ПОСТАНОВА
Іменем України
28 грудня 2022 року
Київ
справа №380/12060/20
адміністративне провадження №К/990/10747/22
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого судді - Гімона М.М. (суддя-доповідач),
суддів: Усенко Є.А., Яковенка М.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження як суд касаційної інстанції справу № 380/12060/20 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ВЕЛНЕР" до Головного управління ДПС у Львівській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, провадження у якій відкрито за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "ВЕЛНЕР" на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 17 березня 2022 року (головуючий суддя - Довга О. І., судді: Глушко І. В., Запотічний І. І.),
ВСТАНОВИВ:
У грудні 2020 року Товариства з обмеженою відповідальністю "ВЕЛНЕР" (далі - ТОВ "ВЕЛНЕР", позивач) звернулося до суду з позовом до Головного управління ДПС у Львівській області (далі - ГУ ДПС, відповідач), у якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №0006623201 від 11 серпня 2020 року, яким до позивача застосовано штрафні санкції в сумі 500000,00 грн за порушення частини першої статті 15 Закону України від 19 грудня 1995 року №481/95-ВР "Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального" (далі - Закон №481/95-ВР), а саме: зберігання для власних потреб скрапленого вуглеводного газу (суміш пропану та бутану), отриманого відповідно до митної декларації від 18 травня 2020 року, та Н-гексану, отриманого згідно з видатковою накладною №910 від 7 травня 2020 року, без ліцензії на зберігання пального.
На обґрунтування своїх вимог позивач посилався на те, що 14 травня 2020 року звернувся до контролюючого органу із заявою про отримання ліцензії на право зберігання пального (виключно для потреб власного споживання чи промислової переробки) та отримав її 22 травня 2020 року. Зважаючи на карантинні заходи протягом 2020 року та кількість вихідних та неробочих днів у травні, ТОВ "ВЕЛНЕР" не мало можливості раніше звернутись із відповідною заявою, водночас, державні органи також працювали із обмеженнями. Крім того, на переконання позивача, згідно з пунктом 52-1 підрозділу 10 розділу ХХ "Перехідні положення" Податкового кодексу України (далі - ПК України) штрафні (фінансові) санкції не можуть застосовуватись під час карантину. Із посиланням на висновки Верховного Суду щодо застосування статей 549, 551 Цивільного кодексу України і 233 Господарського кодексу України, звертав увагу, що суд своїм рішенням може зменшувати розмір неустойки (штрафу, пені).
Львівський окружний адміністративний суд рішенням від 01 вересня 2021 року позов задовольнив повністю.
Восьмий апеляційний адміністративний суд постановою від 17 березня 2022 року рішення суду першої інстанції скасував та ухвалив нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовив.
Вирішуючи спір між сторонами, суди встановили такі обставини.
На підставі направлень від 20 липня 2020 року №1659, №1660, №1661, виданих ГУ ДПС у Львівській області, проведено фактичну перевірку ТОВ "ВЕЛНЕР" з метою здійснення контролю за дотриманням вимог діючого законодавства у сфері підакцизних товарів, порядком здійснення готівкових розрахунків, ведення обліку товарних запасів на складах та/або за місцем їх реалізації, наявності документа, що підтверджує державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців відповідно до закону, ліцензій, свідоцтв.
За результатами вказаної перевірки складено Акт №13/485/32.7/42644512 від 24 липня 2020 року про результати фактичної перевірки з питань додержання суб`єктом господарювання вимог, встановлених законодавством України, які є обов`язковими до виконання при здійсненні оптової і роздрібної торгівлі та зберігання алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального (далі - Акт перевірки).
Як зазначено в описовій частині цього Акта, під час проведення фактичної перевірки встановлено, що ТОВ "ВЕЛНЕР" за адресою: м. Львів, вул. Вулецька, 14, здійснює виробництво автохімії, де у своїй діяльності використовує скраплений вуглеводневий газ (суміш пропану та бутану) та Н-гексан. У своїй діяльності ТОВ "ВЕЛНЕР" використовує 25 резервуарів ємністю 1000 л кожний. Крім цього, відповідно до первинних документів ТОВ "ВЕЛНЕР" отримано 24,78 т. Н-гексану на загальну суму 729798,16 грн (видаткова накладна №910 від 07 травня 2020 року), скрапленого вуглеводного газу (суміш пропану та бутану) 18980,00 кг на загальну суму 223864,49 грн (вантажно-митна декларація від 18 травня 2020 року). Контролюючий орган встановив наявність договору оренди нежитлового приміщення №011219/12-1 від 02 грудня 2019 року з ПАТ "Львівський електроламповий завод" та ліцензії на зберігання пального виключно для власних потреб №135004142022000894 від 22 травня 2020 року, яка має термін дії з 22 травня 2020 року до 22 травня 2025 року.
Встановивши такі обставини, контролюючий орган дійшов висновку про порушення позивачем вимог частини першої статті 15 Закону Закон №481/95-ВР в частині зберігання пального для власних потреб без ліцензії.
На підставі висновків Акта перевірки від 24 липня 2020 року ГУ ДПС прийняло податкове повідомлення-рішення від 11 серпня 2020 року №0006623201 про застосування штрафних (фінансових) санкцій до ТОВ "ВЕЛНЕР" в сумі 500000,00 грн.
За наслідками розгляду скарги ТОВ "ВЕЛНЕР" на зазначене податкове повідомлення-рішення, Державна податкова служба України рішенням від 20 листопада 2020 року №33069/6/99-00-06-02-06-06 залишила скаргу без задоволення, а податкове повідомлення-рішення - без змін.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що отримувати ліцензію на право зберігання пального суб`єкт господарювання повинен тільки для стаціонарних цистерн/ємностей. Однак, позивач у своїй діяльності використовував пластикові контейнери об`ємом 1000 л. в кількості 28 штук, а наявність стаціонарних цистерн та/або ємностей перевіркою не встановлено, у зв`язку з чим висновки податкового органу про необхідність наявності ліцензії на зберігання пального не відповідають вимогам діючого законодавства. Також суд першої інстанції зазначив, що придбання пального не є тотожним його зберіганню, у зв`язку з чим встановлення факту придбання позивачем пального не є доказом його зберігання протягом певного часу. Також суд дійшов висновку про невідповідність податкового повідомлення-рішення вимогам статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), оскільки таке містить лише посилання на частину першу статті 15 і статтю 17 Закону №481/95-ВР без зазначення конкретних частин, пунктів чи абзаців вказаних статей. Інші доводи сторін суд першої інстанції визнав безпідставними і такими, що не впливають на висновки суду.
Апеляційний суд не погодився з рішенням суду першої інстанції з тих підстав, що в матеріалах справи наявні докази зберігання пального, зазначені в поясненнях директора ТОВ "ВЕЛНЕР", а обставини використання пального для власних потреб шляхом розливу палива до сільськогосподарської техніки, без зберігання палива за місцем перевірки відсутні. Тому суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що суб`єкт владних повноважень довів ті обставини, на яких ґрунтуються вимоги апеляційної скарги.
Не погодившись з висновками суду апеляційної інстанції, ТОВ "ВЕЛНЕР" подало касаційну скаргу, у якій, з урахуванням уточненої касаційної скарги, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить постанову апеляційного суду скасувати, а рішення суду першої інстанції залишити в силі.
Доводи заявника касаційної скарги обґрунтовані, фактично, висновками суду першої інстанції, які стали підставою для задоволення позовних вимог, зокрема: 1) під час перевірки встановлено лише факт придбання пального, що не є доказом його зберігання без наявності ліцензії; 2) контролюючий орган не перевіряв факту наявність пального в ємностях; 3) у поясненнях директора ТОВ "ВЕЛНЕР" зазначено про наявні залишки саме станом на 24 липня 2020 року, однак, висновки контролюючого органу зроблені щодо зберігання пального у травні 2020 року; 4) жодних доказів факту зберігання пального в ємностях ТОВ "Велнер" у період з 7 травня 2020 року до 22 травня 2020 року (момент видачі ліцензії на зберігання пального для власних потреб) ні матеріали справи, ні пояснення контролюючого органу не містять; 5) отримувати ліцензію на право зберігання пального суб`єкт господарювання повинен тільки для стаціонарних цистерн/ємностей; 6) відповідач не зазначив, яку саме норму Закону № 481/95-ВР він вважає порушеною, що по суті унеможливлює притягнення до відповідальності суб`єкта господарювання.
При обґрунтуванні цих доводів ТОВ "ВЕЛНЕР" посилалося на відсутність висновку Верховного Суду з питання застосування норм права у подібних правовідносинах, а також порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права.
Верховний Суд ухвалою від 14 червня 2022 року відкрив касаційне провадження за цією скаргою на підставі пунктів 3 і 4 частини четвертої статті 328 КАС України з метою перевірки вищенаведених доводів скаржника.
30 червня 2022 року від ГУ ДПС надійшов відзив на касаційну скаргу. Відповідач, посилаючись на те, що ліцензію на зберігання пального було отримано 22 травня 2020 року з терміном дії до 22 травня 2025 року, а придбання пального відбулося раніше, вважає, що позивачем допущено порушення норм Закону № 481/95-ВР щодо зберігання пального без наявності ліцензії. Звертає увагу, що фактично, за доводами позивача, він погодився із виявленим порушенням. Просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції без змін.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а також доводи відзиву на касаційну скаргу, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права і дотримання ними норм процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.
Ключовими питаннями у цій справі, які складають межі перевірки судом касаційної інстанції правильності застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права і дотримання ним норм процесуального права, є (за хронологією їх вирішення): 1) застосування Закону №481/95-ВР у питанні визначення місць зберігання пального, наявність яких зумовлює обов`язок суб`єкта господарювання отримувати ліцензію, а також доведеність наявності складу правопорушення у діях позивача; 2) дотримання ГУ ДПС вимог до форми і змісту податкового повідомлення-рішення.