ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22 грудня 2022 року
м. Київ
справа № 755/13820/17
провадження № 61-19456св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Карпенко С. О. (судді-доповідача), Ігнатенка В. М., Стрільчука В. А.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2 ,
провівши у порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 19 лютого 2019 року, ухвалене у складі судді Арапіної Н. Є., та постанову Київського апеляційного суду від 11 вересня 2019 року, прийняту колегією у складі суддів: Шебуєвої В. А., Оніщука М. І., Крижанівської Г. В.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У вересні 2017 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про усунення перешкод в користуванні квартирою шляхом вселення та виселення.
Позов мотивувала тим, що вона та ОСОБА_1, яка є її дочкою, є співвласниками квартири АДРЕСА_1 ; у цій квартирі проживають ОСОБА_1 та її співмешканець - ОСОБА_2, на проживання якого вона згоди не надавала.
Починаючи з 2017 року, відповідачі не впускають її до квартири та чинять перешкоди у користуванні нею шляхом заміни замків від вхідних дверей. Добровільно усунути перешкоди у користуванні житлом відповідачі відмовляються.
Вважає, що має рівні з ОСОБА_1 права на користування спірною квартирою, проте відповідачі створюють перешкоди у володінні, користуванні та розпоряджанні належним їй майном, у зв`язку з чим вона змушена проживати за іншою адресою.
З урахуванням уточнених позовних вимог, позивач просила зобов`язати відповідачів не чинити перешкоди у користуванні квартирою АДРЕСА_1 шляхом вселення, а також просила виселити ОСОБА_2 зі спірної квартири.
Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття
Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 19 лютого 2019 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Усунено ОСОБА_1 перешкоди у користуванні власністю шляхом вселення в квартиру АДРЕСА_1 .
У іншій частині позовних вимог відмовлено.
Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Рішення мотивоване тим, що вимоги позивача є обґрунтованими, оскільки ОСОБА_1 та ОСОБА_1 є співвласниками спірної квартири та мають рівні права на користування цим житловим приміщенням, однак ОСОБА_1 чинить у цьому перешкоди шляхом заміни замків від вхідних дверей, у зв`язку з чим порушене право позивача підлягає захисту.
Відмовляючи у задоволені позову в частині виселення ОСОБА_2, суд першої інстанції виходив з того, що позивач не надала належних та допустимих доказів його проживання у спірній квартирі та чинення перешкод у користуванні її власністю.
Постановою Київського апеляційного суду від 11 вересня 2019 року рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 19 лютого 2019 року залишено без змін.
Залишаючи апеляційну скаргу без задоволення, суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції, оскільки вважав, що до таких висновків суд першої інстанції дійшов на підставі всебічно і повно з`ясованих обставин справи.
Рішення суду першої інстанції в частині відмови у позові до ОСОБА_2 про виселення апеляційним судом не переглядалось.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У жовтні 2019 року ОСОБА_1 подала до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просила рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 19 лютого 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 11 вересня 2019 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що судові рішення є незаконними та необґрунтованими, постановлені з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.
Вирішуючи справу, суди не встановили фактичних обставин справи, які мають значення для її правильного вирішення, не надали належної оцінки зібраним у справі доказам, що призвело до неправильного вирішення справи.
Заявник вказує на те, що суди дійшли помилкового висновку про задоволення позову ОСОБА_1 щодо усунення перешкод у користуванні власністю, залишивши поза увагою, що саме позивач вчиняє низку незаконних дій відносно неї, зокрема, фізичний та моральний тиск, що унеможливлює їхнє спільне проживання. Судами безпідставно не досліджені надані заявником докази та відхилені клопотання про витребування доказів і допит свідків.
Заявник у касаційній скарзі посилається на те, що судами, на її думку, проігнорована природа дійсних правовідносин між нею та її матір`ю ОСОБА_1, які склались внаслідок зловживання позивачем алкогольними напоями та влаштування сварок.
Крім того, заявник наголошує, що позивач з 2002 року до 2017 року переважно проживала за адресою свого співмешканця ОСОБА_3, а договір оренди житлового приміщення, яке знаходиться за його адресою, складений вже під час розгляду справи та містить суттєві неточності, що свідчить про його фіктивність. Зазначає, що позивач через свою поведінку неодноразово змушувала її проводити ніч у знайомих, звертатись за допомогою до сусідів, щоб супроводити матір додому, проте суди відмовили у витребуванні доказів з медичних закладів та правоохоронних органів, які б свідчили про те, що протиправна поведінка здійснюється саме зі сторони позивача.
Також заявник акцентує увагу на тому, що свідки в судовому засіданні під час розгляду справи підтвердили відсутність випадків чинення відповідачами будь-яких перешкод у користуванні квартирою. Правоохоронними органами не було встановлено жодних протиправних дій з її сторони щодо позивача, виклики працівників правоохоронних органів позивачем здійснювались за надуманим приводом. Суди не проаналізували та не надали жодної оцінки висновкам правоохоронних органів, які приєднані до матеріалів справи.
Суди не звернули уваги на те, що, всупереч вимогам статей 12, 13, 76, 77, 81 ЦПК України, позивачем не доведено належними та допустимими доказами порушення свого права, за захистом якого вона звернулась до суду. Навпаки, апеляційний суд, відхиляючи посилання заявника на зловживання позивачем спиртними напоями та провокування конфліктів, вказав, що вони не мають значення для вирішення справи з огляду на те, що позивач є співвласником спірної квартири, має право користування нею.
Посилаючись на зазначене, просила судові рішення скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
Провадження у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 4 листопада 2019 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано з Дніпровського районного суду міста Києва матеріали цивільної справи № 755/13820/17.
Цією ж ухвалою зупинено виконання рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 19 лютого 2019 року до закінчення його перегляду в касаційному порядку в частині усунення ОСОБА_1 перешкод у користуванні майном шляхом вселення її в квартиру АДРЕСА_1 та стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_1 640 грн у відшкодування судового збору.
Встановлені судами першої і апеляційної інстанцій обставини справи
Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 (1/4 частка) та ОСОБА_1 (3/4 частки) на праві спільної часткової власності належить квартира АДРЕСА_1 .
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач посилалась на висновок дільничного офіцера поліції Дніпровського управління поліції Головного управління Національної поліції в місті Києві Гапонова О. П. від 19 червня 2017 року про закінчення перевірки за заявою позивача з приводу заміни замків від вхідних дверей квартири АДРЕСА_1 та копію висновку дільничного офіцера поліції Дніпровського управління поліції Головного управління Національної поліції в місті Києві Біди Д. В. від 16 травня 2017 року про закінчення перевірки за заявою позивача з приводу чинення відповідачем перешкод у доступі до квартири.
Позиція Верховного Суду, мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
8 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460 IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".
Пунктом 2 Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 5 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України у редакції Кодексу від 3 жовтня 2017 року, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України у редакції Кодексу від 3 жовтня 2017 року).
Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши доводи касаційної скарги, суд дійшов таких висновків.
Статтею 41 Конституції України закріплено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.