Постанова
Іменем України
14 грудня 2022 року
м. Київ
справа № 362/2317/21
провадження № 61-2880св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Ступак О. В.,
суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С., Усика Г. І.,
Яремка В. В. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Довіра та Гарантія",
відповідач - ОСОБА_1,
треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Васильківський міськрайонний відділ державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), Публічне акціонерне товариство "Райффайзен Банк Аваль",
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Довіра та Гарантія" на рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 11 жовтня 2021 року у складі судді Марчука О. Л. та постанову Київського апеляційного суду від 31 січня 2022 року у складі колегії суддів: Махлай Л. Д., Ящук Т. І., Немировської О. В.,
ВСТАНОВИВ:
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог та рішень судів
У травні 2021 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Довіра та Гарантія" (далі - ТОВ "ФК "Довіра та Гарантія") звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1, в якому просило звільнити з-під арешту майно (помилково зазначено про скасування арешту, накладеного на нерухоме майно), а саме земельну ділянку площею 0,2500 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1, кадастровий номер: 3221480201:01:048:0038, цільове призначення - для ведення особистого селянського господарства, яке належить ТОВ "ФК "Довіра та Гарантія" на праві приватної власності.
На обґрунтування позову посилалося на таке.
29 червня 2017 року між Публічним акціонерним товариством "Райффайзен Банк Аваль" (далі - ПАТ "Райффайзен Банк Аваль") та Публічним акціонерним товариством "Комерційний індустріальний банк" (далі - ПАТ "КІБ") укладений договір відступлення прав вимоги № 114/42, відповідно до умов якого право грошової вимоги за кредитним договором від 25 грудня 2007 року № 223361548, укладеним між ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" та ОСОБА_1 перейшло до ПАТ "КІБ", а також укладено договір про відступлення прав за договором іпотеки, відповідно до умов якого право іпотекодержателя за договором іпотеки, укладеним між ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" та ОСОБА_2, на забезпечення виконання зобов`язань ОСОБА_1 за кредитним договором щодо повернення суми боргу в розмірі 100 000,00 дол. США перейшло до ПАТ "КІБ".
29 червня 2017 року між ПАТ "КІБ" та ТОВ "ФК "Довіра та Гарантія" укладений договір відступлення права вимоги № 114/42-ДГ, відповідно до умов якого право грошової вимоги за кредитним договором та за договором іпотеки перейшло до ТОВ "ФК "Довіра та Гарантія".
27 січня 2021 року між ТОВ "ФК "Довіра та Гарантія" та ОСОБА_2 укладений договір про задоволення вимог іпотекодержателя, відповідно до умов якого іпотекодавець передав у власність новому кредитору зазначену земельну ділянку.
Відповідно до інформаційної довідки Державного реєстру речових прав на нерухоме майно існує арешт на об`єкт нерухомості, зареєстрований Київською обласною філією державного підприємства "Інформаційний центр" Міністерства юстиції України від 03 листопада 2008 року № 8142997.
Відомості про арешт земельної ділянки внесені на підставі постанови Відділу державної виконавчої служби Васильківського міськрайонного управління юстиції Головного територіального управління юстиції у Київській області (далі - ВДВС Васильківського МРУЮ) від 03 листопада 2008 року № 770/1.
Зазначений арешт порушує його майнові інтереси як власника земельної ділянки та перешкоджає реалізації права власності на спірне майно.
Короткий зміст рішень судів
Рішенням Васильківського міськрайонного суду Київської області від 11 жовтня 2021 року у задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивач не довів факту неправомірності оспорюваного арешту, крім того, позивач не вирішував питання про скасування арешту у порядку, визначеному Законом України "Про виконавче провадження".
Постановою Київського апеляційного суду від 31 січня 2022 року рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 11 жовтня 2021 року залишено без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що майно, на яке накладено арешт у межах виконавчого провадження, належить не боржнику, а іншій особі, тому ця особа має право звернутися з позовом про зняття арешту з майна (виключення майна з акта опису) з доведенням факту, що саме вона є власником вказаного майна.
ТОВ "ФК "Довіра та Гарантія" звернулося з цим позовом до ОСОБА_1, проте спірна земельна ділянка ОСОБА_1 не належить. Ця земельна ділянка належала майновому поручителю ОСОБА_2, з якою позивач уклав договір про задоволення вимог іпотекодержателя від 27 січня 2021 року.
Після отримання у власність спірної земельної ділянки в рахунок погашення боргу ОСОБА_1 позивач як стягувач не звертався до виконавчої служби із заявою про закінчення виконавчого провадження у зв`язку з повним виконанням виконавчого документа та зняття арешту з майна, накладеного у межах виконавчого провадження. Водночас питання щодо зняття арешту позивач мав вирішити у межах виконавчого провадження, в якому такий арешт був накладений.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги і позиції інших учасників
У лютому 2022 року ТОВ "ФК "Довіра та Гарантія" звернулося до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасувати, ухвалити нове рішення про задоволення позову.
На обґрунтування касаційної скарги посилається на те, що наявність накладених державним виконавцем арештів на об`єкт спірного нерухомого майна порушує права ТОВ "ФК "Довіра та Гарантія", яке є власником цього майна.
Як на підставу касаційного оскарження заявник посилається на неврахування судами попередніх інстанцій висновків, викладених Верховним Судом у постановах від 16 травня 2018 року у справі № 742/1826/16, від 16 травня 2018 року у справі № 338/1118/16.
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 13 квітня 2022 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ТОВ "ФК "Довіра та Гарантія", на підставі пункту 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).
Ухвалою Верховного Суду від 07 грудня 2022 року справу призначено до розгляду.
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини першої статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам оскаржувані судові рішення не відповідають.
Суди встановили, що 27 січня 2021 року за договором про задоволення вимог іпотекодержателя, укладеним між ТОВ "ФК "Довіра та Гарантія" та ОСОБА_2, позивач набув право власності на земельну ділянку площею 0,2500 га, для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер 3221480201:01:048:0038 на АДРЕСА_1, про що внесено запис до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 27 січня 2021 року.
Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна від 23 квітня 2021 року зареєстровано арешт цієї земельної ділянки на підставі постанови ВДВС Васильківського МРУЮ від 03 листопада 2008 року № 770/1 за реєстраційним номером 8142997, який вчинений 03 листопада 2008 року реєстратором Київською обласною філією державного підприємства "Інформаційний центр".
Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно зі статтею 16 ЦК України, звертаючись до суду, позивач на власний розсуд обирає спосіб захисту.
Позов про визнання права подається у випадках, коли належне певній особі право не визнається, оспорюється іншою особою, або у разі відсутності в неї документів, що засвідчують приналежність їй права. При цьому спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним і таким, що виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність, а у випадку невиконання або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду.
Згідно зі статтею 1 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Одним із засобів юридичного захисту сторін виконавчого провадження при проведенні виконавчих дій є судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах, який передбачає, зокрема, можливість здійснення певних процесуальних дій у виконавчому провадженні лише з дозволу суду, а також обов?язок суду розглянути скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби й позови, що виникають з відносин щодо примусового виконання судових рішень.
Під час виконання судових рішень учасники справи мають право оскаржити рішення, дії або бездіяльність органів державної виконавчої служби, їх посадових осіб, виконавців чи приватних виконавців у порядку судового контролю, оскільки виконання судового рішення є завершальною стадією судового розгляду.
Відповідно до частини першої статті 59 Закону України "Про виконавче провадження" особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.
Згідно зі статтею 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
У разі, якщо опис та арешт майна проводився державним виконавцем, скарга сторони виконавчого провадження розглядається в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України. Інші особи, які є власниками (володільцями) майна і які вважають, що майно, на яке накладено арешт, належить їм, а не боржникові, можуть звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту, що передбачено Законом України "Про виконавче провадження".