ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12 січня 2023 року
м. Київ
справа № 640/7945/20
адміністративне провадження № К/990/15681/22
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Білоуса О.В.,
суддів - Блажівської Н.Є., Желтобрюх І.Л.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 8 жовтня 2021 року (головуючий суддя Кузьменко В.А.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 19 травня 2022 року (головуючий суддя Кузьмишина О.М., судді - Костюк Л.О., Пилипенко О.Є.) у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Трансхімтрейд" до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,
У С Т А Н О В И В:
У квітні 2020 року ТОВ "Трансхімтрейд" звернулося до суду з позовом до Головного управління ДПС у м. Києві (далі - ГУ ДПС у м. Києві), в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 22 січня 2020 року: №00000730502, яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на прибуток приватних підприємств на 2965158 грн та №00000740502, яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість на 2 745 515 грн.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що позивачем правомірно відображено господарські операції за участю ТОВ "Агроцентр Україна", ТОВ "Укртранзит" та ТОВ "Агрофірма Зоря-1986", що підтверджується відповідними договорами, розрахунками, платіжними та іншими документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку, відтак прийняті контролюючим органом податкові повідомлення-рішення є протиправними.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 8 жовтня 2021 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 19 травня 2022 року, адміністративний позов задоволено повністю. Визнано протиправними та скасовано оскаржувані податкові повідомлення-рішення від 22 січня 2020 року №00000730502 та №00000740502. Стягнуто на користь ТОВ "Трансхімтрейд" понесені ним витрати по сплаті судового збору у розмірі 21020 грн за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ДПС у м. Києві.
Не погодившись з ухваленими у справі судовими рішеннями першої та апеляційної інстанцій, ГУ ДПС у м. Києві звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, просило рішення судів попередніх інстанцій скасувати, ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.
Ухвалою Верховного Суду від 3 серпня 2022 року відкрито касаційне провадження за скаргою ГУ ДПС у м. Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 8 жовтня 2021 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 19 травня 2022 року.
Підставою для відкриття касаційного провадження у справі визначено пункт 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), оскільки скаржник у касаційній скарзі посилається на те, що суди першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях застосували норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 29 травня 2020 року у справі №826/27811/15 та від 20 серпня 2020 року у справі № 826/5743/14. Зокрема, скаржник зазначає про неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, а саме підпункту 14.1.13 пункту 14.1 статті 14, пункту 44.1 статті 44, підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134, пункту 185.1 статті 185, пункту 188.1 статті 188, пунктів 198.1, 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України (далі - ПК України). Крім того, у скарзі відповідачем зазначено, що судами попередніх інстанцій порушено вимоги частини третьої статті 90 КАС України та не враховано наявності протоколів допитів по декількох контрагентах та судову практику із зазначеного питання. Також контролюючий орган вказує на правильність висновків, викладених в Акті перевірки від 18 грудня 2019 року №236/26-15-05-02-02/41223426, на підставі якого прийняті оскаржувані податкові повідомлення-рішення, та які мотивовані неможливістю підтвердити реальність господарських операцій по ланцюгу постачання, відсутністю інформації щодо походження товару, придбаного у контрагентів та відсутністю людських ресурсів та активів для здійснення їх господарської діяльності, зокрема: згідно з отриманою податковою інформацією ТОВ "Агроцентр Україна" внесене до реєстру суб`єктів фіктивного підприємництва, а саме: зареєстроване та впроваджує діяльність без відома та згоди його засновників та керівників; за даними Єдиного державного реєстру судових рішень встановлено ухвалу Печерського районного суду міста Києва у кримінальному провадженні, в якій згадується ТОВ "Агроцентр Україна"; перевіркою не встановлено наявність імпортерів та виробників по ланцюгах постачання товару ТОВ "Укртранзит"; за даними Єдиного реєстру податкових накладних по ланцюгу постачання не вдалося встановити фактичного виробника чи імпортера товару, поставленого позивачу ТОВ "Агрофірма Зоря-1986".
ТОВ "Трансхімтрейд", скориставшись своїм правом надало до суду відзив на касаційну скаргу, в якому, посилаючись на встановлені обставини та висновки оскаржуваних судових рішень зазначило, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийняті з дотриманням норм матеріального та процесуального права, у зв`язку з чим просило відмовити у задоволенні касаційної скарги, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій залишити без змін. Зокрема, позивач зазначив, що висновки судів попередніх інстанцій викладені в оскаржуваних рішеннях відповідають правовій позиції викладеній Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 7 липня 2022 року у справі №160/3364/19.
Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ГУ ДПС у м. Києві проведено планову виїзну документальну перевірку ТОВ "Трансхімтрейд", за результатами якої 18 грудня 2019 року складено Акт №236/26-15-05-02-02/41223426 (далі - Акт перевірки).
Згідно висновків Акта перевірки встановлено порушення позивачем:
підпункту 14.1.13 пункту 14.1 статті 14, підпункту134.1.1 пункту 134.1 статті 134 ПК України, в результаті чого занижено податок на прибуток у періоді, що перевірявся, на загальну суму 2372126 грн, у тому числі по періодах: за 2016 рік у розмірі 6118020 грн та за 2017 рік у розмірі 1867785 грн;
пунктів 198.1, 198.3, 198.6 статті 198 ПК України, в результаті чого занижено податок на додану вартість за лютий 2019 року на загальну суму 2196412 грн.
В Акті перевірки відповідачем, зокрема, зазначено про безпідставне завищення позивачем витрат, що враховуються при визначенні об`єкта оподаткування за період, який перевіряється та суми податкового кредиту з податку на додану вартість при здійсненні взаємовідносин з ТОВ "Укртранзит", ТОВ "Агроцентр Україна" та ТОВ "Агрофірма Зоря-1986". На думку відповідача, при здійсненні господарських операцій за реалізацію товару оформлювались лише окремі первинні документи. Також відповідачем зазначено про неможливість підтвердити реальність господарських операцій по ланцюгу постачання, оскільки відсутня інформація щодо походження товару та відсутні людські ресурси та активи у контрагентів для здійснення такої господарської діяльності.
На підставі вказаного Акта перевірки, ГУ ДПС у м. Києві 22 січня 2020 року прийнято податкові повідомлення-рішення:
№00000730502, яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на прибуток приватних підприємств на 2965158 грн;
№00000740502, яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість на 2745515 грн.
Не погоджуючись із прийнятими відповідачем 22 січня 2020 року податковими повідомленнями-рішеннями, позивач звернувся до суду з даним позовом про визнання їх протиправними та про їх скасування.
Cуд першої інстанції задовольняючи позовні вимоги та скасовуючи оскаржувані податкові повідомлення-рішення виходив з того, що укладені між позивачем та його контрагентами правочини відповідають вимогам чинного законодавства України, мають своїм наслідком зміну у майновому стані учасників правочинів, є економічно виправданими, факт виконання господарських зобов`язань сторін підтверджується первинними документами бухгалтерської та податкової звітності, які є належними та достатніми доказами того, що господарські операції фактично відбулися, а операції між позивачем та його контрагентами враховані відповідно до їх дійсного економічного змісту, обумовлені розумними економічними причинами (цілями ділового характеру) та відповідають меті здійснення господарської діяльності. Також в обґрунтування рішення судом зазначено, що норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв`язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певним постачальником товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог законодавства щодо формування об`єкта оподаткування податком на прибуток та податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема, у вигляді позбавлення права на формування витрат та податкового кредиту, за можливу неправомірну діяльність його контрагентів за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагентів та злагодженість дій між ними.
Зазначена позиція підтримана Шостим апеляційним адміністративним судом, який за результатом апеляційного перегляду залишив рішення суду першої інстанції без змін.
Колегія суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду погоджується із вказаними висновками судів попередніх інстанцій, враховуючи наступне.
Згідно із пунктом 44.1 статті 44 ПК України, для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
За приписами підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 ПК України об`єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього розділу.
Базою оподаткування є грошове вираження об`єкту оподаткування, визначеного згідно із статтею 134 цього Кодексу з урахуванням положень цього Кодексу (пункт 135.1 статті 135 ПК України).
Відповідно до пункту 138.2 статті 138 ПК України, витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом ІІ цього Кодексу.
Таким чином, фінансовий результат до оподаткування та, відповідно, база оподаткування податком на прибуток, визначається платником податку на прибуток у фінансовій звітності відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності з урахуванням відповідних коригувань на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами бухгалтерського обліку.
Підпунктом 139.1.1 пункту 139.1 статті 139 ПК України, не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов`язковість ведення та зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.
За визначенням наведеним у статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", бухгалтерський облік - процес виявлення, вимірювання, реєстрації, накопичення, узагальнення, зберігання та передачі інформації про діяльність підприємства зовнішнім та внутрішнім користувачам для прийняття рішень; національне положення (стандарт) бухгалтерського обліку - нормативно-правовий акт, затверджений центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної фінансової політики, що визначає принципи та методи ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності, що не суперечать міжнародним стандартам; міжнародні стандарти фінансової звітності (далі - міжнародні стандарти) - прийняті Радою з міжнародних стандартів бухгалтерського обліку документи, якими визначено порядок складання фінансової звітності; первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Відповідно до частини другої статті 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", бухгалтерський облік є обов`язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.
Згідно з частинами першою, другою статті 9 вказаного Закону, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис, аналог власноручного підпису або підпис, прирівняний до власноручного підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис", або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Підпункт 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 ПК України визначає господарську діяльність як діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямовану на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.
За приписами підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
Відповідно до пункту 185.1 статті 185 ПК України, об`єктом оподаткування податком на додану вартість є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України та постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України.
Згідно із пунктом 187.1 статті 187 ПК України, датою виникнення податкових зобов`язань з постачання товарів/послуг, вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню; б) дата відвантаження товарів.