Постанова
Іменем України
28 грудня 2022 року
м. Київ
справа № 759/7632/20
провадження № 61-6222св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Луспеника Д. Д.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Саваріна Олена Сергіївна, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Гуцевич Олена Олександрівна, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Пшенишного Олексія Олексійовича на рішення Святошинського районного суду м. Києва від 08 липня 2021 року, ухвалене у складі судді Журибеди О. М., та постанову Київського апеляційного суду від 02 червня 2022 року, прийняту у складі колегії суддів: Немировської О. В., Махлай Л. Д., Ящук Т. І.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У травні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про визначення частки майна у праві спільної сумісної власності, що підлягає спадкуванню та визначення права на спадкування.
Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її син ОСОБА_7, після смерті якого відкрилась спадщина.
ОСОБА_7 з 05 лютого 2011 року перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2, під час якого ОСОБА_7 та ОСОБА_2 набули нерухоме майно - нежиле приміщення за адресою: АДРЕСА_1, реєстраційний номер нерухомого майна № 259875780000, загальна площа 96,9 кв. м, право власності на яке зареєстровано за ОСОБА_2 .
Вказувала на те, що з метою оформлення спадщини вона звернулася до приватного нотаріуса Саваріної О. С. з заявою про прийняття спадщини та нотаріусом відкрито спадкову справу № 65615877.
Зазначала, що з метою захисту прав позивача на спадкування спірного майна необхідно визначити конкретну частку померлого спадкодавця ОСОБА_7 у вищезазначеному нерухомому майні, що належало йому та його дружині на праві спільної сумісної власності.
З урахуванням зазначеного, ОСОБА_1 просила визначити, що частка спадкодавця ОСОБА_7 у справі спільної сумісної власності на нежиле приміщення за адресою: АДРЕСА_1, реєстраційний номер нерухомого майна № 259875780000, загальна площа 96,9 кв. м, становила 1/2 частки, та визнати за нею право на спадкування 1/2 частки вказаного нежилого приміщення, що належала спадкодавцю ОСОБА_7 на праві спільної сумісної власності.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 08 липня 2021 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 02 червня 2022 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив із того, що позивач не довела наявності порушеного або оспорюваного права на спадкування, матеріали справи не містять доказів щодо відмови нотаріуса в оформлені їй права на спадщину.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів
У липні 2022 року представник ОСОБА_1 - адвокат Пшенишний О. О. подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просив скасувати вказані судові рішення, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не врахували, що відсутність визначення частки спадкодавця у праві спільної сумісної власності на спірне нерухоме майно, право власності на який зареєстроване за іншим з подружжя, значно ускладнить чи взагалі унеможливить видачу нотаріусом свідоцтва про право на спадщину за законом на ім`я позивача. Визначення частки спадкоємців у праві власності на спадкове майно є обов`язком суду.
Суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про недоведеність позивачем порушення, не визнання або оспорювання її спадкових прав з боку відповідача.
Підставами касаційного оскарження рішення Святошинського районного суду м. Києва від 08 липня 2021 року та постанови Київського апеляційного суду від 02 червня 2022 року представник заявника зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18) та постанові Верховного Суду від 24 квітня 2020 року у справі № 753/12946/15 (провадження № 61-46539св18).
Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 11 липня 2022 року касаційну скаргу залишено без руху та надано строк для усунення недоліків касаційної скарги.
У строк, визначений судом, заявник усунув недоліки касаційної скарги.
Ухвалою Верховного Суду від 20 липня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.
У серпні 2022 року до Верховного Суду надійшли матеріали справи.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
ОСОБА_1 є матір`ю ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_2 .
ОСОБА_7 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі з 05 лютого 2011 року. У шлюбі в ОСОБА_7 та ОСОБА_2 народилося троє дітей: ІНФОРМАЦІЯ_3 - ОСОБА_4 ; ІНФОРМАЦІЯ_4 - ОСОБА_5 ; ІНФОРМАЦІЯ_5 - ОСОБА_6 .
ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_7, після його смерті відкрилася спадщина, до складу якої увійшло нежиле приміщення АДРЕСА_2, площею 96,9 кв. м., яке набуто на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу від 30 грудня 2013 року ОСОБА_2 .
На підставі заяви ОСОБА_1 про прийняття спадщини від 03 березня 2020 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Саваріною О. С. заведено спадкову справу № 1/2020 (номер запису у спадковому реєстрі 65615877) на майно померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_7 . Крім позивача, спадщину після смерті ОСОБА_7 також прийняли: ОСОБА_2 (батько спадкодавця), ОСОБА_2 (дружина спадкодавця), ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 (діти спадкодавця).
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Частиною другою статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені частиною другою статті 16 ЦК України.
Ефективність захисту цивільного права залежить від характеру вимоги, що висувається до порушника, та характеру правовідносин, які існують між позивачем та відповідачем.
Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.
Під час оцінки обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення та забезпечити поновлення порушеного права.
Право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (пункт 57 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, провадження № 14-144цс18).
Застосування будь-яких засобів правового захисту матиме сенс лише за умови, що обрані суб`єктом порушеного права способи захисту відповідають вимогам закону та є ефективними.
Позовні вимоги мають оцінюватися судом, виходячи з правових та фактичних підстав позову, наведених у позовній заяві, а не лише тільки з формулювань її прохальної частини, які можуть бути недосконалими.
Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_1 посилалася, зокрема на те, що через відсутність визначення частки спадкодавця у праві спільної сумісної власності подружжя на нерухоме майно її право на спадкування спірного майна перебуватиме у статусі невизнаного та оспорюваного, що значно ускладнить чи взагалі унеможливить видачу нотаріусом їй свідоцтва про право на спадщину, що буде мати наслідком порушення її права на отримання спадщини як спадкоємця першої черги. Таким чином, позивач звернулася до суду з метою захисту свого спадкового права.
Згідно з частинами першою, другою статті 70 СК України, у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї.
Відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.
При цьому конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом з тим зазначена презумпція може бути спростована одним із подружжя. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.