ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
28 грудня 2022 року
м. Київ
справа №826/4854/15
адміністративне провадження №К/9901/22324/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Кашпур О.В.,
суддів - Мацедонської В.Е., Уханенка С.А.
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора, Миколаївської обласної прокуратури про визнання протиправним і скасування наказу, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, провадження в якій відкрито
за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 18 травня 2021 року, прийняту в складі колегії суддів: судді-доповідача Файдюка В.В., суддів Земляної Г.В., Мєзєнцева Є.І.,
У С Т А Н О В И В :
І. Короткий зміст позовних вимог
1. У березні 2015 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1, позивач) звернувся до суду з позовом до Генеральної прокуратури України, у якому просив:
- визнати протиправним і скасувати наказ виконуючого обов`язки Генерального прокурора України від 11 березня 2015 року №181к;
- поновити його на посаді першого заступника прокурора Миколаївської області;
- стягнути на його користь із Генеральної прокуратури України середній заробіток за час вимушеного прогулу з 11 березня 2015 року і до моменту фактичного поновлення на публічній службі.
ІІ. Короткий зміст судових рішень
2. Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 травня 2020 року допущено заміну найменування відповідача з Генеральної прокуратури України на Офіс Генерального прокурора.
3. Протокольною ухвалою суд першої інстанції 02 червня 2020 року залучив до участі у справі в якості другого відповідача - прокуратуру Миколаївської області.
4. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 червня 2020 року позов задоволено. Скасовано наказ виконуючого обов`язки Генерального прокурора України від 11 березня 2015 року №181к, яким ОСОБА_1 звільнено з посади першого заступника прокурора Миколаївської області. Поновлено ОСОБА_1 на посаді першого заступника прокурора Миколаївської області. Стягнуто з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 11 березня 2015 року до 12 червня 2020 року. Допущено до негайного виконання рішення суду в частинах поновлення ОСОБА_1 на посаді першого заступника прокурора Миколаївської області та стягнення з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах суми стягнення за один місяць.
5. Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 25 листопада 2020 року задоволено клопотання ОСОБА_1 про заміну відповідача у справі в зв`язку з перейменуванням. Замінено прокуратуру Миколаївської області у зв`язку з перейменуванням на Миколаївську обласну прокуратуру. Апеляційну скаргу Офісу Генерального прокурора задоволено частково. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 червня 2020 року скасовано в частині задоволених позовних вимог до Офісу Генерального прокурора про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та в частині звернення до негайного виконання стягнення з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах суми стягнення за один місяць. Прийнято у вказаній частині нове рішення, яким позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з Миколаївської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 1928428,78 грн. Допущено до негайного виконання рішення суду в частині стягнення з Миколаївської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах суми стягнення за один місяць у розмірі 14095,80 грн. В іншій частині рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 червня 2020 року залишено без змін.
6. Постановою Верховного Суду від 31 березня 2021 року касаційні скарги Офісу Генерального прокурора та прокуратури Миколаївської області задоволено частково. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 червня 2020 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 25 листопада 2020 року змінено в частині мотивів, виклавши їх у редакції цієї постанови. Постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 25 листопада 2020 року в частині позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу скасовано, а справу в цій частині направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції (Шостого апеляційного адміністративного суду).
7. Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 18 травня 2021 року апеляційну скаргу Офісу Генерального прокурора задоволено частково. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 червня 2020 року скасовано в частині задоволених позовних вимог до Офісу Генерального прокурора про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та в частині звернення до негайного виконання стягнення з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах суми стягнення за один місяць. Прийнято у вказаній частині нове рішення, яким позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з Миколаївської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 12 березня 2015 року до 12 червня 2020 року в сумі 499556,52 грн, з врахуванням податків і зборів та раніше виплачених сум. У решті рішення залишено без змін.
ІІІ. Короткий зміст вимог касаційної скарги
8. ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 18 травня 2021 року та направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
9. Як на підставу оскарження постанови суду апеляційної інстанції скаржник послався, зокрема, на пункт 4 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) - встановлення судом обставин, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів.
10. ОСОБА_1 зазначає про те, що суд апеляційної інстанції безпідставно зменшив суму стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу; взяв до уваги довідку від 06 квітня 2015 року, видану Генеральною прокуратурою України, згідно з якою за останні два місяці роботи, що передували звільненню, середня заробітна плата позивача складала 7603,60 грн, а середньоденна - 380,18 грн, що є значно менше ніж у довідці від 01 червня 2020 року, виданій прокуратурою Миколаївської області, у якій працював і отримував заробітну плату ОСОБА_1, відповідно до якої середня заробітна плата останнього складала 10924,25 грн, а середньоденна - 704,79 грн.
ІV. Рух справи у суді касаційної інстанції
11. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Кашпур О.В., суддів Радишевської О.Р., Уханенка С.А. ухвалою від 01 липня 2021 року відкрив касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.
12. Миколаївська обласна прокуратура подала відзив на касаційну скаргу із проханням відмовити у задоволенні її вимог, а оскаржувану постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 18 травня 2021 року залишити без змін, оскільки вона, на думку відповідача, прийнята з додержанням норм матеріального і процесуального права. Відповідач указує, що довідка прокуратурою Миколаївської області видавалася у 2020 році з урахуванням відповідних коефіцієнтів підвищення для коригування середньої заробітної плати відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 (далі - Порядок №100 - у редакції, чинній у періоді вимушеного прогулу позивача). Проте, як правильно зазначив суд апеляційної інстанції, чинне законодавство, зокрема, постанова Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100, не містить жодних положень щодо можливості розрахунку середнього заробітку за час вимушеного прогулу з урахуванням майбутнього підвищення заробітної плати за відповідною посадою, з якої було звільнено працівника, а передбачає здійснення відповідного розрахунку виключно з урахуванням розміру заробітної плати за два місяці, що передували події звільнення. Застосування пункту 10 Порядку №100 є безпідставним, оскільки він підлягає застосуванню при збереженні за працівником середнього заробітку, а не під час обчислення розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Також жодні норми законодавства не передбачають збереження за працівником середнього заробітку в період, коли особа не перебуває у трудових відносинах внаслідок її звільнення із займаної посади, навіть у випадку, якщо таке звільнення в подальшому визнано судом неправомірним. За таких обставин, відсутні підстави для застосування підвищеного посадового окладу та коригування заробітної плати по відповідній посаді, що відбулося після звільнення позивача із займаної посади. Доводи, викладені у касаційній скарзі, як зауважує Миколаївська обласна прокуратура, були предметом дослідження під час розгляду справи судом апеляційної інстанції та правильно оцінені у судовому рішенні.
13. Офіс Генерального прокурора подав відзив на касаційну скаргу із проханням залишити її без задоволення, а оскаржувану постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 18 травня 2021 року - без змін. Відповідач зазначає, що суд апеляційної інстанції надав оцінку обом довідкам про середній заробіток позивача і дійшов обґрунтованого висновку, що відповідно до положень Порядку №100 середня заробітна плата за час щорічної відпустки та середня заробітна плата за час перебування у відрядженні не входять до розрахунку середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу, а це свідчить про те, що середньоденна заробітна плата позивача у період з 11 березня 2015 року до 12 червня 2020 року складає 380,18 грн, що відповідає довідці Генеральної прокуратури України, яка, у свою чергу, мала право та можливість скласти і надати суду довідку про середній заробіток ОСОБА_1, який обіймав посаду першого заступника прокурора Миколаївської області. Наведені у касаційній скарзі доводи, як указує Офіс Генерального прокурора, зводяться до переоцінки доказів, наявних у матеріалах справи, яким суд апеляційної інстанції надав повну та об`єктивну оцінку.
14. ОСОБА_1 подав заперечення на відзив на касаційну скаргу Офісу Генерального прокурора, у якому зазначає про те, що суд апеляційної інстанції взагалі не дослідив і не надав оцінки довідці прокуратури Миколаївської області, не вказав мотивів її прийняття або відхилення, що є беззаперечною підставою для скасування оскаржуваної постанови з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
15. На підставі розпорядження заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду від 27 грудня 2022 року №1942/0/78-22 за допомогою автоматизованої системи документообігу суду для розгляду цієї справи здійснено заміну судді Радишевської О.Р. на суддю Мацедонську В.Е.
16. Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного адміністративного суду Кашпур О.В. від 27 грудня 2022 року справу призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у ній матеріалами на 28 грудня 2022 року.
V. Стислий виклад обставин справи, установлених судами першої та апеляційної інстанцій
17. ОСОБА_1 з 25 лютого 2010 року проходив службу в органах прокуратури, з 21 червня 2013 року обіймав посаду заступника прокурора Миколаївської області, а з 03 липня 2014 року посаду першого заступника прокурора Миколаївської області.
18. Наказом виконуючого обов`язки Генерального прокурора України від 11 березня 2015 року №181к старшого радника юстиції ОСОБА_1 на підставі статей 15, 16 Закону України "Про прокуратуру", частини третьої статті 1 та частини другої статті 3 Закону України "Про очищення влади" звільнено з посади першого заступника прокурора Миколаївської області у зв`язку з припиненням трудового договору відповідно до пункту 7-2 частини першої статті 36 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) та увільнено від обов`язків члена колегії прокуратури цієї області.
19. Підставою для прийняття наказу від 11 березня 2015 року №181к слугувало те, що позивач у період з 21 червня 2013 року до 22 лютого 2014 року обіймав посаду, що визначена пунктом 4 частини другої статті 3 Закону України "Про очищення влади", наслідком чого є його звільнення згідно частини третьої статті 1 цього Закону.
VІ. Позиція Верховного Суду
20. Відповідно до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
21. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 341 КАС України).
22. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 4-7 частини третьої статті 353, абзацом другим частини першої статті 354 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина третя статті 341 КАС України).
23. Підставою для направлення Верховним Судом постановою від 31 березня 2021 року цієї справи в частині позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу на новий розгляд до Шостого апеляційного адміністративного суду слугувало те, що при обчисленні позивачеві середнього заробітку за час вимушеного прогулу суд апеляційної інстанції не врахував того, що відповідно до розрахунково-платіжної відомості за 2015 рік ОСОБА_1 отримав середню заробітну плату за час щорічної відпустки у січні 2015 року в сумі 2623,10 грн і середню заробітну плату за час перебування у відрядженні у лютому 2015 року в сумі 3108,12 грн, які не входять до розрахунку середньої заробітної плати. Разом із тим, при розрахунку днів вимушеного прогулу суд не врахував зміни в чинному законодавстві, прийняті після розрахованих Міністерством соціальної політики України норм тривалості робочого часу, зокрема, у 2015, 2017 роках.
24. За результатами нового розгляду справи у зазначеній частині, Шостий апеляційний адміністративний суд прийняв постанову від 18 травня 2021 року, якою стягнув з Миколаївської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 12 березня 2015 року до 12 червня 2020 року в сумі 499556,52 грн, з врахуванням податків і зборів та раніше виплачених сум.
25. Суд апеляційної інстанції вказав на те, що заробітна плата нараховувалася та виплачувалася ОСОБА_1 прокуратурою Миколаївської області, а не Генеральною прокуратурою України, тому належним відповідачем щодо позовних вимог про стягнення на користь ОСОБА_1 середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу є прокуратура Миколаївської області.
26. Оскаржувану постанову суд апеляційної інстанції мотивував тим, що сума середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу, що підлягає виплаті особі, поновленій на роботі, має визначатися згідно з Порядком №100. При вирахуванні позивачеві суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу суд першої інстанції врахував пункт 10 Порядку №100; зазначив, що для того, щоб працівники у випадках підвищення окладів (тарифних ставок) при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження відповідно до норм порядку не втрачали заробітку, пунктом 10 Порядку №100 передбачено коригування середнього заробітку. Проте колегія суддів апеляційного суду з таким твердженням не погоджується, оскільки чинне законодавство, зокрема, постанова Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100, не містить жодних положень щодо можливості розрахунку середнього заробітку за час вимушеного прогулу з урахуванням майбутнього підвищення заробітної плати за відповідною посадою, з якої було звільнено працівника, а передбачає здійснення відповідного розрахунку виключно з урахуванням розміру заробітної плати за два місяці, що передували події звільнення. Застосування пункту 10 Порядку №100 є безпідставним, оскільки він підлягає застосуванню при збереженні за працівником середнього заробітку, а не під час обчислення розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Також жодні норми законодавства не передбачають збереження за працівником середнього заробітку в період, коли особа не перебуває у трудових відносинах внаслідок її звільнення із займаної посади, навіть у випадку, якщо таке звільнення в подальшому визнано судом неправомірним. За таких обставин, підстав для застосування підвищеного посадового окладу та коригування заробітної плати по відповідній посаді, що відбулося після звільнення позивача із займаної посади, немає.
27. Суд апеляційної інстанції зазначив, що Генеральною прокуратурою України додано до матеріалів справи довідку від 06 квітня 2015 року №18-760вих-5, згідно з якою в останні два місяці роботи, що передували звільненню, середня заробітна плата позивача складала 7603,60 грн, а середньоденна - 380,18 грн. Проте позивачем надано до матеріалів справи довідку прокуратури Миколаївської області від 01 травня 2020 року №18/629вих.20, відповідно до якої середня заробітна плата ОСОБА_1 складала 10924,25 грн, а середньоденна - 704,79 грн.
28. Розрахунок середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу позивача становить:
- за січень 2015 року відпрацьовано 16 днів, заробітна плата, що включається у розрахунок середньої заробітної плати становить 7179,79 грн (9802,89 грн - 2623,10 грн), де 2623,10 грн - плата за час щорічної відпустки у січні 2015 року;
- за лютий 2015 року відпрацьовано 15 днів, заробітна плата, що включається у розрахунок середньої заробітної плати становить 4605,88 грн (7714 грн - 3108,12 грн), де 3108,12 грн - середня заробітна плата за час перебування у відрядженні у лютому 2015 року.
29. На підставі підпункту "б" пункту 4 Порядку №100 середня заробітна плата за час щорічної відпустки та середня заробітна плата за час перебування у відрядженні не входять до розрахунку середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу. Таким чином, середньоденна заробітна плата позивача у період з 11 березня 2015 року до 12 червня 2020 року складає 380,18 грн.