ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12 січня 2023 року
м. Київ
справа № 620/3541/19
адміністративне провадження № К/990/16221/22
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Єресько Л.О.,
суддів: Загороднюка А.Г., Калашнікової О.В.,
розглянувши у порядку письмового провадження без виклику учасників справи у касаційній інстанції справу № 620/3541/19
за позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора, за участю третьої особи - Громадської організації "Союз юристів України", про визнання протиправним і скасування наказу, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,
за касаційною скаргою ОСОБА_1
на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 10 листопада 2020 року, ухвалене головуючим суддею Падій В.В.
та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 23 вересня 2021 року, ухвалену колегією у складі головуючого судді Лічевецького І.О., суддів: Мельничука В.П., Оксененка О.М.,
УСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування
1. У листопаді 2019 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду із адміністративним позовом до Офісу Генерального прокурора (далі - відповідач), де, уточнивши позовні вимоги, просив:
1.1. визнати протиправним і скасувати наказ Генеральної прокуратури України від 29.10.2019 №1296ц про його звільнення з посади прокурора першого відділу організації процесуального керівництва управління організації процесуального керівництва досудовим розслідуванням кримінальних правопорушень, підслідних Державному бюро розслідувань, яке здійснюється слідчими регіональних прокуратур та територіальних органів досудового розслідування, Департаменту організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням кримінальних правопорушень, підслідних Державному бюро розслідувань, нагляду за додержанням законів його оперативними підрозділами та підтримання публічного обвинувачення у відповідних провадженнях Генеральної прокуратури України;
1.2. зобов`язати Офіс Генерального прокурора поновити (призначити) його на рівнозначну посаду прокурора відділу або адміністративну посаду в Офісі Генерального прокурора; стягнути з Офісу Генерального прокурора (Генеральної прокуратури України) на його користь середній заробіток за весь час вимушеного прогулу з 31.10.2019.
2. В обґрунтування позовних вимог позивач указує про незаконність його звільнення на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру" від 14.10.2014 № 1697-VII (далі - Закон № 1697-VII) з огляду на те, що воно здійснено без дотримання засад рівності громадян та заборону дискримінації чим порушено його права на працю та повагу до приватного і сімейного життя. Наполягає, що ані ліквідації, ані реорганізації органу прокуратури не відбулося, а оскаржуваний наказ №1296ц від 29.10.2019 не містить чіткої підстави його звільнення та ставить позивача у стан правової невизначеності щодо дійсності такої підстави. Позивач звертає увагу на те, що його було звільнено не за неподання заяви у встановлений строк, а за її подання за невстановленою формою, що не передбачено підпунктом 1 пунктом 19 розділу ІІ Закону № 113-ІХ.
2.1. Також, позивач акцентує увагу на тому, що статус прокурів врегульовано виключно Законом № 1697-VII, однак Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" від 19.09.2019 № 113-ІХ (далі - Закон № 113-ІХ) встановлює додаткові підставі для звільнення. При цьому, при прийнятті цього Закону Верховною Радою України було проігноровано вимоги законодавства щодо проведення антидискримінаційної експертизи його проекту. За твердженням позивача надання цим Законом дозволу кадровим комісіям під час проведення атестації брати до уваги не перевірені матеріали (анонімну інформацію) стосовно прокурора порушує принцип незалежності прокурорів та є формою тиску на них.
2.2. Позивач зазначає, що у 2018 році він приймав участь у конкурсі на заміщення посади в Генеральній прокуратурі України і підтвердив свій професійний рівень, зайнявши найвище місце серед претендентів на посаду та тим самим ним було виконано вимоги Закону № 113-ІХ та досягнуто мету атестації.
2.3. Поряд із цим, на переконання позивача, відповідачем порушено приписи статтей 32, 42 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП), оскільки його не було попереджено про наступне звільнення та не враховано його переважне право на залишення на роботі.
Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи
3. З липня 2010 року позивач працював в органах прокуратури, остання займана посада згідно наказу від 29.12.2018 № 1407ц - прокурор першого відділу організації процесуального керівництва управління організації процесуального керівництва досудовим розслідуванням кримінальних правопорушень, підслідних Державному бюро розслідувань, яке здійснюється слідчими регіональних прокуратур та територіальних органів досудового розслідування, Департаменту організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням кримінальних правопорушень, підслідних Державному бюро розслідувань, нагляду за додержанням законів його оперативними підрозділами та підтримання публічного обвинувачення у відповідних провадженнях Генеральної прокуратури України.
4. У зв`язку з набранням 25.09.2019 чинності Законом № 113-ІХ, яким запроваджено реформу прокуратури, обов`язковою умовою якої є атестація, успішне проходження усіх етапів якої є підставою для переведення до Офісу Генерального прокурора обласних прокуратур чи окружних прокуратур, позивач до 15.10.2019 мав подати Генеральному прокурору заяву, форма якої затверджена Додатком 2 до Порядку №221, про переведення на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратур чи окружних прокуратур та про намір пройти атестацію.
5. Позивач 15.10.2019 звернувся до Генерального прокурора із заявою у якій просив призначити його на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора у порядку переведення. При цьому, подана позивачем 15.10.2019 заява не містила ані зазначення про намір пройти атестацію, ані згоди на обробку персональних даних, ані згоди на застосування процедур та умов проведення атестації.
6. Генеральним прокурором 29.10.2019 видано наказ № 1296ц, яким позивача звільнено із займаної посади з 30.10.2019 на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII.
7. Листом від 01.11.2019 Генеральною прокуратурою України доведено до відома позивача, що про надходження його заяви про переведення останнього до Офісу Генерального прокурора, повідомлено Генерального прокурора України, яким прийнято рішення про її відхилення з тих підстав, що відсутність заяви прокурора, за встановленою формою, свідчить про відсутність підстав для проведення атестації та переведення на посаду прокурора до Офісу Генерального прокурора.
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
8. Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 10.11.2020, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 23.09.2021, у задоволенні позову відмовлено.
8.1. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що нормами спеціального законодавства, а саме Законом № 113-ІХ та Порядком проходження прокурорами атестації, затвердженого наказом Генерального прокурора № 221 від 03.10.2019 (далі - Порядок № 221) регламентовано чітку процедуру та умови звільнення і переведення прокурорів до Офісу Генерального прокурора у зв`язку з реформуванням органів прокуратури. При цьому, зазначена процедура зумовлює необхідність подання прокурором відповідної заяви за формою, затвердженою Порядком № 221 про намір пройти атестацію у зв`язку з реформуванням органів прокуратури.
8.2. Своєю чергою подана позивачем 15.10.2019 заява не містила ані зазначення про намір пройти атестацію, ані згоди на обробку персональних даних, ані згоди на застосування процедур та умов проведення атестації, як того вимагає спеціальний Закон №113-IX та фактично містить його незгоду з відповідними законодавчими нормами цього Закону. ОСОБА_1 у цій заяві висловлено намір бути переведеним до Офісу Генерального прокурора на підставі результатів конкурсу, який він проходив у 2018 році, без проведення нової атестації згідно Закону №113-IX, а отже суди дійшли висновку, що вказана заява позивача не відповідає затвердженій Порядком №221 формі.
8.3. Наведене, за висновком судів попередніх інстанцій, виключало проведення атестації позивача та мало наслідком його звільнення із займаної посади, як такого, що не подав заяву про намір пройти атестацію у зв`язку з переведенням до Офісу Генерального прокурора.
8.4. Судами обох інстанцій зазначено, що Закон №113-IX увів у дію визначену процедуру реформування органів прокуратури, зазначивши які саме дії мають вчинити особи, з метою подальшого проходження служби в органах прокуратури та явно і очевидно окреслив умову продовження служби - успішне проходження атестації. Наслідки відмови від проходження атестації також були сформульовані Законом № 113-IX з достатньою, поза розумним сумнівом, чіткістю і ясністю.
8.5. Надаючи оцінку правомірності підстав звільнення позивача із займаної посади суди попередніх інстанцій зазначили, що чітко визначеною нормою Закону № 113-ІХ моментом звільнення у цьому конкретному випадку є не завершенням процесу ліквідації органу прокуратури, завершення процесу реорганізації органу прокуратури чи завершення процедури скорочення чисельності прокурорів органу прокуратури, а виключно настання події, зумовленою саме неподанням позивачем заяви за формою, визначеною Порядком № 221, про переведення до Офісу Генерального прокурора та про намір, у зв`язку з цим, пройти атестацію.
8.6. Судом апеляційної інстанції при вирішенні спірних правовідносин було також враховано правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 21.09.2021 у справі № 160/6204/20, щодо застосування положень пункту 19 Розділу II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону № 113-ІХ та пункту 9 частини першої статті 51 Закону №1697-VII у подібних правовідносинах.
8.7. Щодо застосування норм трудового законодавства до спірних правовідносин, то суди попередніх інстанцій відхили вказані доводи позивача зазначивши, що особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених статями 40, 42, 42-1, 49-2, 74, 121 встановлюються законом, що регулює їхній статус. Відповідно ж до частини п`ятої статті 51 Закону № 1697-VII на звільнення прокурорів з посади на підставі, передбаченої пунктом 9 частини першої цієї статті, не поширюються означені положення законодавства про працю. Також нормою пункту 19 Розділу II "Прикінцеві і перехідні положення" спеціального Закону №113-IX прямо передбачено, що перебування прокурора на лікарняному через тимчасову непрацездатність не є перешкодою для його звільнення з посади прокурора відповідно до цього пункту, що свідчить про відсутність порушення відповідачем приписів частини третьої статті 40 КЗпП.
Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги
9. До Верховного Суду (далі - Суд) 28.06.2022 надійшла касаційна скарга ОСОБА_1, де останній просить скасувати рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 10.11.2020 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 23.09.2021 у справі № 620/3541/19 та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в цій справі.
10. Ця касаційна скарга подана на підставі пунктів 1-4 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
11.1. Обґрунтовуючи підстави касаційного оскарження за пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України скаржник указує, що суди попередніх інстанцій застосували пункт 10 розділу II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону № 113-ІХ та положення Порядку № 221 без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 26.11.2020 у справі № 200/13482/19-а, у якій Верховний Суд погодився з висновками судів попередніх інстанцій про те, що Законами № 1697-VІІ та № 113-ІХ, та Порядком № 221 не передбачено ототожнення невідповідності поданої позивачем заяви формі, встановленій Додатком 2 до Порядку № 221, неподанню такої заяви взагалі.
11.2. Касатор доводить, що ним було подано відповідну заяву за довільною формою, що не заборонено законодавством та висловлено згоду на проходження атестації. При цьому, суди попередніх інстанцій не прийняли до уваги (проігнорували) той факт, що відповідач не повернув заяву позивачу для належного оформлення, не вжив жодних заходів щодо сприяння позивачу у правильному її заповненні.
11.3. ОСОБА_1 наголошує, що його звільнення відбулося до розгляду Генеральною прокуратурою 01.11.2019 його заяви про переведення, оскільки оскаржуваний наказ № 1296ц видано 29.10.2019. Тобто, фактично відповідач встановив, що заява позивача від 15.10.2019 не відповідає встановленій Порядком № 221 формі вже після його звільнення.
11.4. Таким чином, на думку скаржника, судами попередніх інстанцій неправильно застосовано при вирішенні спірних правовідносин пункти 10, 19 Розділу ІІ "Прикінцеві і перехідні положення" Закону № 113-ІХ та всупереч практиці Верховного Суду щодо їх застосування, зокрема, у вищевказаній постанові від 26.11.2020 у справі № 200/13482/19-а.
11.5. А в обґрунтування підстави касаційного оскарження за пунктом 2 частини четвертої статті 328 КАС України скаржник указує на необхідність відступити від висновків Верховного Суду щодо питання застосування пункту 19 розділу II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону № 113-ІХ у взаємозв`язку із пунктом 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VІІ, викладеного у постановах Верховного Суду від 26.11.2020 у справі № 200/13482/19-а, від 21.09.2021 у справі № 160/6204/20, які були застосовані судом апеляційної інстанції, оскільки останні суперечать висновкам Верховного Суду, викладеним у постанові від 18.11.2021 у справі № 280/3167/20 та в окремих думках судді Уханенка С.А. у справах № 120/6697/21, № 460/3691/20.
11.6. Також скаржник визначає підставою касаційного оскарження судових рішень пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України та зазначає про відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування пункту 6 Розділу II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону № 113-ІХ; частин третьої-четвертої статті 7 КАС України, у зв`язку із прийняттям Конституційним Судом України Рішення від 21.07.2021 № 4-р(ІІ)/2021, яким скасовано норму, що є ідентичною пункту 6 Розділу II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону № 113-ІХ.
11.7. Скаржник доводить, що відповідачем не здійснено попередження позивача про звільнення, аргументуючи наявність відповідного попередження у пункті 6 розділу II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону № 113-ІХ. Разом з тим, вказана норма не відповідає принципу правової визначеності, регламентованому частиною першою статті 8 Конституції України. На думку скаржника, положення пункту 6 Розділу II Закону № 113-ІХ попереджає лише про можливе майбутнє звільнення, що можна трактувати як і можливе майбутнє працевлаштування (тобто про фактичне попередження про вивільнення мова не йде).
11.8. Така ж позиція, як зазначає скаржник, викладена у Рішенні Конституційного Суду України (Другий сенат) від 21.07.2021 № 4-р(ІІ)/2021, яким визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) пункт 8 розділу XI "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про національну поліцію" від 02.07.2015, а саме: "з дня публікування цього Закону всі працівники міліції (особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ), а також інші працівники Міністерства Внутрішніх Справ України, його територіальних органів закладів та установ вважаються такими, що попереджені у визначеному порядку про можливе майбутнє звільнення через скорочення штатів".
11.9. У цьому випадку, на переконання скаржника, судами порушено приписи частини третьої - четвертої статті 7 КАС України відповідно до яких у разі невідповідності правового акта Конституції України суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України. Якщо суд доходить висновку, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції України, суд не застосовує такий закон чи інший правовий акт, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії.
11.10. Також скаржник посилаючись на частину другу статті 353 КАС України зазначає, що судами попередніх інстанцій не досліджено ряд рішень судів апеляційної інстанції, на яких наголошував позивач, у тому числі у тих справах, де приймалися рішення щодо тотожної категорії спорів (протиправного звільнення прокурорів в межа реформи органів прокуратури 2019-2020 років на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII з урахуванням пункту 19 розділу II Закону № 113-ІХ).
12. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 01.07.2022 відкрито касаційне провадження № К/990/16221/22 за вищевказаною касаційною скаргою.
13. Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного адміністративного суду Єресько Л.О. від 11.01.2023 закінчено підготовчі дії у справі та призначено її до розгляду у письмовому провадженні без виклику учасників справи.
Позиція інших учасників справи
14. Від відповідача 11.07.2022 надійшов відзив на касаційну скаргу, де Офіс Генерального прокурора просить залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення в силі.
14.1. У цьому відзиві відповідач указує, що подача прокурором заяви визначеного змісту та форми є тим юридичним фактом, з яким Закон № 113-ІХ пов`язує виникнення правовідносин щодо проходження прокурорами атестації.
14.2. Відповідач звертає увагу, що питання відповідності поданої прокурором заяви змісту та форми, визначеної Законом № 113-ІХ було предметом дослідження Верховного Суду у постанові від 26.11.2020 у справі № 200/13482/19-а, де зазначено, що судами першої та апеляційної інстанції зроблено правомірний висновок, що відповідно до пункту 10 розділу II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону № 113-ІХ подана позивачем заява, для визначення її відповідності вимогам закону, мала містити такі відомості: про переведення на посаду прокурора в обласну прокуратуру; про намір пройти атестацію; про надання згоди на обробку персональних даних, на застосування процедур та умов проведення атестації. Аналогічні висновки містяться у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 29.09.2021 у справі № 640/24727/19 (пункти 45, 46 постанови).
14.3. Водночас, відповідач підкреслює, що ОСОБА_1 у заяві від 15.10.2019 про переведення до Офісу Генерального прокурора висловив незгоду із положеннями Закону № 113-ІХ та Порядок № 211, які, на думку останнього суперечать вимогам Конституції України та міжнародних договорів. У своїй заяві про переведення на посаду в Офіс Генерального прокурора ОСОБА_1 вказав, що він ознайомлений з умовами та процедурами проведення атестації, визначеними Порядком № 221, але не погоджується з ними, оскільки вони суперечать діючому законодавству України та ратифікованим Україною міжнародним Конвенціям, які мають вищу юридичну силу. Про його намір пройти атестацію позивачем у заяві не зазначено, а лише вказано щодо врахування результатів пройдених ОСОБА_1 попередніх конкурсів та перевірок при прийнятті рішення про переведення на посаду в Офіс Генерального прокурора. Отже, на думку відповідача, намір пройти атестацію, позивачем не висловлено, а зазначені формулювання заяви позивача унеможливили його допуск до атестації, наміру щодо проходження якої не висловлено.
14.4. Офіс Генерального прокурора наполягає, що юридичним фактом, який зумовлює звільнення на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII у цьому випадку є неподання прокурором у встановлений строк заяви про переведення на посаду прокурора за відповідною формою, відповідно до вимог пункту 10 розділу II Закону № 113-ІХ та пункту 9 розділу І Порядку № 221. При цьому, такої умови як прийняття уповноваженими органами чи особами рішень про ліквідацію чи реорганізацію органу прокуратури, скорочення кількості прокурорів вказаним пунктом не передбачено.
15. Від ОСОБА_1 22.07.2022 надійшла відповідь на відзив Офісу Генерального прокурора, аргументи та доводи якої в цілому аналогічні доводам його касаційної скарги.
Позиція Верховного Суду
Джерела права та акти їхнього застосування, оцінка висновків судів, рішення яких переглядаються, та аргументів учасників справи
16. Відповідно до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
17. За приписами частини третьої статті 341 КАС України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
18. Спірним питанням у цій справі є (не)правомірність звільнення позивача з посади та зі служби в органах прокуратури на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII у зв`язку з поданням заяви про переведення до Офісу Генерального прокурора, яка за своїм змістом та формою не відповідає Додатку 2 до Порядку № 221 та вимогам пункту 10 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №113-ІХ.
19. Надаючи оцінку правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права у межах доводів і вимог касаційної скарги, Верховний Суд виходить із такого.
20. Ключове питання у межах спірних правовідносин, які склалися у цій справі, полягає у (не)правомірності застосування пункту 9 частини першої статті 51 Закону №1697-VII (ліквідація чи реорганізація органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури) у зіставленні з пунктом 19 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 113-IХ щодо підстав та умов звільнення прокурора з посади.
21. Верховним Судом сформовано правову позицію з приводу застосування у подібних правовідносинах пункту 19 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 113-ІХ у поєднанні з пунктом 9 частини першої статті 51 Закону №1697-VII, зокрема у постановах від 21.09.2021 у справі № 160/6204/20 та у справі № 200/5038/20-а, від 29.09.2021 у справі № 440/2682/20, від 04.11.2021 у справі № 640/537/20, від 11.11.2021 у справі № 640/17212/20, від 20.07.2022 у справі № 1.380.2019.006266, від 28.07.2022 у справі №580/35/20 та від 10.11.2022 у справі № 620/3542/19, які підлягають врахуванню у цьому касаційному провадженні.
22. Практика Верховного Суду щодо застосування вказаних норм права є сталою та послідовною, а висновки, наведені у вищевказаних постановах, є релевантними до обставин цієї справи. Колегія суддів не бачить підстав для відступу від цих висновків і надалі зауважує таке.
23. Законом України "Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)" від 02.06.2016 № 1401-VIII Конституцію України доповнено статтею 131-1, яка вказує зокрема на те, що за новим українським конституційним правопорядком прокуратуру як інститут, що виконує функцію кримінального переслідування, структурно вмонтовано в загальну систему правосуддя.
24. Отже, Конституція України віднесла прокурорів у розділ правосуддя, змінила характер їх діяльності з загального нагляду на основну функцію кримінального обвинувачення та запровадила нові принципи в проведенні оцінювання як суддів, так і прокурорів.
25. У зв`язку із імплементацією цих змін у національний правопорядок 19.09.2019 прийнято Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" № 113-ІХ, у пункті 1 пояснювальної записки до проєкту якого наголошено, що після ухвалення Закону № 1697-VII в органах прокуратури не відбулося повноцінного кадрового перезавантаження з метою очищення лав прокурорів від осіб, які не відповідають вимогам доброчесності і професійності, що впливало на належність рівня виконання прокурорами своїх повноважень, а також рівня підтримки діяльності прокуратури суспільством. Цей Закон спрямований не стільки на зміну форми чи змісту діяльності прокуратури, скільки на проведення оцінки діючих прокурорів критеріям професійної компетенції, доброчесності та професійної етики.
26. Отже, проведення атестації прокурорів було визначено на законодавчому рівні як умова реформування органів прокуратури, що стосувалась зокрема усіх без винятку прокурорів, які мали бажання продовжувати працювати у органах прокуратури.
27. За змістом цього Закону реформування прокуратури є цілеспрямованим комплексом процедур і заходів, передбачених чинним законодавством, спрямованих на трансформацію цінностей, принципів, завдань і функцій прокуратури, а також стандартів і організаційно-правових засад її діяльності. Мета цієї реформи - сформувати в Україні ефективну прокуратуру, яка б користувалася повагою та довірою суспільства та сформувати високопрофесійний і доброчесний корпус прокурорів.
28. Реалізація кадрового перезавантаження за цим Законом відбувається у формі атестації діючих прокурорів на відповідність критеріям професійної компетенції, доброчесності та професійної етики. Встановлена цим Законом атестація не має систематичного характеру, відбувається одноразово за окремим законом, є винятковою.
29. Атестація здійснюється згідно з Порядком проходження прокурорами атестації, який затверджується Генеральним прокурором (пункт 9 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 113-ІХ).
30. З дня набрання чинності Законом № 113-ІХ усі прокурори Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур вважаються такими, що персонально попереджені у належному порядку про можливе майбутнє звільнення з посади на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону №1697-VII (пункт 6 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 113-ІХ).
31. Пунктом 21 розділу І Закону № 113-ІХ передбачено заміну слів у Законі №1697-VII, зокрема слова "Генеральна прокуратура України" (в усіх відмінках) замінено словами "Офіс Генерального прокурора" (в усіх відмінках), а слова "регіональні" словами "обласні"; "місцеві" - "окружні".
32. Відповідно до пункту 7 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 113-ІХ прокурори, які на день набрання чинності цим Законом займають посади прокурорів у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, можуть бути переведені на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах лише у разі успішного проходження ними атестації, яка проводиться у порядку, передбаченому цим розділом.
33. Пунктом 10 розділу ІІ "Прикінцеві і перехідні положення" Закону №113-ІХ передбачено, що прокурори Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур (у тому числі ті, які були відряджені до Національної академії прокуратури України для участі в її роботі на постійній основі) мають право в строк, визначений Порядком проходження прокурорами атестації, подати Генеральному прокурору заяву про переведення на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах. У заяві також повинно бути зазначено про намір пройти атестацію, надано згоду на обробку персональних даних, на застосування процедур та умов проведення атестації. Форма та порядок подачі заяви визначаються Порядком проходження прокурорами атестації.
34. На виконання норм розділу II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону № 113-ІХ з метою проведення атестації прокурорів наказом Генерального прокурора від 03.10.2019 № 221 затверджено Порядок проходження прокурорами атестації, який визначає процедуру надання оцінки професійній компетентності, професійній етиці та доброчесності прокурорів Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур і військових прокуратур (далі - Порядок № 221).