Постанова
Іменем України
26 грудня 2022 року
м. Київ
справа № 463/6199/18
провадження № 61-5997св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Олійник А. С. (суддя-доповідач), Усика Г. І., Яремка В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: ОСОБА_2, Львівська міська рада,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Личаківського районного суду м. Львова від 11 листопада 2020 року у складі судді Нора Н. В. та постанову Львівського апеляційного суду від 11 березня 2021 року у складі колегії суддів: Мельничук О. Я., Ванівського О. М., Крайник Н. П.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У жовтні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2, Львівської міської ради про визнання недійсною та скасування частини ухвали, визнання недійсним та скасування рішення про державну реєстрацію.
Позов обґрунтований тим, що вона є власником квартири АДРЕСА_1 . За будинковолодінням на АДРЕСА_2 закріпленаземельна ділянка площею 2 392,0 кв. м. Ця земельна ділянка використовувалась мешканцями з метою обслуговування будинку. 17 серпня 2018 року власник суміжного будинковолодіння на АДРЕСА_3 ОСОБА_2 провела вирубку дерев фруктового саду та почала проводити будівельні роботи.
Відповідач Львівська міська рада затвердила технічну документацію зі землеустрою та передання у власність ОСОБА_2 земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_3, площею 902 кв. м, чим було проігноровано існування речових прав власників та мешканців будинковолодіння на АДРЕСА_2, оскільки, серед іншого, до складу виділеної земельної ділянки увійшла і частина, яка закріплена за будинковолодінням позивача. Затвердження документації із вказаними невідповідностями та без дотримання процедури узгодження меж є незаконним та підтверджує порушення прав суміжних землекористувачів, у тому числі позивача, що є підставою недійсності ухвали Львівської міської ради від 19 квітня 2018 року № 3396.
Визнання недійсним рішення, на підставі якого виникло зареєстроване речове право, зумовлює похідну недійсність самої реєстрації як такої, що не ґрунтується на правових підставах.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Личаківського районного суду міста Львова від 11 листопада 2020 року, залишеним без змін постановоюЛьвівського апеляційного суду від 11 березня 2021 року, у позові відмовлено.
Суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що позивач не надала належних та допустимих доказів на підтвердження того, що до складу виділеної земельної ділянки ОСОБА_2 увійшла частина земельної ділянки, призначеної для обслуговування будинковолодіння на АДРЕСА_2 . ОСОБА_2 на законних підставах скористалась своїм встановленим чинним земельним законодавством правом на отримання землі для обслуговування належного їй будинку, фактично реалізувала своє законне право на визначення виду використання спірної земельної ділянки- землі житлової та громадської забудови. Протилежного позивач не довела. Верховний Суд у своєму рішенні від 03 липня 2019 року в справі № 61-18288св18 зазначив, що непогодження меж земельної ділянки із суміжними землевласниками не може бути підставою для визнання рішення органів місцевого самоврядування та державних актів недійсними. З урахуванням підстав та змісту позову позивач не довела порушення її прав спірними рішеннями.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У квітні 2021 року ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку направила до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Личаківського районного суду м. Львова від 11 листопада 2020 року та постанову Львівського апеляційного суду від 11 березня 2021 року, просила їх скасувати та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що з генерального плану щодо площі відведеної земельної ділянки під будинковолодіння на АДРЕСА_2, генерального плану щодо площі відведеної земельної ділянки під будинковолодіння на АДРЕСА_3, топографічного плану та технічної документації зі землеустрою можливо неозброєним оком, без спеціальних знань встановити, що ОСОБА_2 передано у власність частину земельної ділянки, яка є прибудинковою територією будинку на АДРЕСА_2 . Суд указані докази не дослідив.
Суди попередніх інстанції застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 11 липня 2018 року у справі № 263/11779/16, провадження № 61-25486св 18, що погодження меж земельної ділянки із суміжними власниками (користувачами) є обов`язковим при виділенні земельної ділянки у власність.
Їй безпідставно відмовлено у виклику свідків і призначенні судової експертизи.
Суд апеляційної інстанції формально переглянув справу, не виправив помилки суду першої інстанції та не спростував доводів апеляційної скарги.
Жоден із судів попередніх інстанцій не перевірив її доводів, не дослідив подані нею докази та не відобразив результати їх оцінки у мотивувальній частині рішення відповідно до вимог цивільного процесуального законодавства.
У порядку задоволення її заяви про забезпечення позову суд безпідставно застосував до неї зустрічне зобов`язання шляхом внесення на депозитний рахунок суду 150 000 грн.
Аргументи інших учасників справи
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 26 квітня 2021 року звільнено ОСОБА_1 від сплати судового збору, відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали справи.
У травні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.
Позиція Верховного Суду
Підстави відкриття касаційного провадження та межі розгляду справи
Згідно зі статтею 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційне провадження відкрито з підстав, передбачених пунктами 1, 4 частини другої статті 389, пунктами 1, 3 частини третьої статті 411 ЦПК України.
Вивчившиматеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з таких підстав.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_1 .
Згідно з ухвалою Львівської міської ради від 19 квітня 2018 року № 3396 затверджено технічну документацію із землеустрою та передання у власність ОСОБА_2 земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_3, площею 902 кв. м.
Згідно з архівним витягом Виконавчого комітету Львівської міської ради народних депутатів 08 вересня 1954 року прийнято рішення № 1213, яким за будинковолодінням на АДРЕСА_3 залишено в користуванні земельну ділянку відповідно до існуючих норм у розмірі 1 068,8 кв. м.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно з частиною першою статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.
Відповідно до частини другої статті 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов`язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Вирішуючи спір, суд повинен дати об`єктивну оцінку порушеному праву чи інтересу позивача на момент звернення до суду.
Згідно зі статтею 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають з дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування.
Відповідно до пункту 10 частини другої статті 16 ЦК України цивільні права та інтереси суд може захистити в спосіб визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Згідно з частинами другої, третьої статті 78 ЗК України право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них. Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності.
Відповідно до частини другої статті 382 ЦК України усі власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку. Спільним майном багатоквартирного будинку є приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб усіх співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташований багатоквартирний будинок та його прибудинкова територія, у разі державної реєстрації таких прав.
Особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку, правові, організаційні та економічні відносини, пов`язані з реалізацією прав та виконанням обов`язків співвласників багатоквартирного будинку щодо його утримання та управління визначає Закон України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку" ( далі - Закон № 417-VIII).
Прибудинкова територія - територія навколо багатоквартирного будинку, визначена на підставі відповідної містобудівної та землевпорядної документації, у межах земельної ділянки, на якій розташовані багатоквартирний будинок і належні до нього будівлі та споруди, що необхідна для обслуговування багатоквартирного будинку та задоволення житлових, соціальних і побутових потреб власників (співвласників та наймачів (орендарів) квартир, а також нежитлових приміщень, розташованих у багатоквартирному будинку (пункт 4 частини першої статті 1 Закону № 417-VIII.
Спільне майно багатоквартирного будинку - приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташовані багатоквартирний будинок і належні до нього будівлі та споруди і його прибудинкова територія (пункт 6 частини першої статті 1 Закону № 417-VIII.
Відповідно до статті 5 Закону № 417-VIIспільне майно багатоквартирного будинку є спільною сумісною власністю співвласників. Спільне майно багатоквартирного будинку не може бути поділено між співвласниками, і такі співвласники не мають права на виділення в натурі частки із спільного майна багатоквартирного будинку.
Згідно зі статтею 6 Закону № 417-VIIспіввласники мають право вільно користуватися спільним майном багатоквартирного будинку з урахуванням умов та обмежень, встановлених законом або рішенням співвласників.
Відповідно до статті 42 ЗК України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) земельні ділянки, на яких розташовані багатоквартирні будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території державної або комунальної власності, надаються в постійне користування підприємствам, установам і організаціям, які здійснюють управління цими будинками.
Земельні ділянки, на яких розташовані багатоквартирні будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкова територія, що перебувають у спільній сумісній власності власників квартир та нежитлових приміщень у будинку, передаються безоплатно у власність або в постійне користування співвласникам багатоквартирного будинку в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Порядок використання земельних ділянок, на яких розташовані багатоквартирні будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території, визначається співвласниками.