Постанова
Іменем України
29 грудня 2022 року
місто Київ
справа № 646/6944/16-ц
провадження № 61-9728св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Ступак О. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Акціонерне товариство "ОТП Банк",
треті особи: Товариство з обмеженою відповідальністю "ОТП Факторинг Україна", ОСОБА_2,
розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Червонозаводського районного суду м. Харкова від 08 липня 2021 року, постановлене суддею Шелест І. М., та постанову Полтавського апеляційного суду від 06 вересня 2022 року, ухвалену колегією суддів у складі Дряниці Ю. В., Пилипчук Л. І., Чумак О. В.,
ВСТАНОВИВ:
І. ФАБУЛА СПРАВИ
Стислий виклад позиції позивача
ОСОБА_1 у червні 2016 року звернувся до суду з позовом до Акціонерного товариства "ОТП Банк" (далі - АТ "ОТП Банк", банк), треті особи: Товариство з обмеженою відповідальністю "ОТП Факторинг Україна"
(далі - ТОВ "ОТП Факторинг Україна"), ОСОБА_2, у якому з урахуванням уточнень просив:
- визнати недійсним договір кредиту від 05 червня 2008 року № ML 700/1189/2008 та додаток до договору кредиту № 1 (Графік платежів), укладений між учасниками справи, з моменту його укладання, у зв`язку з укладенням їх під впливом обману зі сторони АТ "ОТП Банк";
- визнати недійсним договір іпотеки від 05 червня 2008 року № PML 700/1189/2008 у зв`язку з визнанням недійсним з моменту його укладання договору кредиту від 05 червня 2008 року № ML 700/1189/2008;
- стягнути з АТ "ОТП Банк" на користь ОСОБА_1 107 871, 85 грн як різницю між отриманою та виплаченою сумами за договором кредиту від 05 червня 2008 року № ML 700/1189/2008.
Свої вимоги позивач обґрунтовував тим, що 05 червня 2008 року з відповідачем уклав договір № ML 700/1189/2008 про надання кредиту в сумі 1 159 130, 00 грн, строком до 05 червня 2023 року. Втім, він не був належно поінформований про сукупну вартість споживчого кредиту з урахуванням процентної ставки, яка виявилася більшою, ніж зазначена в інформаційному листі. Банк свідомо приховав від нього дійсні умови кредитного договору щодо сукупної вартості кредиту та платежів із зазначенням суми непогашеного кредиту, підмінивши її іншою схожою інформацією, яка не має стосунку до дійсних умов кредитного договору. Також відповідач без належної правової підстави включив до складу заборгованості комісію в розмірі 1, 5 % за розрахункове касове обслуговування, яка склала 17 130, 00 грн і була ним сплачена.
Зазначені умови ОСОБА_1 вважав несправедливими, також, на його переконання, він був введений в оману в результаті нечесної підприємницької практики банку. Зазначав, що у випадку обізнаності з дійсними умовами кредитного договору він не вчинив би оспорюваний правочин.
Позивач зазначав, що позовна давність ним не пропущена, оскільки про порушення своїх прав він дізнався після ознайомлення з висновком судового експерта від 19 лютого 2016 року № 11195 в іншій справі, що перебуває в провадженні Дергачівського районного суду Харківської області.
Стислий виклад заперечень інших учасників справи
АТ "ОТП Банк" заперечувало проти задоволення позову, вважаючи його безпідставним, необґрунтованим та не доведеним належними та допустимими доказами. Просило застосувати правила про наслідки спливу позовної давності.
Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням від 08 липня 2021 року, залишеним без змін постановою Полтавського апеляційного суду від 06 вересня 2022 року, Червонозаводський районний суд м. Харкова відмовив у задоволенні позову ОСОБА_1 .
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив із того, що банк надав визначену законом інформацію про умови надання споживчого кредиту, а позивач мав реальну можливість ознайомитися з умовами отримання кредиту та не погодитися чи відмовитися від укладення договору, проте таких дій не вчинив. Натомість позивач підписав договір, отримав кредитні кошти та вносив грошові кошти на погашення боргу, тобто договір виконувався сторонами.
Незгода позичальника з порядком зарахування грошових коштів щомісячного платежу в рахунок погашення основного боргу та процентів, а також щодо розміру залишку заборгованості не є підставою для визнання кредитного договору недійсним.
Суд першої інстанції надав оцінку висновкам судової експертизи в сукупності з іншими наявними в матеріалах справи доказами та фактичними обставинами справи, дійшов переконання, що висновки експертів можуть свідчити лише про можливість зміни розміру кредитної заборгованості позичальника та не можуть бути правовою підставою для визнання кредитного договору недійсним.
Також суд першої інстанції врахував, що встановлення плати за обслуговування кредиту є порушенням вимог Закону України "Про захист прав споживачів", втім відмовив у задоволенні вимоги про визнання недійсною умови кредитного договору щодо встановлення комісії у зв`язку з пропуском позовної давності.
ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Короткий зміст вимог касаційної скарги
ОСОБА_1 04 жовтня 2022 року із використанням засобів поштового зв`язку направив до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Червонозаводського районного суду м. Харкова від 08 липня 2021 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 06 вересня 2022 року, ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити повністю.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
ОСОБА_1 , наполягаючи на тому, що оскаржувані судові рішення ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, підставами касаційного оскарження наведених судових рішень визначив те, що:
- відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування пункту 10 частини третьої статті 18, частин першої та другої статті 19, частини першої статті 21 Закону України "Про захист прав споживачів";
- суди першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних рішеннях застосували норми права без урахування правових висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 16 вересня 2020 року у справі № 617/1552/15-ц (провадження № 61-19159св19), щодо застосування положень статті 230 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України);
- суди першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних рішеннях застосували норми права без урахування правових висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (провадження № 14-364цс19), щодо застосування позовної давності;
- суд апеляційної інстанції помилково відхилив клопотання про витребування доказів;
- суди першої та апеляційної інстанцій не дослідили обставини, які мають істотне значення для правильного розгляду справи.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
Відзиви на касаційну скаргу від інших учасників справи до Верховного Суду не надійшли.
ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ
Ухвалою від 09 листопада 2022 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 .
За змістом правила частини першої статті 401 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) попередній розгляд справи проводиться колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Верховний Суд перевірив у межах доводів касаційної скарги правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, за наслідками чого зробив такі висновки.
Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій
Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що 05 червня 2008 року ОСОБА_1 та Закрите акціонерне товариство "ОТП Банк"
(далі - ЗАТ "ОТП Банк"), правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство "ОТП Банк" (далі - ПАТ "ОТП Банк"), уклали кредитний договір № ML 700/1189/2008 у виді двох частин кредитного договору, за умовами якого позичальнику надано кредит на споживчі цілі та на сплату комісії, згідно з тарифами банку, в сумі 1 159 130, 00 грн, строком до 05 червня 2023 року.
Відповідно до пункту 3 кредитного договору сторони погодили плаваючу процентну ставку з розрахунку: фіксований відсоток + FIDR, де фіксований відсоток становить 4, 99 % річних, FIDR - процентна ставка за строковими депозитами фізичних осіб у валюті, тотожній валюті кредиту, що розміщені в банку строком в 366 днів, з виплатою процентів після закінчення строку дії депозитного договору. У залежності від зміни вартості кредитних ресурсів банку ставка FIDR може змінюватися банком в порядку, передбаченому цим договором.
У пункті 4 кредитного договору сторони погодили сплату процентів шляхом сплати позичальником ануїтетних платежів - суми кредиту та нарахованих процентів щомісяця, які погашаються рівними частинами протягом всього строку дії кредитного договору.
Згідно з підпунктом 1.7.2 пункту 1.7 частини № 2 кредитного договору кредит надається однією сумою чи траншами шляхом дебетування позичкового рахунку позичальника та перерахування кредитних коштів за реквізитами, зазначеними в кредитній/их заявці/ках позичальника, зменшених на утриману комісію банку відповідно до тарифів та умов цього договору.
Додатком № 1 до договору сторонами погоджено процентну ставку на рівні 18, 99 %, кількість місяців (періодів) - 180.
Відповідно до додатку № 1 до кредитного договору розрахунково-касове обслуговування за рахунок кредиту становить 1, 5 %, тобто 17 130, 00 грн.
Згідно з додатком № 3 до договору процентна ставка встановлена в розмірі 20, 99 % при кількості місяців - 169.
Відповідно до додатку № 4 сторони встановили процентну ставку на рівні 15, 99 %, кількість місяців (періодів) - 145.
Згідно з додатком № 1, в редакції від 13 лютого 2012 року, сторони погодили щомісячний платіж у сумі 21 103, 91 грн.
21 жовтня 2013 року сторони уклали додатковий договір № 2 до кредитного договору, яким на період з 21 жовтня 2013 року до 19 січня 2014 року для розрахунку процентів за користування кредитом погоджено використання фіксованої процентної ставки на рівні 9, 5 %.
Також суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що при укладенні кредитного договору позичальник, поставивши особистий підпис, був ознайомлений з інформаційним листком "Умови кредитування "Кредит на відновлення капіталу (споживчі цілі)" від 20 травня 2008 року та розрахунком орієнтовної сукупної вартості кредиту (іпотечні кредити) (додаток № 1 до інформаційного листка).
На забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором 05 червня 2008 року сторони уклали договір іпотеки № PML 700/1189/2008.
Цього ж дня, 05 червня 2008 року, відповідно до квитанції ЗАТ "ОТП Банк" № 86 позивач сплатив комісію за кредитне обслуговування згідно з діючими тарифами банку в розмірі 17 130, 00 грн.
05 червня 2014 року ТОВ "ОТП Факторинг Україна" та ПАТ "ОТП Банк" уклали договір факторингу, за умовами якого відступлено право грошової вимоги на кредитний портфель, який включає в себе права грошової вимоги за оспорюваним кредитним договором.
Згідно з висновком судової економічної експертизи від 19 лютого 2016 року № 11195 сума наданого кредиту за кредитним договором підтверджується в розмірі 1 159 130, 00 грн; загальна сума грошових коштів, сплачених ОСОБА_1 на користь банку, становить 1 267 001, 85 грн; суми ануїтетних платежів, що підлягали сплаті ОСОБА_1, не відповідають сумам щомісячних платежів, розрахованих за формулою ануїтету відповідно до умов кредитного договору.
Також у згаданому висновку зазначено, що за початковими умовами кредитного договору позичальник щомісяця мав сплачувати суму у розмірі 19 498, 27 грн, а відповідно до графіку платежів фактично сплачував 19 654, 38 грн, що на 156, 11 грн більше; за умовами додаткового договору № 2 до кредитного договору від 03 червня 2013 року щомісяця потрібно було сплачувати суму у розмірі 21 300, 12 грн, а відповідно до графіку платежів позивач сплачував 21 311, 39 грн, що на 11, 27 грн більше.
Відповідно до висновку судової економічної експертизи від 28 вересня 2018 року № 11361 розмір процентної ставки, зазначеної в кредитному договорі, відрізняється від процентної ставки, за якою фактично розраховані суми щомісячних платежів, зазначені в додатку № 1 до кредитного договору (графік платежів). Різниця між обрахунком сукупної вартості кредиту, здійсненим експертом у висновку та здійсненим банком в графіку платежів, становить 28 099, 59 грн.
Право, застосоване судом
Згідно з частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
У частині першій статті 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до частин першої, другої статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Згідно з частиною першою статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.
Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені статтею 203 ЦК України. Так, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.
Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (частини друга, третя статті 215 ЦК України).
Згідно зі статтею 217 ЦК України недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.
У частині першій статті 230 ЦК України зазначено, що якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.
Згідно з частиною першою статті 229 ЦК України істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей майна, які значно знижують його цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.
Правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення. Отже, стороні, яка діяла під впливом обману, потрібно довести, по-перше, обставини, які не відповідають дійсності, але які є істотними для вчиненого нею правочину; по-друге, що їх наявність не відповідає її волі перебувати у відносинах, породжених правочином; по-третє, що невідповідність обставин дійсності викликана умисними діями другої сторони правочину.
Відповідно до частини другої статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів" (тут і далі - у редакції, яка діяла на момент укладення договору) перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов`язаний повідомити споживача у письмовій формі про особу та місцезнаходження кредитодавця; кредитні умови, зокрема, мету, для якої споживчий кредит може бути витрачений; форми його забезпечення; наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов`язаннями споживача; тип відсоткової ставки; суму, на яку кредит може бути виданий; орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту (перелік усіх витрат, пов`язаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням та поверненням, зокрема таких, як адміністративні витрати, витрати на страхування, юридичне оформлення тощо); строк, на який кредит може бути одержаний; варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги; можливість дострокового повернення кредиту та його умови; необхідність здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється; податковий режим сплати відсотків та про державні субсидії, на які споживач має право, або відомості про те, від кого споживач може одержати докладнішу інформацію; переваги та недоліки пропонованих схем кредитування.
Відповідно до частин першої, другої, п`ятої та сьомої статті 18 Закону України "Про захист прав споживачів" продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.
Згідно з частинами першою, другою, шостою статті 19 Закону України "Про захист прав споживачів" нечесна підприємницька практика забороняється. Нечесна підприємницька практика включає вчинення дій, що кваліфікуються законодавством як прояв недобросовісної конкуренції; будь-яку діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману або є агресивною. Підприємницька практика є такою, що вводить в оману, якщо під час пропонування продукції споживачу не надається або надається у нечіткий, незрозумілий або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору. Правочини, здійснені з використанням нечесної підприємницької практики, є недійсними.
Закон України "Про захист прав споживачів" застосовується до спорів, які виникли з кредитних правовідносин, лише в тому разі, якщо підставою позову є порушення порядку надання споживачеві інформації про умови отримання кредиту, типові процентні ставки, валютні знижки тощо, які передують укладенню договору.
Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі
Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).