Постанова
Іменем України
10 січня 2023 року
м. Київ
справа № 297/2159/17
провадження № 61-12581св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: Берегівська міська рада Закарпатської області, ОСОБА_2,
розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Берегівського районного суду Закарпатської області від 21 лютого 2019 року у складі судді Ільтьо І. І.та постанову Закарпатського апеляційного суду від 16 червня 2021 року у складі колегії суддів: Собослой Г. Г., Готри Т. Ю., Мацунич М. В.,
у справі за позовом ОСОБА_1 до Берегівської міської ради Закарпатської області, ОСОБА_2 про скасування рішення виконавчого комітету Берегівської міської ради про виділення у постійне користування земельної ділянки та скасування державного акта на право постійного користування землею.
Короткий зміст позовних вимог
У вересні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до Берегівської міської ради, ОСОБА_2 про скасування рішення виконавчого комітету Берегівської міської ради про виділення у постійне користування земельної ділянки та скасування державного акта на право постійного користування землею.
Позов мотивований тим, що позивач є власником квартири та нежитлового приміщення магазину, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1, по сусідству з якими знаходиться кафе-бар " ІНФОРМАЦІЯ_1", який складається з приміщення самого кафе-бару та закритої тераси, збудованої з дерев`яного бруса, яка знаходиться на відстані близько 1,5 метрів від самої будівлі.
Позивач стверджує, що вищевказана тераса частково знаходиться на тротуарі та межує з орендованою нею земельною ділянкою з кадастровим номером: 2110200000:01:005:0023, через своє розташування заважає проходу людей, а також створює позивачу перешкоди в її підприємницькій діяльності, так як вантажні автомобілі з товаром не можуть під`їхати до її магазину. Вказана тераса розташована на земельній ділянці, яка була надана в постійне користування відповідачу ОСОБА_2 на підставі рішення виконавчого комітету Берегівської міської ради Закарпатської області від 24 червня 1999 року № 200, на підставі якого останній було видано державний акт на право постійного користування землею серії ЗК № 001-20019 від 30 серпня 2000 року.
Посилаючись на вказані обставини, позивач просила суд:
- визнати недійсним та скасувати рішення виконавчого комітету Берегівської міської ради від 24 червня 1999 року № 200 про виділення у постійне користування ОСОБА_2 земельної ділянки площею 0,1 га для ведення господарської діяльності;
- визнати недійсним та скасувати державний акт на право постійного користування земельною ділянкою серії ЗК № 001-20019 від 30 серпня 2000 року, який виданий ОСОБА_2 .
Короткий зміст рішень судів
Рішенням Берегівського районного суду Закарпатської області від 21 лютого 2019 року в позові відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивач пропустила строки позовної давності.
Постановою Закарпатського апеляційного суду від 16 червня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.
Рішення Берегівського районного суду Закарпатської області від 21 лютого 2019 року скасовано. У позові відмовлено.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції встановив, що позовні вимоги позивача є недоведеними і саме з цих підстав слід було відмовити ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог, а не у зв`язку з пропуском строку позовної давності, так як із цих підстав суд відмовляє у позові у разі обґрунтованості заявлених позовних вимог.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у липні 2021 року до Верховного Суду, ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції скасувати та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 13 серпня 2021 року відкрито касаційне провадження у цивільній справі та витребувано її із Берегівського районного суду Закарпатської області.
01 листопада 2022 року справу розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі суддів: Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
В касаційній скарзі скаржник посилається на пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України.
В касаційній скарзі зазначається, що суди попередніх інстанцій не звернули увагу на те, що відповідно до статті 96 ЗК України землекористувач повинен дотримуватись умов добросусідства та не порушувати права сусідніх землевласників та землекористувачів. Судом першої інстанції протиправно було застосовано норми статті 267 ЦК України.
Доводи інших учасників справи
У вересні 2021 року ОСОБА_2 надіслала відзив на касаційну скаргу у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції - без змін.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суд встановив, що ОСОБА_1 є власником квартири та нежитлового приміщення магазину " ІНФОРМАЦІЯ_2", що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 .
Рішенням Берегівської міської ради від 25 березня 2011 року № 234, ОСОБА_1 надано в оренду земельну ділянку з кадастровим номером: 2110200000:01:005:0023. Земельна ділянка позивача знаходиться поряд з кафе-бар " ІНФОРМАЦІЯ_1", яке складається з приміщення самого кафе-бару та закритої тераси, збудованого з дерев`яного бруса та знаходиться на відстані близько 1,5 м від самої будівлі. Тераса та кафе належать ОСОБА_2 .
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Колегія суддів Верховного Суду зазначає, що у касаційній скарзі скаржник оскаржує рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції, проте рішення суду першої інстанції скасовано судом апеляційної інстанції, таким чином Верховний Суд відхиляє доводи стосовно скасування рішення суду першої інстанції.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції - без змін, оскільки її ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до положень частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно зі статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).
Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").
За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно із статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).