ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22 грудня 2022 року
м. Київ
справа № 622/440/20
провадження № 51-1666км22
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального
суду у складі:
головуючого ОСОБА_1,
суддів ОСОБА_2, ОСОБА_3,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4,
прокурора ОСОБА_5,
захисника ОСОБА_6 (у режимі відеоконференції),
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника
ОСОБА_6 на вирок Дергачівського районного суду Харківської області
від 25 листопада 2021 року та ухвалу Харківського апеляційного суду
від 10 лютого 2022 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12020220310000047, за обвинуваченням
ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця с. Молодова Вовчанського району Харківської області, жителя АДРЕСА_1, такого, що не має судимостей,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Дергачівського районного суду Харківської області від 25 листопада
2021 року ОСОБА_7 засуджено за ч. 1 ст. 115 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років 6 місяців.
Постановлено стягнути з засудженого ОСОБА_7 в доход держави 3454,22 грн процесуальних витрат.
Вироком установлено, що 23 лютого 2020 року близько 13:00 ОСОБА_7, перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння, в домоволодінні
АДРЕСА_2, під час сварки з ОСОБА_8 з неприязні з метою вбивства завдав останньому три удари ножем у грудну клітку. Внаслідок отриманого проникаючого колото-різаного поранення грудної клітки з пошкодженням правої легені, яке ускладнилося крововиливом в праву плевральну порожнину, потерпілий помер.
Ухвалою Харківського апеляційного суду від 10 лютого 2022 року апеляційну скаргу прокурора задоволено, а апеляційні скарги ОСОБА_7 та захисника задоволено частково. Вирок місцевого суду змінено, пом`якшено ОСОБА_7 покарання за ч. 1 ст. 115 КК до позбавлення волі на строк 7 років.
У решті вирок щодо ОСОБА_7 залишено без зміни.
Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі захисник ОСОБА_6 порушує питання про скасування постановлених у справі судових рішень та призначення нового розгляду в суді першої інстанції.
На обґрунтування своїх вимог, посилаючись на неправильну кваліфікацію дій підзахисного за ч. 1 ст. 115 КК, зазначає, що ОСОБА_7 не мав наміру вбивати потерпілого, а лише захищався від неправомірних дій останнього, тому дії
ОСОБА_7 мають бути кваліфіковані за ст. 118 КК із призначенням мінімального покарання, не пов`язаного з позбавленням волі. Вважає, що вина ОСОБА_7 в умисному вбивстві потерпілого не доведена поза розумним сумнівом належними та допустимими доказами. Крім того захисник посилається і на те, що місцевим судом порушені приписи ст. 32 КПК стосовно територіальної підсудності, стороною обвинувачення не надано доказів того, що удари потерпілому наносилися ножем, безпідставно взято до уваги показання свідка ОСОБА_9, а показання потерпілої ОСОБА_10 є показаннями з чужих слів, які суд, порушуючи вимоги
ч. 2 ст. 97 КПК, визнав допустимим доказом. Стверджує, що апеляційний суд на зазначені порушення увагу не звернув та, відхиляючи доводи апеляційних скарг сторони захисту із цього приводу, свого рішення належним чином не мотивував. Вважає судові рішення такими, що не відповідають вимогам ст. 370 КПК, а ухвалу апеляційного суду, також, вимогам ст. 419 КПК.
Позиції учасників судового провадження
Захисник підтримала доводи касаційної скарги.
Прокурор вважала, що касаційна скарга захисника задоволенню не підлягає, а судові рішення щодо ОСОБА_7 мають бути залишені без зміни.
Мотиви суду
Згідно зі ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
Відповідно до ч. 2 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
При цьому за правилами ч. 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Таким чином, переглядаючи судові рішення, суд касаційної інстанції виходить із встановлених судовими інстанціями фактичних обставин справи.
У справі, що розглядається встановлено, що ОСОБА_7, перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння, під час сварки з ОСОБА_8 завдав останньому три ножових поранення в грудну клітку, від яких потерпілий помер.
Місцевий суд, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, дійшов висновку, що, завдаючи ОСОБА_8 удари ножем, ОСОБА_7 діяв з умислом на вбивство потерпілого та кваліфікував його дії за ч. 1 ст. 115 КК.
Колегія суддів погоджується саме з таким висновком, оскільки він ґрунтується на підставі належних, допустимих та достовірних доказах, які були розглянуті в судовому засіданні й оцінені в їх сукупності з точки зору достатності та взаємозв`язку згідно зі ст. 94 КПК.
Доводи захисника, наведені в касаційній скарзі, щодо відсутності в ОСОБА_7 наміру вбивати потерпілого, про те, що дії ОСОБА_7 мають бути кваліфіковані за ст. 118 КК (умисне вбивство, вчинене при перевищенні меж необхідної оборони), оскільки той захищався від небезпечного посягання (нападу) ОСОБА_8, були предметом ретельної перевірки судових інстанцій, і як такі, що не знайшли свого підтвердження, обґрунтовано визнані безпідставними.
В основі розмежування умисного вбивства (ч. 1 ст. 115 КК) та умисного вбивства при перевищенні меж необхідної оборони (ст. 118 КК) перебуває мотив діяння - захист винною особою охоронюваних законом прав та інтересів від суспільно небезпечного посягання.
Згідно із ч. 1 ст. 36 КК необхідною обороною визнаються дії, вчинені з метою захисту охоронюваних законом прав та інтересів особи, яка захищається, або іншої особи, а також суспільних інтересів та інтересів держави від суспільно небезпечного посягання шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди необхідної і достатньої в даній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання, якщо при цьому не було допущено перевищення меж необхідної оборони.
Перевищенням меж необхідної оборони визнається умисне заподіяння тому, хто посягає, тяжкої шкоди, яка явно не відповідає небезпечності посягання або обстановці захисту (ч. 3 ст. 36 КК).
Право на необхідну оборону виникає лише тоді, коли суспільно небезпечне посягання викликає у того, хто захищається, невідкладну необхідність в заподіянні шкоди тому, хто посягає, для негайного відвернення або припинення його суспільно небезпечного посягання.
Таким чином, для вирішення питання про кваліфікацію складу злочину, пов`язаного з умисним позбавленням життя особи, зокрема щодо відсутності чи наявності стану необхідної оборони, перевищення її меж, суд у кожному конкретному випадку, враховуючи конкретні обставини справи, повинен здійснити порівняльний аналіз та оцінити наявність чи відсутність акту суспільно небезпечного посягання й акту захисту, встановити їх співвідношення, відповідність чи невідповідність захисту небезпечності посягання.
У разі коли визначальним у поведінці особи було не відвернення нападу та захист, а бажання спричинити шкоду потерпілому, такі дії за своїми ознаками не становлять необхідної оборони, вони набувають протиправного характеру і мають розцінюватися на загальних підставах.
У справі, що розглядається, з показань ОСОБА_7 в суді першої інстанції стосовно обставин події, яка мала місце 23 лютого 2020 року у будинку
АДРЕСА_2, вбачається, що у цей день він та ОСОБА_8 допомагали ОСОБА_9 по господарству, а потім втрьох вживали спиртні напої. Згодом ОСОБА_9 пішов відпочивати, а вони з потерпілим залишилися та продовжили випивати. В подальшому між ними виникла сварка, під час якої потерпілий ударив ОСОБА_7 мискою по голові, а той, у відповідь, схопивши кухонного ножа, який лежав на столі, ударив ОСОБА_8 в грудну клітку, після чого одягнувся та пішов додому. При цьому ОСОБА_7 зазначав про те, що завдав потерпілому один удар, захищаючись.