ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
28 грудня 2022 року
м. Київ
справа № 560/5186/22
адміністративне провадження № К/990/22163/22
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Мартинюк Н.М.,
суддів - Загороднюка А.Г., Мельник-Томенко Ж.М.,
розглянув у порядку письмового провадження у касаційній інстанції адміністративну справу №560/5186/22
за позовом ОСОБА_1
до Управління Держпраці у Хмельницькій області
про визнання протиправним і скасування наказу, поновлення на посаді та стягнення коштів
за касаційною скаргою ОСОБА_1 - адвоката Латюка Петра Яковича
на ухвалу Хмельницького окружного адміністративного суду від 18 травня 2022 року (головуючий суддя: Гнап Д.Д.)
і постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 8 серпня 2022 року (головуючий суддя: Шидловський В.Б., судді: Боровицький О.А., Курко О.П.).
УСТАНОВИВ:
І. Історія справи
18 квітня 2022 року представник ОСОБА_1 - адвокат Латюк Петро Якович пред`явив позов до Управління Держпраці у Хмельницькій області, у якому просив суд:
- визнати протиправним і скасувати наказ начальника Управління Держпраці у Хмельницькій області від 2 липня 2018 року №147-к про відсторонення ОСОБА_1 від виконання обов`язків головного державного інспектора відділу з питань додержання законодавства про працю, зайнятість та інших нормативно-правових актів Управління Держпраці у Хмельницькій області;
- визнати протиправним і скасувати наказ начальника Управління Держпраці у Хмельницькій області від 25 березня 2021 року про звільнення ОСОБА_1 з посади головного державного інспектора відділу з питань додержання законодавства про працю, зайнятість та інших нормативно-правових актів 4 березня 2021 року на підставі пункту 4 частини першої статті 84 Закону України "Про державну службу" у зв`язку з набранням законної сили обвинувальним вироком суду щодо державного службовця за вчинення умисного кримінального правопорушення та/або встановлення заборони займатися діяльністю, пов`язаною з виконанням функцій держави;
- поновити ОСОБА_1 на роботі на посаді головного державного інспектора відділу з питань додержання законодавства про працю, зайнятість та інших нормативно-правових актів Управління Держпраці у Хмельницькій області;
- зобов`язати Управління Держпраці у Хмельницькій області нарахувати й виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 2 липня 2018 року по час вирішення справи судом.
Одночасно з цим, представник позивача заявив клопотання про поновлення строку звернення до суду.
У цьому контексті представник зазначив, що наказ про відсторонення діяв до звільнення з роботи, а відтак мав триваючий характер, тож строк, установлений частиною п`ятою статті 122 КАС України, не пропущений.
Крім цього, зазначено, що Верховний Суд постановою від 26 січня 2022 року скасував ухвалу апеляційного суду, на основі якої набрав законної сили вирок районного суду, та направив справу на новий апеляційний розгляд. Водночас указано, що ОСОБА_1 не отримав копію цієї постанови, натомість представник отримав її копію 15 лютого 2022 року. Зазначено також те, що наказ про звільнення досі не вручений ОСОБА_1, а його копію представник позивача отримав на адвокатський запит 22 лютого 2022 року. Зрештою указано, що з 25 лютого до 15 квітня 2022 року представник позивача перебував на військовій службі у зв`язку з мобілізацією.
У кінцевому підсумку представник стверджував, що ОСОБА_1 з поважних причин пропустив строк звернення до суду.
Хмельницький окружний адміністративний суд ухвалою від 28 квітня 2022 року залишив позовну заяву без руху, оскільки визнав неповажними причини пропуску місячного строку звернення до суду, та надав позивачу час для усунення її недоліків.
Надалі представник позивача подав заяву про поновлення строку звернення до суду. В її обґрунтування послався загалом на ті ж аргументи, що викладені у позовній заяві. Додатково зазначив, що війна зумовила ОСОБА_1 як інваліда другої групи виїхати з Хмельницької області до Закарпаття. На основі сукупності викладених обставин представник позивача стверджував, що строк звернення до суду був пропущений з поважних причин.
Ухвалою Хмельницького окружного адміністративного суду від 18 травня 2022 року, залишеною без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 8 серпня 2022 року, відмовлено у задоволенні заяви про поновлення строку звернення до суду, а позовну заяву повернуто позивачу у зв`язку із пропуском строку звернення до суду.
Повертаючи позовну заяву, суд виходив з того, що ОСОБА_1 міг знати про стан своїх прав та вчасно звернутися до адміністративного суду для оскарження наказів відповідача в строки, установлені частиною п`ятою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України, але пропустив їх без поважних причин.
У цьому контексті суд указав на необґрунтованість доводів про те, що відсторонення, оформлене наказом від 2 липня 2018 року, є триваючим порушенням. Суд зазначив, що триваючим порушенням може бути лише триваюча пасивна поведінка (бездіяльність) суб`єкта, яка виражається у формі невчинення дії (дій), яку він був зобов`язаний і міг вчинити. Натомість у цьому випадку позивач оскаржує рішення відповідача.
Також суд зазначив, що звертаючись із запитом до відповідача про надання копії наказу про звільнення, позивач уже був обізнаний з його існуванням, тому отримання листа-відповіді не свідчить про початок перебігу строку звернення до суду.
Стосовно введення в Україні воєнного стану суд указав, що до його запровадження ОСОБА_1 мав можливість звернутися до суду, однак цього не зробив. Також суд указав, що вступ представника позивача до територіальної оборони не може вважатися поважною причиною пропуску строку, оскільки у ОСОБА_1 є право замінити його на іншого представника для належного захисту своїх прав та інтересів у суді, з метою дотриманням встановлених законодавством строків.
На указані судові рішення представник позивача подав касаційну скаргу.
Скаржник просить скасувати ухвалу Хмельницького окружного адміністративного суду від 18 травня 2022 року і постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 8 серпня 2022 року, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Позиція скаржника полягає в тому, що суди неправильно застосували статтю 122 КАС України і помилково не застосували положення статті 233 КЗпП України, згідно з якою у справах про звільнення строк звернення до суду встановлений в один місяць з дня вручення копії наказу про звільнення. У аспекті таких доводів скаржник зазначає, що до цього часу наказ про звільнення ОСОБА_1 не вручений.
Стосовно наказу про відсторонення, скаржник стверджує, що ОСОБА_1 не пропустив цей строк, оскільки наказ діяв до звільнення з роботи, а відтак був триваючим, з невизначеним строком дії.
Зрештою скаржник стверджує, що суди попередніх інстанцій помилково не звернули увагу на той факт, що одна з позовних вимог стосувалася виплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 2 липня 2018 року, а тому за правилами частини другої статті 233 КЗпП України на цю вимогу не поширювався жоден строк звернення до суду.
У відзиві на касаційну скаргу відповідач просить залишити цю скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.
В обґрунтування своєї позиції відповідач указав, що з наказом про відсторонення ОСОБА_1 ознайомився 2 липня 2018 року і вже звертався до суду з метою його оскарження, проте ухвалою Хмельницького окружного адміністративного суду від 24 червня 2019 року у справі №560/1775/19, яка набрала законної сили, позов був повернутий через пропуск строку звернення до суду.
Також відповідач зазначив, що при звільненні з ОСОБА_1 був проведений остаточний розрахунок, а наказ про звільнення і повідомлення про необхідність отримання трудової книжки направлялися йому поштою.
На основі цього відповідач відстоює позицію, що суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про пропуск ОСОБА_1 строку звернення до суду без поважних причин.
ІІ. Мотиви Верховного Суду
Верховний Суд, переглянувши оскаржувані судові рішення у межах доводів і вимог касаційної скарги, на підставі встановлених фактичних обставин справи, відповідно до частини першої статті 341 КАС України, виходить із такого.
Спірні правовідносини у справі склались з приводу законності наказу відповідача від 2 липня 2018 року №147-к про відсторонення ОСОБА_1 від виконання обов`язків головного державного інспектора, а також наказу від 25 березня 2021 року про його звільнення з посади державної служби.
18 квітня 2022 року представник позивача пред`явив позов до відповідача, подавши його засобами поштового зв`язку.
На стадії касаційного провадження спірним є питання дотримання позивачем строку звернення до суду з позовом.
У цьому контексті Суд враховує, що частиною першою й другою статті 122 КАС України визначено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Частиною третьою статті 122 КАС України встановлено, що для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк (частини п`ята указаної статті Кодексу).
За змістом частини першої статті 121 КАС України пропущений процесуальний строк, встановлений законом, суд може поновити за заявою учасника справи, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
Інститут строків звернення до адміністративного суду за захистом свого порушеного права не містить вичерпного, детально описаного переліку причин чи критеріїв їх визначення. Натомість закон запроваджує оцінні, якісні параметри визначення таких причин: вони повинні бути поважними, реальними або непереборними і об`єктивно нездоланними на час плину строків звернення до суду. Ці причини (чи фактори об`єктивної дійсності) мають бути несумісними з обставинами, коли суб`єкт звернення до суду знав або не міг не знати про порушене право, ніщо правдиво йому не заважало звернутися до суду, але цього він не зробив і через власну недбалість, легковажність, байдужість, неорганізованість чи інші подібні за суттю ставлення до права на доступ до суду порушив ці строки.
Наслідки пропущення строку звернення до адміністративного суду регламентовані статтею 123 КАС України.
Згідно з частинами першою і другою статті 123 КАС України, у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.