територіальної громади Житомирської міської ради, про усунення порушень прав власника шляхом визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням,
ВСТАНОВИВ:
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог
У серпні 2021 року позивач звернулася до суду із позовом в якому просила усунути порушення її прав власника шляхом позбавлення права користування житловим приміщенням ОСОБА_2 разом із її сином ОСОБА_3, оскільки вони не проживають понад один рік у даній квартирі без поважних причин.
На обґрунтування позову зазначила, що їй на праві власності належить квартира АДРЕСА_1 .
20 січня 2020 року між позивачем та її сином - ОСОБА_4 був укладений договір дарування, відповідно до якого ОСОБА_4 подарував вищевказану квартиру позивачу.
Стверджує, що у даній квартирі зареєстровані відповідач у справі - ОСОБА_2 із 30 січня 2020 року та її малолітній син - ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Позивач зазначає, що ОСОБА_2 була зареєстрована без її згоди у квартирі, ніякого відношення до даного житла не має, оскільки не є членом її сім`ї, речей у квартирі нема, оплату за комунальні послуги не проводить.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Богунський районний суд м. Житомира рішенням від 16 травня 2022 року позов задовольнив частково. Визнав ОСОБА_2 такою, що втратила право користування квартирою, розташованою за адресою: АДРЕСА_2 . У задоволенні решти позовних вимог відмовив. Вирішив питання розподілу судових витрат.
Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_2 з початку весни 2020 року не проживає у спірній квартирі без поважних причин, а тому визнання її такою що втратила право користування квартирою, є пропорційним заходом по відношенню до необхідності захисту права користування житлом відповідача. Відмовляючи у задоволенні вимог про визнання малолітнього ОСОБА_3 таким, що втратив право користування квартирою, суд виходив з того, що малолітня дитина не може самостійно обирати місце свого проживання, тому факт її непроживання у спірній квартирі не є безумовною підставою для позбавлення дитини права користування житлом.
Житомирський апеляційний суд постановою від 12 вересня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишив без задоволення. Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнив.
Рішення Богунського районного суду м. Житомира від 16 травня 2022 року в частині визнання ОСОБА_2 такою, що втратила право на користування квартирою, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 і розподілу судових витрат скасував та ухвалив нове судове рішення про відмову у задоволенні вказаних вимог до ОСОБА_2 . В решті рішення місцевого суду залишив без змін.
Приймаючи постанову апеляційний суд виходив з того, що позивачем не було доведено під час розгляду справи відсутність без поважних причин відповідача у спірній квартирі, наявність у неї іншого житла, а тому суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про наявність підстав для визнання ОСОБА_2 такою, що втратила право користування спірною квартирою.
Одночасно апеляційний суд погодився із висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову в частині визнання малолітнього ОСОБА_3 таким, що втратив право на користування житлом виходячи з того, що малолітня дитина не може самостійно обирати місце свого проживання, а тому висновок районного суду про те, що сам факт його непроживання у спірній квартирі не є безумовною підставою для позбавлення дитини права користування цим житлом.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У жовтні 2022 року ОСОБА_1 звернулась до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Богунського районного суду м. Житомира від 16 травня 2022 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 12 вересня 2022 року в якій просить рішення місцевого суду скасувати частково, а постанову апеляційного суду скасувати повністю і передати справу на новий судовий розгляд.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Наведені в касаційній скарзі доводи містили підставу, передбачені пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України, для відкриття касаційного провадження.
У поданій касаційній скарзі заявник зазначає, що суд першої інстанції допустив порушення норм процесуального права, адже, ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог до малолітнього ОСОБА_3, не звернув уваги на ту обставину, що жодних речей відповідачів у квартирі нема. ОСОБА_2 підтвердила, що у спірній квартирі мешкала місяць-півтора, а потім почала проживати у квартирі своєї матері. Не заперечувала, щоб суд визнав її такою, що втратила право користування спірним житловим приміщенням, але залишив зареєстрованим її сина, мотивуючи це тим, що реєстрація необхідна для його майбутнього влаштування у дитячий садок.
Вказує, що суди неправильно застосували до спірних правовідносин норми статті 405 ЦК України і частину четверту статті 29 ЦК України, оскільки місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років є місце проживання її батьків, а тому в частині вирішення вимог до ОСОБА_3 судами було допущено порушення норм матеріального права.
Аргументом касаційної скарги також є те, що суд апеляційної інстанції не врахував висновки Верховного Суду, викладені у постановах: від 10 лютого 2021 року у справі № 502/922/18 та від 07 грудня 2020 року у справі № 753/15947/18, а також висновків Верховного Суду України, викладених у постанові від 16 листопада 2016 року у справі № 6-709цс16 де зазначено, що власник має право вимагати від осіб, які не є членами його сім`ї, а також не відносяться до кола осіб, які постійно проживають разом із ним і ведуть із ним спільне господарство, усунення порушень свого права власності у будь-який час.
Доводом касаційної скарги також є те, що, на думку заявника, апеляційний суд у оскарженій постанові здійснив посилання на постанову Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі № 569/4373/16-ц (провадження № 61-298цс19) проте вказане посилання не релевантне.
Відзив на касаційну скаргу іншими учасниками справи не подано
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 27 жовтня 2022 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано із Богунського районного суду м. Житомира справу № 295/11036/21.
11 листопада 2022 року справа № 295/11036/21 надійшла до Верховного Суду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
20 січня 2020 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 був укладений договір дарування квартири АДРЕСА_1, відповідно до якого ОСОБА_4 (син) подарував, а ОСОБА_1 (мати) отримала у власність вказану квартиру (а. с. 5-7).
Відповідно до витягу із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 20 січня 2020 року, право власності на квартиру зареєстровано за ОСОБА_1 на підставі договору дарування квартири від 20 січня 2020 року № 97 (а. с. 8).
У шлюбі ОСОБА_2 із ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2 народився син - ОСОБА_3, що підтверджується свідоцтвом про народження (а. с. 12).
Рішенням Богунського районного суду м. Житомира від 14 червня 2021 року шлюб, зареєстрований 23 червня 2018 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 розірвано (а. с. 16).
У квартирі за адресою: АДРЕСА_2 зареєстровані: ОСОБА_2 з 03 жовтня 2019 року, ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 з 30 січня 2020 року, що підтверджується довідками про реєстрацію місця проживання від 03 жовтня 2019 року № 10-14/24208 та від 30 січня 2020 року № 10-14/4605, виданими Управлінням ведення реєстру територіальної громади Житомирської міської ради (а. с. 60, 62). Також наведене підтверджується довідкою від 19 січня 2022 року № 12, яка видана ПП "ЖРЕП №8" позивачу ОСОБА_1 (а. с. 67).
За цією адресою також зареєстрований батько дитини та колишній власник квартири - ОСОБА_4, що підтверджується довідкою ПП "КВЖРЕП № 8" від 18 серпня 2021 року № 562.
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до положень частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Статтею 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Відтак зазначена норма визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорене право чи цивільний інтерес.
Таким чином, порушення, невизнання або оспорення суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.
Вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до суду, а також визначити, чи є ефективним обраний позивачем спосіб захисту порушеного права та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.
За змістом частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Судами встановлено, що спірні правовідносини виникли у сторін з приводу користування належною позивачеві квартирою, право користування якою відповідачі набули як члени сім`ї колишнього власника.
Конституцією України передбачено як захист права власності, так і захист права на житло.
Статтею 41 Конституції України установлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.
Статтею 47 Конституції України передбачено, що кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону.
За положеннями статті 47 Конституції України та статті 9 ЖК України ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.