Постанова
Іменем України
28 грудня 2022 року
м. Київ
справа № 752/2545/21
провадження № 61-7437св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю.,
учасники справи:
позивач (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1,
відповідачі: ОСОБА_2 (позивач за зустрічним позовом), ОСОБА_3,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 05 липня 2022 року в складі колегії суддів: Приходька К. П., Писаної Т. О., Журби С. О.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У січні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні квартирою шляхом виселення.
В обґрунтування позову зазначала, що 13 січня 2020 року між нею та ОСОБА_3, в інтересах якої діяв ОСОБА_2, було укладено нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 (далі - спірна квартира), на час укладення якого у цьому житлі проживали відповідачі.
Вказувала, що відповідачі за увесь час проживання у зазначеній квартирі не беруть участь в її утриманні, не сплачують комунальні послуги та відмовляються виселятися із спірного житла, створюючи їй перешкоди у володінні, користуванні та розпорядженні майном, що належить їй на праві власності.
За таких обставин позивач просила суд усунути їй перешкоди у користуванні спірною квартирою шляхом виселення з неї ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .
У березні 2021 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 про визнання права користування квартирою, мотивуючи свої вимоги тим, що укладений з ОСОБА_4 договір купівлі-продажу квартири від 13 січня 2020 року є недійсним, оскільки ні сама ОСОБА_4, ні він як її довірена особа, вказану у договорі суму оплати від ОСОБА_1 не отримували. Водночас на розгляді у суді перебувають дві справи про визнання недійсним вказаного договору.
Він постійно проживає у спірному житлі разом із своєю сім`єю на підставі раніше укладеного договору оренди від 20 грудня 2019 року з попереднім власником ОСОБА_3 та несе витрати з його утримання, іншого житла не має.
Посилаючись на те, що з укладенням договору оренди право власності обмежується, оскільки власник вже не може користуватись тим майном, яке він передав у оренду іншій особі, ОСОБА_2 просив суд визнати за ним право користування спірною квартирою.
Короткий зміст ухвалених у справі судових рішень
Рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 15 вересня 2021 року в складі судді Кирильчук І. А. позов ОСОБА_1 задоволено. Усунуто перешкоди у користуванні ОСОБА_1 квартирою, що розташована за адресою: АДРЕСА_1, шляхом виселення з неї ОСОБА_2 та ОСОБА_3 . У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 відмовлено.
Ухвалюючи рішення про задоволення первісного позову та відмову у задоволенні зустрічного позову, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачі не дотрималися вимог добросовісності при укладенні договору купівлі-продажу з ОСОБА_1 . При цьому ОСОБА_2 не повідомляв ОСОБА_1 про факт переходу до неї прав та обов`язків орендодавця за договором та його права на користування спірною квартирою.
Крім того, суд вказав, що у матеріалах справи відсутні будь-які докази виконання ОСОБА_2 умов договору оренди квартири як перед новим власником ОСОБА_1, так і перед попереднім власником ОСОБА_3 .
Право власності на спірну квартиру набуто ОСОБА_1 на законних підставах, за договором купівлі-продажу, який є чинним, а доводи ОСОБА_2 про його недійсність з підстав його безгрошовості не є предметом судового розгляду у межах вказаної справи.
Постановою Київського апеляційного суду від 05 липня 2022 року скасовано рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 15 вересня 2021 року в частині задоволення позову ОСОБА_1 та ухвалено в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позову. В решті рішення суду залишено без змін.
Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1, суд апеляційної інстанції виходив із того, що новий власник майна автоматично набуває прав та обов`язків наймодавця за договором найму та повинен їх виконувати до закінчення строку дії договору або до моменту його припинення з будь-яких інших підстав.
ОСОБА_1 була обізнана та передбачала реальну можливість дізнатися про обтяження квартири у вигляді права користування сином колишнього власника квартири, чи могла передбачити характер та вагу обтяження її майбутньої нерухомості.
Водночас ОСОБА_1 не зверталася до суду із позовом про визнання договору оренди спірної квартири недійсним, а відтак дія такого договору закінчується 19 грудня 2022 року, у зв`язку з чим первісний позов є передчасним.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи
У серпні 2022 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову суду апеляційної інстанції, у якій просить її скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Підставами касаційного оскарження заявник зазначає застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постановах Верховного Суду: від 21 серпня 2019 року справа № 569/4373/16-ц, від 25 липня 2018 року справа № 638/13030/13-ц (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Касаційна скарга мотивована тим, що відповідачі не дотримались вимог добросовісності при укладенні договору купівлі-продажу спірної квартири від 13 січня 2020 року, оскільки вказаний договір містить положення про те, що спірне нерухоме майно нікому не відчужено та не передано в оренду. Водночас ОСОБА_3 під час укладення договору купівлі-продажу спірного житла не повідомила позивача про існування договору оренди щодо цієї нерухомості.
Крім того, суд апеляційної інстанції не врахував, що припинення права користування житлом у колишнього власника тягне за собою втрату його членами сім`ї права користування цим житлом.
Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 06 вересня 2022 року відкрито касаційне провадження в указаній справі.
Відзив на касаційну скаргу не надійшов.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
20 грудня 2019 року між ОСОБА_5 як орендарем та ОСОБА_3 як орендодавцем укладений договір оренди квартири АДРЕСА_1, терміном до 19 грудня 2022 року.
Відповідно до пункту 2.1. договору оренди майно, що передається орендарю за договором, використовується останнім виключно для проживання орендаря та членів її сімʼї: ОСОБА_2, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7
13 січня 2020 року ОСОБА_1 уклала з ОСОБА_3, в інтересах якої діяв її син ОСОБА_2, договір № 155, що розташована за адресою: АДРЕСА_1, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Соболєвою В. Л., та зареєструвала право власності на вказане нерухоме майно у Державному реєстрі прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 783237180000.
Згідно із положеннями договору купівлі-продажу квартири від 13 січня 2020 року вказана квартира на момент укладення цього договору нікому іншому не продана, не подарована, не відчужена іншим способом, не передана в іпотеку, оренду, безоплатне користування (пункт 3.1. договору); при укладенні цього договору відсутній будь-який обман чи інше приховування фактів, які б мали істотне значення та були свідомо приховані сторонами (пункт 3.3. договору).
На розгляді у Голосіївському районному суді міста Києва перебувають дві справи про визнання недійсним договору від 13 січня 2020 року купівлі-продажу квартири за адресою: АДРЕСА_1, а саме:
- справа № 752/19748/20 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири;
- справа № 752/20795/20 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири.
Позиція Верховного Суду
Частиною другою статті 389 ЦПК України визначено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Оскільки касаційна скарга містить доводи в частині вирішення первісного позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні квартирою шляхом виселення, тому відповідно до вимог статті 400 ЦПК України законність і обґрунтованість оскаржуваної постанови апеляційного суду переглядається судом касаційної інстанції лише у цій частині.
Касаційна скарга задоволенню не підлягає.
Конституцією України передбачено як захист права власності, так і захист права на житло.
Статтею 41 Конституції України установлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.
Статтею 47 Конституції України передбачено, що кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону.
За положеннями статті 47 Конституції України та статті 9 ЖК Української РСР ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
За змістом частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Частиною першою статті 317 ЦК України визначено, що власнику майна належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.
За приписами частини першої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.