Постанова
Іменем України
28 грудня 2022 року
м. Київ
справа № 757/57487/20
провадження № 61-4962св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Сердюка В. В. (суддя-доповідач), Мартєва С. Ю., Фаловської І. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - Акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк",
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" на рішення Печерського районного суду міста Києва від 19 липня 2021 року в складі судді Матійчук Г. О. та постанову Київського апеляційного суду від 23 лютого 2022 року в складі колегії суддів: Левенця Б. Б., Борисової О. В., Ратнікової В. М.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" (далі - АТ КБ "ПриватБанк") про визнання правочинів недійсними.
В обґрунтування позову ОСОБА_1 зазначив, що з 2012 року він є клієнтом АТ КБ "ПриватБанк". 13 березня 2018 року відповідно до поданої ним 25 травня 2018 року заяви про приєднання до договору про обслуговування рахунку в цінних паперах йому було видано свідоцтво про відкриття рахунку у цінних паперах № НОМЕР_1 .
У червні 2020 року він отримав лист від відповідача про розірвання договорів і закриття рахунків на підставі статті 64 Закону України "Про банки та банківську діяльність" та статті 11 Закону України від 06 грудня 2019 року № 361-ІХ "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення" (далі - Закон № 361-ІХ).
Тобто банк розірвав з ним договірні відносини в односторонньому порядку у зв`язку із встановленням йому неприйнятно високого рівня ризику.
Вважає дії відповідача щодо розірвання банківських договорів в односторонньому порядку неправомірними та безпідставними, оскільки стаття 64 Закону України "Про банки та банківську діяльність", на яку посилався відповідач у повідомленні № 20.1.0.0.0/7-20200618/1492 станом на червень 2020 року втратила чинність, а також, що він не є тим суб`єктом, про який ведеться мова у статті 11 Закону 361-ІХ, на яку банк також посилається у повідомлені.
Враховуючи наведене, позивач просив визнати недійсним односторонній правочин, вчинений АТ КБ "ПриватБанк" про розірвання укладених із ОСОБА_1 договорів, що були розірвані після 18 червня 2020 року, та стягнути з АТ КБ "ПриватБанк" на його користь судові витрати.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 19 липня 2021 року позов ОСОБА_1 задоволено.
Визнано недійсним односторонній правочин, вчинений АТ КБ "ПриватБанк" про розірвання укладених із ОСОБА_1 договорів, що були розірвані після 18 червня 2020 року. Стягнуто з АТ КБ "ПриватБанк" на користь ОСОБА_1 судові витрати в розмірі 10 840,80 грн.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що оспорюваний позивачем односторонній правочин, вчинений банком, не відповідає положенням статті 203 ЦК України, оскільки повідомлення позивача про розірвання договорів і закриття рахунків від 18 червня 2020 року № 20.1.0.0.0/7-20200618/1492 не містить правових підстав для одностороннього розірвання договору банківського обслуговування у зв`язку із встановленням клієнту неприйнятно високого ризику.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд першої інстанції, оцінивши подані позивачем докази у підтвердження понесених ним витрат, виходячи із критеріїв реальності та розумності таких витрат, їх обґрунтованості та пропорційності до предмета спору, характеру та обсягу наданих адвокатом послуг, виходив із того, що на відповідача має бути покладений обов`язок відшкодування понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000,00 грн та 840,80 грн сплаченого судового збору.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Не погоджуючись із рішення суду першої інстанції, АТ КБ "ПриватБанк" оскаржило його в апеляційному порядку.
Постановою Київського апеляційного суду від 23 лютого 2022 року апеляційну скаргу АТ КБ "ПриватБанк" задоволено частково.
Рішення Печерського районного суду міста Києва від 19 липня 2021 року змінено, викладено абзаци перший та другий його резолютивної частини в іншій редакції.
Позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Визнано недійсним односторонній правочин, вчинений АТ КБ "ПриватБанк" про розірвання укладеного з ОСОБА_1 договору № Ф-86/18 від 13 березня 2018 року про відкриття рахунку у цінних паперах № НОМЕР_1 та укладених на його підставі договорів банківського обслуговування.
В іншій частині рішення Печерського районного суду міста Києва від 19 липня 2021 року залишено без змін.
Погоджуючись із висновками суду першої інстанції про наявність підстав для визнання недійсним, вчиненого банком, одностороннього правочину про розірвання договору, укладеного з ОСОБА_1, апеляційний суд виходив із того, що банк не довів, що позивач вчиняв платіжні операції, які містять ознаки здійснення ризикової діяльності у сфері фінансового моніторингу та наражає на ризик застосування до банку відповідних заходів впливу, зокрема, з причин незаконності джерел походження цінних паперів та(або) коштів ОСОБА_1, інших його активів або прав на такі активи, а також не довів наявності у банківських операціях позивача ознак відмивання доходів.
При цьому надані відповідачем документи, на думку апеляційного суду, не підтверджують існування правових підстав для встановлення позивачу, як фізичній особі-клієнту банку, неприйнятно високого ризику.
Крім того, як встановлено рішенням Господарського суду міста Києва від 14 квітня 2021 року, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 26 жовтня 2021 року та постановою Верховного Суду від 20 січня 2022 року у справі № 910/18504/20, ТОВ "Васт-Транс", за підписом позивача ОСОБА_1, як генерального директора, надав АТ КБ "ПриватБанк" запитувані ним документи та інформацію.
Тобто банк неправомірно розірвав із позивачем договір про відкриття рахунку у цінних паперах в односторонньому порядку.
Разом із тим, змінюючи резолютивну частину судового рішення, апеляційний суд виходив із того, що 13 березня 2018 року ОСОБА_1 видано свідоцтво про відкриття рахунку у цінних паперах № НОМЕР_1 . Тобто договір про відкриття рахунку в цінних паперах укладений між сторонами 13 березня 2018 року, а тому саме розірвання вказаного договору в односторонньому порядку та укладені на його підставі інші договори банківського обслуговування підлягають визнанню недійсними.
Погоджуючись із висновками суду першої інстанції щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу та судового збору, апеляційний суд виходив із наданих позивачем доказів на підтвердження понесених ним вказаних витрат.
Відхиляючи доводи апеляційної скарги банку про те, що представник позивача Рибченко Н. М. не є адвокатом та не має права здійснювати адвокатську діяльність, що виключає можливість стягнення з відповідача витрат на правничу допомогу, апеляційний суд виходив із того, що в матеріалах справи міститься договір про надання правничої допомоги від 23 листопада 2020 року, копія свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серії КВ № 6055 від 08 лютого 2018 року, виданого Рибченко Н. М. на підставі рішення Ради адвокатів міста Києва від 18 січня 2018 року № 6, нотаріально посвідчена довіреність на представництво інтересів позивача адвокатом Рибченко Н. М.
Доказів, які б підтверджували визнання вказаних документів недійсними та їх скасування заявником не надано.
Аргументи учасників справи
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів
03 червня 2022 року АТ КБ "ПриватБанк", засобами поштового зв`язку, звернулося до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Печерського районного суду міста Києва від 19 липня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 23 лютого 2022 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення в частині задоволення позовних вимог і в цій частині ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.
У касаційній скарзі заявник посилається:
на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України та зазначає, що суди попередніх інстанцій застосували норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 15 жовтня 2019 року у справі № 813/8801/14, від 19 грудня 2019 року у справі № 520/11429/17, від 10 грудня 2019 року у справі № 910/6356/19, від 26 листопада 2019 року у справі № 902/201/19, від 15 жовтня 2019 року у справі № 908/1090/18, від 29 квітня 2021 року у справі № 920/1111/19, від 15 липня 2021 року у справі № 910/19256/16, від 08 серпня 2019 року у справі № 922/2013/18 та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01 вересня 2020 року у справі № 907/29/19;
на пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України та зазначає про відсутність висновків Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, зокрема:
- частин шостої, дев`ятнадцятої статті 11 та частини першої статті 15 Закону № 361-ІХ у редакції з 20 квітня 2020 року в контексті того чи покладають вказані норми на клієнта обов`язок (через уповноваженого представника) надати відповідь на запит суб`єкта первинного фінансового моніторингу або такий обов`язок може бути виконаний третьою особою, що не є представником клієнта;
- частини першої статті 15 Закону № 361-ІХ щодо виникнення у суб`єкта фінансового моніторингу обов`язку розірвати ділові відносини з клієнтом за умови ненадання клієнтом витребуваних банком інформації та документів необхідних для здійснення заходів належної перевірки за умови отримання таких відомостей з інших джерел або від інших осіб та чи можливе настання відповідальності суб`єкта фінансового моніторингу за такі дії на підставі пункту 2 статті 32 вказаного Закону;
- частини шостої статті 7, частини другої статті 8, частин другої, шостої статті 11 та частини першої статті 15 Закону № 361-ІХ, зокрема, чи свідчить ненадання клієнтом (його) представником відомостей, необхідних для здійснення неналежної перевірки та витребування суб`єктом фінансового моніторингу про неможливість виконувати визначені цим Законом обов`язки та мінімізувати виявлені ризики, пов`язані з таким клієнтом або фінансовою операцією та чи є це підставою для встановлення клієнту неприйнятно високого рівня ризику та розірвання ділових відносин;
на пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України та зазначає, що суд апеляційний суд не дослідив зібрані у справі докази, які могли мати значення для правильного вирішення справи. та встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів, що унеможливило встановлення дійсних фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.
Короткий зміст відзиву на касаційну скаргу
У червні 2022 року ОСОБА_1 подав відзив на касаційну скаргу, в якому просив її відхилити, оскаржувані судові рішення залишити без змін, посилаючись на їх законність та обґрунтованість. Доводи касаційної скарги не спростовують правильність висновків судів та не доводять неправильне застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права.
Провадження в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 15 червня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано матеріали справи та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
Підставами відкриття касаційного провадження є пункти 1, 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України.
У жовтні 2022 року до Верховного Суду надійшли матеріали цивільної справи.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Установлено, що 13 березня 2018 року ОСОБА_1 написав заяву про приєднання до договору про обслуговування рахунку в цінних паперах, умови якого розміщені на веб-сайті ПАТ "ПриватБанк" (том 1, а. с. 14).
13 березня 2018 року ОСОБА_1 видано свідоцтво про відкриття рахунку у цінних паперах про те, що йому відкрито рахунок у цінних паперах № НОМЕР_1, укладений договір № Ф-86/18 від 13 березня 2018 року (том 1, а. с. 16).
З 05 серпня 2019 року відповідач змінив рахунок позивача згідно зі стандартом ІВАN та закріпив за позивачем міжнародний номер банківського рахунку відповідно до стандарту № 13616 Міжнародної організації зі стандартизації ISО і Європейського комітету з банківських стандартів ECBS - UA843206490000026002052657770.
Листом від 28 квітня 2020 року № 20.1.0.0/7-200428/8724 АТ КБ "ПриватБанк" повідомив ОСОБА_1 про те, що відповідно до вимог Закону № 361-ІХ та Положення про здійснення банками фінансового моніторинг, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 26 червня 2015 року № 417, банк зобов`язаний забезпечити всебічний аналіз та перевірку документів (інформації) про фінансові операції клієнтів Банку та відомостей про їх учасників. Банк готовий до подальшої співпраці за умови надання ОСОБА_1 інформації та документів щодо підприємства, у якому він є власником - ТОВ "Васт-транс", а саме:
документів, що підтверджують вихід із власників підприємства компанії-нерезидента Trans-cargo LLP (Великобританія), а також факт оплати частини статутного капіталу підприємства, яка належала вказаній компанії-нерезидента, або документ, який встановлює порядок оплати частки у статутному капіталі підприємства, минулому власнику - Trans-cargo LLP;
документів фінансової звітності юридичної особи та пояснення щодо причин зменшення статутного капіталу підприємства.
Вказані документи мали бути подані банку протягом 10 робочих днів від дня надсилання цього повідомлення (том 1, а. с. 99-100).
Листом від 30 квітня 2020 року № 58 ТОВ "Васт-Транс", за підписом генерального директора Черненка В. М., надало запитувані АТ КБ "ПриватБанк" документи та інформацію (том 1, а. с. 151).
Факт надання ТОВ "Васт-Транс" запитуваних банком документів та інформації встановлений також рішенням Господарського суду міста Києва від 14 квітня 2021 року, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 26 жовтня 2021 року та постановою Верховного Суду від 20 січня 2022 року у справі № 910/18504/20.
Незважаючи на надання ТОВ "Васт-Транс" запитуваних банком документів, АТ КБ "ПриватБанк" листом від 18 червня 2020 року № 20.1.0.0.0/7-20200618/1492 повідомив ОСОБА_1 про розірвання договорів і закриття рахунків, посилаючись на вимоги статті 64 Закону України "Про банки та банківську діяльність" та статті 10, 11 Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення" у зв`язку з встановленням йому неприйнятно високого рівня ризику (том 1, а. с. 10-11).
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
За частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку: рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Згідно з абзацом 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою відкриття касаційного провадження, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Спір у справі, яка розглядається, стосується питання правомірності розірвання відповідачем договорів із позивачем в односторонньому порядку.
Статтею 203 ЦК України визначено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Відповідно до частин першої, третьої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
За частинами першою та третьою статті 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.
Згідно з пунктами 3 та 4 частини другої статті 1075 ЦК України (тут і надалі у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) банк має право вимагати розірвання договору банківського рахунка, зокрема, у випадках, у випадках, передбачених законодавством, що регулює відносини у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення; в інших випадках, встановлених договором або законом.
Відповідно до частини четвертої статті 1075 ЦК України банк може відмовитися від договору банківського рахунка та закрити рахунок клієнта у разі відсутності операцій за рахунком клієнта протягом трьох років підряд та відсутності залишку грошових коштів на цьому рахунку; за наявності підстав, передбачених Законом № 361-ІХ. Залишок грошових коштів на рахунку клієнта повертається клієнту.
Згідно із пунктом 39 частини першої статті 1 Закону № 361-ІХ (тут і надалі в редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин) неприйнятно високий ризик - це максимально високий ризик, що не може бути прийнятий суб`єктом первинного фінансового моніторингу відповідно до внутрішніх документів з питань фінансового моніторингу.
Відповідно до пункту 1 частини другої статті 6 Закону № 361-ІХ суб`єктами первинного фінансового моніторингу, зокрема, є банки.