ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
09 січня 2023 року
м. Київ
справа № 804/15301/15
касаційне провадження № К/9901/36199/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Бившевої Л.І.,
суддів: Хохуляка В.В., Ханової Р.Ф.,
розглянув у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами касаційну скаргу Кам`янської об`єднаної державної податкової інспекції ГУ ДФС у Дніпропетровській області (далі - Інспекція) на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 03.03.2017 (суддя Ляшко О.Б.) та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 29.08.2017 (головуючий суддя - Юрко І.В., судді - Білак С.В., Шальєва В.А.) у справі за позовом Комунального підприємства "Трамвай" (далі - Підприємство) до Дніпродзержинської об`єднаної державної податкової інспекції ГУ ДФС у Дніпропетровській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,
У С Т А Н О В И В:
У жовтні 2015 року Підприємство звернулось до суду із позовом до Інспекції, у якому просило визнати нечинними та скасувати повністю податкові повідомлення-рішення від 05.10.2015 № 0002682204 та № 0002692204.
На обґрунтування зазначених позовних вимог Товариство послалося на те, що: реальність господарських операцій між Підприємством та ТОВ "Симона" за вересень, листопад, грудень 2013 року, січень - березень 2014 року підтверджена належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, складеними належним чином зареєстрованими юридичними особами та платниками податку на додану вартість; придбані у зазначеного контрагента товарно-матеріальні цінності були використані Підприємством у власній господарській діяльності; товарно-транспортні накладні не відносяться до первинних документів, пов`язаних із обчисленням і сплатою податків і зборів, передбачених статтею 44 Податкового кодексу України; Інспекцією використано лише інформацію з територіального органу ДПС за місцем реєстрації контрагента, яка не містить жодного доведеного факту, а ґрунтується лише на припущеннях; податковий орган необгрунтовано без посилання на підтверджуючі документи зробив висновок про заниження Підприємством об`єкта оподаткування податком на прибуток, тоді як сума отриманих дотацій, субсидій, задекларована Підприємством у рядку 03.15 декларації за 2013 рік підтверджується актом звіряння та банківськими виписками.
Дніпропетровський окружний адміністративний суд постановою від 03.03.2016, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 29.08.2017, позов задовольнив: визнав протиправними та скасував податкові повідомлення-рішення від 05.10.2015 № 0002682204 та № 0002692204.
Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що: фактичне виконання господарських операцій між Підприємством та його контрагентами щодо придбання товарів (робіт, послуг) підтверджується належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які не містять дефектів форми та змісту, виписаними належним чином зареєстрованими юридичними особами та платниками податку на додану вартість; відповідачем не надано належних і допустимих доказів, які б об`єктивно ставили під сумнів фактичне здійснення цих операцій; податкове законодавство не ставить в залежність податковий облік платника податку від інших осіб, зокрема, від фактичної сплати його контрагентами, а також іншими суб`єктами господарювання у ланцюгу постачання, податків до бюджету, від знаходження постачальника за юридичною адресою, а також від його господарських та виробничих потужностей; отримані Підприємством дотації та субсидії були у повній мірі відображені ним у податковій звітності, що спростовує доводи контролюючого органу про заниження позивачем оподатковуваного доходу за 2013 рік.
Інспекція оскаржила рішення судів першої та апеляційної інстанцій до Вищого адміністративного суду України, який ухвалою від 05.10.2017 відкрив касаційне провадження у справі за касаційною скаргою та витребував матеріали справи із суду першої інстанції.
В обґрунтування вимог касаційної скарги скаржник вказує на порушення судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, оскільки суди не надали належної правової оцінки фактам виявлених перевіркою порушень Підприємством податкового законодавства, які зафіксовані у акті перевірки, зокрема, щодо невключення до складу доходу, що враховується при визначенні об`єкта оподаткування, суми кредиторської заборгованості по ФОП ОСОБА_1, яка залишилася нестягнутою після закінчення строку позовної давності станом на кінець 2014 року. Решта доводів касаційної скарги зводяться до цитування норм законодавства та змісту акту перевірки.
Підприємство не скористалось своїм процесуальним правом на подання відзиву на касаційну скаргу.
Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 21.11.2022 прийняв касаційну скаргу Інспекції до провадження, закінчив підготовку справи до касаційного розгляду та визнав за можливе проведення касаційного розгляду справи в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами з 22.11.2022.
Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду перевірив наведені у касаційній скарзі доводи та, враховуючи межі касаційної скарги, дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
У справі, що розглядається, суди попередніх інстанцій встановили, що Підприємство перебуває на обліку в органах державної податкової служби з 02.11.2000 за №240, перебуває на обліку в Інспекції, є платником податку на додану вартість. Основними видами діяльності є: перевезення наземним транспортом міського та приміського сполучення, оптова та роздрібна торгівля деталями та приладдям для електричних автотранспортних засобів, послуги з благоустрою міста, монтаж будівельних мереж та т.і.
Інспекція провела документальну позапланову виїзну перевірку Підприємства з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2012 по 31.12.2014, результати якої оформлені актом № 2028/105/04-03-22-04 від 31.08.2015, за висновками якого Підприємством були порушені вимоги: підпунктів 14.1.15, 14.1.231, 14.1.257 пункту 14.1 статті 14, підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134, підпункту 135.5.4, 135.5.10 пункту 135.5 статті 135, підпункту 138.1.1 пункту 138.1 статті 138, пунктів 138.2, 138.4 статті 138, підпункту 138.8.1 пункту 138.8 статті 138, підпунктів 138.10.2, 138.10.3 пункту 138.10 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, внаслідок чого Підприємством занижено податок на прибуток на загальну суму 61387,00 грн. (у тому числі: за 2012 рік - 8333,00 грн., за 2013 рік - 44429,00 грн., за 2014 рік - 8625,00 грн.); вимоги пунктів 44.1, 44.3, 44.5, 44.6 статті 44, пункту 180.1 статті 180, пункту 185.1 статті 185, пункту 186.1 статті 186, пункту 188.1 статті 188, пунктів 198.1-198.3, 198.6 статті 198, пунктів 201.1, 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, внаслідок чого Підприємством завищено податковий кредит за період, який перевірявся, на загальну суму 37706,00 грн. (у тому числі: лютий 2013 року - 8265,00 грн., березень 2013 року - 2116,00 грн., серпень 2013 року - 11922,00 грн., вересень 2013 року - 2694,00 грн., грудень 2013 року - 6291,00 грн., січень 2014 року - 400,00 грн., лютий 2014 року - 6018,00 грн.), за рахунок включення до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість по господарсько-фінансових відносинах з ТОВ "Симона", по яких у ході перевірки не виявлено факту реального здійснення господарських операцій та факту передачі товарів.
Зокрема, у акті перевірки було вказано, що: при проведенні перевірки встановлено, що Підприємством у 2013 році отримано дотацій, субсидій на загальну суму 22181600,00 грн., тоді як включено до інших доходів (рядок 03 "Інші доходи" декларації, рядок 03.15 додатку ІД "Інші доходи") 22124826,00 грн., з огляду на що різниця становить 56774,00 грн.; згідно бухгалтерських документів Підприємства (рахунок 631 "Розрахунки з постачальниками та підрядниками") встановлено, що станом на 01.01.2012 та на 31.12.2014 по суб`єкту господарювання - ФОП ОСОБА_1 обліковується кредиторська заборгованість у сумі 1788,00 грн. (дата виникнення 4 квартал 2011 року), яка не була включена Підприємством до складу доходу, що враховується при визначення об`єкта оподаткування, як безнадійна кредиторська заборгованість; Підприємство (покупець) неправомірно включило до складу податкового періоду з лютого 2013 року по березень 2014 року включно податок на додану вартість по податкових накладних, виписаних ТОВ "Симона" (продавцем) згідно укладених з вказаним контрагентом договорів № 006/372 від 10.01.2013 та № 314/372 від 02.01.2014 щодо придбання товарно-матеріальних цінностей, оскільки: згідно акту Дніпродзержинської ОДПІ ГУ ДФС у Дніпропетровській області від 06.03.2015 № 528/23/04-03-22-04 "Про результати позапланової виїзної перевірки ТОВ "Симона" з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2013 по 31.12.2014" по фінансово-господарських взаємовідносинах з ТОВ "Акватек Україна", ПП "Хімтехнологія", ТОВ "Вінтра", ТОВ "ВТП "Харківелектромонтаж", ТОВ "Промелектроніка", ТОВ "Онікс-Трейд ЛТД", ТОВ "Бінер" та по ланцюгу постачання товарів (робіт, послуг), у тому числі й на адресу Підприємства (на суму податку на додану вартість 38674,89 грн.), податок на додану вартість не підтверджений актом; згідно пошукової системи "Перегляд податкових накладних" встановлено, що податкові накладні, виписані ТОВ "Симона" на адресу Підприємства, не зареєстровані у Єдиному реєстрі податкових накладних; Підприємство не надало до перевірки документи, які підтверджують факт транспортування товарно-матеріальних цінностей від продавця до покупця, а також сертифікати (паспорти) якості (походження) товарів.
На підставі висновків вказаного акту перевірки Інспекція 05.10.2015 прийняла податкові повідомлення-рішення: № 0002682204, яким збільшила Підприємству суму грошового зобов`язання за платежем податок на додану вартість на 37706,00 грн. - за основним платежем та застосувала штрафні (фінансові) санкції (штраф) у розмірі 9426,50 грн.; № 0002692204, яким збільшила Підприємству суму грошового зобов`язання за платежем податок на прибуток на 61387,00 грн. - за основним платежем та застосувала штрафні (фінансові) санкції (штраф) у розмірі 15346,75 грн.
Відповідно до частини 1 статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Положеннями підпункту "а" пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.
Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку, зокрема, з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
За приписами абзацу 1 пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
Тобто, у податковому обліку понесені витрати мають бути підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, які містять відомості про господарську операцію, підтверджують її фактичне здійснення та понесення витрат. І тільки за повної відсутності таких документів, або у разі, коли такі документи є недостовірними, тобто не відображають реальних подій (господарської операції), витрати, що враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування, та податковий кредит можуть вважатися не підтвердженими.
За умови реального здійснення платником податку господарської операції з придбання товарів (робіт, послуг), яка призвела до об`єктивної зміни складу активів такого платника, придбання такого товару (робіт, послуг) з метою використання у господарській діяльності, наявності первинних документів, які підтверджують понесені витрати, платник податку має право на віднесення таких витрат до витрат, що враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування, а податку на додану вартість - до складу податкового кредиту.
Водночас, наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів.
Якщо господарська операція фактично не відбулася, то первинні документи, складені платником податку та його контрагентом на підтвердження такої операції, не відповідають дійсності. Це однаковою мірою стосується як витрат із податку на прибуток, так і сум податкового кредиту з податку на додану вартість.
При цьому, наведені норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами - постачальниками, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв`язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певним постачальником товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування податкового кредиту та витрат, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків у вигляді позбавлення права на податковий кредит за можливу неправомірну діяльність його контрагента за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагента та злагодженість дій між ними.
Підпунктом 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що податкове законодавство ґрунтується, зокрема, на принципі презумпції правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов`язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу.
За змістом указаної норми, за умови подання платником податків усіх належним чином оформлених документів, передбачених податковим законодавством, дані податкового обліку вважаються сформованими платником податків правомірно (обґрунтовано).
Згідно з частиною другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній до 15.12.2017) в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.