Постанова
Іменем України
10 січня 2023 року
м. Київ
справа № 607/18098/19
провадження № 61-12065св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
третя особа,яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - ОСОБА_3,
розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 24 лютого 2021 року у складі судді Черніцької І. М. та постанову Тернопільського апеляційного суду від 09 червня 2021 року у складі колегії суддів: Дикун С. І., Щавурської Н. Б., Храпак Н. М.,
у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа - ОСОБА_3, про захист честі, гідності та відшкодування моральної шкоди.
Короткий зміст позовних вимог
У липні 2019 року ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до ОСОБА_2, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - ОСОБА_3, про захист честі, гідності та відшкодування моральної шкоди.
Позов обґрунтований тим, що з найближчих родичів у позивача є мати ОСОБА_4 та брат ОСОБА_5, з якими вона спільно проживала в будинку АДРЕСА_1 з 2008 року по 2013 рік. У 2013 році ОСОБА_5 почав проживати окремо від них у квартирі своєї співмешканки ОСОБА_7 в м. Тернополі. ОСОБА_4 не схвалювала їх спільного проживання, оскільки вважала, що ОСОБА_7 планує в майбутньому заволодіти їхнім майном, яке придбавалось та створювалось за їх спільні сімейні кошти.
29 березня 2017 року між позивачем та ОСОБА_4 було укладено договори дарування, відповідно до яких остання подарувала їй житловий будинок АДРЕСА_1 і присадибну земельну ділянку за цією ж адресою. 11 травня 2017 року між ними було укладено два нотаріально посвідчених договори дарування, відповідно до яких ОСОБА_4 подарувала їй дачний будинок в с. Довжанка Тернопільського району, а також земельну ділянку, на якій розташований цей будинок.
31 травня 2017 року між ними було укладено чотири договори дарування, відповідно до яких ОСОБА_4 подарувала їй магазин загальною площею 1 515,8 кв. м на АДРЕСА_2 та три земельні ділянки під ним з кадастровими номерами 6110100000:12:012:0023, 6110100000:12:012:0024 і 6110100000:12:012:0028 .
На початку серпня 2017 року позивач подала до Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області позов про усунення перешкод у користуванні подарованим житловим будинком та надіслала вимогу ОСОБА_5 про укладення із нею договору оренди або звільнення приміщення магазину.
Адвокат Василишин К. В., який діяв від імені ОСОБА_4, склав та подав до суду позовну заяву про визнання недійсними договорів дарування, із посиланням на їх фіктивність та вчинення під впливом обману, який мав місце зі сторони ОСОБА_1 та ОСОБА_8 .
Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 14 вересня 2018 року у справі № 607/15555/17 частково задоволено позовні вимоги ОСОБА_4 та визнано недійсними, з підстав їх фіктивності, укладені 31 травня 2017 року чотири договори дарування - магазину і трьох земельних ділянок під ним.
Постановою Тернопільського апеляційного суду від 18 січня 2019 року апеляційну скаргу залишено без задоволення.
Постановою Верховного Суду від 27 березня 2019 року частково задоволено касаційну скаргу, скасовано постанову Тернопільського апеляційного суду від 18 січня 2019 року, а справу направлено на новий апеляційний розгляд.
Під час розгляду цієї справи Тернопільським апеляційним судом, представник ОСОБА_4 - адвокат Захарчук А. П., заявив клопотання про допит як свідка ОСОБА_2 та про приєднання "Протоколу опитування адвокатом особи ОСОБА_2" від 30 травня 2019 року, яке було відхилено судом.
Ухвалою Тернопільського апеляційного суду від 27 червня 2019 року за заявою представника ОСОБА_4 про відмову від позову закрито провадження у справі № 607/15555/17, рішення суду першої інстанції визнано нечинним.
ОСОБА_1 стверджує, що вся надана ОСОБА_2 у протоколі опитування свідка за її згодою від 30 травня 2019 року інформація про її особу, про повідомлені нею обставини є недостовірною, оскільки вона ніколи не була ОСОБА_2 подружкою та вони з нею ніколи "тісно" не дружили. Позивач знає ОСОБА_2 як знайому брата ОСОБА_9, який є хресним батьком її сина ОСОБА_10 . Неправдою є те, що протягом 2012-2016 років ОСОБА_2 зі своїм чоловіком ходили в гості до ОСОБА_5 в будинок, що на АДРЕСА_1 .
Не відповідає дійсності також те, що відповідач, перебуваючи в будинку в смт В. Березовиця, нібито, була свідком "істеричних сцен" та конфліктів між нею та її матір`ю ОСОБА_4, під час яких вона вимагала від матері переписати на неї нерухоме майно, яке подарував їй ОСОБА_5 .
Позивач вказує, що ОСОБА_5 подарував ОСОБА_4 нерухоме майно (житловий будинок та два нежитлові приміщення, згодом реконструйовані в магазин площею 1 515,8 кв. м на АДРЕСА_2, разом із земельними ділянками) в грудні 2014 року, коли вже проживав окремо в м. Тернополі із своєю співмешканкою ОСОБА_11 . Відповідач ОСОБА_2 останній раз була у будинку в смт В. Березовиця ще в 2012 році. Тому твердження відповідача про те, що вона, будучи у будинку, нібито була свідком її конфліктів з ОСОБА_4, під час яких вона вимагала від останньої здійснити перепис на неї подарованого їй ОСОБА_5 нерухомого майна є неправдивими. Вказує, що неможливою є вимога до ОСОБА_4 в 2012 році переоформити нерухоме майно, власником якого вона стала лише у 2014 році.
Неправдивою також є інформація про те, що вона не любила, коли ОСОБА_5 купував ОСОБА_7 дорогі речі, про те, що вона постійно жалілася на неї та змальовувала її в поганих рисах.
Не відповідає дійсності також твердження ОСОБА_2, нібито саме вона, виконуючи її прохання, переконала ОСОБА_5 переписати на ОСОБА_4 житловий будинок та приміщення магазину. ОСОБА_5 в грудні 2014 року здійснив дарування нерухомого майна, тому що до нього почали висувати вимоги рекетири, вимагаючи сплати значної суми коштів в іноземній валюті та погрожуючи відібрати чи пошкодити це майно.
На підставі вищенаведеного вважає, що поширенням вищенаведеної недостовірної інформації щодо неї, яка викладена у протоколі опитування від 30 травня 2019 року, відповідач ОСОБА_2 принизила її честь та гідність, завдала шкоду її немайновим інтересам.
Посилаючись на наведене та уточнивши позовні вимоги, позивач просила суд:
- визнати недостовірною та такою, що порушує її права на повагу до честі та гідності інформацію, яка розповсюджена ОСОБА_2, шляхом власноручного заповнення наданого адвокатом Захарчуком А. П. "Протоколу опитування адвокатом особи за її згодою" від 30 травня 2019 року та зобов`язати ОСОБА_2 спростувати поширену інформацію, яка не відповідає дійсності, шляхом: відкликання (не пізніше 5-ти днів з дня набрання законної сили рішенням у даній справі) цінним листом з описом вкладення від адвоката Захарчука А. П. оригіналу "Протоколу опитування адвокатом особи за її згодою" від 30 травня 2019 року; встановлення ОСОБА_2 заборони даному адвокату на зберігання, розповсюдження чи використання копій вище згаданого заповненого нею протоколу з послідуючою передачею оригіналу даного протоколу позивачу.
- стягнути з відповідача на користь позивача завдану моральну шкоду 16 692 грн (розмір якої зменшено) та понесені судові витрати по справі.
Короткий зміст рішень судів
Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 24 лютого 2021 року, яке залишено без змін постановою Тернопільського апеляційного суду від 09 червня 2021 року, у задоволенні позовних вимог відмовлено.
Рішення місцевого суду, з яким погодився суд апеляційної інстанції, мотивоване тим, що спірна інформація, не носить характеру завідомо неправдивих відомостей та є оціночним судженням відповідача, не відбулось поширення недостовірної інформації у вигляді фактів щодо позивача та відсутній склад правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення вимог позивача.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у липні 2021 року до Верховного Суду, ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції скасувати та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 21 липня 2021 року відкрито касаційне провадження у цивільній справі та витребувано її з Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області.
16 вересня 2022 року справу розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі суддів: Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
В касаційній скарзі скаржник посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема вказує, що суд апеляційної інстанції розглянув справу без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 07 листопада 2019 року у справі № 344/3331/16-ц, від 20 листопада 2019 року у справі № 539/3299/15-ц, від 13 квітня 2020 року у справі № 758/5355/17 та від 30 червня 2020 року у справі № 235/445/18.
В касаційній скарзі зазначається, що суди попередніх інстанцій не звернули увагу на те, що поширена відповідачем інформація є фактичним твердженням. Суди не дослідили наявних у справі доказів, не надали їм належної оцінки, не навели мотивів урахування одних доказів та відхилення інших.
Доводи інших учасників справи
У серпні 2021 року ОСОБА_3 надіслав відзив на касаційну скаргу у якому просить рішення судів попередніх інстанцій залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суд встановив, що ОСОБА_4 зверталася до Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_8, треті особи: приватний нотаріус Тернопільського районного нотаріального округу Тернопільської області Мастенко Н. П., приватний нотаріус Тернопільського міського нотаріального округу Тернопільської області Ломакіна Л. В., приватний нотаріус Тернопільського районного нотаріального округу Тернопільської області Кравець Т. В., ТОВ "Дорога родина", про визнання договорів дарування нерухомого майна недійсними та скасування їх державної реєстрації, який розглядався судом у справі № 607/15555/17.
Позовна заява була мотивована тим, що їй на праві власності належало майно, у тому числі: житловий будинок з надвірними будівлями і спорудами та земельна ділянка, що розташовані на АДРЕСА_1, а також приміщення магазину та три земельні ділянки площею 0,0317 га, 0,0300 га, 0,0318 га, що розташовані на АДРЕСА_2 .
29 березня 2017 року між нею та її дочкою - ОСОБА_1 укладено договори дарування, за якими вона подарувала ОСОБА_1 житловий будинок з надвірними будівлями і спорудами та земельну ділянку, які розташовані на АДРЕСА_1 .
31 травня 2017 року вона за договорами дарування відчужила на користь ОСОБА_1 приміщення магазину та три земельні ділянки площею 0,0317 га, 0,0300 га, 0,0318 га, які розташовані на АДРЕСА_2 .
Посилалась на те, що уклала вказані договори дарування унаслідок психологічного впливу дочки та ОСОБА_8, які під психологічним тиском переконали її у недобросовісності намірів її сина ОСОБА_5, зокрема, у тому, що син буде спонукати різними способами її до передачі майна йому, а згодом забере майно та виселить її з домоволодіння на АДРЕСА_1 . Вони часто повторювали та стверджували, що у ОСОБА_5 проблеми зі здоров`ям і він може оформити майно на свою співмешканку, а вона також вже особа похилого віку і майно слід переоформити на ОСОБА_1, яка мала б її у подальшому утримувати. Унаслідок цього вона уклала із ОСОБА_1 зазначені договори дарування нерухомого майна, які вважала фіктивними.
Крім того, 13 вересня 2017 року ОСОБА_1 подарувала ОСОБА_8 житловий будинок з надвірними будівлями і спорудами та земельну ділянку, які розташовані на АДРЕСА_1, що не відповідало їх домовленостям.
Ураховуючи викладене, ОСОБА_4 просила суд визнати недійсними вказані договори дарування з тих підстав, що вони були укладені без наміру створення правових наслідків, а також визнати незаконною державну реєстрацію цих договорів.
Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 14 вересня 2018 року у справі № 607/15555/17 частково задоволено позовні вимоги ОСОБА_4 та визнано недійсними, з підстав їх фіктивності, які укладені 31 травня 2017 року чотири договори дарування - магазину і трьох земельних ділянок під ним.
Постановою Тернопільського апеляційного суду від 18 січня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.
Постановою Верховного Суду від 27 березня 2019 року частково задоволено касаційну скаргу ОСОБА_1, скасовано постанову Тернопільського апеляційного суду від 18 січня 2019 року, а справу направлено на новий апеляційний розгляд.
При новому розгляді цієї справи Тернопільським апеляційним судом, представник ОСОБА_4 - адвокат Захарчук А. П. заявив клопотання про допит свідків, у тому числі як свідка ОСОБА_2 . При цьому, подав до суду клопотання та просив приєднати "Протокол опитування адвокатом особи ОСОБА_2 за її згодою" від 30 травня 2019 року.
У "Протоколі опитування адвокатом особи за її згодою" від 30 травня 2019 року, ОСОБА_2 наведено інформацію, яку позивач вважає недостовірно, такою, що не відповідає дійсності, принижує її честь та гідність.
Як вбачається із змісту протоколу опитування, адвокат Захарчук А. П. діяв на підставі договору доручення, укладеного із ОСОБА_4 ОСОБА_2 було роз`яснено зміст статті 63 Конституції України та те, що опитування проводиться у зв`язку із судовим процесом між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 про визнання недійсними договорів дарування будинку на АДРЕСА_1 та магазину на АДРЕСА_2 . Також зазначено, що дані можуть бути поширені лише у випадках, передбачених законодавством.
Тернопільський апеляційний суд відхилив клопотання адвоката Захарчука А. П. від 03 червня 2019 року про допит свідків та про долучення до матеріалів справи письмових доказів, що не заперечується сторонами спору та підтверджується протоколами судових засідань від 03 червня 2019 року, від 18 червня 2019 року та від 27 червня 2019 року.
Ухвалою Тернопільського апеляційного суду від 27 червня 2019 року закрито провадження у справі № 607/15555/17 у зв`язку із відмовою позивача від позову, а рішення суду першої інстанції, ухвалене у даній справі, визнано нечинним.
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.