Постанова
Іменем України
16 грудня 2022 року
м. Київ
справа № 2-1541/2008
провадження № 61-10003св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Ступак О. В. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Погрібного С. О.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: ОСОБА_2, Виконавчий комітет Дергачівської міської ради Харківської області,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадженнякасаційну скаргу ОСОБА_1, подану представником ОСОБА_3, на постанову Полтавського апеляційного суду від 14 вересня 2022 року у складі колегії суддів: Обідіної О. І., Бутенко С. Б., Прядкіної О. В.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог і рішень судів попередніх інстанцій
У червні 2008 року ОСОБА_2 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2, Виконавчого комітету Дергачівської міської ради Харківської області про визнання долі домоволодіння.
Свої вимоги обґрунтовував тим, що рішенням Дергачівського районного суду Харківської області від 26 жовтня 2007 року (справа № 2-177/2007) визнано за ним право власності на новозбудований житловий будинок літ. "Б-1" із верандою літ. "б", верандою літ. "б2", тамбуром літ. "б1", сараєм літ. "Д", літ. "Г", зливною ямою літ. "Ж", огорожею за адресою: АДРЕСА_1 .
Довідкою КП "Інвенрос" від 05 лютого 2008 року підтверджено, що зазначені будівлі становлять 9/10 частини від всього домоволодіння, інша самостійна частина домоволодіння (будинок) складає 1/10 частини садиби. Оскільки відповідач не визнає його права на самостійно визначені будівлі, він змушений звертатися до суду.
Посилаючись на викладене, позивач просив визнати за ним житловий будинок літ. "Б-1" із верандою літ. "б", верандою літ. "б2", тамбуром літ. "б1", сараями літ. "Д", літ. "Г", зливною ямою літ. "Ж", огорожами, які зазначені в рішенні Дергачівського районного суду Харківської області від 26 жовтня 2007 року, як самостійно визнані (виділені) будівлі, що становлять 9/10 частини від садиби, розташованої за адресою: АДРЕСА_1, та належать ОСОБА_1 на праві приватної власності.
Рішенням Дергачівського районного суду Харківської області від 08 липня 2008 року у складі суді ОСОБА_4 позов ОСОБА_2 задоволено.
Визнано за ОСОБА_1 право власності на житловий будинок літ. "Б-1" із верандою літ. "б", верандою літ. "б2", тамбуром літ. "б1", сараями літ. "Д", літ. "Г", зливною ямою літ. "Ж", огорожею, що зазначені в рішенні Дергачівського районного суду від 26 жовтня 2007 року (справа № 2-177/2007 р.) як самостійно визнані будівлі, що становлять 9/10 частини садиби, розташованої за адресою: АДРЕСА_1, які належать ОСОБА_1 на праві приватної власності.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із доведеності та обґрунтованості вимог.
У лютому 2022 року ОСОБА_2 звернувся до суду із апеляційною скаргою на рішення суду першої інстанції.
Постановою Полтавського апеляційного суду від 14 вересня 2022 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_2 .
Скасовуючи рішення, суд апеляційної інстанції виходив із того, що будь-яких даних, які б могли свідчити про те, що спірне домоволодіння є об`єктом права спільної часткової власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 матеріали справи не містять.
ОСОБА_1 вже реалізував своє право на судовий захист, звернувшись у 2007 році до суду з позовом про визнання права на самовільно побудовані ним будівлі на земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_1, на якій розташоване спадкове домоволодіння.
Визнавши право на самовільно збудований житловий будинок літ. "Б-1", його власник ОСОБА_1 не вирішив питання щодо присвоєння йому нової адреси, тому фактично склалась ситуація коли на одній земельній ділянці, яка не сформована, тому в розумінні чинного законодавства не може розглядатись як окремий об`єкт нерухомого майна, розташовані два різних об`єкта нерухомості - однин - спадковий будинок, у якому проживає відповідач ОСОБА_2, та другий будинок, на який за позивачем ОСОБА_1 визнано право власності в судовому порядку. Суд вказав, що положення статей 356-358 ЦК України не можуть бути застосовані для вирішення цього спору, оскільки житловий будинок літ. "Б-1" із прибудовами, сараями та зливною ямою не відносяться до об`єкта спільної часткової власності, а має одного власника ОСОБА_1 на підставі судового рішення, тоді як домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1, - є спадковим майном і питання оформлення своїх спадкових прав сторони повинні вирішувати за нормами спадкового права.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції констатував порушення при розгляді справи норм процесуального права, що призвело до порушення процесуальних прав ОСОБА_2 на участь у судовому засіданні та унеможливило їхню реалізацію.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги
У жовтні 2022 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_3 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Полтавського апеляційного суду від 14 вересня 2022 року, в якій просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права. У касаційній скарзі вказує на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, що регулюють питання спільної часткової власності, а також норм права, що регламентують питання захисту цивільних прав та інтересів судом, зокрема, обрання ефективного способу захисту прав і інтересів позивача у правовідносинах, що виникли.
Крім того, в уточненій редакції касаційної скарги міститься посилання на пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України (якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу). Зокрема, представник заявника зазначає, що апеляційний суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу (пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України).
Позиція Верховного Суду
Статтею 400 ЦПК України встановлено межі розгляду справи судом касаційної інстанції. Так, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Відповідно до статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи має бути проведений протягом п`яти днів після складення доповіді суддею-доповідачем колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, у межах, які стали підставами для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване рішення апеляційного суду - без змін, оскільки його ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Рішення суду апеляційної інстанції відповідає ЦПК України щодо законності та обґрунтованості.
Обставини, встановлені судами
У 2007 році позивач звернувся до Дергачівського районного суду Харківської області про визнання права власності на самовільно збудовані будівлі на подвір`ї домоволодіння на АДРЕСА_1 .
Рішенням Дергачівського районного суду Харківської області від 26 жовтня 2007 року (справа № 2-177/2007) визнано за ОСОБА_1 право власності на житловий будинок літ. "Б-1" із верандою літ. "б", верандою літ. "б2", тамбуром літ. "б1", сараями літ. "Д", літ. "Г", зливною ямою літ. "Ж", огорожею.
Рішення суду набрало законної сили.
Вдруге ОСОБА_1 звернувся до суду в червні 2008 року із заявою про визнання долі домоволодіння як самостійно виділеної частини садиби, в якій просив визнати за ним житловий будинок літ. "Б-1" із верандою літ. "б", верандою літ. "б2", тамбуром літ. "б1", сараї літ. "Д", літ. "Г", зливною ямою літ. "Ж", огорожею, які вказані в рішенні Дергачівського районного суду Харківської області від 26 жовтня 2007 року, як самостійно визнані (виділені) будівлі, що становлять 9/10 частини від садиби, розташованої за адресою: АДРЕСА_1, та належать йому на праві приватної власності.
До вказаної заяви ОСОБА_1 приєднав рукописну довідку від 05 лютого 2008 року за підписом директора КП "Інвенрос", видану на адресу Дергачівської міської ради, за змістом якої будинок літ. "Б-1", веранда "б2", тамбур "б1", сараї "Д", "Г", зливна яма "Ж", огорожа №1-№2 за адресою: АДРЕСА_1, складають 9/10 частини від усього домоволодіння.
Предметом спору є домоволодіння, розташоване на АДРЕСА_1, власником якого на підставі договору дарування від 08 лютого 1980 року була ОСОБА_5
ОСОБА_2 та ОСОБА_1 є рідними братами, матір`ю яких була ОСОБА_5 (після повторного шлюбу - ОСОБА_7 ), яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Відповідачем ОСОБА_2 до нотаріальної контори подано заяву про прийняття спадщини на підставі статті 549 ЦК УРСР шляхом вступу у фактичне володіння спадковим житловим будинком, розташованим на АДРЕСА_1, в якому він весь цей час проживає.
Правове обґрунтування
Відповідно до статей 364, 367 ЦК України кожен із співвласників має право на виділ його частки майна, що є у спільній частковій власності в натурі або його поділ з дотриманням вимог статті 183 цього Кодексу.