Постанова
Іменем України
21 грудня 2022 року
м. Київ
справа № 463/6540/20
провадження № 61-2146св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Яремка В. В. (суддя-доповідач),
суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С., Погрібного С. О., Усика Г. І.,
учасники справи:
позивачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3,
відповідачі: Четверта львівська державна нотаріальна контора, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Золочівського районного суду Львівської області від 19 березня 2021 року у складі судді Пилип`яка П. В. та постанову Львівського апеляційного суду від 05 жовтня 2021 року у складі колегії суддів: Бойко С. М., Ніткевича А. В., Копняк С. М.,
ВСТАНОВИВ:
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог
У липні 2020 року ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 звернулися до суду з позовом, надалі уточненим, до Четвертої львівської державної нотаріальної контора, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 про скасування постанови нотаріуса, визнання права власності та підтвердження відсутності підстав для набуття права власності.
На обґрунтування позову посилалися на таке.
Постановою нотаріуса Четвертої львівської державної нотаріальної контори Ярошенко Ж. С. від 21 лютого 2020 року відмовлено ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у видачі свідоцтв про право на спадщину за законом, по 1/2 частини кожній із них, на приватний житловий будинок з господарськими спорудами, збудований у 1928 році, що знаходиться на АДРЕСА_1, який їхня мати ОСОБА_7 успадкувала від своєї матері ОСОБА_8, яка, у свою чергу, набула його до шлюбу з другим чоловіком ОСОБА_9, що підтверджується погосподарською книгою за 1958, 1959, 1960 роки та рішенням Підгайчиківської сільської ради Золочівського району Львівської області про зміну адресної нумерації.
Записи в пoгосподарських книгах визнавались як акти органів влади (публічних актів), що підтверджують право приватної власності, а тому твердження нотаріуса про те, що погосподарська книга не є правовстановлюючим документом, а лише підтверджує право користування та проживання у будинку, є безпідставним і незаконним.
Крім того, з 01 січня 2016 року видача свідоцтва про право власності на нерухоме майно, яке вимагала нотаріус, органами місцевого самоврядування не здійснюється, і з цих підстав постанова нотаріуса також є незаконною.
ОСОБА_9 на підставах, передбачених законом, не набув права власності на житловий будинок на АДРЕСА_1, оскільки на момент прийняття виконкомом Підгайчиківської сільської ради рішення від 28 жовтня 2003 року № 58 "Про оформлення права власності на житловий будинок ОСОБА_9" у останнього не було в наявності документів, передбачених Тимчасовим положенням про порядок державної реєстрації права власності на нерухоме майно, інших речових прав, затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 07 лютого 2002 року (далі - Тимчасове положення), на яке посилався виконком. Спірний будинок не був новозбудованим чи реконструйованим, а тому Тимчасове положення не могло бути застосоване у цьому випадку. Як наслідок, відсутні підстави для набуття права власності на спірний будинок у ОСОБА_10, яка успадкувала його після смерті ОСОБА_9, та ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, які успадкували вказаний будинок після смерті ОСОБА_10 .
З урахуванням наведеного просили скасувати постанову державного нотаріуса Четвертої львівської державної нотаріальної контори Ярошенко Ж. С. від 21 лютого 2020 року про відмову ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у видачі свідоцтв про право на спадщину за законом, по 1/2 частини кожній із них, на приватний житловий будинок, що знаходиться на АДРЕСА_1 ; підтвердити право власності ОСОБА_8 на приватний житловий будинок з господарськими спорудами, що знаходиться на АДРЕСА_1, та, відповідно, підтвердити відсутність у її чоловіка ОСОБА_9 підстав для набуття ним права власності на цей будинок і, як наслідок, підтвердити відсутність у його спадкоємиці ОСОБА_10 та у спадкоємців останньої - ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 - підстав для набуття ними права власності на приватний житловий будинок з господарськими спорудами, що знаходиться на АДРЕСА_1 .
Короткий зміст рішень судів
Рішенням Золочівського районного суду Львівської області від 19 березня 2021 року у задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що враховуючи преюдиційні обставини, встановлені рішенням Золочівського районного суду Львівської області від 28 травня 2013 року у справі № 1310/1784/2012 та постановою Верховного Суду від 11 листопада 2020 року у справі № 445/2464/14-ц, про те, що ОСОБА_9 на праві власності належав житловий будинок з дворовими спорудами, що знаходиться на АДРЕСА_2, та підстав для визнання недійсними свідоцтв від 12 травня 2008 року про право на спадщину, які були видані ОСОБА_10 (щодо прав на будинок), свідоцтв про право на спадщину (щодо прав на будинок), які були видані П`ятою львівською державною нотаріальною конторою 15 липня 2011 року ОСОБА_6, ОСОБА_4 та ОСОБА_5, а також свідоцтва про право власності на житловий будинок, виданого ОСОБА_9 25 листопада 2003 року Виконавчим комітетом Підгайчиківської сільської ради, не встановлено, позовні вимоги про підтвердження права власності ОСОБА_8 на приватний житловий будинок з господарськими спорудами, що знаходиться на АДРЕСА_1, підтвердження відсутності у ОСОБА_9 підстав для набуття ним права власності на приватний житловий будинок з господарськими спорудами, що знаходиться на АДРЕСА_1 ; підтвердження відсутності у ОСОБА_10, ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 підстав для набуття ними права власності на приватний житловий будинок з господарськими спорудами, що знаходиться на АДРЕСА_1, є безпідставними та задоволенню не підлягають.
Не підлягають задоволенню вимоги про підтвердження права власності ОСОБА_8 на спірний будинок, оскільки ОСОБА_11 померла ІНФОРМАЦІЯ_1, а тому вона не може мати цивільних прав та обов`язків.
Також не підлягають задоволенню вимоги про скасування постанови державного нотаріуса Четвертої львівської державної нотаріальної контори Ярошенко Ж. С. від 21 лютого 2020 року про відмову ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на 1/2 частини спірного житлового будинку, оскільки погосподарська книга не є правовстановлюючим документом, а тому постанова Четвертої львівської державної нотаріальної контори від 21 лютого 2020 року є правомірною і скасуванню не підлягає.
Постановою Львівського апеляційного суду від 05 жовтня 2021 року рішення Золочівського районного суду Львівської області від 19 березня 2021 року залишено без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про встановлення рішенням Золочівського районного суду Львівської області від 28 травня 2013 року у справі № 1310/1784/2012 факту належності спірного житлового будинку на праві власності ОСОБА_12, а не його покійній дружині ОСОБА_8, дочкою якої від першого шлюбу була дружина апелянта ОСОБА_3 - ОСОБА_13, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2, дітьми яких є позивачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2, оскільки відповідно до статті 82 ЦПК України це рішення суду має преюдиційне значення для вирішення цієї справи, а тому правильним є висновок суду про відмову у задоволенні позовних вимог позивачів у повному обсязі, в тому числі й у задоволенні позовної вимоги про скасування постанови державного нотаріуса Четвертої львівської державної нотаріальної контори Ярошенко Ж. С. від 21 лютого 2020 року про відмову ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у видачі свідоцтв про право на спадщину за законом, по 1/2 частини кожній із них, на спірний житловий будинок, дійшовши законного та обґрунтованого висновку про законність вчиненої нотаріусом нотаріальної дії.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги і позиції інших учасників
У лютому 2022 року ОСОБА_3 звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить рішення судів попередніх інстанцій скасувати, ухвалити нове рішення про задоволення позову.
На обґрунтування касаційної скарги посилається на те, суди першої та апеляційної інстанцій не врахували, що було два різні будинки: старий і нереконструйований будинок 1928 року, який належав ОСОБА_8, і новозбудований чи реконструйований будинок 25 листопада 2003 року, який належав ОСОБА_9, ці будинки були неправильно зареєстровані за однією і тією ж адресою: АДРЕСА_2, а 30 липня 2019 року юридична адреса будинку ОСОБА_8 змінена на АДРЕСА_1 .
Водночас суди помилково припустили, що це один будинок, який за рішенням виконкому Підгайчиківської сільської ради від 28 жовтня 2003 року № 58 після смерті ОСОБА_8, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1, перейшов до ОСОБА_9 25 листопада 2003 року, а також помилково зазначили, що окремі заповіти ОСОБА_8 та ОСОБА_9 є нібито спільним заповітом подружжя.
Проте у ЦК Української РСР була відсутня норма, яка б передбачала спільний заповіт подружжя.
Суди не врахували, що позовні вимоги не стосуються будинку, що належав ОСОБА_9, як це встановлено рішенням Золочівського районного суду Львівської області від 28 травня 2013 року у справі № 1310/1784/2012, а предметом позову є вимоги, які стосуються будинку, що належав ОСОБА_8, на який вона за свого життя свідоцтво про право власності не отримала, а з 01 січня 2016 року такі свідоцтва вже не видаються, як того вимагав нотаріус.
Відмовляючи у задоволенні позову, суди не врахували наявності заповіту ОСОБА_8, яким вона заповіла спірний будинок своїм дочкам: ОСОБА_13 та ОСОБА_10 порівно та який повністю успадкувала ОСОБА_13 .
Суди зробили помилковий висновок про те, що будинок ОСОБА_8 після її смерті перейшов до ОСОБА_9 як такого, що її пережив.
Суди першої та апеляційної інстанцій дійшли помилкового висновку про те, що аналогічний спір вже було вирішено у справах № 1310/1784/2012 та № 445/2464/14.
У зазначених справах не встановлено, що ОСОБА_8 за своє життя спірний будинок відчужила ОСОБА_9, оскільки ОСОБА_9 набув 25 листопада 2003 року інший новозбудований чи реконструйований будинок поза шлюбом з ОСОБА_11, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 і за свого життя не відчужувала належний їй будинок.
Водночас суд у справі № 1310/1784/2012 встановив, що саме ОСОБА_13 вступила в управління і володіння спадковим майном ОСОБА_8, відповідно до статті 549 ЦК Української РСР, проте суди першої та апеляційної інстанції зазначеного не взяли до уваги.
Як на підставу касаційного оскарження заявник посилається на відсутність висновків Верховного Суду щодо питання застосування статті 524 ЦК Української РСР, неврахування висновків, викладених у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2018 року у справі № 753/11000/14-ц, недослідження доказів та врахування недопустимих доказів .
У травні 2022 року надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому ОСОБА_1, ОСОБА_2 просять касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити.
У травні 2022 року надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому ОСОБА_4, ОСОБА_5 просять касаційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.
На обґрунтування відзиву посилаються на те, що спір щодо належності будинку на АДРЕСА_3 з господарськими спорудами уже розглядався між сторонами у справі № 1310/2784/2012 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 про визнання недійсними свідоцтв про право на спадщину та у справі № 445/2464/14 за позовом ОСОБА_3 до Комунального підприємства Львівської обласної ради "Золочівське міжрайонне бюро технічної інвентаризації" (далі - Золочівське МБТІ), Золочівської державної нотаріальної контори Львівської області, П`ятої львівської державної нотаріальної контори, Підгайчиківської сільської ради Золочівського району Львівської області (далі - Підгайчиківська сільська рада), ОСОБА_6, ОСОБА_4, ОСОБА_5, треті особи: ОСОБА_1, ОСОБА_2, про визнання недійсними рішень сільської ради, свідоцтва про право власності, витягів з Реєстру прав власності на нерухоме майно, визнання свідоцтв про право на спадщину за законом та за заповітом такими, що втратили чинність, зобов`язання вчинити дії.
У справі № 1310/1784/2012 суди встановили, що ОСОБА_9, який помер ІНФОРМАЦІЯ_3, склав 05 лютого 1998 року заповіт на все належне йому майно на користь рідної доньки ОСОБА_14 та доньки дружини від першого шлюбу ОСОБА_13 .
На день смерті заповідачу належало таке майно - житловий будинок з надвірними спорудами, що знаходиться на АДРЕСА_2 .
Після смерті ОСОБА_9, який помер ІНФОРМАЦІЯ_3, спадщину прийняла лише ОСОБА_10, яка була жива на час відкриття спадщини.
ОСОБА_9, який склав заповіт на користь ОСОБА_13, не був її рідним батьком, а тому чоловік померлої ОСОБА_13 не може бути спадкоємцем за правом представлення, як і спадкувати за заповітом ОСОБА_9, який було вчинено на користь ОСОБА_13, яка померла до дня відкриття спадщини.
У справі № 445/2464/14 Верховний Суд зазначав, що немає підстав для визнання недійсним та скасування свідоцтва про право власності на житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_2, видане ОСОБА_9 25 листопада 2003 року Виконавчим комітетом Підгайчиківської сільської ради Золочівського району Львівської області.
Посилання ОСОБА_3 на те, що існувало два різні будинки, зареєстровані за однією адресою, не відповідає дійсності.
З урахуванням наведеного суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 15 квітня 2022 рокувідкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали.
Ухвалою Верховного Суду від 13 грудня 2022 року справу призначено до розгляду.
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини першої статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанови суду апеляційної інстанції є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги та відзивів на неї, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.