Постанова
Іменем України
09 січня 2023 року
м. Київ
справа № 750/1163/20
провадження № 61-9477св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.,
учасники справи:
позивач (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1,
відповідач (позивач за зустрічним позовом) - товариство з обмеженою відповідальністю "Автокредит Плюс",
розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу товариства
з обмеженою відповідальністю "Автокредит Плюс" на постанову Чернігівського апеляційного суду від 20 травня 2021 року у складі колегії суддів: Харечко Л. К., Губар В. С., Онищенко О. І.,
у справі за позовом ОСОБА_1 до товариства
з обмеженою відповідальністю "Автокредит Плюс" про стягнення коштів та за зустрічним позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Автокредит Плюс" до ОСОБА_1 про застосування наслідків нікчемного правочину і відшкодування збитків.
Короткий зміст позовних вимог
У лютому 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Автокредит Плюс" (далі -
ТОВ "Автокредит Плюс") про стягнення коштів.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 15 травня 2018 року між сторонами було укладено договір про приєднання до публічного договору
№ APCV000000000022650 у вигляді заяви про приєднання до публічного договору фінансового лізингу на умовах, визначених публічним договором про надання фінансового лізингу, що розміщений на офіційному веб-сайті компанії "www.planetavto.ua". На виконання умов договору відповідач передав йому автомобіль Mercedes-Bens GL, 2011 року випуску, згідно з додатком № 1
до договору. На думку позивача, укладений із ТОВ "Автокредит Плюс" договір не відповідає вимогам статей 18, 19 Закону України "Про захист прав споживачів". Позивач стверджував, що згідно з додатком № 2 до договору він вносив платежі на загальну суму у розмірі 377 700,00 грн. Указував,
що 28 грудня 2019 року відповідач вилучив у нього автомобіль.
ОСОБА_1 посилався на те, що укладений договір усупереч положенням статті 799 ЦК України не був нотаріально посвідчений, а тому в силу вимог статті 220 ЦК України є нікчемним. Зазначав, що оскільки нікчемний правочин є недійсним через невідповідність його вимогам закону, він не потребує визнання його таким судом, і якщо під час розгляду справи буде встановлено наявність підстав для визнання правочину нікчемним, суд, вказуючи про нікчемність такого правочину, одночасно застосовує наслідки недійсності нікчемного правочину.
Вважав, що у такому випадку підлягають застосуванню положення статті
216 ЦК України, згідно з якою кожна зі сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину. Отже, оскільки автомобіль повернутий лізингодавцю, на користь позивача підлягають стягненню сплачені ним за автомобіль кошти в сумі 377 700,00 грн.
Посилаючись на зазначені обставини, позивач просив суд стягнути
з ТОВ "Автокредит Плюс" на його користь 377 700,00 грн та понесені судові витрати.
У березні 2020 року ТОВ "Автокредит Плюс" пред`явило зустрічний позов до ОСОБА_1 про застосування наслідків нікчемного правочину і відшкодування збитків у розмірі 283 547,09 грн.
Зустрічні позовні вимоги обґрунтовано тим, що в момент укладення договору фінансового лізингу від 15 травня 2018 року не було дотримано вимог законодавства щодо його обов`язкового нотаріального посвідчення, тому цей договір є нікчемним у силу закону. Вартість предмета лізингу на момент укладення договору становила 974 000,00 грн. На виконання умов зазначеного договору відповідач сплатив 377 700,00 грн. Плата за користування автомобілем становить 212 396,43 грн.
Відповідно до висновку експертизи станом на день подання зустрічного позову дійсна ринкова вартість автомобіля становить 525 149,34 грн, тобто за 20 місяців експлуатації відповідачем вартість автомобіля значно зменшилася, що спричинило збитків позивачу на суму 448 850,66 грн.
Посилаючись на положення статті 601 ЦК України, ТОВ "Автокредит Плюс" просило суд зарахувати зустрічні однорідні вимоги та стягнути з відповідача остаточну суму 283 547,09 грн (448 850,66 - (377 700 - 212 396,43), а також витрати на правову допомогу.
Короткий зміст рішень судів
Рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 27 липня 2020 року
у складі судді Коверзнева В. О. у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Зустрічний позов ТОВ "Автокредит Плюс" задоволено частково.
Стягнено з ОСОБА_1 на користь ТОВ "Автокредит Плюс" у порядку реституції 71 150,66 грн у відшкодування завданих матеріальних збитків
і 1 067,55 грн у відшкодування судових витрат.
Рішення місцевого суду мотивовано тим, що укладений між сторонами договір є змішаним, оскільки містить елементи договору оренди та договору купівлі-продажу автомобіля, а тому підлягає обов`язковому нотаріальному посвідченню. Районний суд вважав, що оскільки сторони порушили вимоги закону щодо нотаріального посвідчення договору, він вважається нікчемним. Унаслідок користування позивачем за первісним позовом спірним автомобілем його ринкова вартість зменшилася на 448 850,66 грн, чим ТОВ "Автокредит Плюс" завдано збитки. Враховуючи сплату ОСОБА_1 за договором 377 700,00 грн, фактична сума завданих збитків, що підлягає відшкодуванню за рахунок останнього, становить 71 150,66 грн.
Вказана справа переглядалася у судах апеляційної та касаційної інстанцій.
Останньою постановою Чернігівського апеляційного суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 27 липня 2020 року скасовано.
Позов ОСОБА_1 до ТОВ "Автокредит Плюс" про стягнення коштів задоволено.
Стягнено з ТОВ "Автокредит Плюс" на користь ОСОБА_1 у порядку реституції 377 700,00 грн.
У задоволенні зустрічного позову ТОВ "Автокредит Плюс" до ОСОБА_1 про застосування наслідків нікчемного правочину і відшкодування збитків відмовлено.
Стягнено з ТОВ "Автокредит Плюс" на користь ОСОБА_1 судові витрати, які понесені в суді апеляційної інстанції в сумі 6 379,81 грн.
Стягнено з ТОВ "Автокредит Плюс" на користь ОСОБА_1 судові витрати, понесені на надання правової допомоги адвокатом у сумі 5 479,50 грн.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що такий спосіб застосування наслідків недійсності правочину як обчислення позивачем за зустрічним позовом різниці вартості автомобіля на час передачі його відповідачу за зустрічним позовом та станом на час отримання автомобіля
від відповідача за зустрічним позовом ОСОБА_1, застосуванню
не підлягає, оскільки в порядку застосування реституції відповідач
за зустрічним позовом несе обов`язок повернути майно, яке він отримав
за нікчемним договором, а вина лізингоодержувача, який приєднався
до публічного договору, запропонованого лізингодавцем, у заподіянні шкоди при експлуатації автомобіля не доведена.
Вирішуючи спір, суд першої інстанції на вказані вимоги закону не звернув уваги та не врахував, що визначена ТОВ "Автокредит Плюс" сума збитків
є різницею вартості об`єкта лізингу у зв`язку з його експлуатацією відповідачем (позивачем), що не є тотожним розміру відшкодування вартості використання (оренди) автомобіля та суперечить приписам частини першої статті 216 ЦК України, на яку посилається позивач як на правову підставу свого позову. Також суд першої інстанції не оцінив заявлені позивачем за зустрічним позовом вимоги щодо покладення на лізингоодержувача обов`язку по сплаті лізингодавцеві коштів за користування предметом лізингу та дійшов помилкового висновку про стягнення з ОСОБА_1 на користь
ТОВ "Автокредит Плюс" у порядку реституції 71 150,66 грн.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у червні 2021 року до Верховного Суду, ТОВ "Автокредит Плюс", посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить постанову суду апеляційної інстанції в частині задоволення первісного позову скасувати та постановити у вказаній частині нове рішення, яким стягнути з ТОВ "Автокредит Плюс" суму сплачених коштів за нікчемним договором у розмірі 165 303,57 грн.
Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 01 липня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з Деснянського районного суду м. Чернігова.
16 серпня 2022 року справу розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі суддів: Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
У касаційній скарзі скаржник посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема вказує, що суд апеляційної інстанції розглянув справу без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 629/4628/16, у постанові Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року у справі № 288/383/15-ц.
Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції не звернув увагу, що за користування автомобілем ОСОБА_1 мав сплатити на користь ТОВ "Автокредит Плюс" 212 396,43 грн. Суд апеляційної інстанції мав урахувати кошти у розмірі 66 457,24 грн, які користувач предмета лізингу без достатньої правової підстави за рахунок власника предмета лізингу зберіг
у себе та мав заплатити за весь час користування предметом лізингу. Фактичний розмір грошового стягнення з ТОВ "Автокредит Плюс" має бути 165 303,57 грн (377 700,00 грн - 212 396,43 грн).
Доводи інших учасників справи
У серпні 2021 року ОСОБА_1 надіслав відзив на касаційну скаргу, у якому зазначає, що касаційна скарга є необґрунтованою та просить постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.
У січні 2022 року ТОВ "Автокредит Плюс" надіслало клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суд установив, що 15 травня 2018 року між ОСОБА_1 та ТОВ "Автокредит Плюс" укладено договір фінансового лізингу № АРСV000000000022650, на підставі якого ОСОБА_1 було передано
в платне користування автомобіль Mercedes-Benz GL, 2011 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1, вартістю 974 000,00 грн.
Умовами договору фінансового лізингу передбачено внесення лізингоодержувачем першого платежу в розмірі 292 200,00 грн; решта платежів підлягала сплаті щомісячно протягом 60 місяців у розмірі 21 250,00 грн до 25 числа поточного місяця.
На виконання умов договору фінансового лізингу ОСОБА_1 сплатив ТОВ "Автокредит Плюс" 377 700,00 грн. У подальшому припинив сплату щомісячних платежів, у результаті чого ТОВ "Автокредит Плюс" здійснено вилучення автомобіля, про що складено акт приймання-передачі предмета лізингу на підставі події дефолту від 28 грудня 2019 року.
Згідно з висновком про дійсну ринкову вартість транспортного засобу
від 10 березня 2020 року № 4/03-ТЗ ринкова вартість автомобіля
Mercedes-Benz GL, 2011 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1, станом на дату оцінки становить 525 149,34 грн.
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
У касаційній скарзі скаржник оскаржує постанову суду апеляційної інстанції у частині задоволення первісного позову, таким чином Верховний Суд переглядає постанову суду апеляційної інстанції лише у вказаній частині.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції - без змін, оскільки її ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до положень частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно зі статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).
Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").
Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.