УХВАЛА
14 грудня 2022 року
м. Київ
Справа № 361/4481/19
Провадження № 14-109цс22
Велика Палата Верховного Суду у складі:
судді-доповідача Ткачука О. С.,
суддів: суддів: Британчука В. В., Власова Ю. Л., Григор`євої І. В., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Катеринчук Л. Й., Крет Г. Р., Лобойка Л. М., Пількова К. М., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Сімоненко В. М., Ткача І. В., Штелик С. П.
перевірила дотримання порядку передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду справи за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "АНСУ" до ОСОБА_1, треті особи: ОСОБА_2, ОСОБА_3, Публічне акціонерне товариство "Всеукраїнський банк розвитку", про виселення із житлового будинку, за касаційною скаргою ОСОБА_1, поданою представником Явдошенком Олегом Володимировичем, на постанову Київського апеляційного суду від 04 серпня 2021 року,
ВСТАНОВИЛА:
У червні 2019 року Товариство з обмеженою відповідальністю "АНСУ" (далі - ТОВ "АНСУ", товариство) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1, треті особи: ОСОБА_2, ОСОБА_3, Публічне акціонерне товариство "Всеукраїнський банк розвитку" (далі - ПАТ "ВБР"), про виселення із житлового будинку.
Позов обґрунтований тим, що 25 червня 2013 року між ОСОБА_3 та ПАТ "ВБР" укладено кредитний договір № IKIZG.137452.001, за умовами якого позичальник отримала кредит на споживчі потреби у розмірі 240 000,00 грн з кінцевим терміном повернення до 24 червня 2023 року. На забезпечення виконання ОСОБА_3 зобов`язань за вказаним кредитним договором 25 червня 2013 року між банком та ОСОБА_2 було укладено нотаріально посвідчений договір іпотеки, предметом якого є належні іпотекодавцю житловий будинок з відповідними надвірними будівлями та земельна ділянка площею 0,25 га, що знаходяться на АДРЕСА_1 .
07 листопада 2017 року між ПАТ "ВБР" і ТОВ "АНСУ" укладено договір про відступлення прав вимоги за вищевказаними кредитним та іпотечним договорами, відповідно до якого товариство набуло статус нового кредитора за кредитним договором та іпотекодержателя за договором іпотеки.
Позивач зазначав, що у зв`язку з порушенням позичальником умов кредитного договору 18 липня 2018 року ТОВ "АНСУ" у позасудовий спосіб звернуло стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на нього. Після оформлення права власності на вищевказану нерухомість товариство намагалося отримати доступ до житла, однак перешкодою для вчинення зазначених дій стала реєстрація з 28 лютого 2015 року та проживання у спірному домоволодінні ОСОБА_1, яка не є колишнім власником житлового будинку, не була позичальником за кредитним договором, а її реєстрацію у спірному житловому будинку без згоди банку здійснено після укладення договору іпотеки.
03 травня 2019 року ТОВ "АНСУ" направило ОСОБА_1 вимогу про добровільне звільнення житла, але ця вимога не була задоволена.
Враховуючи вищенаведене, ТОВ "АНСУ" просило виселити ОСОБА_1
із житлового будинку АДРЕСА_1, без надання іншого житла.
Рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 25 січня 2021 року у задоволенні позову ТОВ "АНСУ" відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що будинок АДРЕСА_1 придбаний не за кредитні кошти, а ОСОБА_1 не є боржником за кредитним договором та не має іншого житла, тому відсутні підстави для її виселення із предмета іпотеки без надання їй іншого жилого приміщення.
Ухвалюючи таке судове рішення, суд першої інстанції застосував положення частини другої статті 109 ЖК України, частини першої статті 40 Закону України "Про іпотеку" та врахував правові висновки Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду, викладені у постанові від 10 жовтня 2019 року у справі № 295/4514/16-ц (провадження № 61-29115сво18) щодо неможливості виселення з жилого приміщення, що було предметом іпотеки, без одночасного надання іншого житла у разі, якщо воно було придбане не за кредитні кошти.
Постановою Київського апеляційного суду від 04 серпня 2021 року рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 25 січня 2021 року
скасовано і ухвалено нове судове рішення, яким позов ТОВ "АНСУ" задоволено. Виселено ОСОБА_1 із житлового будинку на АДРЕСА_1 без надання іншого житла. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що загальне правило про неможливість виселення громадян без надання іншого жилого приміщення, передбачене частиною другою статті 109 ЖК України, застосовується лише у разі звернення стягнення на іпотечне майно в судовому порядку. При зверненні стягнення на іпотечне майно шляхом позасудового врегулювання на підставі іпотечного договору виселення мешканців з відповідного об`єкта нерухомості здійснюється за умови дотримання іпотекодержателем передбаченої у частині другій статті 40 Закону України "Про іпотеку" та у частині третій статті 109 ЖК України процедури, у разі невиконання письмової вимоги іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи жиле приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Оскільки ТОВ "АНСУ" дотрималося процедури звернення стягнення на іпотечне майно шляхом позасудового врегулювання на підставі договору, а ОСОБА_1 порушує його права як нового власника будинку, то наявні підстави для задоволення позову та виселення останньої із спірного житлового будинку без надання іншого житла.
Вирішуючи спір, апеляційний суд врахував інші правові висновки Верховного Суду України, викладені у постановах від 24 червня 2015 року у справі № 6-447цс15, від 19 квітня 2017 року у справі № 6-3057цс16; Великої Палати Верховного Суду, викладені у постановах від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (провадження № 14-181цс18), від 13 березня 2019 року у справі № 520/7281/15-ц (провадження № 14-49цс19).
У касаційній скарзі, поданій у вересні 2021 року до Верховного Суду, представник ОСОБА_1 - адвокат Явдошенко О. В., посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову Київського апеляційного суду від 04 серпня 2021 року і залишити в силі рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 25 січня 2021 року.
Підставою касаційного оскарження постанови Київського апеляційного суду від 04 серпня 2021 року заявник зазначає те, що апеляційний суд застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду України від 18 березня 2015 року у справі № 6-39цс15, від 02 вересня 2015 року у справі № 6-1049цс15, від 30 вересня 2015 року у справі № 6-1892цс15, від 21 грудня 2016 року у справі № 6-1731цс16, у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 жовтня 2019 року у справі № 295/4514/16-ц та у постановах Верховного Суду від 28 лютого 2020 року у справі № 320/10637/14-ц, від 31 березня 2021 року у справі № 753/72/17.
З посиланням на правові висновки, наведені на вищезазначених постановах, заявник зазначає, що частина друга статті 109 ЖК України встановлює загальне правило про неможливість виселення громадян без надання іншого постійного жилого приміщення. Як виняток допускається виселення громадян без надання іншого постійного жилого приміщення при зверненні стягнення на жиле приміщення, що було придбане громадянином за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Тобто колишні власники та особи, які проживають у житлі, придбаному за їх кошти та переданому в іпотеку, навіть після звернення іпотекодержателем стягнення на таке майно, в силу положень статті 109 ЖК України мають право на користування таким житлом до моменту виселення з наданням їм іншого постійного житла. Оскільки спірне нерухоме майно не було придбано позичальником ОСОБА_3 за кредитні кошти, то це, на думку заявника, виключає можливість виселення із нього ОСОБА_1 без одночасного надання їй іншого постійного житла.
При цьому заявник звертає увагу на те, що з урахуванням статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та прецедентної практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла.
ТОВ "АНСУ" подало відзив на касаційну скаргу, в якому просить залишити її без задоволення, посилаючись на те, що оскаржуване судове рішення апеляційного суду є законним та обґрунтованим, відповідає усім фактичним обставинам справи. Вважає, що виселення відповідачки є пропорційним заходом захисту інтересів сторін у спорі. При цьому ОСОБА_1 не втратила право на проживання за попереднім місцем реєстрації (місце реєстрації її матері - ОСОБА_2 ), де вона була зареєстрована та проживала на дату укладення договору іпотеки.
Ухвалою Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 14 вересня 2021 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі, а ухвалою від 17 листопада 2021 року зазначену справу передано на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.
07 листопада 2022 року ухвалою Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду постановлено ухвалу про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду з посиланням на пункт 7 Перехідних положень ЦПК України, вбачаючи підстави для відступу від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду України.
Передаючи справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, Об`єднана палата Касаційного цивільного судуу складі Верховного Судукерувалася таким.
Відповідно до частин першої, другої статті 40 Закону України "Про іпотеку" звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом. Після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов`язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.
Нормою, яка встановлює порядок виселення із займаного жилого приміщення, є стаття 109 ЖК України, згідно з частиною першою якої звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи жиле приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом.
Відповідно до частин другої, третьої статті 109 ЖК України громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду. Звернення стягнення на передане в іпотеку жиле приміщення є підставою для виселення всіх громадян, що мешкають у ньому, за винятками, встановленими законом. Після прийняття кредитором рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов`язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги, якщо сторонами не погоджено більший строк. Якщо громадяни не звільняють жиле приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.