ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
9 січня 2023 року
м. Київ
справа № 752/9590/16
провадження № 61-14842св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Карпенко С. О. (судді-доповідача), Ігнатенка В. М.,
Стрільчука В. А.,
учасники справи:
стягувач - ОСОБА_1,
відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Войнарська Ірина Анатоліївна,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_5,
провівши у порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Голосіївського районного суду міста Києва від 6 березня 2020 року, постановлену у складі
судді Колдіної О. О., та постанову Київського апеляційного суду від 15 вересня 2020 року, прийняту колегією у складі суддів: Шебуєвої В. А., Оніщука М. І., Крижанівської Г. В.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У червні 2016 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_2,
ОСОБА_3, ОСОБА_4, приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Войнарської І. А., третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_5, про застосування наслідків нікчемності правочину.
В обґрунтування позову вказував, що ухвалою Печерського районного суду
міста Києва від 9 серпня 2013 року, з урахуванням її зміни ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 4 вересня 2013 року, накладено арешт на майно та грошові кошти, які належать ОСОБА_2, в межах суми заявлених позовних вимог - 492 588,44 грн.
11 жовтня 2013 року на підставі вказаної ухвали про забезпечення позову відділом державної виконавчої служби Печерського районного управління юстиції у місті Києві (далі - відділ ДВС) відкрито виконавче провадження та накладено арешт на все майно, яке належить ОСОБА_2 . На підставі постанови відділу ДВС від 10 жовтня 2013 року Реєстраційною службою Головного управління юстиції у місті Києві 18 жовтня 2013 року зареєстровано відповідне обтяження.
Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 15 жовтня 2013 року у справі № 757/14243/13-ц, яке залишено без змін ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 3 грудня 2013 року та ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 березня 2014 року, стягнено з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошові кошти
у розмірі 53 000 доларів США та 6 600 євро, що еквівалентно 492 588,44 грн.
Отримавши виконавчий лист № 757/14243/13-ц про стягнення з ОСОБА_2 грошових коштів у розмірі 53 000 доларів США та 6 600 євро, що еквівалентно 492 588,44 грн, 25 грудня 2013 року ОСОБА_1 звернувся до відділу ДВС із заявою про примусове виконання рішення.
У подальшому державний виконавець повідомив позивача про те, що 3 квітня 2014 року ОСОБА_2 відчужив належну йому квартиру
АДРЕСА_1, а 9 квітня 2014 року - належну йому частку квартири АДРЕСА_2 .
Вказував, що ОСОБА_2, будучи обізнаним про існування ухвали суду про забезпечення позову шляхом накладення арешту на все його майно, здійснив відчуження майна з метою унеможливити виконання рішення суду про стягнення з нього грошових коштів.
Вважаючи правочини щодо відчуження ОСОБА_2 квартири
АДРЕСА_1 та частки квартири
АДРЕСА_2 такими, що вчинені з порушенням публічного порядку, позивач просив визнати їх нікчемними та застосувати наслідки нікчемного правочину шляхом скасування записів про державну реєстрацію права.
Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття
Ухвалою Голосіївського районного суду міста Києва від 6 березня 2020 року позов залишено без розгляду.
Суд першої інстанції зазначив, що належним чином повідомлений позивач повторно не з`явився в судове засідання, не повідомив про причини неявки та від нього не надійшла заява про розгляд справи за його відсутності.
Постановою Київського апеляційного суду від 15 вересня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а ухвалу Голосіївського районного суду міста Києва від 6 березня 2020 року - без змін.
Апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про існування правових підстав для залишення позову без розгляду, зазначивши про відповідність такого висновку обставинам справи та нормам процесуального права.
Суд апеляційної інстанції відхилив доводи апеляційної скарги про неявку в судове засідання 6 березня 2020 року з поважних причин та подання заяви про відкладення розгляду справи, зазначивши, що вказане клопотання направлене електронною поштою після постановлення оскаржуваної ухвали, а саме
6 березня 2020 року о 20 год42 хв, та зареєстроване в канцелярії суду 10 березня 2020 року.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У жовтні 2020 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, просить скасувати ухвалу Голосіївського районного суду міста Києва
від 6 березня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду
від 15 вересня 2020 року і направити справу на розгляд до суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована порушенням судами попередніх інстанцій
статті 257 ЦПК України, оскільки позивач повідомив суд про причини неявки.
Вказує про неврахування судами того, що позивач не міг прибути в судові засідання, призначені на 5 серпня 2019 року та 6 березня 2020 року, оскільки перебував у цей час в інших судових засіданнях.
Відмовивши у задоволенні клопотання про відкладення судового засідання за клопотанням позивача, який приймав участь в іншому судовому засіданні, суд першої інстанції, як вважає заявник, порушив статтю 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.
Європейський суд з прав людини у справі "Бартая проти Грузії"
(заява № 10978/06) зазначив, що відмова суду перенести засідання за клопотанням адвоката, що брав участь в іншому процесі, та розгляд справи без захисника є порушенням статті 6 (право на справедливий суд) Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
Провадження у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 23 жовтня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.
Позиція Верховного Суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частиною третьою статті 401 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши правильність застосування норм матеріального права в межах вимог та доводів касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд дійшов таких висновків.
Статтею 2 ЦПК України визначено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина перша статті 5 ЦПК України).
Аналіз зазначених норм права вказує на те, що ніхто не може бути обмежений у праві на доступ до правосуддя, яке охоплює можливість особи ініціювати судовий розгляд та брати участь у судовому процесі. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань. Будь-яке суб`єктивне право має межі, оскільки суб`єктивне право є мірою свободи, мірою можливої поведінки правомочної особи в правовідносинах.
Частина друга статті 129 Конституції України визначає основні засади судочинства, однією з яких згідно з пунктом 3 вказаної частини є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з частиною п`ятою статті 12 ЦПК України суд керує ходом судового процесу, сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами, роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій, сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом, запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.
Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частина третя статті 13 ЦПК України).
Відповідно до частин першої, п`ятої статті 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.