Постанова
Іменем України
14 грудня 2022 року
м. Київ
справа № 340/348/19
провадження № 61-2168св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Ступак О. В.,
суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С. (суддя-доповідач), Погрібного С. О., Яремка В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1, правонаступник ОСОБА_2,
відповідачі: Верхньоясенівська сільська рада Верховинського району Івано-Франківської області, ОСОБА_3, ОСОБА_4, приватний нотаріус Верховинського районного нотаріального округу Івано-Франківської області Мартищук Оксана Ярославівна,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, -Головне управління Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру в Івано-Франківській області,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргуОСОБА_4, подану адвокатом Манченко Оленою Віталіївною, на постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 10 грудня 2020 року у складі колегії суддів: Горейко М. Д., Василишин Л. В., Максюти І. О.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У липні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Верхньоясенівської сільської ради Верховинського району Івано-Франківської області, ОСОБА_3, ОСОБА_4, приватного нотаріуса Верховинського районного нотаріального округу Івано-Франківської області Мартищук О. Я. (далі - приватний нотаріус Мартищук О. Я.), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Головне управління Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру в Івано-Франківській області, про визнання недійсними договорів купівлі-продажу землі, визнання права власності на земельну ділянку в порядку спадкування.
Позов обґрунтований тим, що син позивачки, ОСОБА_5, згідно з державним актом на право власності на земельну ділянку, виданим 17 вересня 2007 року на підставі рішення сесії Верхньоясенівської сільської ради від 27 серпня 2007 року набув у власність земельну ділянку, площа 0,10 га, в селі Рівня Верхньоясенівської сільської ради Верховинського району Івано-Франківської області (далі - спірна земельна ділянка).
ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
У встановленому законом порядку позивачка звернулася до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини, на підставі якої заведено спадкову справу.
Під час оформлення прав на спадкове майно, а саме на спірну земельну ділянку, було встановлено, що відомості про неї в кадастровій системі відсутні. На місці знаходження спірної земельної ділянки знаходяться дві інші земельні ділянки: площею 0,25 га та 0,2186 га, що відповідно до договорів купівлі-продажу від 11 червня 2010 року №325 та №330, укладених з ОСОБА_3, належать ОСОБА_4 .
Рішенням Верховинського районного суду від 14лютого 2014 рокурішення Верхньоясенівської сільської ради та державні акти, що посвідчували право власності ОСОБА_3 на земельні ділянкиплощею 0,25 га та 0,2186 га визнані незаконними та скасовані.
Договори купівлі-продажу укладені з порушенням вимог земельного законодавства особою, яка не мала належного обсягу цивільної дієздатності на укладення таких правочинів, оскільки ОСОБА_3 не була належним власником земельних ділянок.
ОСОБА_1 є спадкоємцем першої черги після смерті сина, який на час смерті був власником спірної земельної ділянки, тому відповідно до статті 1225 ЦК України до неї перейшло право власності на цю земельну ділянку у порядку спадкування.
З урахуванням ухвали Верховинського районного суду Івано-Франківської областівід 04 листопада 2019 року про залишення без розгляду частини позовних вимог, просила: визнати недійсними та скасувати два договори купівлі-продажу земельної ділянки, посвідчені 11 червня 2010 року приватним нотаріусом Верховинського районного нотаріального округу Івано-Франківської області Мартищук О. Я.: № 325 на ім`я ОСОБА_4 щодо продажу земельної ділянки, площа 0,25 га, для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських будівель і споруд, що знаходиться в АДРЕСА_1 на ім`я ОСОБА_4 щодо продажу земельної ділянки, площа 0,2186 га, для ведення особистого селянського господарства, що знаходиться в селі Верхній Ясенів, присілок Рівня Верховинського району Івано-Франківської області; визнати за ОСОБА_1 право власності на земельну ділянку, площа 0,10 га, для ведення особистого селянського господарства, що знаходиться в селі Рівня Верхньоясенівської сільської ради Верховинського району Івано-Франківської області в порядку спадкування після смерті сина, ОСОБА_5, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Верховинського районного суду Івано-Франківської області від 22 липня 2020 року в позові відмовлено.
Суд першої інстанції, відмовивши у позові, виходив з того, що ОСОБА_4 11 червня 2010 року придбала земельні ділянки за оплатними договорами купівлі-продажу з дотриманням вимог законодавства, що передбачені для укладення таких правочинів, а тому вона є добросовісним набувачем цих земельних ділянок та не може бути безпідставно позбавлена права власності.
Суд першої інстанції дійшов висновку, що вимоги про скасування договорів купівлі-продажу та визнання права власності на земельну ділянку, не є належним та ефективним способом захисту прав позивачки.
Позивачка, як спадкоємець за законом після смерті ОСОБА_5, у встановлений законом спосіб прийняла спадщину, тому до неї перейшли усі інші права та обов`язки спадкодавця ОСОБА_5, що належали йому на час смерті, в тому числі право звернення до суду із віндикаційним позовом щодо захисту свого порушеного майнового права.
ОСОБА_1 не заявила вимог про витребування спірної земельної ділянки із чужого незаконного володіння.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 10 грудня 2020 року рішення Верховинського районного суду Івано-Франківської області від 22 липня 2020 року скасовано, ухвалено нове рішенняпро часткове задоволення позову. Визнано недійсним договір купівлі продажу земельної ділянки, укладений 11 червня 2010 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4, посвідчений приватним нотаріусом Мартищук О. Я., зареєстрований в реєстрі № 325, про відчуження земельної ділянки, кадастровий номер 2620881501:01:002:0084, в частині накладення на земельну ділянку, площа 0,10 га, цільове призначення для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, яка належала на праві власності ОСОБА_5 на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку, серія ЯД № 850532, площа перетину (накладення) згідно з висновком експерта № 121 за результатами проведеної судової земельно-технічної експертизи, складеної судовим експертом Самулевичем В. М. 18 листопада 2020 року, становить 0,0884 га. Визнано недійсним договір купівлі продажу земельної ділянки, укладений 11 червня 2010 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4, посвідчений приватним нотаріусом Мартищук О. Я., зареєстрований в реєстрі № 330, про відчуження земельної ділянки, кадастровий номер 2620881503:02:002:0102, в частині накладення на земельну ділянку, площа 0,10 га, цільове призначення для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, яка належала на праві власності ОСОБА_5 на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку, серія ЯД № 850532, площа перетину (накладення) згідно з висновком експерта № 121 за результатами проведеної судової земельно-технічної експертизи, складеної судовим експертом Самулевич В. М. 18 листопала 2020 року, становить 0,0067 га. В іншій частині позову відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Задовольнивши позов частково, суд апеляційної інстанції виходив із того, що державний акт на право власності на земельну ділянку, серія ЯД №830532, виданий 17вересня 2007 року ОСОБА_5, на спірну земельну ділянку, є дійсним, а кадастровий номер визначений, але не присвоєний, що не позбавляє особу права власності на таку земельну ділянку, а спадкоємців такої особи - на правомірне очікування на реалізацію свого майнового права.
Позивачка не може реалізувати своє право, оскільки неможливо присвоїти визначений кадастровий номер та провести державну реєстрацію земельної ділянки у Державному земельному кадастрі та, відповідно, неможливо зареєструвати право власності в Державному реєстрі речових прав за спадкоємцем, чим порушуються права позивачки.
Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що позов є негаторним (про усунення перешкод) і не може бути віндикаційним, оскільки неможливо витребувати у ОСОБА_4 спірну земельну ділянку, яка не була предметом спірних договорів купівлі-продажу.
Суд апеляціної інстанції вказував, що об`єктом віндикаційного позову може бути лише індивідуально визначене майно, яке існує в натурі на момент подання позову (постанова Верховного Суду від 14 лютого 2018 року у справі №477/221/16-ц).
Віндикація у цій справі не може застосовуватись, оскільки позивачка фактично користується своєю земельною ділянкою, однак не може здійснити повноваження власника щодо реєстрації у земельному кадастрі, тому обраний нею спосіб захисту шляхом визнання спірних договорів недійсними є належним та ефективним способом захистуїїмайнових прав.
Суд першої інстанції необґрунтовано посилавсяна те, що оскаржувані договори купівлі-продажу від 11 червня 2010 року №325 та №330 були предметом розгляду у справі № 2/0903/71/11, рішенням Верховинського районного суду від 14 лютого 2014 року відмовлено в позові в цій частині, оскільки підстави позову, склад учасників не є подібними у справі, що переглядається.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У лютому 2021 року ОСОБА_4 через адвоката Манченко О. В.,звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 10 грудня 2020 року, просила постанову в частині часткового задоволення позову скасувати, залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що оскільки позивачка не заявляла вимог про витребування свого майна із чужого незаконного володіння, вимоги про скасування договорів купівлі-продажу та визнання права власності на земельну ділянку не є належним способом захисту її прав, а тому суд мав відмовити у позові за його безпідставністю.
Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача шляхом пред`явлення віндикаційного позову.
ОСОБА_4, придбала земельні ділянки за відплатними договорами у законний спосіб, а тому вона є добросовісним набувачем таких земельних ділянок та не може бути безпідставно позбавлена права власності.
Висновки апеляційного суду, які грунтуються на доводах апеляційної скарги позивачки, що витребування майна позивача є неможливим, оскільки земельна ділянка не сформована, неправильні.
На дослідження експерту надавались ксерокопія проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_5,технічна документація (оригінал) із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).
Експерт зобов`язаний був відмовити в проведенні експертизи, або звернутися до суду з питань надання оригіналів необхідних документів.
Судова експертиза проведена експертом без виїзду та огляду на місцевості земельних ділянок, на підставі незасвідчених документів, без встановлення фактичного розташування земельної ділянки ОСОБА_5 та перевірки правильності координат, відсутності помилок.
У матеріалах справи відсутні будь-які докази на підтвердження фактичного розташування земельної ділянки ОСОБА_5, яка не була зареєстрована належним чином в Державному земельному кадастрі, ніколи не перебувала у його фактичному користуванні.
Позивачка не зазначає будь-яких оставин та доказів щодо неправомірних дій нотаріуса, не зазначає вимоги щодо неї, проте визначає її відповідачем, тобто вважає, що вона також порушила її права або інтереси.
Вимога визнати право власності на земельну ділянку є майновою, проте у позові відсутні: ціна позову, розрахунок, з відповідними доказами вартості земельної ділянки, слати судового збору.
Суд апеляційної інстанції не застосував правові висновки Великої Палати Верховного Суду у подібних правовідносинах, викладених у постановах від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17; від 14 листопада 2018 року у справі №183/1617/16, від 21 серпня 2019 року у справі №911/3681/17, від 01 жовтня 2019 року у справі №911/2034/16, від 15 жовтня 2019 року у справі №911/3749/17, від 19 листопада 2019 року у справі № 911/3680/17, від 21 листопада 2018 року у справі №674/31/15-ц, постанові Верховного Суду від 07 жовтня 2020 року у справі №405/3388/17; суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів
Аргументи інших учасників справи
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 29 квітня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано справу.
У травні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 30 червня 2021 року провадження у справі зупинено до вирішення питання про залучення до участі у справі правонаступників ОСОБА_1 .
Ухвалою Верховного Суду від 26 квітня 2022 року провадження у справі поновлено, залучено до участі у справі правонаступника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 .
Ухвалою Верховного Суду від 01 грудня 2022 року справу призначено до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, у складі колегії з п`яти суддів.
Позиція Верховного Суду
Підстави відкриття касаційного провадження та межі розгляду справи
Відповідно до статті 400 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційне провадження відкрито з підстав, передбачених пунктами 1, 4 частини другої статті 389, пунктом 4 частини третьої статті 411 ЦПК України.