ОКРЕМА ДУМКА
(спільна)
суддів Великої Палати Верховного Суду Прокопенка О. Б., Єленіної Ж. М., Ситнік О. М.
на постанову Великої Палати Верховного Суду від 1 грудня 2022 року № 9901/926/18 (провадження № 11-114заі22)
в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (далі також - ВККС, Комісія) про визнання дій неправомірними, визнання протиправним та скасування рішення
Короткий виклад історії справи
У листопаді 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, у якому просила визнати:
- що 25 жовтня 2018 року, коли вона проходила кваліфікаційне оцінювання на відповідність займаній посаді судді Апеляційного суду Дніпропетровської області, ВККС діяла неправомірно, незаконно та безпідставно визнала її такою, що не відповідає займаній посаді;
- незаконним та скасувати рішення ВККС від 25 жовтня 2018 року № 1871/ко-18 за наслідками кваліфікаційного оцінювання судді Апеляційного суду Дніпропетровської області ОСОБА_1 .
Прохання мотивувала тим, що рішення Комісії є не тільки незаконним і необґрунтованим, але й таким, що порушує закріплене частиною першою статті 23 Загальної декларації прав людини і статтею 43 Конституції України право на працю та на захист від незаконного звільнення. Таке рішення відповідача не може залишатися в силі, тому підлягає скасуванню.
На думку позивачки, процедура, за якою проводилось кваліфікаційне оцінювання на відповідність її займаній посаді судді, не відповідала міжнародним стандартам і не була врегульована на належному рівні.
Короткий зміст установлених обставин та рішення суду попередньої інстанції
Президент України Указом від 14 жовтня 2002 року № 926/2002 призначив ОСОБА_1 на посаду судді Кіровського районного суду м. Дніпропетровська строком на п`ять років, а Указом від 15 лютого 2007 року № 113/2007 перевів її в межах п`ятирічного строку на посаду судді апеляційного суду Дніпропетровської області.
1 лютого 2018 року Комісія прийняла рішення № 8/зп-18, яким призначила кваліфікаційне оцінювання суддів місцевих та апеляційних судів на відповідність займаній посаді, зокрема, судді апеляційного суду Дніпропетровської області ОСОБА_1 .
Рішенням від 11 червня 2018 року № 139/зп-18 Комісія затвердила результати першого етапу кваліфікаційного оцінювання суддів місцевих та апеляційних судів на відповідність займаній посаді "Іспит", складеного 19 березня 2018 року, зокрема, судді апеляційного суду Дніпропетровської області ОСОБА_1 та допустила її до другого етапу кваліфікаційного оцінювання суддів місцевих та апеляційних судів на відповідність займаній посаді "Дослідження досьє та проведення співбесіди". Із цього рішення вбачається, що ОСОБА_1 склала анонімне письмове тестування, за результатами якого набрала 76,5 балів. За результатами виконаного практичного завдання набрала 99,5 балів. На етапі складання іспиту суддя загалом набрала 176 балів, тобто подолала мінімально допустимий бал іспиту, встановлений рішенням ВККС від 29 січня 2018 року.
Надалі ОСОБА_1 пройшла тестування особистих морально-психологічних якостей та загальних здібностей, за результатами якого складений висновок та визначені рівні показників критеріїв особистої, соціальної компетентності, професійної етики та доброчесності. За висновком про підсумки тестування особистих морально-психологічних якостей і загальних здібностей виявила такі рівні прояву показників за критеріями: особистісна компетентність - середній; емотивні якості особистості - високий; мотиваційно-вольові якості особистості - середній; загалом рівень особистісної компетентності - середній; соціальна компетентність - високий; професійна етика - середній; доброчесність - низький.
За результатами дослідження суддівського досьє та проведеної 25 жовтня 2018 року з позивачкою співбесіди, під час якої обговорювалися питання щодо показників за критеріями компетентності, професійної етики та доброчесності, які виникли під час дослідження її суддівського досьє, Комісія заслухала доповідача, надані суддею письмові та усні пояснення, дослідила досьє та з урахуванням інформації, отриманої під час співбесіди, виснувала невідповідність позивачки займаній посаді; прийняла рішення № 1871/ко-18, яким визнала її такою, що не відповідає займаній посаді, ухвалила внести до ВРП подання з рекомендацією про звільнення ОСОБА_1 з посади судді апеляційного суду Дніпропетровської області.
Позивачка не погодилася з ухваленим рішенням і звернулася до суду із цим позовом.
20 липня 2021 року Вища рада правосуддя (далі - ВРП) ухвалила рішення № 1613/0/15-21, яким відмовила в задоволенні подання ВККС про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Апеляційного суду Дніпропетровської області на підставі підпункту 4 пункту 161 розділу XV "Перехідні положення" Конституції України.
Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду рішенням від 4 серпня 2022 року в задоволенні позову відмовив повністю.
Суд першої інстанції виходив з того, що ВРП 20 липня 2021 року ухвалила рішення № 1613/0/15-21, яким відмовила в задоволенні подання ВККС про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Апеляційного суду Дніпропетровської області на підставі підпункту 4 пункту 161 розділу XV "Перехідні положення" Конституції України. На час ухвалення оскаржуваного рішення позивачка продовжувала здійснювати правосуддя, отримувати суддівську винагороду; вимог про відшкодування шкоди, спричиненої протиправними діями відповідача, не заявляла і про такі наміри суд не повідомила.
Суд зазначив також, що підстави оскарження до суду дій і рішення відповідача зводяться лише до незгоди з такими і мають на меті констатацію їх протиправності за відсутності доведеного реального виправданого інтересу в такій констатації.
З огляду на ці обставини суд виснував, що ані оскаржувані дії відповідача, ні оскаржуване рішення не тягнуть порушення жодних юридичних прав позивачки чи виникнення для неї небажаних обов`язків, не спричиняють інших негативних наслідків.
Велика Палата Верховного Суду постановою від 1 грудня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишила без задоволення. Рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 4 серпня 2022 року залишила без змін.
Основні мотиви, викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду
Більшість суддів Великої Палати Верховного Суду вважають, що за змістом частини восьмої статті 101 Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (далі - Закон № 1402-VIII) рішення ВККС, яке містить рекомендацію з пропозицією до здійснення певних дій та ухвалення певного рішення, може бути оскаржене, але за обов`язкової умови, - тоді, коли буде ухвалене рішення за відповідною рекомендацією.
Встановлення законом такої умови не обмежує право кожного, хто його має, на оскарження рішень ВККС до адміністративного суду, однак запроваджує, оптимізує чи робить раціональною можливість звернення до суду за захистом своїх прав, коли рішення Комісії з рекомендацією буде актуалізоване через рішення органу, який за законом вправі розглядати рішення з рекомендацією й ухвалювати за ним відповідне рішення.
Велика Палата Верховного Суду вважає, що на інше розуміння положень частин сьомої, восьмої статті 101 Закону № 1402-VIII не повинні впливати висновки ВККС, які передували ухваленню рішення щодо надання рекомендації, як-от: визнання того, що суддя не склав іспиту для суддів місцевих та апеляційних судів; відмова судді в допуску до другого етапу кваліфікаційного оцінювання на відповідність займаній посаді; визнання судді таким, що не відповідає займаній посаді. Ці висновки складають основу, підґрунтя рішення щодо надання рекомендації і повинні оцінюватися та розглядатися разом з останнім рішенням.
За змістом статей 1, 3 Закону України від 21 грудня 2016 року № 1798-VIII "Про Вищу раду правосуддя" прийняття рішення про звільнення судді з посади належить до компетенції ВРП.
Тобто вирішення питання про звільнення судді належить виключно до компетенції ВРП після розгляду на її засіданні подання ВККС про звільнення судді. За результатами такого розгляду ВРП приймає вмотивоване рішення, яке остаточно вирішує питання щодо кар`єри судді, є обов`язковим для виконання та викликає відповідні правові наслідки і може бути оскаржене в судовому порядку.
При цьому рішення ВККС про визнання судді таким, що не відповідає займаній посаді, саме по собі не має наслідком звільнення судді, а є на цьому етапі кваліфікаційного оцінювання підставою для такого звільнення. Під час розгляду подання ВККС про звільнення судді ВРП може і не погодитися з висновком ВККС.
З огляду на те, що процедура кваліфікаційного оцінювання, підведення її підсумків (у ВККС) і застосування наслідків (рішенням ВРП) є стадіями єдиного провадження, рішення ВККС про непідтвердження здатності судді здійснювати правосуддя у відповідному суді не має самостійних правових наслідків, а є частиною цього "кваліфікаційного" провадження.
Звільнення судді з посади є конституційною функцією ВРП. У межах "кваліфікаційного" провадження ВРП має право перевірити вмотивованість та обґрунтованість рішення ВККС. У разі виявлення недоліків, що мають суттєве значення, зокрема вплинули на об`єктивність оцінювання, ВРП має не лише право, але й обов`язок запобігти порушенню прав судді. У такий спосіб ВРП забезпечує конституційні гарантії незалежності судді, складовою якої є неможливість дострокового звільнення судді з підстав, прямо не передбачених Конституцією України.
ВРП може ухвалити рішення про відмову в задоволенні подання про звільнення судді з посади. У цьому випадку суддя продовжує перебувати на посаді, а рішення ВККС про непідтвердження здатності судді здійснювати правосуддя у відповідному суді втрачає юридичне значення.
Відмовляючи в задоволенні апеляційної скарги, Велика Палата Верховного Суду зазначила про те, що ВРП відмовила в задоволенні подання Комісії про звільнення позивачки з посади судді, по суті зазначене подання вичерпало свою дію (властивості) і не тягне за собою ніяких юридичних наслідків, позаяк чинне законодавство не передбачає повторного розгляду подання про звільнення судді. Вказане рішення ВРП ніким не оскаржене та не скасоване, а відтак покликання авторки апеляційної скарги на те, що воно продовжує породжувати негативні наслідки, не можна визнати доречним, адже позивачка, як точно зазначив суд першої інстанції, продовжує працювати на посаді судді та отримує суддівську винагороду.
ОСОБА_1 мала процесуальну можливість оскаржити рішення Комісії разом з рішенням ВРП, зокрема, і з тих підстав, на які вона покликається у своїй апеляційній скарзі (рішення Комісії незаконне та прийняте з порушенням законодавства України).
Проте позивачка не скористалася таким правом, тому в неї немає правових підстав для ініціювання інших позовів, які по суті зводяться до незгоди з оскаржуваним рішенням ВККС і предметом яких є визнання неправомірними дій колегії ВККС та визнання протиправним і скасування рішення Комісії.
Підстави і мотиви для висловлення окремої думки
Відповідно до частини третьої статті 34 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) суддя, не згодний із судовим рішенням, може письмово викласти свою окрему думку.
Зі змісту позовної заяви ОСОБА_1 вбачається, що предметом позову в цій справі є, зокрема, визнання незаконним та скасування рішення ВККС від 25 жовтня 2018 року № 1871/ко-18 за наслідками кваліфікаційного оцінювання судді Апеляційного суду Дніпропетровської області ОСОБА_1
Позивачка також просила визнати, що 25 жовтня 2018 року, коли вона проходила кваліфікаційне оцінювання на відповідність займаній посаді судді Апеляційного суду Дніпропетровської області, ВККС діяла неправомірно, незаконно та безпідставно визнала її такою, що не відповідає займаній посаді.