ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
11 січня 2023 року
м. Київ
справа № 806/1234/17
касаційне провадження № К/9901/41726/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Бившевої Л.І.,
суддів: Хохуляка В.В., Ханової Р.Ф.,
розглянув у порядку спрощеного провадження без повідомлення сторін касаційну скаргу Житомирської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Житомирській області на постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 18.05.2017 (суддя Черноліхов С.В.) та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 05.09.2017 (головуючий суддя - Іваненко Т.В., судді: Кузьменко Л.В., Франовська К.С.) у справі за позовом Комунального підприємства "Житомирська госпрозрахункова стоматологічна поліклініка" Житомирської міської ради до Житомирської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Житомирській області про визнання протиправною та скасування податкової вимоги,
УСТАНОВИВ:
Комунальне підприємство "Житомирська госпрозрахункова стоматологічна поліклініка" (далі у тексті - позивач, Поліклініка, платник) звернулось з адміністративним позовом до Житомирської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Житомирській області (далі у тексті - відповідач, Інспекція, контролюючий орган) про визнання протиправною та скасування податкової вимоги від 03.01.2017 №161-17 про сплату податкового боргу в сумі 47508,48 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідачем безпідставно виставлено податкову вимогу у розмірі 47508,48 грн, оскільки частина чистого прибутку не відноситься до системи загальнодержавних та місцевих зборів, які визначені положеннями статей 9, 10 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) (далі - ПК України), а тому не є грошовим та податковим зобов`язанням в розумінні ПК України. Позивач вважає, що заборгованість зі сплати частини чистого прибутку не може бути податковим боргом, на неї не поширюються вимоги статті 59 та глави 9 ПК України, яким регулюється стягнення на погашення податкового боргу платників податків.
Житомирський окружний адміністративний суд постановою від 18.05.2017, залишеною без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 05.09.2017, позовні вимоги задовольнив: визнав протиправною та скасував податкову вимогу Інспекції від 03.01.2017 №161-17.
Задовольняючи позовні вимоги, суди дійшли висновку, що частина чистого прибутку не відноситься до системи загальнодержавних та місцевих податків і зборів, не є грошовим та податковим зобов`язанням в розумінні ПК України, а тому заборгованість зі сплати частини чистого прибутку не може бути податковим боргом, відтак не може і виноситися податкова вимога.
Інспекція подала до Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу, у якій, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування всіх обставин у справі, просить скасувати судові рішення першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.
У касаційній скарзі, відповідач, посилаючись на положення статті 16, підпунктів 14.1.39, 14.1.175 пункту 14.1 статті 14, пункту 57.1 статті 57, статті 36, пункту 59.1 статті 59 ПК України, вважає правомірною спірну вимогу, яка формується автоматично на підставі даних інформаційної системи органів Державної фіскальної служби.
Вищий адміністративний суд України ухвалою від 11.10.2017 відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою та витребував матеріали справи із суду першої інстанції
Позивач не реалізував своє процесуальне право щодо подання відзиву на касаційну скаргу відповідача.
Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 10.01.2023 прийняв касаційну скаргу Інспекції до провадження та призначив справу до касаційного розгляду у порядку спрощеного провадження без повідомлення сторін на 11.01.2023.
Відповідно до частини першої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України (далі- КАС України) суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду перевірив наведені у касаційній скарзі доводи відповідача та дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.
Суди попередніх інстанцій встановили, що Інспекцією 03.01.2017 винесено податкову вимогу №161-17 про сплату податкового боргу за узгодженим грошовим зобов`язанням з частини чистого прибутку (доходу) комунальних унітарних підприємств та їх об`єднань в розмірі 47508, 48 грн, у тому числі: основний платіж - 37508,62 грн, 9999,86 грн - пеня.
Надаючи оцінку правомірності прийняття відповідачем оскаржуваних рішень, Верховний Суд виходить із такого.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 92 Конституції України визначено, що виключно законами України встановлюються, зокрема, система оподаткування, податки і збори.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, регулює ПК України, який, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.
Відповідно до пунктів 6.1, 6.2, 6.3 статті 6 ПК України податком є обов`язковий, безумовний платіж до відповідного бюджету, що справляється з платників податку відповідно до цього Кодексу. Збором (платою, внеском) є обов`язковий платіж до відповідного бюджету, що справляється з платників зборів, з умовою отримання ними спеціальної вигоди, у тому числі внаслідок вчинення на користь таких осіб державними органами, органами місцевого самоврядування, іншими уповноваженими органами та особами юридично значимих дій. Сукупність загальнодержавних та місцевих податків та зборів, що справляються в установленому цим Кодексом порядку, становить податкову систему України.
В Україні встановлюються загальнодержавні та місцеві податки та збори. До загальнодержавних належать податки та збори, що встановлені цим Кодексом і є обов`язковими до сплати на усій території України, крім випадків, передбачених цим Кодексом. До місцевих належать податки та збори, що встановлені відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, визначених цим Кодексом, рішеннями сільських, селищних, міських рад та рад об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, у межах їх повноважень і є обов`язковими до сплати на території відповідних територіальних громад (пункти 8.1, 8.2, 8.3 статті 8 ПК України).
За змістом статті 9 ПК України до загальнодержавних податків належать: податок на прибуток підприємств, податок на доходи фізичних осіб, податок на додану вартість, акцизний податок, екологічний податок, рентна плата, мито.
Відносини, пов`язані з установленням та справлянням мита, регулюються митним законодавством, якщо інше не передбачено цим Кодексом.
Зарахування загальнодержавних податків та зборів до державного і місцевих бюджетів здійснюється відповідно до Бюджетного кодексу України.
Установлення загальнодержавних податків та зборів, не передбачених цим Кодексом, забороняється.
Положеннями статті 10 ПК України визначено, що до місцевих податків належать: податок на майно, єдиний податок; до місцевих зборів належать: збір за місця для паркування транспортних засобів, туристичний збір.
Місцеві ради обов`язково установлюють єдиний податок та податок на майно (в частині транспортного податку та плати за землю).
Місцеві ради в межах повноважень, визначених цим Кодексом, вирішують питання відповідно до вимог цього Кодексу щодо встановлення податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) та встановлення збору за місця для паркування транспортних засобів, туристичного збору.