ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21 грудня 2022 року
м. Київ
справа № 759/5737/17
провадження № 51-2899км20
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1,
суддів ОСОБА_2, ОСОБА_3,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4,
прокурора ОСОБА_5 ,
захисника ОСОБА_6,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_6, який діє в інтересах засудженої ОСОБА_7, на вирок Святошинського районного суду м. Києва від 11 липня 2019 року
та ухвалу Київського апеляційного суду від 31 серпня 2022 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань
за № 42016000000000387 від 11 листопада 2016 року, за обвинуваченням
ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки м. Білогірськ Автономної Республіки Крим, остання, згідно з матеріалами кримінального провадження, відома адреса реєстрації: АДРЕСА_1,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 111 Кримінального кодексу України (далі - КК України).
Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Святошинського районного суду м. Києва від 11 липня 2019 року ОСОБА_7 визнано винуватою за ч. 1 ст. 111 КК України в редакції законів від 08 квітня 2014 року № 1183-VII та від 07 жовтня 2014 року № 1689-VII
та призначено їй покарання у виді позбавлення волі на строк 12 років
з конфіскацією всього належного їй майна.
Вирішено питання щодо речових доказів.
Згідно з цим вироком суддя Апеляційного суду Автономної Республіки Крим ОСОБА_7 вчинила державну зраду, а саме, умисно на шкоду суверенітетові
та територіальної цілісності України надавала іноземній державі - Російській Федерації (далі - РФ) допомогу в проведенні підривної діяльності проти України
за нижченаведених обставин.
Унаслідок розпочатої 20 лютого 2014 року збройної агресії РФ проти України відбулася воєнна окупація невід`ємної частини України - Автономної Республіки Крим та м. Севастополя (далі - АР Крим), а згодом і незаконна анексія цієї території України.
Зокрема, 11 березня 2014 року в умовах воєнної окупації Верховна Рада АР Крим проголосила АР Крим "незалежною державою - Республіка Крим", а 18 березня 2014 року представники розпущеної постановою Верховної Ради України
від 15 березня 2014 року № 891-VII "Верховної Ради АР Крим" за наслідками проведення в умовах воєнної окупації незаконного "референдуму" підписали
з Президентом РФ "Договір про прийняття до Російської Федерації Республіки Крим і створення у складі Російської Федерації нових суб`єктів". За результатами ратифікації цього "Договору" 21 березня 2014 року був прийнятий Федеральний Конституційний Закон РФ № 6-ФКЗ "Про прийняття в Російську Федерацію Республіки Крим та утворення в складі Російської Федерації нових суб`єктів Республіки Крим та міста федерального значення Севастополя"
(далі - Закон РФ № 6-ФКЗ), положеннями якого передбачено створення
на території АР Крим федеральних органів державної влади РФ, у тому числі судової системи (ст. 9).
Надалі, продовжуючи підривну діяльність проти України, РФ утворила
на окупованій території України в АР Крим федеральні органи державної влади РФ, правоохоронні органи та органи судової системи, місцевого самоврядування
з метою становлення і зміцнення окупаційної влади РФ та недопущення контролю України над цією територією.
Таким чином, підривна діяльність з боку РФ проти України мала відкриту активну фазу, яка виражалася в окупації частини території України, що триває по теперішній час, та в подальшій анексії цієї окупованої території.
Під час зазначених подій громадянка України ОСОБА_7, будучи суддею Апеляційного суду АР Крим та маючи достатній рівень освіти, спеціальних знань
і життєвого досвіду для усвідомлення фактів активної підривної діяльності РФ проти України шляхом окупації та подальшої анексії території України в АР Крим,
з власної ініціативи добровільно вирішила надати допомогу РФ у проведенні такої діяльності на шкоду суверенітетові та територіальної цілісності України, тобто вчинити державну зраду.
З указаною метою чинна суддя судової влади України ОСОБА_7 особисто взяла участь в утворенні та функціонуванні на території АР Крим системи незаконних органів окупаційної судової влади РФ. Зокрема, реалізовуючи свій злочинний умисел на вчинення державної зради, ОСОБА_7, діючи добровільно та умисно
в інтересах РФ на шкоду суверенітетові й територіальній цілісності України, упродовж березня - листопада 2014 року, перебуваючи в приміщенні Апеляційного суду АР Крим (вул. Павленка, 2, м. Сімферополь), використовуючи матеріально-технічну базу суду, власні теоретичні знання і практичні навички, продовжила здійснювати "правосуддя" на підставі ч. 5 ст. 9 Закону РФ № 6-ФКЗ, керуючись
як "суддя Апеляційного суду Республіки Крим" законодавством РФ, тобто незаконно створеного на тимчасово окупованій території України "судового органу РФ", до створення та початку діяльності на окупованій території України судів РФ.
Продовжуючи реалізацію вказаного злочинного умислу, суддя Апеляційного суду АР Крим ОСОБА_7, перебуваючи на території АР Крим, упродовж березня
- листопада 2014 року підготувала та подала до Вищої кваліфікаційної колегії суддів РФ особисту заяву про рекомендацію на вакантну посаду "судді" незаконно створеного на території АР Крим "Верховного Суду Республіки Крим" та необхідний для цього пакет документів, передбачений ч. 6 ст. 5 Закону РФ "Про статус суддів", чим підтвердила особисту згоду виконувати функції представника судової влади країни, яка окупувала та анексувала АР Крим як частину території суверенної України, з метою мати можливість продовжити надавати допомогу РФ
у проведенні підривної діяльності проти України та забезпечити подальшу окупацію території АР Крим. Після цього ОСОБА_7 взяла участь у проведенні конкурсу
на заміщення посади "судді" вказаного "суду".
За результатами проведеного державними органами РФ конкурсу Указом Президента РФ від 19 грудня 2014 року № 786 суддя Апеляційного суду АР Крим громадянка України ОСОБА_7 була призначена на посаду "судді Верховного Суду Республіки Крим" на окупованій території АР Крим та продовжила здійснювати правосуддя від імені РФ вже як "суддя" вказаного "суду".
Такими умисними діями на той час суддя Апеляційного суду АР Крим ОСОБА_7,
порушуючи вимоги ст. 65 Конституції України і присяги судді, забезпечила становлення та зміцнення окупаційної влади РФ шляхом безпосередньої участі
в утворенні та функціонуванні незаконно створених окупаційних органів судової влади РФ на окупованій території України, виконання функцій представника окупаційної судової влади РФ з метою недопущення контролю української влади на території АР Крим, надавши тим самим допомогу РФ у проведенні підривної діяльності проти України на шкоду суверенітетові та територіальній цілісності України.
Київський апеляційний суд ухвалою від 31 серпня 2022 року вирок Святошинського районного суду м. Києва від 11 липня 2019 року стосовно ОСОБА_7 залишив
без змін, а апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 - без задоволення.
Вимоги та узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
У касаційній скарзі захисник ОСОБА_6, посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, неповноту судового розгляду
та невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, просить скасувати вищезазначені судові рішення, а кримінальне провадження стосовно ОСОБА_7 закрити на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України) через відсутність у її діянні складу кримінального правопорушення.
Захисник посилається на необґрунтованість висновків суду про те, що ОСОБА_7 свідомо, добровільно, без примусу подала документи для отримання громадянства РФ та зайняття посади судді цієї країни. Вважає, що такі висновки базуються
на припущеннях і не підтверджені доказами.
Стверджує, що неподання ОСОБА_7 заяви про звільнення з посади судді України не свідчить про те, що вона не намагалася подати таку заяву,
або не змогла цього зробити з об`єктивних причин, зокрема через відсутність поштового зв`язку з окупованим півостровом Крим.
Вважає, що Севастопольський апеляційний господарський суд безпідставно визнаний органом, який здійснює підривну діяльність, а можливе порушення ОСОБА_7 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" чи Кодексу суддівської етики є підставою для притягнення її до дисциплінарної,
а не кримінальноївідповідальності.
Вказує, що в обвинувальному акті відсутнє формулювання обвинувачення,
не зазначено форми вини, мотиву і мети вчинення кримінального правопорушення.
Наголошує, що робота ОСОБА_7 на посаді судді є професійною правничою,
а не підривною діяльністю.
Захисник зазначає, що законодавство України не містить чіткого визначення терміна "підривна діяльність", а стороною обвинувачення не доведено фактів вчинення підозрюваною будь-яких прихованих дій з метою завдання шкоди суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, державній, економічній чи інформаційній безпеці України або фактів допомоги особам чи організаціям, які такі дії вчиняли.
Посилається на те, що рішення суду про здійснення спеціального судового провадження є незаконним, оскільки було прийнято за відсутності доказів перебування ОСОБА_7 у міжнародному розшуку. Вказує на неналежне повідомлення обвинуваченої про день, час та місце розгляду справи, оскільки повістки до неї не надходили через відсутність поштового зв`язку, а газета "Урядовий кур`єр" на території АР Крим не видається.
Також касатор стверджує, що апеляційний суд безпідставно відхилив його клопотання про повторне дослідження доказів, чим порушено приписи ч. 3 ст. 404 КПК України. Цей суд не спростував доводів апеляційної скарги сторони захисту
та постановив ухвалу, яка не відповідає вимогам КПК України.
Позиції учасників судового провадження
Захисник ОСОБА_6 підтримав подану касаційну скаргу, просив
її задовольнити.
Прокурор ОСОБА_5 уважав касаційну скаргу необґрунтованою і просив залишити її без задоволення, а оскаржені судові рішення без зміни.
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, обговоривши доводи, наведені в касаційній скарзі, перевіривши матеріали кримінального провадження, колегія суддів дійшла таких висновків.
Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. При цьому наділений повноваженнями лише щодо перевірки правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені
в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того
чи іншого доказу.
Відповідно до приписів ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення і особі засудженого.
Отже, касаційний суд не перевіряє судових рішень у частині неповноти судового розгляду, а також невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження. Під час перегляду судових рішень у касаційному порядку Суд виходить із фактичних обставин справи, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій.
Натомість зазначені обставини, на які посилається в касаційній скарзі захисник, були предметом ретельної перевірки в судах першої та апеляційної інстанцій.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, органом досудового розслідування ОСОБА_7 обвинувачувалася у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 111 КК України.
Розглянувши це кримінальне провадження в порядку спеціального судового розгляду, суд першої інстанції визнав ОСОБА_7 винуватою у вчиненні вказаного кримінального правопорушення та призначив відповідне покарання.
Так, свої висновки щодо доведеності винуватості засудженої ОСОБА_7
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 111 КК України, суд першої інстанції обґрунтував письмовими доказами, зокрема листом Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 16 лютого 2015 року № 18-2153/15, листом Державної судової адміністрації України від 19 січня 2015 року № 8-395/15, постановами Верховної Ради України від 16 вересня 1998 року № 111-XIV
"Про обрання суддів" та від 19 квітня 2016 року № 1157-VIII "Про звільнення судді", рішенням Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 10 листопада 2015 року № 3009/дп-15, протоколом огляду інтернет-видань від 07 квітня 2015 року
з додатками (нормативними актами РФ індивідуального характеру
про призначення суддів, розміщеними на офіційному сайті Президента РФ), листами Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 14 лютого 2015 року
№ 30-2008/15, від 06 жовтня 2016 року № 19-9785/16, рішенням Вищої ради юстиції від 24 грудня 2015 року № 1206/0/15-15, листом Департаменту контррозвідки Служби безпеки України від 14 червня 2016 року № 212/8-22047, листами Міністерства юстиції України від 21 березня 2016 року № 2911-0-26-16/12.1,
від 23 вересня 2016 року № 7926-0-30-16/12.1/3, листом Державної пенітенціарної служби України від 06 червня 2015 року № 2/3/2-3211/25-15, протоколами огляду документів від 02-15 серпня 2016 року ("судових рішень", ухвалених за участю "судді" ОСОБА_7 на підставі законодавства РФ 22 травня, 24 липня,
13, 23 жовтня 2014 року та 25 лютого 2015 року), протоколом огляду документів
від 23 лютого 2017 року з додатками, протоколом огляду інтернет-видань
від 08 квітня 2015 року з додатками (нормативними актами РФ, розміщеними
на офіційних сайтах Президента РФ та Верховного Суду РФ щодо діяльності судів на території АР Крим), листом Вищої кваліфікаційної комісії суддів України
від 16 лютого 2015 року № 18-2153/15, листом Вищої ради юстиції від 12 січня
2015 року № 112/0/9-15, листом Голови Верховного Суду України від 25 березня 2016 року № 202-1088/0/8-16, тощо.
Дослідивши докази, надавши кожному з них оцінку з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупності зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку, суд дійшов обґрунтованого висновку
про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 111 КК України.
Зокрема, проаналізувавши досліджені докази, місцевий суд дійшов висновків,
що ОСОБА_7 у період окупації АР Крим по день звільнення з посади, тобто
з 20 лютого 2014 року по 19 квітня 2016 року, формально-юридично мала статус судді Апеляційного суду АР Крим. При цьому вона, не будучи у встановленому законами України порядку звільненою з посади судді Апеляційного суду АР Крим, упродовж березня - листопада 2014 року як "суддя" незаконно створеного "Апеляційного суду Республіки Крим" здійснювала "правосуддя" на окупованій території України від імені іноземної держави - РФ, керуючись її матеріальним
та процесуальним правом, а з призначенням у грудні 2014 року на посаду "судді Верховного Суду Республіки Крим" прийняла на себе на окупованій території України повноваження судді іншої держави - РФ, яка окупувала та незаконно анексувала цю територію. Здійснення ОСОБА_7 за таких умов "правосуддя" від імені РФ свідчить про порушення нею вимог ст. 65 Конституції України, присяги судді, оскільки забезпечувало становлення та зміцнення окупаційної влади РФ шляхом утворення і функціонування незаконно створених окупаційних органів судової влади РФ на окупованій території України, виконання функцій представника окупаційної судової влади РФ з метою недопущення контролю української влади на території АР Крим, а отже, надання нею допомоги РФ
у проведенні підривної діяльності проти України на шкоду суверенітетові
та територіальній цілісності України.
За висновком суду першої інстанції, достатній рівень освіти, спеціальних знань
і життєвого досвіду ОСОБА_7 для усвідомлення нею фактів активної підривної діяльності РФ проти України шляхом окупації та подальшої анексії території України в АР Крим доводиться об`єктивними даними про її кваліфікаційний рівень підготовки як судді в галузі кримінального права, який дозволяв їй здійснювати тривалий час правосуддя в суді другої інстанції з функціями апеляційного контролю за законністю рішень судів першої інстанції. Використання
ж ОСОБА_7 під час здійснення такого "правосуддя" від імені РФ матеріально-технічної бази Апеляційного суду АР Крим, її власних теоретичних знань
і практичних навичок підтверджується "судовими рішеннями" окупаційних органів судової влади про організацію та проведення судових засідань у приміщенні відповідного "суду" та використання під час їх ухвалення інтелектуальних здібностей "суддів" (теоретичних знань, правосвідомості та життєвого досвіду).
Як зазначив суд, на свідомий і добровільний характер дій ОСОБА_7 з надання нею допомоги РФ у проведенні підривної діяльності на шкоду суверенітетові
та територіальної цілісності України вказує сам характер таких дій,
їх послідовність, тривалість у часі та динаміка розвитку. Так, ОСОБА_7, починаючи з 21 березня 2014 року, не склала своїх повноважень судді Апеляційного суду АР Крим, як суддя не вчинила жодних дій у зв`язку зі своєю мовчазною згодою на автоматичне набуття по факту громадянства іншої країни, продовжила здійснювати "правосуддя" як "суддя Апеляційного суду Республіки Крим", керуючись при цьому матеріальним та процесуальним правом іноземної держави, брала успішну участь у конкурсі на зайняття посади "судді Верховного Суду Республіки Крим", процедура якого передбачала свідоме складання окремих документів та добровільне подання персональних особистих даних про себе
і членів своєї сім`ї, та потім здійснювала "правосуддя" на цій посаді, принаймні
по 2017 рік.
Колегія суддів місцевого суду взяла до уваги й доводи сторони захисту
про необхідність поважати права і свободи обвинуваченої, зокрема право
на працю та на вільний вибір місця свого проживання, право на зміну громадянства. При цьому суд констатував, що ОСОБА_7 як суддя, отже публічна особа, що наділена правом приймати доленосні рішення від імені держави,
а у зв`язку з цим і особливими гарантіями незалежності, мала б розраховувати
на те, що і від неї вимагатимуть поважливого ставлення до права. При цьому вибір
ОСОБА_7 залишитися проживати на тимчасово окупованій території України, навіть змінити громадянство самі по собі не розглядався місцевим судом
як підстава для кримінального переслідування. Однак суд визнав принциповим
те, що обвинувачена у зв`язку з такими рішеннями не склала повноважень судді держави, яку раніше представляла і здійснювати правосуддя від імені якої надалі відмовилася, а навпаки, маючи цей статус, почала здійснювати "правосуддя"
від імені держави, яка тим часом окупувала та анексувала частину території України. Крім того, суд зазначив, що ОСОБА_7, маючи громадянські права, може не підтримувати політичного режиму країни, у якій проживає, працевлаштуватися на території іншої країни тощо, але вона при цьому не має права шкодити суверенітетові та територіальній цілісності України чи надавати іноземній державі будь-яку допомогу в проведенні підривної діяльності проти України на шкоду таким цінностям, тим більше будучи суддею.
При цьому, з досліджених судом листів Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 16 лютого 2015 року № 18-2153/15 та Вищої ради юстиції від 12 січня 2015 року № 112/0/9-15 суддя Апеляційного суду АР Крим ОСОБА_7 до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України чи Вищої ради юстиції із заявами
про переведення до іншого суду на території України чи про звільнення з посади
за загальними обставинами не зверталася, хоча мала таку можливість, і такі заяви фактично подали в першому випадку 53 судді, а в другому - 33 судді судів
АР Крим, у тому числі, у зв`язку з окупацією та припиненням громадянства України.
Зважаючи на зазначене, доводи захисника про неможливість подання
ОСОБА_7 заяви про звільнення з посади судді України з об`єктивних причин, зокрема через відсутність поштового зв`язку, є необґрунтованими. На переконання Суду обвинувачена не була позбавлена можливості подати відповідну заяву засобами електронного зв`язку або безпосередньо прибути на неокуповану частину території України.
З оскаржуваного вироку вбачається, що суд першої інстанції ретельно проаналізував і з посиланням на Конституцію України, закони України від 18 січня 2001 року № 2235-III "Про громадянство України", від 15 квітня 2014 року