ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
28 грудня 2022 року
м. Київ
справа № 640/1178/20
адміністративне провадження № К/9901/30312/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Єресько Л.О.,
суддів: Білак М.В., Соколова В.М.,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без виклику учасників у касаційній інстанції справу № 640/1178/20
за позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора, Сьомої кадрової комісії про визнання незаконним та скасування рішення кадрової комісії, наказу, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу
за касаційною скаргою Офісу Генерального прокурора
на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 березня 2021 року, ухвалене суддею Кузьменком В.А.
та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 08 липня 2021 року, ухвалену колегією суддів у складі головуючого судді Лічевецького І.О., суддів Мельничука В.П., Оксененка О.М.,
УСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог та їхнє обґрунтування
1. ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Офісу Генерального прокурора (далі - відповідач 1), Сьомої кадрової комісії (далі - відповідач 2, Кадрова комісія), де просив:
1.1. визнати протиправним та скасувати рішення Кадрової комісії № 1/2 від 03.12.2019 про неуспішне проходження атестації;
1.2. визнати протиправним та скасувати наказ Генерального прокурора від 21.12.2019 № 2042ц про звільнення позивача з посади заступника начальника другого відділу процесуального керівництва досудовими розслідуваннями кримінальних правопорушень, вчинених на тимчасово окупованих територіях, Генеральної прокуратури України та органів прокуратури;
1.3. поновити його в Офісі Генерального прокурора на рівнозначній посаді та в органах прокуратури;
1.4. стягнути з Офісу Генерального прокурора середній заробіток за час вимушеного прогулу з 25.12.2019 по день поновлення на службі в Офісі Генерального прокурора.
2. В обґрунтування позову позивач указує, що оскаржуваний наказ прийнято всупереч положенням Конституції України, міжнародним договорам, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та інших норм міжнародного права, практиці Європейського суду з прав людини та чинному законодавству України. Зокрема протиправність наказу, як зазначає позивач, полягає у тому, що відповідач посилаючись на пункт 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру" від 14.10.2014 № 1697-VII (далі - Закон № 1697-VII) не конкретизував підставу звільнення (ліквідація/реорганізація) скорочення кількості прокурорів), порушивши принцип правової визначеності.
2.2. Також позивач зазначає, що йому не повідомлено про підстави неуспішного проходження співбесіди; під час її проведення позивачем і комісією не обговорювалося та не надавалася оцінка виконаного ним практичного завдання, що свідчить, на його думку, про грубе порушення комісією порядку проведення співбесіди. Окрім того, спірне рішення комісії, на думку позивача, є протиправним й з огляду на прийняття його неуповноваженим органом.
Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи
3. З лютого 2010 року ОСОБА_1 працював на різних посадах в органах прокуратури, остання займана посада згідно із наказом від 06.08.2019 № 612ц - заступник начальника другого відділу процесуального керівництва досудовими розслідуваннями кримінальних правопорушень, вчинених на тимчасово окупованих територіях, Генеральної прокуратури України.
4. У зв`язку з набранням 25.09.2019 чинності Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" від 19.09.2019 № 113-ІХ (далі - Закон № 113-ІХ), яким запроваджено реформу прокуратури, обов`язковою умовою якої є атестація, успішне проходження усіх етапів якої є підставою для переведення до обласної прокуратури, позивачем на виконання вимог пункту 10 розділу ІІ "Прикінцеві і перехідні положення" Закону № 113-ІХ позивач подав Генеральному прокурору України заяву про переведення на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора та про намір пройти атестацію.
5. Позивач успішно пройшов перші два етапи атестації: іспит у формі анонімного тестування з використанням комп`ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора (набрав 81 бал) та іспит у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички з використанням комп`ютерної техніки (набрав 117 балів).
6. У зв`язку із цим його допущено до наступного етапу атестації - проведення співбесіди з метою виявлення відповідності прокурора вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності.
7. За наслідками проведення співбесіди Кадровою комісією відносно позивача прийнято рішення від 03.12.2019 № 1/2 про неуспішне проходження прокурором атестації. Відповідно до вказаного рішення Кадровою комісією з`ясовано обставини, які свідчать про невідповідність позивача вимогам доброчесності прокурора.
8. Згідно вказаного рішення, з огляду на специфіку роботи працівників Генеральної прокуратури України та вимог щодо їх доброчесності, Кадрова комісія указала, що має обгрунтовані сумніви стосовно достовірності відомостей, зазначених ОСОБА_1 у деклараціях особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування за 2015, 2017-2018 роки щодо володіння (користування) об`єктами нерухомого майна у зв`язку з тим, що:
8.1. у щорічних деклараціях за 2015-2017 роки позивач не відобразив інформацію стосовно об`єктів нерухомості у м. Києві чи Київській області, які б належали йому або членам його сім`ї на праві приватної власності, або знаходились у них у користуванні; у декларації за 2018 рік позивач зазначив, що на підставі договору оренди користується квартирою в м. Києві, проте не розкрив прізвища особи яка є власником цієї квартири, а зазначив лише "Член сім`ї не надав інформацію";
8.2. у щорічній декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за 2018 рік зазначено, що ОСОБА_1 користується за договором оренди квартирою в місті Києві загальною площею 65 кв м, яка належить члену сім`ї неї праві приватної власності. За результатами вивчення матеріалів атестації комісією встановлено, що право власності на вказану квартиру набуто рідною сестрою прокурора 05.12.2018. Ця ж дата зазначена ОСОБА_1 в декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування за 2018 рік як дата набуття права користування вказаним об`єктом нерухомості на підставі договору оренди. При цьому, в декларації прокурора не розкрито прізвища особи, якій належить указана квартира, а зазначено лише, що "член сім`ї не надав інформацію". Однак, у розділі 2.2 декларації не зазначено жодного члена сім`ї суб`єкта декларування;
8.3. в період з 2015 року по грудень 2018 року ОСОБА_1 проживав у місті Києві: спочатку в гуртожитку Національної академії прокуратури України ( відомості про це не були відображені у деклараціях за вказані роки), а згодом орендував однокімнатну квартиру (відомості про це зазначені лише у декларації за 2016 рік).
Надаючи пояснення з приводу вказаних обставин, ОСОБА_1 зазначив, що не відобразив вказану інформацію в декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, оскільки вважав, що чинне законодавство не вимагає відображення ним вказаних відомостей.
8.4. у деклараціях особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за 2017 та 2018 роки ОСОБА_1 не зазначив відомостей щодо інших об`єктів нерухомості (крім квартири його рідної сестри, яку він орендує з 05.12.2018), які використовувалися ним в цей період. При тому, що за наявною у комісії інформацією офіційні доходи рідної сестри ОСОБА_1 за останні десять років є невеликими і лише у 2016 і 2018 роках становили значні суми у національній валюті.
8.5. Комісія оцінила надані ОСОБА_1 пояснення щодо причин недекларування відомостей, які за Законом України "Про запобігання корупції" підлягають обов`язковому внесенню до декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, як такі, що є непереконливими та свідчать про порушення прокурором вимог антикорупційного законодавства.
8.6. Вказані, обставини, а також спосіб життя прокурора, зокрема, неодноразові протягом року поїдки за кордон на відпочинок, придбання за кордоном легкових автомобілів та користування ними, викликали у членів комісії обґрунтовані сумніви стосовно достовірності відомостей про дійсну належність вказаної квартири лише сестрі ОСОБА_1 .
9. Наказом Генерального прокурора від 21.12.2019 № 2042ц позивача звільнено із займаної посади та органів прокуратури з 24.12.2019 на підставі статті 9, пункту 2 частини другої статті 41 Закону № 1697-VII, підпункту 2 пункту 19 розділу ІІ Прикінцеві і перехідні положення Закону № 113-ІХ. Підстава: рішення Кадрової комісії.
10. Позивач, уважаючи рішення про неуспішне проходження ним атестації та наказ про звільнення протиправними, звернувся до суду із цим позовом.
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
11. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 15.03.2021 позовні вимоги у цій справі задоволено частково: визнані протиправними та скасовані рішення Кадрової комісії від 03.12.2019 №1/2 та наказ Генеральної прокуратури України від 21.12.2019 №2042ц. Поновлено ОСОБА_1 в Офісі Генерального прокурора на посаді рівнозначній тій, яку він обіймав на момент звільнення та органах прокуратури, з 26.12.2019. Стягнуто з Офісу Генерального прокурора на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 1 742 560,06 грн.
11.1. Задовольняючи позовні вимоги в частині оскаржуваного рішення, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив із того, що ні протокол засідання Кадрової комісії, ні рішення не містять детального опису підстав для його прийняття.
11.2. Суд першої інстанції також врахував, що відповідач не надав до суду будь-яких доказів на підтвердження висновків, викладених в оскаржуваному рішенні, зокрема, доказів звернення до Національного агентства з питань запобігання корупції, як органу, до виключної компетенції якого належить контроль та перевірка декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, з приводу задекларованого позивачем майна та коштів.
11.3. Суд зазначив, що в матеріалах справи відсутні докази того, за якими критеріями здійснювався добір членів кадрової комісії, з огляду на що, відповідачі не довели та не надали належних доказів щодо підтвердження правомірності формування Сьомої кадрової комісії.
11.4. У підсумку суд дійшов висновку, що оскаржуване рішення Кадрової комісії не відповідає критеріям обґрунтованості, оскільки відповідачі не надали доказів, які вважаються встановленими та мали вирішальне значення для його прийняття, а зміст оскаржуваного рішення фактично ґрунтується на сумніві у доброчесності прокурора, без наведеного обґрунтування такого висновку.
11.5. Щодо позовних вимог в частині оскаржуваного наказу, то за висновком суду першої інстанції, який підтримано апеляційним судом, оскільки ні реорганізації, ні ліквідації, ні скорочення кількості прокурорів органу прокуратури, в якому працював позивач не відбулося, то відсутні обставини, які б зумовлювали необхідність проходження позивачем атестації. Наведене, на думку судів, вказує на відсутність правових підстав для звільнення позивача, що є самостійною та достатньою підставою для висновку про протиправність оскаржуваного наказу. До того ж, на думку суду, застосування в оскаржуваному наказі про звільнення посилань на пункт 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII без зазначення конкретної підстави для звільнення, породжує для позивача негативні наслідки у вигляді стану юридичної невизначеності щодо підстав такого звільнення.
11.6. Вирішуючи питання поновлення позивача на посаді суд першої інстанції з метою відновлення порушеного права позивача на працю дійшов до висновку про те, що його належить поновити в Офісі Генерального прокурора на посаді рівнозначній тій, яку обіймав позивач на момент звільнення, з 26.12.2019 (оскільки 25.12.2019 вихідний день).
11.7. Розраховуючи суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка підлягає стягненню на користь позивача за період з 26.12.2019 по 15.01.2020, суд першої інстанції здійснив її розрахунок виходячи із положень Порядку № 100 (з урахуванням постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 № 1213), постанов Кабінету Міністрів України від 31.05.2012 № 505 та від 11.12.2019 № 1155.
12. Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 08.07.2021 рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 15.03.2021 скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким позов у цій справі задоволено частково: визнані протиправними та скасовані рішення Кадрової комісії від 03.12.2019 № 1/2 та наказ від 21.12.2019 № 2042ц щодо звільнення позивача з посади. Поновлено позивача на посаді, з якої його було звільнено, з 25.12.2019. Стягнуто з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 25.12.2019 по 08.07.2021 в розмірі 670 576 грн 07 коп. В іншій частині позову відмовлено.
12.1. Скасовуючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про те, що оскаржуване рішення Кадрової комісії є немотивованим, тобто прийнятим з порушенням принципу адміністративної процедури, у зв`язку з чим є протиправним та підлягає скасуванню з мотивів наведених судом першої інстанції.
12.2. Також суд цієї інстанції погодився із висновками суду першої інстанції про наявність підстав для скасування і наказу Генерального прокурора від 21.12.2019 №2042ц, оскільки єдиною підставою для його видання було вищевказане рішення Кадрової комісії, яке визнане судом протиправним.
12.3. Поряд із цим, суд апеляційної інстанції урахував правову позицію, викладену Верховним Судом у постанові від 24.04.2019 у справі № 815/1554/17 щодо застосування пункту 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII та наголосив, що відповідачем не доведено, а судом першої інстанції не встановлено самого факту реорганізації чи ліквідації Генеральної прокуратури.
12.4. Водночас суд апеляційної інстанції зазначив, що поновивши позивача в Офісі Генерального прокурора на рівнозначній посаді суд першої інстанції припустився помилки, оскільки суд не наділений повноваженнями щодо переведення позивача на іншу посаду, а тому останній підлягає поновленню на посаді з якої він був звільнений.
12.5. Окрім того, суд апеляційної інстанції зазначив про помилковість визначення судом першої інстанції дати поновлення позивача, а саме з 26.12.2019, оскільки позивача було звільнено з 24.12.2019, а одже останній має бути поновлений на посаді з наступного дня - 25.12.2019.
12.6. У частині позовної вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що суд першої інстанції при обрахунку такої суми помилково застосував до спірних правовідносин пункт 10 Порядку № 100 та постанову Кабінету Міністрів України № 1155 від 11.12.2019 "Про умови оплати праці прокурорів".
Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги
13. Від Офісу Генерального прокурора до Верховного Суду (далі - Суд) 16.08.2021 надійшла касаційна скарга, де скаржник просить скасувати рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 15.03.2021 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 08.07.2021, та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову у цій справі відмовити повністю.
13.1. Ця касаційна скарга подана на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
13.2. В обґрунтування підстав касаційного оскарження за пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України скаржник посилається на відсутність на моент подання цієї касаційної скарги висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, зокрема пункту 7 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 113-ІХ щодо визначеного цим Законом імперативу, що атестація прокурорів проводиться згідно з Порядком № 221, пунктів 9, 11 про проведення атестації кадровими комісіями, пункту 12 щодо повноважень кадрової комісії під час співбесіди, виходячи з предмету атестації, надавати оцінку професійній етиці та доброчесності, професійній компетентності прокурора, пункту 13, пункту 15 щодо повноважень кадрових комісій при проведенні співбесід отримувати інформацію в органах прокуратури та інших державних органах, пункту 17 щодо дискреції кадрових комісій на прийняття рішення за результатами проходження прокурорами атестації, а також щодо застосування підпункту 2 пункту 19 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 113-ІХ, як визначеної цим Законом підстави для звільнення прокурорів на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII.
13.3. Скаржник переконує, що рішення Кадрової комісії про неуспішне проходження позивачем атестації містить мотиви його прийняття, висновки зроблені комісією за результатами дослідження матеріалів атестації, наданих позивачем пояснень. Таким чином воно прийняте на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, безсторонньо, добросовісно, розсудливо, з дотриманням принципу рівності перед законом та пропорційно.
13.4. До того ж на переконання скаржника суд не наділений повноваженнями здійснювати переоцінку висновків комісії щодо дотримання прокурором правил професійної етики та доброчесності, а також рівня професійної компетентності прокурора, та відповідно, встановлювати відповідність прокурора цим вимогам, оскільки такі дискреційні повноваження мають виключно члени Кадрової комісії. Наголошує, що саме до повноважень кадрових комісій входить дослідження, обговорення результатів атестації прокурора та прийняття рішень про успішне чи неуспішне її проходження.
13.5. Касатор підкреслює, що завданням кадрової комісії є не доведення того, що прокурор порушив закон, а визначення наявності обґрунтованих сумнівів щодо його рівня компетентності, відповідність вимогам професійної етики і доброчесності прокурора.
13.6. Скаржник указує, що висновки судів попередніх інстанцій про те, що повноваженнями щодо перевірки декларацій прокурорів при здійсненні атестації наділене лише НАЗК не заперечуються, оскільки такі відповідають висновкам Верховного Суду. Водночас наголошує, що заперечення можливості кадрових комісій самостійно реалізовувати свої повноваження, які прямо передбачені Законом № 113-ІХ, надавати оцінку доброчесності прокурора за результатами опрацювання масиву даних у тому числі тих, які знаходяться у вільному доступі, зокрема на офіційному сайті НАЗК, дослідження членами кадрової комісії всіх матеріалів атестації прокурора означало б абсолютну неможливість провести атестацію прокурорів у передбачений Законом № 113-ІХ спосіб і строк, оскільки повністю поставило б кадрові комісії в залежність від проведення НАЗК повних перевірок декларацій прокурорів.
13.8. Стосовно правомірності приняття оскаржуваного наказу, то скаржник звертає увагу, що для звільнення на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII у запровадженій процедурі атестації вирішальним є не юридичний факт ліквідації, реорганізації органу прокуратури чи скорочення кількості прокурорів, а настання одного з фактів, передбачених у пункті 19 "Прикінцевих і перехідних положень" Закону № 113-1X.
14. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 06.09.2021 відкрито касаційне провадження №К/9901/30312/21 за вищевказаною касаційною скаргою.
15. Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного адміністративного суду Єресько Л.О. від 25.11.2022 закінчено підготовчі дії за касаційним провадженням №К/9901/30312/21 та призначено справу до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без виклику учасників за наявними у справі матеріалами.
Позиція інших учасників справи
16. Від адвоката Івасюк І.Ю., яка діє в інтересах позивача, до Суду 20.09.2021 надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому просить відмовити у її задоволенні з огляду на її необґрунтованість.
16.1. У цьому відзиві адвокат позивача звертає увагу суду на те, що відповідачем залишено поза увагою письмові пояснення, що надавалися позивачем на вимогу комісії, та додані до них документи. Зокрема, позивачем пояснено, що за період свого життя ОСОБА_1 лише тричі перетинав кордон України, що підтверджується відповіддю Державної прикордонної служби України від 10.02.2020 № 184/A-1997, з якої слідує, що з 07.02.2015 та по 31.12.2019 позивач тричі перетинав кордон України. Вказане спростовує позицію Кадрової комісії, викладену в оскаржуваному рішенні, про неодноразові за рік поїздки позивача за кордон.
16.2. Підкреслює, що позивачем у позовній заяві викладалися обґрунтування щодо придбання за кордоном легкових автомобілів та користування ними, надавалися пояснення за яких умов вони набувалися, з долученням всіх підтверджуючих документів, які були також наявні у Кадрової комісії під час співбесіди. Однак, вказаним поясненням позивача Кадровою комісією оцінки не надано.
16.3. Від представника позивача - адвоката Кротюка О.В. 28.11.2022 надійшов відзив на касаційну скаргу Офісу Генерального прокурора, де останній указує, що ухвалу Верховного Суду від 06.09.2021 про відкриття касаційного провадження №К/9901/30312/21 позивачем не отримано, про відкриття цього касаційного провадження позивач дізнався після отриманя ухвали Верховного Суду від 25.11.2022 про призначення справи до розгляду, а тому не зміг у визначений професуальним законом строку подати відзив на цю касаційну скаргу. Ураховуючи зазначене просить поновити строк на подання відзиву.
16.4. Водночас, позивач скористався своїм правом в порядку статті 338 КАС України подати відзив на касаційну скаргу, який як зазначено вище надійшов до Суду від адвоката позивача Івасюк І.Ю. 20.09.2021. У цьому відзиві зазначено, що позивач ознайомився із ухвалою Верховного Суду від 06.09.2021 через систему "Електронний Суд", а відтак поданий адвокатом позивача Кротюком О.В. поза межами процесуального строку відзив на касаційну скаргу Судом до уваги не приймається.
Позиція Верховного Суду
Джерела права, оцінка висновків судів, рішення яких переглядаються, та аргументів учасників справи.
17. Приписами частини першої статті 341 КАС України визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
18. Водночас згідно з частиною другою статті 341 КАС України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
19. Частиною третьою статті 341 КАС України визначено, що суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, зокрема, у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
20. Колегія суддів, перевіривши доводи касаційної скарги Офісу Генерального прокурора, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених у статті 341 КАС України, виходить із такого.
21. Спірні правовідносини між сторонами склались з приводу рішення кадрової комісії про неуспішне проходження прокурором атестації та звільнення з посади в органах прокуратури на підставі такого рішення.
22. Одним із ключових питань у межах спірних правовідносин, які склалися у цій справі, полягає у (не)правомірності застосування пункту 9 частини першої статті 51 Закону №1697-VII (ліквідація чи реорганізація органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури) у зіставленні з пунктом 2 пункту 19 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 113-IХ як підставу та умову звільнення прокурора з посади.
23. Верховний Суд враховує, що на час розгляду справи вже сформовано правовий висновок щодо правомірності прийняття суб`єктом владних повноважень наказу про звільнення на підставі рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури, який викладено, зокрема, у постановах від 21.09.2021 у справах №200/5038/20-а та №160/6204/20, від 24.09.2021 у справах № 160/6596/20 та № 280/4314/20, від 29.09.2021 у справах №440/2682/20 та №640/24727/19, від 17.11.2021 у справі №540/1456/20, від 25.11.2021 у справі №160/5745/20, від 22.12.2021 у справі №640/1208/20, від 28.12.2021 у справі №640/25705/19, від 29.12.2021 у справі №420/4777/20, від 10.11.2022 у справі №280/7188/20, від 03.11.2022 у справі №640/1088/20 та багатьох інших.
24. Практика Верховного Суду щодо застосування вказаних норм права є сталою та послідовною, а висновки, наведені у вищевказаних постановах, є релевантними до обставин цієї справи. Колегія суддів не бачить підстав для відступу від цих висновків, уважає їх застосовними до обставин цієї справи і надалі зауважує таке.
25. Законом України "Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)" від 02.06.2016 № 1401-VIII Конституцію України доповнено статтею 131-1, яка вказує зокрема на те, що за новим українським конституційним правопорядком прокуратуру як інститут, що виконує функцію кримінального переслідування, структурно вмонтовано в загальну систему правосуддя.
26. Отже, Конституція України віднесла прокурорів у розділ правосуддя, змінила характер їх діяльності з загального нагляду на основну функцію кримінального обвинувачення та запровадила нові принципи в проведенні оцінювання як суддів, так і прокурорів.
27. У зв`язку із імплементацією цих змін у національний правопорядок 19.09.2019 прийнято Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" № 113-ІХ, у пункті 1 пояснювальної записки до проєкту якого наголошено, що після ухвалення Закону № 1697-VII в органах прокуратури не відбулося повноцінного кадрового перезавантаження з метою очищення лав прокурорів від осіб, які не відповідають вимогам доброчесності і професійності, що впливало на належність рівня виконання прокурорами своїх повноважень, а також рівня підтримки діяльності прокуратури суспільством. Цей Закон спрямований не стільки на зміну форми чи змісту діяльності прокуратури, скільки на проведення оцінки діючих прокурорів критеріям професійної компетенції, доброчесності та професійної етики.
28. Отже, проведення атестації прокурорів було визначено на законодавчому рівні як умова реформування органів прокуратури, що стосувалась зокрема усіх без винятку прокурорів, які мали бажання продовжувати працювати у органах прокуратури.
29. За змістом цього Закону реформування прокуратури є цілеспрямованим комплексом процедур і заходів, передбачених чинним законодавством, спрямованих на трансформацію цінностей, принципів, завдань і функцій прокуратури, а також стандартів і організаційно-правових засад її діяльності. Мета цієї реформи - сформувати в Україні ефективну прокуратуру, яка б користувалася повагою та довірою суспільства та сформувати високопрофесійний і доброчесний корпус прокурорів.
30. Реалізація кадрового перезавантаження за цим Законом відбувається у формі атестації діючих прокурорів на відповідність критеріям професійної компетенції, доброчесності та професійної етики. Встановлена цим Законом атестація не має систематичного характеру, відбувається одноразово за окремим законом, є винятковою.
31. Положення Закону № 113-ІХ щодо процедури переведення діючих прокурорів у разі успішного проходження ними атестації у порядку цього Закону, а також щодо процедури добору на вакантні посади, яка не є складовою процедури призначення на посаду прокурора у розумінні Закону № 1697-VII (норми щодо якої зупинені відповідно до абзацу 3 пункту 2 розділу ІІ Закону №113-ІХ) а є самостійною та тимчасовою процедурою, передбаченою пунктами 20 та 22 розділу ІІ Закону № 113-ІХ, носять тимчасовий характер (до 01.09.2021).
32. Атестація здійснюється згідно з Порядком проходження прокурорами атестації, який затверджується Генеральним прокурором (пункт 9 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 113-ІХ).
33. З дня набрання чинності Законом № 113-ІХ усі прокурори Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур вважаються такими, що персонально попереджені у належному порядку про можливе майбутнє звільнення з посади на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону №1697-VII (пункт 6 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 113-ІХ).
34. Пунктом 21 розділу І Закону № 113-ІХ передбачено заміну слів у Законі №1697-VII, зокрема слова "Генеральна прокуратура України" (в усіх відмінках) замінено словами "Офіс Генерального прокурора" (в усіх відмінках), а слова "регіональні" словами "обласні"; "місцеві" - "окружні".
35. Відповідно до пункту 7 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №113-ІХ прокурори, які на день набрання чинності цим Законом займають посади прокурорів у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, можуть бути переведені на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах лише у разі успішного проходження ними атестації, яка проводиться у порядку, передбаченому цим розділом.
36. Суть запровадженого Законом № 113-ІХ етапу реформування прокуратури в частині кадрового перезавантаження полягала у тому, що корпус прокурорів Офісу Генерального прокурора, обласних та окружних прокуратур мав формуватися, зокрема із уже переведених прокурорів, які на день набрання чинності цим Законом працювали на посадах прокурорів у Генеральній прокуратурі України, регіональних та місцевих прокуратурах та успішно пройшли атестацію у порядку, визначеному Законом № 113-ІХ.
37. Частиною третьою статті 16 Закону № 1697-VII, в редакції до внесення змін Законом №113-IX, було встановлено, що прокурор призначається на посаду безстроково та може бути звільнений з посади, його повноваження на посаді можуть бути припинені лише з підстав та в порядку, передбачених цим Законом.
38. З набранням чинності Законом №113-ІХ стаття 16 Закону № 1697-VII зазнала змін та на момент виникнення спірних правовідносин була викладена в редакції, відповідно до якої прокурор призначається на посаду безстроково та може бути звільнений з посади, його повноваження на посаді можуть бути припинені лише з підстав та в порядку, передбачених законом (підпунктом 12 пункту 21 розділу І Закону № 1697-VII у частині третій статті 16 слова "цим Законом" замінено словом "законом").
39. Таким чином на час виникнення спірних правовідносин законодавство, що регулює підстави та порядок звільнення прокурора з посади або припинення його повноважень, не обмежувалось виключно положеннями Закону № 1697-VII.
40. Згідно з підпунктом 2 пункту 19 розділу II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону № 113-IX, прокурори, які на день набрання чинності цим Законом займають посади у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, звільняються Генеральним прокурором, керівником регіональної (обласної) прокуратури з посади прокурора на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII за умови настання такої підстави, як рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури.