ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
27 грудня 2022 року
м. Київ
справа № 826/18270/14
адміністративне провадження № К/990/6008/22
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Мацедонської В. Е.,
суддів: Кашпур О. В., Уханенка С. А.,
розглянув у порядку письмового провадження в касаційній інстанції адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, зобов`язання вчинити дії, провадження у якій відкрито
за касаційною скаргою Офісу Генерального прокурора на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 липня 2021 року (головуючий суддя Келеберда В. І.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 16 листопада 2021 року (головуючий суддя Черпіцька Л. Т., судді: Пилипенко О. Є., Собків Я. М.),
І. Суть спору
У листопаді 2014 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом до Офісу Генерального прокурора (далі - відповідач), у якому просив:
- скасувати наказ Генерального прокурора України від 23 жовтня 2014 року № 2496-ц про звільнення ОСОБА_1 з посади заступника начальника Головного управління міжнародно-правового співробітництва Генеральної прокуратури України;
- поновити ОСОБА_1 на посаді заступника начальника Головного управління міжнародно-правового співробітництва Генеральної прокуратури України;
- стягнути з відповідача на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час вимушеного прогулу, починаючи з 24 жовтня 2014 року і до моменту фактичного поновлення на публічній службі;
- зобов`язати Генеральну прокуратуру України поінформувати Міністерство юстиції України про відкликання відомостей про застосування до ОСОБА_1 заборони, передбаченої частиною третьою статті 1 Закону України "Про очищення влади".
На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначив, що його звільнення є незаконним та безпідставним, оскільки відповідачем, на його думку, порушено норми Конституції України, звужено зміст та обсяг прав і свобод людини, при цьому не доведено обставини вчинення ним безпосередньо правопорушень, направлених на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_2 . Посилання на наявність трудових відносин з органами прокуратури у період, визначений частиною першою статті 3 Закону України "Про очищення влади", без доведення його вини у сприянні узурпації влади, позивач вважає неприпустимими, та стверджує, що звільнення відбулося лише за формальними підставами, із застосуванням принципу колективної відповідальності, що суперечить нормам Конституції та законів України.
ІІ. Установлені судами фактичні обставини справи
На підставі наказу виконуючого обов`язки Генерального прокурора України від 05 червня 2014 року № 1040ц ОСОБА_1 призначено на посаду заступника начальника Головного управління міжнародно-правового співробітництва Генеральної прокуратури України.
З 16 жовтня 2014 року набрав чинності Закон України від 16 вересня 2014 року № 1682-VII "Про очищення влади", в органах прокуратури розпочалася відповідна перевірка.
22 жовтня 2014 року позивачем подано на ім`я Генерального прокурора України заяву щодо відсутності підстав для застосування відносно нього заборони, передбаченої частиною третьою статті 1 Закону України "Про очищення влади" (заяву прийнято 22 жовтня 2014 року за вх № 01/1-76вн-14).
Разом з тим, на підставі довідки від 17 жовтня 2014 року про результати вивчення особової справи щодо застосування заборон, визначених Законом України "Про очищення влади", наказом Генерального прокурора України від 23 жовтня 2014 року № 2496-ц ОСОБА_1 звільнено із займаної посади у зв`язку з припиненням трудового договору відповідно до пункту 7-2 статті 36 Кодексу законів про працю України та у зв`язку з обійманням позивачем у період з 25 лютого 2010 року по 22 лютого 2014 року посад, що відповідають критеріям, визначеним в пункті 7 та 8 частини першої статті 3 Закону України "Про очищення влади" (сукупно 3 роки 11 місяців), а саме:
- прокурора Одеської області (з 25 лютого 2010 року по 18 липня 2010 року);
- прокурора Рівненської області (з 19 липня 2010 року по 29 вересня 2013 року);
- заступника начальника Головного управління міжнародно-правового співробітництва та європейської інтеграції Генеральної прокуратури України (з 30 вересня 2013 року по 21 жовтня 2013 року);
- заступника начальника Головного управління міжнародно-правових зв`язків та європейської інтеграції Генеральної прокуратури України (з 22 жовтня 2013 року по 22 лютого 2014 року).
Уважаючи вказаний наказ протиправним, позивач звернувся до суду з цим позовом за захистом порушених, на його думку, прав та інтересів.
ІІІ. Рішення судів попередніх інстанцій та мотиви їх ухвалення
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 липня 2021 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 16 листопада 2021 року, позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано наказ Генеральної прокуратури України від 23 жовтня 2014 року № 2496-ц про звільнення ОСОБА_1 з посади заступника начальника Головного управління міжнародно-правового співробітництва Генеральної прокуратури України. Зобов`язано Офіс Генерального прокурора поновити ОСОБА_1 на посаді заступника начальника Головного управління міжнародно-правового співробітництва Генеральної прокуратури України з 24 жовтня 2014 року. Стягнуто з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 24 жовтня 2014 року по 20 липня 2021 року у розмірі 2 155 343,40 грн (два мільйони сто п`ятдесят п`ять тисяч триста сорок три грн 40 коп.). Зобов`язано Офіс Генерального прокурора надати до Міністерства юстиції України відомості про відсутність підстав для застосування до ОСОБА_1 заборон, визначених частиною третьою статті 1 Закону України "Про очищення влади".
Суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку, що оскаржуваний наказ є таким, що не відповідає критеріям правомірності, наведеним у частині другій статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, та таким, що виданий непропорційно, тобто без дотримання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення, та становить непропорційне втручання у право позивача на приватне життя.
Також суди попередніх інстанцій зазначили, що скасування наказу про звільнення позивача, у силу вимог частини першої статті 235 Кодексу законів про працю України, є підставою для його поновлення на попередній роботі, а саме: на посаді, з якої його звільнили, із стягненням середнього заробітку за час вимушеного прогулу, обчисленого за правилами Порядку № 100.
Крім того, суди першої та апеляційної інстанцій зауважили, що для повного та ефективного захисту прав позивача, слід зобов`язати відповідача надати Реєстратору Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовані положення Закону України "Про очищення влади" - Міністерству юстиції України, відомості щодо відсутності підстав для застосування до ОСОБА_1 заборон, визначених статтею 1 Закону України "Про очищення влади".
IV. Провадження в суді касаційної інстанції
10 лютого 2022 року Офіс Генерального прокурора звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 липня 2021 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 16 листопада 2021 року.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 20 квітня 2022 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою на підставі пунктів 1, 3 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
V. Касаційне оскарження
У касаційній скарзі Офіс Генерального прокурора просить рішення судів першої та апеляційної інстанцій у частині задоволених вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу змінити, зменшивши суму стягнення.
На обґрунтування позиції, відповідач зазначає, що судами попередніх інстанцій не враховано висновок Верховного Суду, викладений у постановах від 30 червня 2021 року у справі № 826/17798/14, від 04 листопада 2021 року у справі № 640/537/20, у відповідності до яких згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1213 із Порядку № 100 виключено пункт 10. При визначенні редакції Порядку № 100, яка підлягає застосуванню, слід враховувати дату постановлення рішення про поновлення незаконно звільненого працівника на роботі та наявності нормативних підстав для визначення коефіцієнта підвищення при розрахунку середнього заробітку. Також, не враховано частину другу статті 235 Кодексу законів про працю України щодо виплати працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу, як похідної, додаткової складової ефективного захисту порушеного права у разі незаконного звільнення.
Крім того, як підставу для касаційного оскарження відповідач зазначає відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування статті 235 Кодексу законів про працю України з урахуванням вимог пункту 1 частини третьої статті 51 Закону України "Про прокуратуру" при стягненні середнього заробітку за час вимушеного прогулу на користь поновленого на посаді прокурора, чиї повноваження припинено у зв`язку з досягненням ним 65 років.
На думку скаржника, ОСОБА_1 був позбавлений можливості виконувати роботу не тільки у силу оскаржуваного наказу, а й на підставі пункту 1 частини третьої статті 51 Закону України "Про прокуратуру", оскільки станом на 29 листопада 2020 року останньому виповнилось 65 років. Тобто, проміжок часу з 29 листопада 2020 року не є вимушеним прогулом у розумінні частини другої статті 235 Кодексу законів про працю України, а тому суди попередньої інстанції помилково стягнули на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу з 29 листопада 2020 року (день настання позивачу 65 років) по 20 липня 2021 року (дата ухвалення рішення суду першої інстанції).
Також відповідач стверджує, що вирішуючи питання щодо наявності або відсутності підстав для збільшення посадового окладу ОСОБА_1 за правилами пункту 10 Порядку № 100, необхідно виходити з того, що за змістом частини другої статті 235 Кодексу законів про працю України рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу приймається одночасно з рішенням про поновлення на роботі. Відтак правові підстави для розрахунку середнього заробітку за час вимушеного прогулу виникають в день винесення судом рішення про поновлення на роботі. При визначені розміру такої виплати слід керуватися нормами права, що діють на час проведення такого розрахунку.
ОСОБА_1 відзив на касаційну скаргу не подано, що не перешкоджає перегляду рішень судів першої та апеляційної інстанцій.
VІ. Релевантні джерела права й акти їх застосування.
За приписами частини другої статті 19 Конституції України установлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Право особи на працю захищається Конституцією України. Виплата заробітку за час вимушеного прогулу з вини роботодавця є гарантією можливості реалізації людиною права на працю та захищає працівника від управлінського свавілля.
Відповідно до частин першої, другої статті 235 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати (далі - Порядок № 100), відповідно до пункту 2 розд. ІІ якого середньомісячна заробітна плата за час вимушеного прогулу працівника обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана виплата, тобто, що передують дню звільнення працівника з роботи.
Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. Якщо і протягом цих місяців працівник не відпрацював жодного робочого дня, середня заробітна плата обчислюється відповідно до останнього абзацу пункту 4 цього Порядку (абзац 4 пункту 2 Порядку № 100).
Пунктом 8 розділу ІV вищезазначеного Порядку встановлено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.
Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді.
Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.
Абзацами 1, 2 пункту 10 розділу IV Порядку № 100 передбачено, що у випадках підвищення тарифних ставок і посадових окладів на підприємстві, в установі, організації відповідно до актів законодавства, а також за рішеннями, передбаченими в колективних договорах (угодах), як у розрахунковому періоді, так і в періоді, протягом якого за працівником зберігається середній заробіток, заробітна плата, включаючи премії та інші виплати, що враховуються при обчисленні середньої заробітної плати, за проміжок часу до підвищення коригуються на коефіцієнт їх підвищення. На госпрозрахункових підприємствах і в організаціях коригування заробітної плати та інших виплат провадиться з урахуванням їх фінансових можливостей.
Виходячи з відкоригованої таким чином заробітної плати у розрахунковому періоді, за встановленим у пунктах 6, 7 і 8 розділу ІV порядком визначається середньоденний (годинний) заробіток. У випадках, коли підвищення тарифних ставок і окладів відбулось у періоді, протягом якого за працівником зберігався середній заробіток, за цим заробітком здійснюються нарахування тільки в частині, що стосується днів збереження середньої заробітної плати з дня підвищення тарифних ставок (окладів).
У разі зміни тарифної ставки (посадового окладу) працівникові у зв`язку з присвоєнням вищого розряду, переведенням на іншу вищеоплачувану роботу (посаду) тощо таке коригування середньої заробітної плати не провадиться.
VІІ. Висновки Верховного Суду