Постанова
Іменем України
29 грудня 2022 року
м. Київ
справа № 757/13834/16-ц
провадження № 61-8983св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Погрібного С. О., Ступак О. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Марченко Олена Іванівна,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 09 серпня 2022 року у складі колегії суддів: Семенюк Т. А., Ящук Т. І., Кирилюк Г. М.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог і рішень судів
У березні 2016 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2, третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Марченко О. І., про визнання правочинів недійсними.
В обґрунтування позову вказала на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її чоловік - ОСОБА_3 . Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Марченко О. І. 13 вересня 2011 року заведена спадкова справа № 12/2011. Від належної їй спадщини за законом позивач відмовилася, спадкоємцями за законом стали її два сини ОСОБА_3 і ОСОБА_2 у рівних долях.
Станом на 2013 рік позивачу належало право власності на 13/100 частини квартири АДРЕСА_1 . Зазначена частина квартири (кімната у комунальній квартирі) була придбана нею у шлюбі, тобто була спільною сумісною власністю подружжя.
Заяви про виділення належній їй частини зі спільного майна подружжя позивач нотаріусу не подавала. Окрім того вона, як дружина померлого чоловіка, мала право на 1/2 частини від всього спільного майна подружжя, сумісно набутого під час шлюбу, у тому числі на: 1/2 частини квартири АДРЕСА_2 ; 1/2 частини машиномісця № НОМЕР_1 у будинку АДРЕСА_3 .
Заяв про видачу на її ім`я свідоцтв про право власності на це майно позивач нотаріусу не подавала.
27 березня 2012 року позивач видала на ім`я ОСОБА_4 та старшого сина ОСОБА_2 довіреність, якою уповноважила останніх виключно на оформлення її права на належну їй 1/2 частини грошових вкладів у банківських установах, які залишилися після смерті її чоловіка та були спільним майном подружжя. Довіреність була посвідчена нотаріусом Київського міського нотаріального округу Марченко О. І. за реєстровим № 450.
Також вказувала, що у 2014 році з`ясувалося, що приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Марченко О. І. за відсутності на це волі позивача були внесені виправлення та дописки у довіреність № 450 на підставі спільної заяви від 28 березня 2013 року, поданої повіреними особами ОСОБА_4 та ОСОБА_2 . Після чого Марченко О. І. прийняла від ОСОБА_4, котрий діяв від імені позивача на підставі вже зміненої довіреності № 450, заяву про видачу на ім`я позивача двох свідоцтв про право власності на частку у спільному майні подружжя, а саме на 1/2 частини квартири АДРЕСА_2 та на 1/2 частини машиномісця № НОМЕР_1 у будинку АДРЕСА_3 .
Дізнавшись про те, що без її відома була подана заява про внесення змін до довіреності № 450 і отримання всупереч її волі представниками правовстановлюючих документів, на належне їй на праві спільної сумісної власності подружжя нерухоме майно, ОСОБА_1 скасувала змінену без її відома довіреність № 450, довіреність на дарування № 454, в зв`язку з порушенням її представниками умов усного договору та незаконним заволодінням всім спадковим майном на підставі підробленого заповіту № 341, та скасувала всі інші довіреності, видані на ім`я ОСОБА_2 .
Крім того, коли ОСОБА_1 зрозуміла, що її правовстановлюючими документами, на належне їй на праві спільної сумісної власності подружжя нерухоме майно, незаконно заволоділи особи, яким вона не надавала права подавати заяви про їх видачу та отримання, нею також було подано позовну заяву до Печерського районного суду міста Києва про визнання незаконними нотаріальних дій приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Марченко О. І. щодо внесення виправлень у довіреність № 450 та видачі на підставі цієї довіреності на ім`я ОСОБА_1 її представнику - ОСОБА_2 свідоцтв про право власності на частку у спільному майні подружжя. Рішенням Печерського районного суду міста Києва у справі № 752/900/15-ц від 17 вересня 2015 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено в повному обсязі, вказане рішення залишене без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 23 грудня 2015 року, проте скасовано ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 червня 2016 року, а справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.
Під час нового розгляду справи № 752/900/15-ц рішенням Печерського районного суду міста Києва від 03 липня 2018 року у задоволенні вимог позивача відмовлено. Постановою Київського апеляційного суду від 10 грудня 2018 року вказане рішення скасовано та постановлено нове, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено в повному обсязі, а також визнано недійсними свідоцтва від 28 березня 2013 року НОМЕР_2 та від 28 березня 2013 року НОМЕР_3 про право власності на частку у спільному майні подружжя, виданих приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Марченко О. І. на ім`я ОСОБА_1 за заявою ОСОБА_4, який діяв на підставі довіреності від 27 березня 2012 року, посвідченої приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Марченко О. І. за реєстровим № 450, в котру внесені зміни (дописки, закреслення слів) 28 березня 2013 року.
Крім того, позивач зазначила, що станом на момент укладення договорів у 2013 році за ОСОБА_1 було зареєстровано право власності на 13/100 частини квартири АДРЕСА_1 . Зазначена частина квартири (кімната у комунальній квартирі) придбана нею у шлюбі, тобто була спільною сумісною власністю подружжя, тобто їй належала лише 1/2 від 13/100 частини квартири АДРЕСА_1, не залежно від того, на кого був зареєстрований даний об`єкт. Договорів про поділ спільного сумісного майна подружжя між ОСОБА_1 та її чоловіком не існувало, заяви про виділення належної їй частки зі спільного майна подружжя позивач нотаріусу не подавала. Отже, 1/2 частина від 13/100 частини квартири АДРЕСА_4, яка за законом повинна була успадковуватися порівну спадкоємцями першої черги спадкування за законом - ОСОБА_3 та ОСОБА_2, оскільки заповіт, виданий начебто на ім`я ОСОБА_2 як єдиного спадкоємця було визнано недійсним у судовому порядку рішенням Печерського районного суду міста Києва від 22 травня 2017 року у справі № 757/24826/14-ц.
Посилаючись на частину п`яту статті 1268 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), позивач зазначала, що незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини, - таке майно належало на момент посвідчення правочину на праві спільної часткової власності позивачу (1/2 частина від 13/100 частини), ОСОБА_3 (1/4 частина від 13/100 частини) та відповідачу (1/4 частина від 13/100 частини ), а тому вся частина у 13/100 майна, з якої не було виділено частку, належну ОСОБА_1, не могла бути відчужена, враховуючи також і те, що таке відчуження здійснювалося без згоди інших співвласників.
Тому укладення договору дарування на вказане майно, було вчинене особою, яка не мала права відчужувати відповідний об`єкт, що є порушеннями частини першої статті 358, статті 361, частини другої статті 203 ЦК України.
За таких обставин, позивач вважає, що у даному випадку відбулося порушення її прав, а тому потрібно відновити передуюче порушенню її прав становище та визнати недійсними договори дарування, котрі були укладені після цього.
У зв`язку з викладеним та з врахуванням уточнених позовних вимог, ОСОБА_6 просила визнати незаконними нотаріальні дії приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Марченко О. І. щодо посвідчення договору дарування 13/100 частини квартири АДРЕСА_1, за реєстровим № 99 від 28 березня 2013 року, а також визнати недійсними наступні договори дарування належного ОСОБА_1 нерухомого майна на користь ОСОБА_2, укладені ОСОБА_4, посвідчених приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Марченко О.І.: - договір дарування 1/2 частини квартири АДРЕСА_2, за реєстровим № 122 від 28 березня 2013 року; - договір дарування 1/2 частини машиномісця АДРЕСА_5, за реєстровим № 126 від 28 березня 2013 року; - договір дарування 13/100 частини квартири АДРЕСА_1, за реєстровим № 99 від 28 березня 2013 року. Застосувати наслідки недійсності правочинів. Визнати ОСОБА_2 недобросовісним набувачем вищезазначеного нерухомого майна.
Заочним рішенням Печерського районного суду міста Києва від 12 червня 2019 року позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано незаконною нотаріальну дію приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Марченко О. І. щодо посвідчення договору дарування 13/100 частини квартири АДРЕСА_1 за реєстровим № 99 від 28 березня 2013 року. Визнано недійсними договори дарування належного ОСОБА_1 нерухомого майна на користь ОСОБА_2, укладені ОСОБА_4 та посвідчені приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Марченко О. І.: договір дарування 1/2 частини квартири АДРЕСА_2, за реєстровим № 122 від 28 березня 2013 року; договір дарування 1/2 частини машиномісця АДРЕСА_5, за реєстровим № 126 від 28 березня 2013 року; договір дарування 13/100 частини квартири АДРЕСА_1, за реєстровим № 99 від 28 березня 2013 року. Ухвалено повернути ОСОБА_1 нерухоме майно: 1/2 частини квартири АДРЕСА_2 ; 1/2 частини машиномісця АДРЕСА_5 ; 13/100 частини квартири АДРЕСА_1 .
Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив із того, що оскільки постановою Київського апеляційного суду від 10 грудня 2018 року у справі № 752/900/15-ц: визнано незаконними нотаріальні дії приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Марченко О. І. щодо внесення змін (дописок, закреслення слів) у довіреність, видану ОСОБА_1 на ім`я ОСОБА_4 та ОСОБА_2, за реєстровим № 450, посвідчену 27 березня 2012 року на бланку серії ВРР № 670610, за заявою ОСОБА_4 та ОСОБА_2, зареєстрованої за № 27/02-18 від 28 березня 2013 року, а також щодо видачі на підставі заяви ОСОБА_4, який діяв на підставі довіреності із вказаними змінами на ім`я ОСОБА_1 свідоцтв про право власності на спільне сумісне майно подружжя ОСОБА_2 за реєстровим НОМЕР_2 і НОМЕР_3 від 28 березня 2013 року; визнано недійсними наступні свідоцтва про право власності на частку у спільному майні подружжя, виданих приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Марченко О. І. на ім`я ОСОБА_1 за заявою ОСОБА_4, котрий діяв на підставі довіреності від 27 березня 2012 року, посвідченої приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Марченко О. І. за реєстровим № 450, в яку внесені зміни (дописки, закреслення слів) 28 березня 2013 року, а саме: свідоцтво за реєстровим НОМЕР_2 від 28 березня 2013 року на 1/2 частини квартири АДРЕСА_2 ; свідоцтво за реєстровим НОМЕР_3 від 28 березня 2013 року на 1/2 частини машиномісця АДРЕСА_6, то договори дарування на 1/2 частини квартири АДРЕСА_2, за реєстровим № 122 від 28 березня 2013 року та дарування 1/2 частини машиномісця АДРЕСА_5, за реєстровим № 126 від 28 березня 2013 року, посвідчені приватним нотаріусом Марченко О. І., є нікчемними.
Також суд першої інстанції встановив, що відчужені 13/100 частини квартири АДРЕСА_1 були придбані позивачем під час перебування у шлюбі з померлим ОСОБА_3, частка майна одного з подружжя у спільній сумісній власності ввійшла до спадщини після смерті цього подружжя, а тому до моменту оформлення відповідних прав на такий об`єкт усіма співвласниками та отримання згоди від них позивач не мала права одноосібно приймати рішення про відчуження чи уповноважувати на це інших осіб, та дійшов висновку, що договір дарування 13/100 частини квартири АДРЕСА_1 за реєстровим № 99 від 28 березня 2013 року, укладено з порушенням вимог частини першої статті 358, статті 361, частини другої статті 203 ЦК України та є недійсним.
Ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 15 липня 2021 року заяву ОСОБА_2 про скасування заочного рішення Печерського районного суду міста Києва від 12 червня 2019 року залишено без задоволення.
Залишаючи без задоволення заяву відповідача про перегляд заочного рішення, суд першої інстанції виходив із того, що відповідач не надав підтвердження поважності неявки в судове засідання та, що докази, на які він посилається, мають істотне значення для правильного вирішення справи.
Додатковим рішенням Печерського районного суду міста Києва від 15 липня 2021 року стягнуто з ОСОБА_1 в дохід держави суму судового збору у розмірі 7 992,40 грн.
Ухвалюючи додаткове судове рішення у справі, суд першої інстанції виходив із того, що ухвалою суду від 17 травня 2017 року позивачу було відстрочену сплату судового збору за розгляд справи у суді першої інстанції до ухвалення судового рішення. 12 червня 2019 року рішення у справі було ухвалено, тому судовий збір у розмірі 7 992,40 грн підлягає стягненню із позивача.
Постановою Київського апеляційного суду від 09 серпня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено. Заочне рішення Печерського районного суду міста Києва від 12 червня 2019 року скасовано, та ухвалено нове судове рішення, яким відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 .
Скасовуючи заочне рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове судове рішення про відмову у задоволенні позову, апеляційний суд виходив із того, що оскільки постановою Верховного Суду від 20 листопада 2019 року у справі № 752/900/15-ц постанову Київського апеляційного суду від 10 грудня 2018 року скасовано і рішення Печерського районного суду міста Києва від 03 липня 2018 року залишено в силі, то висновки суду першої інстанції у цій справі про нікчемність договорів дарування на 1/2 частини квартири АДРЕСА_2, за реєстровим № 122 від 28 березня 2013 року та дарування 1/2 частини машиномісця АДРЕСА_5, за реєстровим № 126 від 28 березня 2013 року, які посвідчені приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Марченко О. І., є помилковими і не ґрунтуються на матеріалах справи.
Також апеляційний суд дійшов висновку про те, що позивачем не надано інших належних та допустимих доказів на обґрунтування своїх вимог щодо зловмисної домовленості між ОСОБА_4 та нотаріусом Марченко О. І. при укладанні оспорюваних договорів дарування.
Крім того, апеляційний суд дійшов висновку про те, що позивачем не доведено порушення її прав чи охоронюваних законом інтересів при укладанні від її імені договору дарування ОСОБА_2 13/100 частини квартири АДРЕСА_1 від 28 березня 2013 року.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги та позиція інших учасників справи
У вересні 2022 року ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову Київського апеляційного суду від 09 серпня 2022 року, в якій посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Касаційна скарга обґрунтована тим, що апеляційний суд:
- не звернув увагу на те, що відповідач просив скасувати заочне рішення суду першої інстанції у цій справі, лише з огляду на те, що позивач не долучив до матеріалів справи ухвалу Верховного Суду від 11 квітня 2019 року у справі № 752/900/15-ц про зупинення виконання постанови Київського апеляційного суду від 10 грудня 2018 року, та всупереч зазначеній ухвалі Верховного Суду підтримав свої позовні вимоги, а також з огляду на те, що 20 листопада 2019 року вказана постанова суду апеляційної інстанції, відповідно до частини другої статті 419 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), з моменту її скасування втратила законну силу та виконанню не підлягає;
- не надав належної оцінки тому, що скасування постанови Київського апеляційного суду від 10 грудня 2018 року у справі № 752/900/15-ц та залишення в силі рішення Печерського районного суду міста Києва від 03 липня 2018 року Верховним Судом, може бути лише підставою для перегляду заочного рішення Печерського районного суду міста Києва від 12 червня 2019 року за нововиявленими обставинами, а не у апеляційному порядку, оскільки, відповідно до статті 423 ЦПК України, можуть бути переглянуті за нововиявленими або виключними обставинами рішення, постанова або ухвала суду, якими закінчено розгляд справи, що набрали законної сили;
- не звернув увагу на те, що відповідач не навів у апеляційній скарзі підстав для скасування рішення суду першої інстанції, визначених у статті 376 ЦПК України;
- безпідставно вийшов за межі доводів апеляційної скарги ОСОБА_2 , переглянувши заочне рішення у справі в частині висновків про визнання незаконною нотаріальної дії приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Марченко О. І. щодо посвідчення договору дарування 13/100 частини квартири АДРЕСА_1, яка була у спільній сумісній власності подружжя, за реєстровим № 99 від 22 березня 2013 року та визнання недійним та застосування наслідків недійсності договору дарування 13/100 частини квартири АДРЕСА_1, за реєстровим № 99 від 22 березня 2013 року;
- не надав належної оцінки тому, що укладення договору дарування, предметом якого є 13/100 частини квартири, які належали на момент посвідчення оспорюваного правочину на праві спільної власності позивачу (1/2 частини від 13/100 частини), ОСОБА_3 (1/4 частина від 13/100 частини) та відповідачу (1/4 частина від 13/100 частини), суперечить вимогам частини першої статті 358, статті 361, частини другої статті 203 ЦК України, а отже такий договір є недійсним;
- вирішив питання про права ОСОБА_3 на 1/4 частини від 13/100 частини спадкового майна;
- не звернув увагу на те, що станом на дату ухвалення Печерським районним судом міста Києва оскаржуваного заочного рішення, постанова Київського апеляційного суду від 10 грудня 2018 року у справі № 752/900/15-ц була чинною, її дія не зупинялась;
- не дослідив наявні у справі докази, встановив обставини, що мають суттєве значення на підставі недопустимих доказів.
- не врахував висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2020 року у справі № 19/028-10/13 та постанові Верховного Суду від 01 квітня 2020 року у справі № 462/518/18.
Також у касаційній скарзі ОСОБА_1 зазначила клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження постанови Київського апеляційного суду від 09 серпня 2022 року, яке обґрунтувала тим, що повний текст вказаної постанови апеляційного суду отримано представником заявника лише 25 серпня 2022 року, що підтверджується роздруківками з електронної пошти представника.
Крім того, разом із касаційною скаргою, ОСОБА_1 подала до Верховного Суду клопотання про зупинення дії постанови Київського апеляційного суду від 09 серпня 2022 року, яке обґрунтувала тим, що оскаржуваним рішенням безпідставно скасовано заочне рішення суду першої інстанції. ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом про витребування майна з чужого незаконного володіння (справа № 757/59339/19-ц). Зазначена позовна заява обґрунтована, у тому числі, висновками заочного рішення Печерського районного суду міста Києва від 12 червня 2019 року. Провадження у справі № 757/59339/19-ц відкрито, справа перебуває на розгляді. Оскільки висновки, викладені в оскаржуваній постанові можуть бути використані під час розгляду справи № 757/59339/19-ц, заявниця вважає, що наявні підстави для зупинення її дії.
У листопаді 2022 року представник ОСОБА_2 - ОСОБА_8 із застосуванням засобів поштового зв`язку подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , в якому зазначила про необґрунтованість та безпідставність доводів касаційної скарги, а також про відсутність підстав для скасування оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду від 14 вересня 2022 року касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 09 серпня 2022 року передано на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю.
Ухвалою Верховного Суду від 27 вересня 2022 року поновлено ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження постанови Київського апеляційного суду від 09 серпня 2022 року; відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 на підставі пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України; витребувано матеріали справи № 757/13834/16-ц із Печерського районного суду міста Києва; відмовлено у задоволенні клопотання заявника про зупинення дії оскаржуваної постанови апеляційного суду; надано учасникам справи строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
У листопаді 2022 року матеріали справи № 757/13834/16-ц надійшли до Верховного Суду.
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
За змістом частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на таке.
Фактичні обставини справи
Судами попередніх інстанцій встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер чоловік позивача - ОСОБА_3
13 вересня 2011 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Марченко О. І. заведена спадкова справа № 12/2011.
27 березня 2012 року позивач видала на ім`я ОСОБА_4 та ОСОБА_2 довіреність № 450, посвідчену відповідачем на оформлення спадкових прав позивача на майно спадкодавця; оформлення, отримання та подання необхідних документів для оформлення та отримання свідоцтва про право на спадщину; оформлення, отримання та подання всіх необхідних документів для переоформлення грошових коштів у банківських установах; після оформлення спадкових прав на майно проведення їх державної реєстрації; на представництво її інтересів. Також у довіреності був зазначений перелік прав, які були надані повіреним.
28 березня 2013 року ОСОБА_4 та ОСОБА_2, які діяли від імені позивача, звернулися до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Марченко О. І. із заявою про внесення виправлення до довіреності, яка посвідчена 27 березня 2012 року, а саме: "власності на частку у спільному майна подружжя" та "отримувати свідоцтва про право власності на частку у спільному майні подружжя".
На підставі вказаної заяви нотаріус внесла виправлення у довіреність, яка видана позивачем 27 березня 2012 року на ім`я ОСОБА_4 та ОСОБА_2, викресливши слова "на спадщину на майно" та замінивши їх на "власності на частину у спільному майні подружжя", а також дописавши "отримувати свідоцтва про право власності на частку у спільному майні подружжя".
На підставі заяви ОСОБА_4 від 28 березня 2013 року та внесених виправлень до довіреності від 27 березня 2012 року відповідач видала повіреним свідоцтва про право власності на 1/2 частини у праві спільної сумісної власності на майно подружжя, яке складається з квартири АДРЕСА_2, машиномісця № НОМЕР_1 у будинку АДРЕСА_3 .
12 червня 2013 року позивач звернулася до приватного нотаріуса Сікуцького О. А. із заявою про видачу дублікатів свідоцтв про право власності на частку в спільному майні подружжя, але останній листом повідомив позивача, що він видав ці свідоцтва її сину - ОСОБА_2 на підставі довіреності від 27 березня 2012 року, посвідченою приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Марченко О. І. за реєстровим номером 450.
22 червня 2013 року позивач написала заяву про припинення дії довіреності № 450 від 27 березня 2012 року.
01 березня 2013 року ОСОБА_1 уповноважила ОСОБА_4 та ОСОБА_9, зокрема, провести державну реєстрацію належного їй на праві приватної власності нерухомого майна, у державному реєстрі речових прав в Державній реєстраційній службі, від її імені укладати та підписувати договори дарування та/або купівлі-продажу наступного нерухомого майна: житлового будинку та земельної ділянки, що розташовані за адресою: АДРЕСА_7 ; квартири АДРЕСА_2 ; машиномісця № НОМЕР_1, що розташоване за адресою: АДРЕСА_3 ; 13/100 частини квартири АДРЕСА_1, на користь ОСОБА_2
12 червня 2013 року ОСОБА_1 подала заяву про припинення дії зазначеної довіреності.
Також судами встановлено, що ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 11 лютого 2002 року, належало 13/100 частин квартири АДРЕСА_1 .
28 березня 2013 року ОСОБА_1, від імені якої діяв представник ОСОБА_4, та ОСОБА_2 уклали договір, за яким ОСОБА_1, ОСОБА_1, від імені якої діяв представник ОСОБА_4, подарувала, а ОСОБА_2 прийняв в дар 13/100 частини квартири АДРЕСА_1 .