ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
29 грудня 2022 року
м. Київ
справа № 120/3250/22
адміністративне провадження № К/990/27083/22
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Мартинюк Н.М.,
суддів - Жука А.В., Мельник-Томенко Ж.М.,
розглянув у порядку письмового провадження у касаційній інстанції адміністративну справу №120/3250/22
за позовом ОСОБА_1
до Міністерства юстиції України
про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії
за касаційною скаргою ОСОБА_1
на ухвалу Вінницького окружного адміністративного суду від 7 червня 2022 року (головуючий суддя: Комар П.А.)
і постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 7 вересня 2022 року (головуючий суддя: Граб Л.С., судді: Смілянець Е.С., Сторчак В.Ю.).
УСТАНОВИВ:
І. Історія справи
У квітні 2022 року ОСОБА_1 пред`явив позов до Міністерства юстиції України, у якому просив суд:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо контролю за виконанням Додаткових заходів індивідуального характеру в частині виконання рішень Ленінського районного суду від 27 листопада 2006 року і Замостянського районного суду від 1 березня 2004 року в невиконаних її частинах;
- зобов`язати відповідача з урахуванням рішення ЄСПЛ від 17 липня 2017 року ініціювати судову процедуру з відновлення і повторного розгляду справи по рішенню Ленінського районного суду від 27 листопада 2006 року;
- зобов`язати відповідача, з урахуванням раніше виплаченої ним частини заборгованості ДАК "Укрресурси" на загальну суму: 1900147,03 грн при виконанні трьох рішень РЄСПЛ, сплатити йому залишок боргу в розмірі: 2981555,14 грн, що встановлений Арбітражним керуючим ДАК "Укрресурси" та визнаний постановою Північного апеляційного господарського суду від 6 грудня 2021 року у справі №46/436-б;
- встановити судовий контроль за виконанням судового рішення шляхом подання звіту до суду.
В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 послався на те, що рішенням Європейського суду з прав людини від 17 липня 2014 року у справі "Яворовенко та інші проти України" (заява №25663/02 та 30 інших заяв), серед іншого, зобов`язано Україну виконати рішення Ленінського районного суду від 27 листопада 2006 року і Замостянського районного суду від 1 березня 2004 року.
Позивач стверджував, що відповідач допустив протиправну бездіяльність стосовно контролю за виконанням додаткових заходів індивідуального характеру в частині виконання цих рішень національних судів.
ОСОБА_1 зазначав, що на виконання рішення Європейського суду з прав людини від 17 липня 2014 року, яким Україну зобов`язано виконати рішення Ленінського районного суду від 27 листопада 2006 року, відповідач протиправно не ініціював судову процедуру з відновлення і повторного розгляду справи по цьому рішенню суду.
Також позивач указував, що на виконання рішення Європейського суду з прав людини від 17 липня 2014 року, яким Україну зобов`язано виконати рішення Замостянського районного суду міста Вінниці від 1 березня 2004 року, з ним не проведено повного розрахунку по сумі боргу, яка визначена постановою Північного апеляційного господарського суду від 6 грудня 2021 року у справі №46/436-б, а тому вважає, що відповідач має сплатити йому невиплачену суму коштів.
Ухвалою від 14 квітня 2022 року суд першої інстанції відкрив провадження у справі.
Надалі ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 7 червня 2022 року, залишеною без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 7 вересня 2022 року:
- відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_1 про визнання строку звернення до суду не пропущеним;
- задоволено клопотання представника відповідача про залишення позовної заяви без розгляду;
- позовну заяву залишено без розгляду на підставі пункту 8 частини першої статті 240 Кодексу адміністративного судочинства.
Залишаючи позовну заяву без розгляду, суд виходив з того, що ОСОБА_1 пропустив шестимісячний строк звернення до адміністративного суду і не навів достатніх підстав для визнання поважними причин пропуску такого строку.
У цьому контексті суд указав, що суть позову і оскаржувана бездіяльність пов`язані з обставинами видання ДАК "Укрресурси" наказу від 6 вересня 2017 року і вчиненням записів у трудовій книжці щодо зміни дати звільнення, тому строк звернення до адміністративного суду з такою вимогою повинен обчислюватися з часу отримання позивачем трудової книжки, а саме 19 вересня 2017 року.
На основі цих міркувань суд дійшов висновку, що ОСОБА_1 пропустив шестимісячний строк за цією вимого, а оскільки позовна вимога зобов`язального характеру є похідною від вимоги про визнання протиправною бездіяльності відповідача, то вона також вважаються заявленою з пропуском строку звернення.
Одночасно з цим, суд відхилив доводи позивача про відсутність факту пропуску шестимісячного строку і необхідність його відліку з дати ухвалення постанови Північного апеляційного господарського суду від 6 грудня 2021 року у справі №46/436-б. У цьому аспекті окружний суд виходив з того, що сума боргу, яка визначена указаною постановою, є за своєю правовою природою кредиторськими вимогами ОСОБА_1 до ДАК "Укрресурси", тому її виплата не може бути здійснена в іншому порядку, ніж це передбаченого Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом". На основі таких міркувань суд дійшов висновку, що указана постанова не може виступати підставою для звернення до суду з цим адміністративним позовом.
Також суд визнав необґрунтованим посилання ОСОБА_1 на частину другу статті 233 Кодексу законів про працю України, указавши на те, що позовні вимоги не є вимогами про стягнення заробітної плати, а стосуються вирішення публічно-правового спору пов`язаного із оскарженням бездіяльності відповідача щодо нездійснення належних заходів контролю та координації за процедурою виконання рішення ЄСПЛ, у межах якого не вирішується питання про стягнення заробітної плати позивача.
Не погодившись із залишенням позову без розгляду, ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати ухвалу Вінницького окружного адміністративного суду від 7 червня 2022 року і постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 7 вересня 2022 року, а справу повернути до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Позиція скаржника полягає в тому, що суди неправильно визначили характер спірних правовідносин і підстави позову, внаслідок чого дійшли помилкового висновку про пропуск ним шестимісячного строку звернення до адміністративного суду з цим позовом.
Скаржник вважає, що питання бездіяльності відповідача стосовно додаткових заходів індивідуального характеру по рішенню Ленінського районного суду від 27 листопада 2006 року має бути розглянуте по суті.
Також скаржник зазначає, що виконання рішення Замостянського районного суду міста Вінниці від 1 березня 2004 року передбачає зміну дати звільнення і проведення розрахунку на нову дату звільнення. Вказує, що у 2017 році арбітражний керуючий видав наказ про зміну дати звільнення, тож залишилися невиконаними міри матеріального характеру - визначення і виплата остаточного боргу. Як зазначає скаржник, надалі остаточний залишок боргу був визначений постановою Північного апеляційного господарського суду від 6 грудня 2021 року у справі №46/436-б і про цю подію він не міг знати раніше.
Скаржник наголошує, що у цій частині його вимога має матеріальний характер і не оскаржується ні дата наказу, ні дата видачі трудової книжки. Натомість позов пред`явлений 7 квітня 2022 року, тобто у межах шестимісячного строку. Тому вважає, що є підстави для розгляду судом першої інстанції по суті питання бездіяльності відповідача і вжиття ним додаткових заходів індивідуального характеру по сплаті залишку боргу повного розрахунку.
Відповідач подав відзив на касаційну скаргу, у якому просить залишити цю скаргу без задоволення.
Позиція відповідача полягає в тому, що оскаржувані судові рішення є законними й обґрунтованими і доводи скаржника не спростовують висновку судів про пропуск ним шестимісячного строку для пред`явлення позову.
ІІ. Мотиви Верховного Суду
Верховний Суд, переглянувши оскаржувані судові рішення у межах доводів і вимог касаційної скарги, на підставі встановлених фактичних обставин справи, відповідно до частини першої статті 341 КАС України, звертає увагу на таке.
Кожна особа має право в порядку, встановленому КАС України, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси (стаття 5 цього Кодексу).
Статтею 118 КАС України визначено, що процесуальні строки - це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом. Процесуальні строки визначаються днями, місяцями і роками, а також можуть визначатися вказівкою на подію, яка повинна неминуче настати.
За змістом статті 121 КАС України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
Одночасно із поданням заяви про поновлення процесуального строку має бути вчинена процесуальна дія (подана заява, скарга, документи тощо), стосовно якої пропущено строк.
Пропуск строку, встановленого законом або судом учаснику справи для подання доказів, інших матеріалів чи вчинення певних дій, не звільняє такого учасника від обов`язку вчинити відповідну процесуальну дію.
Згідно з частиною першою, другою статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.