ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
28 грудня 2022 року
м. Київ
справа № 340/376/20
адміністративне провадження № К/9901/6939/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Губської О. А.,
суддів: Білак М.В., Калашнікової О.В.,
розглянув у порядку письмового провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1 до Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області, Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку, провадження у якій відкрито
за касаційною скаргою Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області на рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 28 вересня 2020 року, прийняте у складі судді Притули К.М., та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 26 січня 2021 року, ухвалену у складі колегії суддів: Головко О.В. (головуючий), Ясенової Т.І., Суховарова А.В.,
І. Суть спору:
1. ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1, позивач) звернувся до суду з позовом до Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області, Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро), в якому просив:
1.1. визнати протиправним та скасувати наказ Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області "Про звільнення ОСОБА_1" № 922/к від 26.12.2019;
1.2. поновити на роботі ОСОБА_1 шляхом поновлення на рівнозначній посаді категорії Б начальника відділу у Кіровоградській області Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) або на аналогічній посаді, що відповідає освітньо-кваліфікаційному рівню та досвіду роботи, з 28.12.2019 року із збереженням рангу державного службовця;
1.3. стягнути з Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 28.12.2019 року по день набрання законної сили рішенням у справі;
1.4. звернути рішення суду до негайного виконання в частині поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, в межах стягнення суми за один місяць.
2. В обґрунтування своїх вимог позивач зазначає, що його звільнення є незаконним та стверджує, що фактично відбулася не ліквідація, а реорганізація територіальних органів юстиції, а правонаступником ГТУЮ у Кіровоградській області є новоутворена установа - Південно-Східне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Дніпро), до якого перейшли зобов`язання, що випливають з трудових правовідносин. Також зазначає, що при звільненні не були дотримані гарантії, передбачені трудовим законодавством, оскільки з моменту попередження про звільнення йому не було запропоновано вакантні посади, які б він міг обійняти відповідно до своєї кваліфікації, а також не враховано наявність у нього переважного права на залишення на роботі. З цих підстав позивач просить задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
3. Відповідачі позов не визнали та просили відмовити в його задоволенні.
ІІ. Установлені судами фактичні обставини справи
4. На підставі наказу Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області № 1070/к від 28.04.2016 ОСОБА_1 був призначений на посаду начальника відділу розгляду звернень та забезпечення діяльності комісії з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області.
5. Кабінетом Міністрів України прийнято постанову №870 від 09.10.2019 року "Деякі питання територіальних органів Міністерства юстиції", пунктом 1 якої постановлено ліквідувати як юридичні особи публічного права територіальні органи Міністерства юстиції за переліком згідно з додатком 1, зокрема Головне територіальне управління юстиції у Кіровоградській області.
6. На виконання цієї постанови наказом Міністерства юстиції України "Про утворення міжрегіональних територіальних органів Міністерства юстиції України" №3173/5 від 16.10.2019 року наказано ліквідувати як юридичні особи публічного права територіальні органи Міністерства юстиції згідно з переліком, зокрема Головне територіальне управління юстиції у Кіровоградській області.
7. Цим наказом затверджено список голів ліквідаційних комісій з ліквідації головних територіальних управлінь юстиції, яких зобов`язано, зокрема: забезпечити дотримання порядку звільнення працівників, повідомлення територіальних органів Державної служби зайнятості про звільнення працівників із зазначенням їх чисельності, звільнення працівників та своєчасний розрахунок з ними під час звільнення, видачу відповідних наказів та підписання необхідних документів; забезпечити письмове персональне попередження працівників не пізніше ніж за два місяці до їх звільнення, надати первинним профспілковим організаціям інформацію про звільнення працівників у зв`язку з ліквідацією територіальних органів Міністерства юстиції.
8. Головою ліквідаційної комісії ГТУЮ у Кіровоградській області видано накази №129/07 від 17.10.2019 року "Про створення ліквідаційної комісії" та №135/07 від 18.10.2019 року "Про затвердження плану заходів", яким затверджено план заходів, пов`язаних з ліквідацією ГТУЮ в Кіровоградській області. Цим планом передбачено письмово повідомити працівників про ліквідацію ГТУЮ у Кіровоградській області та попередити державних службовців про наступне припинення державної служби та вивільнення (статті 83, 87 Закону України "Про державну службу", статті 40, 49-2 КЗпП України).
9. Судом встановлено, що 24.10.2019 ОСОБА_1 був попереджений про припинення державної служби на підставі пункту 1-1 частини першої статті 87 Закону України Про державну службу у зв`язку з ліквідацією Головного територіального управління у Кіровоградській області та звільнення з займаної посади раніше двох місяців з дня попередження.
10. Наказом Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області "Про звільнення ОСОБА_1" №922/к від 26.12.2019 ОСОБА_1 звільнений з займаної посади 28.12.2019 відповідно до пункту 1-1 частини першої статті 87 Закону України Про державну службу у зв`язку з ліквідацією Головного територіального управління у Кіровоградській області, з припиненням державної служби.
11. Не погодившись зі своїм звільненням, позивач звернувся до суду з цим позовом.
ІІІ. Рішення судів першої й апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення
12. Рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 28 вересня 2020 року, яке залишено без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 26 січня 2021 року позовні вимоги задоволено частково.
12.1. Визнано протиправним та скасовано наказ Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області "Про звільнення ОСОБА_1" № 922/к від 26.12.2019.
12.2. Поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника відділу розгляду звернень та забезпечення діяльності комісії з питань розгляду скаргу у сфері державної реєстрації Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області, з 29.12.2019.
12.3. Стягнуто з Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 29.12.2019 по 28.09.2020 у сумі 202059,11 грн.
12.4. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
13. Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, виходив з того, що оскільки в ГТУЮ у Кіровоградській області фактично відбулася не ліквідація, а реорганізація, яка супроводжувалася змінами в організації виробництва і праці, роботодавець зобов`язаний був дотриматися процедури вивільнення працівників у зв`язку з реорганізацією, визначеною законодавством про працю. На час звільнення позивача зі служби Законом України "Про державну службу" не були передбачені особливості застосування до державних службовців, які звільняються з державної служби з підстав скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізації державного органу чи його ліквідації, положень частини 2 статті 40, статей 42, частин 1, 2 і 3 статті 49-2 КЗпП України. Тому на звільнення державних службовців у зв`язку з припиненням державної служби з підстав, передбачених пунктами 1 та 1-1 частини 1 статті 87 Закону України "Про державну службу", поширювалися положення законодавства про працю щодо пропозиції іншої роботи та переведення на іншу роботу при звільненні, щодо строків попередження про звільнення, щодо переважного права на залишення на роботі. Таким чином, реорганізація державного органу, яка супроводжувалася змінами в організації виробництва і праці, зумовлювала обов`язок відповідача як роботодавця відповідно до вимог частини 2 статті 40, статті 43, частин 2, 3 статті 49-2 КЗпП України одночасно з попередженням позивача про звільнення запропонувати йому іншу рівноцінну посаду державної служби або іншу роботу (посаду державної служби) у новоствореному державному органі, виконати вимоги щодо визначення працівників, що мають переважне право на залишення на роботі, та отримати згоду виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) на звільнення, у разі якщо працівник є її членом. Проте ці вимоги при звільненні позивача відповідач не виконав та не дотримався процедури вивільнення державних службовців, визначеної законодавством про працю.
IV. Провадження в суді касаційної інстанції
14. Не погодившись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанції, Головне територіальне управління юстиції у Кіровоградській області звернулося із касаційною скаргою до Верховного Суду, в якій просив скасувати оскаржувані судові рішення.
15. Ухвалою Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 16 березня 2021 року відкрито касаційне провадження у цій справі за вказаною скаргою на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах).
16. Обґрунтовуючи касаційну скаргу, відповідач зазначає, що 19.09.2019 був прийнятий Закон України № 117-ІХ "Про внесення змін до деяких законів України щодо перезавантаження влади" (набрав чинності 25.09.2019), яким були внесені зміни до Закону України "Про державну службу", зокрема, частина 1 статті 87 Закону була доповнена пунктом 1-1, а також були внесені зміни до частини 5 статті 22 зазначеного Закону, які стосувались в тому числі нових підстав та процедури вивільнення саме державних службовців. З прийняттям Закону України №113-ІХ від 19.09.2019 змін також зазнала стаття 40 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), яка була доповнена частиною 5, що унормовує процедуру та порядок звільнення окремої категорії працівників, в тому числі державних службовців. Отже, скаржник вказує, що після прийняття Законів України № 117-ІХ від 19.09.2019 та №113-ІХ від 19.09.2019 Верховним Судом не формувався висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме статті 22, п.1-1 ч.1 ст. 87 Закону України "Про державну службу" та ч.5 ст. 40 КЗпП України.
17. Скаржник наголосив, що в оскаржуваних судових рішеннях зазначено про те, що на час звільнення позивача, Законом України "Про державну службу" не були врегульовані порядок та процедура вивільнення державних службовців на підставі п. 1-1 ч. 1 ст. 87 ЗУ "Про державну службу", а тому необхідно застосовувати в даних правовідносинах норми Кодексу законів про працю України, однак дані висновки судів першої та апеляційної інстанції є помилковими. Законом, що регулює статус державного службовця, є Закон України "Про державну службу". А тому, так як ОСОБА_1 перебував на державній службі та мав статус державного службовця на нього відповідно під час проходження та припинення державної служби розповсюджувалась дія саме Закону України "Про державну службу", а не Кодексу законів про працю України.
17.1. При цьому, відповідач зазначив, що Законом України від 19.09.2019 № 117-ІХ "Про внесення змін до деяких законів України щодо перезавантаження влади" (набрав чинності 25.09.2019) внесено зміни, зокрема, до статті 87 Закону України "Про державну службу", а саме з Закону України "Про державну службу" виключено положення про поширення на ці випадки законодавства про працю, а також про те, що звільнення у цих випадках допускається лише у разі, якщо державного службовця не може бути переведено на іншу посаду відповідно до його кваліфікації або якщо він відмовляється від такого переведення. Пункт 1-1 частини першої статті 87 Закону України "Про державну службу" (ліквідація державного органу) є самостійною підставою припинення державної служби та відповідно до частини третьої статті 5 Закону України "Про державну службу" виключає застосування норм Кодексу законів про працю України. Враховуючи наведене, з 25.09.2019, тобто з дати набрання чинності Законом № 117-ІХ, вже не передбачена необхідність пропозиції іншої роботи (посади державної служби), як умова звільнення державного службовця у зв`язку з ліквідацією державного органу. Отже, з 25.09.2019 ліквідація державного органу як підстава припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення, відповідно до п. Iі ч. 1 ст. 87Закону України "Про державну службу", не містить будь яких додаткових умов припинення державної служби та є самостійною та достатньою підставою для її припинення.
17.2. Також скаржник звертає увагу, що відповідно до частини 5 статті 22 Закону України "Про державну службу" (із змінами, внесеними згідно із Законом № 117-ІХ від 19.09.2019) встановлено, що у разі реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації державного органу переведення державного службовця на рівнозначну або нижчу (за його згодою) посаду в державному органі, якому передаються повноваження та функції такого органу, за рішенням суб`єкта призначення може здійснюватися без обов`язкового проведення конкурсу. Слово "може" у вказаній нормі Закону визначає дискреційне право суб`єкта призначення, а не обов`язок. При ліквідації Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області, в якому працював ОСОБА_1, законодавством не передбачена пропозиція іншої роботи, оскільки звільнення відбувається саме у зв`язку з ліквідацією державного органу на підставі спеціальної норми - пункту Iі частини першої статті 87 Закону України "Про державну службу".
17.3. Крім того, скаржник зазначив, що після винесення судом першої інстанції оскаржуваного рішення, яке було виконано в частині його негайного виконання, на адресу Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області 19 жовтня 2020 року від Кіровоградського міськрайонного центру зайнятості надійшло Повідомлення (претензія), щодо повернення суми виплаченої допомоги по безробіттю в сумі 73785,08 грн. Таким чином під час розгляду справи в суді, позивач перебував на обліку в Кіровоградському міськрайонному центрі зайнятості та відповідно отримував кошти по безробіттю. А тому, у випадку залишення рішення суду першої інстанції без змін, скаржник вважає, що при визначенні середнього заробітку за час вимушеного прогулу Третій апеляційний адміністративний суд повинен був врахувати дохід ОСОБА_1 отриманий ним під час перебування на обліку в Кіровоградському міськрайонному центрі зайнятості.
17.4. Скаржник також зауважив, що на виконання постанови Кабінету Міністрів України від 09 жовтня 2019 року № 870 "Деякі питання територіальних органів Міністерства юстиції", яка є чинною та обов`язковою до виконання Наказу Міністерства юстиції України № 3173/5 "Про утворення міжрегіональних територіальних органів Міністерства юстиції України" від 16 жовтня 2019 року, чітко вбачається, що проводиться ліквідація Головного територіальному управлінні юстиції у Кіровоградській області, а не реорганізація, оскільки про що як Кіровоградським окружним адміністративним судом так і Третім апеляційним адміністративним судом безпідставно зазначено в оскаржуваних рішеннях.
18. Позивач подав відзив на касаційну скаргу, в якому просив у задоволенні касаційної скарги Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області відмовити. Крім того, позивач просив скасувати рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 28.09.2020 у справі № 340/376/20 в частині поновлення його на роботі та ухвалити нове рішення, яким поновити його на рівнозначній посаді категорії "Б" начальника відділу у Кіровоградській області Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро). Скасувати рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 28.09.2020 у справі № 340/376/20 в частині задоволення позовних вимог щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та ухвалити нове рішення, яким стягнути з відповідача Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) 218 494,36 грн. із застосуванням коефіцієнта підвищенням тарифних ставок і посадових окладів. Скасувати постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 26.01.2021 у справі № 340/376/20.
19. Крім того, Південно-Східним міжрегіональним управлінням Міністерства юстиції (м. Дніпро) до суду касаційної інстанції було подано пояснення на касаційну скаргу Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області, в якому просило задовольнити касаційну скаргу Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області, скасувати рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 28 вересня 2020 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 26 січня 2021 року та ухвалити нове рішення усправі, яким відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 в повному обсязі.
19.1. Також, Південно-Східним міжрегіональним управлінням Міністерства юстиції (м. Дніпро) до суду касаційної інстанції було подано міркування на відзив ОСОБА_1, в яких також просив задовольнити касаційну скаргу Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області, скасувати рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 28 вересня 2020 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 26 січня 2021 року та ухвалити нове рішення усправі, яким відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 в повному обсязі.
V. ДЖЕРЕЛА ПРАВА
20. Статтею 8 Конституції України установлено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
21. Статтею 38 Конституції України громадяни користуються рівним правом доступу до державної служби, а також до служби в органах місцевого самоврядування.
22. Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
23. Спеціальним законом, що регулює відносини, які виникають у зв`язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, є Закон України "Про державну службу" від 10 грудня 2015 року № 889-VIII (далі - Закон № 889-VIII), у редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законів України щодо перезавантаження влади" від 19 вересня 2019 року № 117-IX, який набрав чинності 25 вересня 2019 року (далі - Закон № 117-IX). Дія цього Закону поширюється на державних службовців, зокрема, міністерств та інших центральних органів виконавчої влади (пункт 3 частини другої статті 3 Закону № 889-VIII).
24. Частинами першою - третьою статті 5 Закону № 889-VIIІ встановлено, що правове регулювання державної служби здійснюється Конституцією України, цим та іншими законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, постановами Верховної Ради України, указами Президента України, актами Кабінету Міністрів України та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби. Відносини, що виникають у зв`язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом. Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.
25. Частиною п`ятою статті 22 Закону № 889-VIII (у редакції Закону № 117-IX) передбачено, що у разі реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації державного органу переведення державного службовця на рівнозначну або нижчу (за його згодою) посаду в державному органі, якому передаються повноваження та функції такого органу, за рішенням суб`єкта призначення може здійснюватися без обов`язкового проведення конкурсу.
26. Згідно з пунктом 2 частини першої статті 41 Закону № 889-VIII (державний службовець з урахуванням його професійної підготовки та професійних компетентностей може бути переведений без обов`язкового проведення конкурсу на рівнозначну або нижчу вакантну посаду в іншому державному органі, у тому числі в іншій місцевості (в іншому населеному пункті), - за рішенням суб`єкта призначення або керівника державної служби в державному органі, з якого переводиться державний службовець, та суб`єкта призначення або керівника державної служби в державному органі, до якого переводиться державний службовець
27. Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 83 Закону № 889-VIII державна служба припиняється, зокрема, за ініціативою суб`єкта призначення.
28. Згідно із частиною першою статті 87 Закону № 889-VIII підставами для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є: 1) скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу; 1-1) ліквідація державного органу; 2) встановлення невідповідності державного службовця займаній посаді протягом строку випробування; 3) отримання державним службовцем негативної оцінки за результатами оцінювання службової діяльності; 4) вчинення державним службовцем дисциплінарного проступку, який передбачає звільнення.
29. За змістом абзацу третього частини третьої статті 87 Закону № 889-VIII державний службовець, якого звільнено на підставі пункту 1 частини першої цієї статті, у разі створення в державному органі, з якого його звільнено, нової посади чи появи вакантної посади, що відповідає кваліфікації державного службовця, протягом шести місяців з дня звільнення за рішенням суб`єкта призначення може бути призначений на рівнозначну або нижчу посаду державної служби, якщо він був призначений на посаду в цьому органі за результатами конкурсу.
30. Кодекс законів про працю України регулює трудові відносини всіх працівників (далі - КЗпП України). Законодавство про працю встановлює високий рівень умов праці, всемірну охорону трудових прав працівників (частина друга статті 1 КЗпП України). Статтею 5-1 КЗпП України визначено, що держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, зокрема, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.
31. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках, зокрема, у разі зміни в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
32. Звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу (частина друга статті 40 КЗпП України).
33. Згідно з частиною п`ятою статті 40 КЗпП України (у редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" від 19 вересня 2019 року № 113-IX, який набрав чинності 25 вересня 2019 року (далі - Закон № 113-IX), особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42-1, частин першої, другої і третьої статті 49-2, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус.
34. Частинами першою - третьою статті 49-2 КЗпП України у цій же редакції визначено, що про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. У разі якщо вивільнення є масовим відповідно до статті 48 Закону України "Про зайнятість населення", власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про заплановане вивільнення працівників.
35. За змістом частин першої та другої статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
36. Згідно з частинами другою, третьою статті 81 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України, у редакції станом на момент виникнення спірних правовідносин) юридичні особи, залежно від порядку їх створення, поділяються на юридичних осіб приватного права та юридичних осіб публічного права. Юридична особа публічного права створюється розпорядчим актом Президента України, органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування.
Порядок утворення та правовий статус юридичних осіб публічного права встановлюються Конституцією України та законом.
37. Відповідно до частин першої, п`ятої статті 104 ЦК України юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов`язки переходять до правонаступників.
Юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.
38. Згідно із пунктом 1 частини першої статті 110 ЦК України юридична особа ліквідується за рішенням її учасників або органу юридичної особи, уповноваженого на це установчими документами, в тому числі у зв`язку із закінченням строку, на який було створено юридичну особу, досягненням мети, для якої її створено, а також в інших випадках, передбачених установчими документами.
39. Відповідно до частини п`ятої статті 5 Закону України "Про центральні органи виконавчої влади" від 17 березня 2011 року № 3166-VI (далі - Закон № 3166-VI, у редакції станом на час виникнення спірних правовідносин) міністерство, інший центральний орган виконавчої влади припиняється шляхом реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації.
40. Згідно з частиною першою статті 13 Закону № 3166-VI територіальні органи міністерства утворюються як юридичні особи публічного права в межах граничної чисельності державних службовців та працівників міністерства і коштів, передбачених на утримання міністерства, ліквідовуються, реорганізовуються за поданням міністра Кабінетом Міністрів України.
41. За змістом частини четвертої статті 13 Закону № 3166-VI територіальні органи міністерства набувають статусу юридичної особи з дня внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців запису про їх державну реєстрацію як юридичної особи та припиняються як юридичні особи з дня внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців запису про державну реєстрацію їх припинення.
42. Відповідно до пункту 7 Положення про МЮ України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 02 липня 2014 року № 228 (далі - Положення № 228, у редакції станом на час виникнення спірних правовідносин) Мін`юст здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи Мін`юсту.
43. Постановою КМ України від 20 жовтня 2011 року № 1074 затверджено Порядок здійснення заходів, пов`язаних з утворенням, реорганізацією або ліквідацією міністерств, інших центральних органів виконавчої влади (далі - Порядок № 1074, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), який визначає механізм здійснення заходів, пов`язаних з утворенням, реорганізацією або ліквідацією міністерств, інших центральних органів виконавчої влади (далі - органи виконавчої влади) та їх територіальних органів.
44. Пунктами 5, 6, 7, 8 цього Порядку передбачено, що орган виконавчої влади припиняється шляхом реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації.
Права та обов`язки органів виконавчої влади переходять: у разі злиття органів виконавчої влади - до органу виконавчої влади, утвореного внаслідок такого злиття; у разі приєднання одного або кількох органів виконавчої влади до іншого органу виконавчої влади - до органу виконавчої влади, до якого приєднано один або кілька органів виконавчої влади; у разі поділу органу виконавчої влади -- до органів виконавчої влади, утворених внаслідок такого поділу; у разі перетворення органу виконавчої влади - до утвореного органу виконавчої влади; у разі ліквідації органу виконавчої влади і передачі його завдань та функцій іншим органам виконавчої влади - до органів виконавчої влади, визначених відповідним актом Кабінету Міністрів України.
Майнові права та обов`язки органів виконавчої влади у разі їх злиття, приєднання або перетворення переходять правонаступникові на підставі передавального акта, а у разі їх поділу - згідно з розподільчим балансом. У разі ліквідації органу виконавчої влади складається ліквідаційний баланс. Кабінет Міністрів України приймає рішення щодо подальшого використання нерухомого майна органу виконавчої влади, що ліквідується, та визначає суб`єкта управління підприємств, установ та організацій, що належать до сфери управління такого органу.
Внаслідок реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) органів виконавчої влади припиняється той орган виконавчої влади, майнові права та обов`язки якого переходять його правонаступникам.
45. Наказом МЮ України від 23 червня 2011 року №1707/5, зареєстрованим в МЮ України 23 червня 2011року за №759/19497, затверджено Положення про Головні територіальні управління юстиції МЮ України в Автономній Республіці Крим, в областях, містах Києві та Севастополі (далі - Положення №1707/5).